Нотатки філософа Дмитра Тируся

пʼятниця, 21 грудня 2012 р.

«УКУ та ідея і місія Університету» (Курсак з Педагогіки вищиї школи)

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………….3

I РОЗДІЛ ІСТОРІЯ КАТОЛИЦЬКИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ТА УКУ…………………..4

II РОЗДІЛ УКУ ТА ІДЕЯ ТА МІСІЯ УНІВЕРСИТЕТУ……………………………….6

III РОЗДІЛ ЧИ УКУ Є КАТОЛИЦЬКИМ ЧИ ЦЕРКОВНИМ УНІВЕРСИТЕТОМ ?...15

ВИСНОВОК………………………………………………………………………………17

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………………18

ВСТУП

В даній роботі буде досліджено ідею та місію Українського Католицького Університету, а також як вона реалізується в УКУ. Наскільки ця ідея реалізується ?

Найперше в цій роботі буде розкритий історичний контекст постання Католицьких Університетів, а також описані основні події, які вели до появи УКУ, а також основні події життя цього Університету.

Другий розділ буде присвячено ідеї та місії Університету. В цьому розділі можна знайти відповідь на такі філософські питання. Чим є Університет ? Для чого він призначений ? Яке місце в ньому займає знання ? Чи Університет є спільнотою чи спілкою викладачів ?

Головне є питання реалізації ідеї та місії Університету УКУ. Чи УКУ відповідає вищезгаданим критеріям ? Які є вади діяльності УКУ ?

В третьому розділі подано погляд на УКУ з точки зору Католицького канонічного права.

I РОЗДІЛ

ІСТОРІЯ КАТОЛИЦЬКИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ТА УКУ

Прообразом теперішніх вищих навчальних закладів була Академія Платона. У ній вчилися учні з всіх країн світу. Не пускали того, який не знав геометрії, але вивчали там в основному філософські науки. Цікаво, що багато випускників стали видатними державними діячами, а також філософами. Найвидатнішим випускником Академії став Аристотель. До Платона не існувало таких навчальних закладів, які прагнули студентові дати універсальне знання. Цим знанням була філософія[1].

Афінська академія Платона, Рафаель, фреска Апостольського палацу, Ватикан

Ще коли не було Університету, то вже було сформована основна місія та ідея Університету. ЇЇ сформулював Аристотель у творі “Метафізика”. “Всі люди від природи прагнуть знати”[2]. І ці широко відомі слова, якими починається Аристотелева “Метафізика”, й досі становить підґрунтя університетської освіти[3].

Сам Університет є плодом Церкви. Перші Університети виникли в добу Середніх віків. Часто нажаль ці віки люди називають “темними”. Але саме виникнення перших Університетів спростовує цю тезу. Бо як ці вікі можуть бути “темними”, якщо у них виникло світло науки. Був заснований перший Університет у Італійському місті Болонії. Пізніше виникли університети у таких містах, як Париж, Лондон, Рим, Флоренція, Неаполь та ін. Серед цих Університетів найдавнішим факультетом став теологічний. Далі виникли медичний та юридичний.

Сорбонна

На всю тодішню Європу славилися Університети Парижу в Сорбоні, а також Оксфорд в місті з такою самою назвою, як Університет. Вони славилися на всю тогочасну Європу. Випускником наприклад середньовічної Сорбони був св. Тома Аквінський, якого філософські та богословські відкриття і досі є важливою складовою частиною вчення Католицької Церкви. До нашого часу його самий знаменитий твір “Сума Теології” не застарів. Випускником Оксфорда був Роджер Бекон. Без нього не мислимий сучасний науковий поступ. Він вже у середньовіччі зробив багато важливих відкриттів у сфері природничих наук. Таким чином без Університетів не мислимий є сучасний поступ. Вони є кузнею знання, але веденим Св. Духом. Нажаль у наш час університет секуляризований, а тому відійшов від давніх середньовічних традицій. Знання стало самоціллю, а тому часто Університет не виконує свою головну місію. Його місія полягає в тому, щоб давати знання, але знання не має бути самоціллю. Університет має розкривати дар, яким Бог наділив людину. Не випадково кажуть, що всі науки ведуть до Бога. Точніше варто по іншому цю тезу обґрунтувати. Наука сама по собі не веде до Бога, але об’єкт, який вона досліджує. Можна довго дискутувати на тему Бог та наука, але вона не є темою нашого дослідження[4].

Митрополит Андрей Шептицький

Темою нашого дослідження є Український Католицький Університет (УКУ). Чи відповідає цей Університет місії Університету ? Чи діяльність Украйїнського Католицького Університету не суперечить основній місії Університету ?

Йосиф Сліпий

        У 1928-1929 рр. митополитом Андрейом Шептицьким була заснована Львівська Богословська Академія (ЛБА). Ректором Академії був обраний Йосиф Сліпий. У 1939 році вона була закрита Радянською владою. Коли прийшла Радянська влада студентів та викладачів академії було репресовано.З 1942 по 1944 рр. вона відновила свою діяльність. Тоді були часи німецької окупація, які тривали до другого приходу Радянської влади. Остаточно Радянська Влада її закрила у 1945 році. Ректора Йосифа Сліпого тоді вивизли до Радянських констаборів. Звідти він був вивезений у 1963 році у зв'язку з II Ватиканським Собором. Він брав участь в цьому Соборі. Саме тоді ним був заснований в Римі вперше Український Католицький Університет імені св. Климентія Папи Римського. Радянський Союз розпався, а тому в УГКЦ виникла можливість відновити діяльність семенірії та ЛБА. ЛБА відновила свою діяльність у 1994 році. Ректором ЛБА став о. д-р Михайло Димид. Перший випуск ЛБА відбувся у 1999 році. Саме тоді вперше в Україні випускниками з богословської освіти стали жінки, які до цього часу не мали такої можливості. Сам же Український Католицький Університет був заснований на базі ЛБА 2002 року, а паралельно з ним досі існує Український Католицький Університет в Римі. Ректором Українського Католицького Університету став о. д-р Борис Гудзяк[5].

о. Борис Гудзяк

Владика Борис Гудзяк

II РОЗДІЛ

УКУ ТА ІДЕЯ ТА МІСІЯ УНІВЕРСИТЕТУ

Головний корпус УКУ

Тепер нам варто повернутися до основної теми нашої роботи. З вище сказанного стає зрозуміло, яке важливе значення для людства має Університет. Але до цього ми в основному ковзали по імперичних фактах, а зараз будемо розглядати ідею та місію Університету з філософської точки зору.

Коли йдеш по вулиці то часто бачиш людей різного віку, статі, професій. Серед них є такі люди, які йдуть ходять з журналами. Вони заходять до людей додому, а також зупиняють їх на вулиці. Ці люди Свідки Єгови. А журнали, які вони носять це “Вартова башта” та “Пробудись”. Серед їхніх основних рис є так звана всезнаючисть. Вони прочитали ці журнали, а згідно свого секстансткого вчення цього достатньо для всезнаючості. Тому переважна більшість Свідків Єгови не мають вищої освіти. Але вони нажаль не знають, що це суперечить християнському духові, а також будь-якому здоровому глуздові. Дійсно багато перших новонавернених християн були не освідченні, але це не заважало пізніше таким християнам, як св. Григорій Богослов, св. Василій Великий здобувати освіту в поганських Атенах. Освіта є для того, щоб наслідувати Христа. Бо він є Логосом, а також Премудрістю Божою. Також в християнській Традиції особливо негативно ставляться до ледачості. Ледачість випливає з гордині. Не має на увазі Церква, що всі християни повинні мати вищу освіту. Ні просто певні покликання потребують вищої освіти. Вища освіта випливає з того, що певний фах люди здобувають роками, а також потребують учительського наставництва. Можна побачити людей, які є дійсно є начитані. Але начитаність не означає, що людина наприклад є фахівцем своєї справи. Є такі люди, які начиталися книг Лева Силенка, а тому вважають себе фахівцями в історії, літературі, рілігієвознавстві та інших науках.

Про незамінність Університетського знання гарно сказав Кардинал Генрі Ньюмен:

Карданал Генрі Ньюмен

Жодна книжка не передасть делікатних нюансів свого фаху так швидко й впевнено, як це зробить живий діалог умів через очі, погляд, акцент, манеру, вдало кинуту заувагу та несподівані повороти вільної бесіди… Основні принципи будь-якої науки, ви, без сумніву будете опановувати вдома з книжкою, однак деталі, барви, відтінки, атмосферу, все те, що живить їх у нашій душі – цього нам доведеться набиратьсь від тих, у чиїх серцях воно зараз живе і пульсує. Варто зробити так, як робить студент Німеччині чи Франції. Прагнучи вдосконалити граматику, він вирушає до Парижу чи Дрездену. Чому б не взяти приклад з молодого мистця, який мріє відвідати великих майстрів у Флоренції та Римі [6]?

На щастя УКУ є таким Університетом, до якого варто приїхати повчитися. Не випадково Блаженіший Патріарх УГКЦ сказав, що в УКУ найкраща богословська школа[7] на пострадянському просторі[8]. Також для прикладу варто подати гуманітарний факультет. На цьому факультеті є кафедри історії, соціальної педагогіки та Катехико-педагогічний інститут. Про успіхи викладання історії в УКУ та якість роботи викладачів-істориків свідчать слова теперішнього ректора Києво-Могилянської Академії Сергія Квіта. Він у рецензії на книгу “Націоналізм і релігія”, авторами якими є Олександр Зайцев, Олег Беген та Василь Стефанів, сказав, що можна говорити про історичну школу УКУ[9]. Це говорить про те, що за такий короткий час викладацький склад, а також випускники УКУ[10], досягли успіху у поступі історичної науки. У великій мірі рзультатом цього успіху є хороший викладацький склад, приємне Університетське середовище, а також стажування та продовження навчання студентів за кордоном. Нажаль держава заважає розвиткові освіти в УКУ.

Одним з факторів, що дозволяє УКУ виконувати свою місію, є гарне розсташування Університетських корпусів. Наприклад головний корпус, у якому розташований гуманітарний факультет, розташований на вулиці Свенціцького. Він розташований близько центра Львова. Особливо вдалим є розтушуванням корпусу філософсько-богословського факультету на вулиці Хуторівка. Доречі цей корпус, як найкраще, обладнений іноваційними технологіями, а також затишний. Не випадково Карднал Джон Генрі Ньюман вказував на те, що Університет має мати як найкращі умови для навчання студентів. В цьому важливу роль грає його географічне розташуванням, розмір та затишність[11].

Нажаль в Україні є проблема корупції. Вона торкнулась також Університетської освіти. З одного боку в цьому винна державна система, яка у особі “Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України”[12]. Міністр освіти Табачник вважає, що в корупції винні самі студенти[13]. Ці два чинники грають негативну роль у розвитку освіти, а також таким чином “міністерство освіти”, Університети та студенти такою діяльність самозаперечують місію Університету. Про це гарно сказав Ярослав Пелікан:

Ярослав Пелікан

Усвідомлення, що академічні шахрайства руйнують чи можуть зруйнувати підвалини Університету набагато серйозніше, ніж найжахливіші та найпідступніші політичні наклепи руйнують підвалину держави, примусити академічну спільноту завжди і скрізь відслідковувати ці процеси. Оскільки знання для Університету є самоцінним, цілком незалежно від його практичної користі, така пильність необхідна навіть тоді, коли фальсифікація результатів досліджень не призводить, як це іноді буває до продукування медичних препаратів, чи пропонування соціальної політики, яка може завдавати великої шкоди… Однак без обстоювання наукової сумлінності Університет не лише шкодить собі, він руйнується; а відтак слід поставити питання, чи в майбутньому Університет, що створюється нині новими суспільними силами, матиме достатньо ресурсів, зокрема й моральних, для збереження рівноваги вільного дослідження й інтелектуальної чесності[14].

Очевидно Ярослав Пелікан мав на увазі не лише корупцію, а також махінації, які здійснюють студенти, а також викладачі Університету, наукові співробітники чи адміністація вищого навчального закладу.

УКУ і словом і ділом реалізує ідею Університету. Бо УКУ є середовищем без корупції[15]. Цьому сприяє і академічне середовище, а також студентський світогляд. Тому в першу чергу до УКУ приходять студенти, які хочуть вчитися. Студенти не ідеальні, а тому мені дуже прикро спостерігати, як нажаль студенти нашого Університету списують. Цим вони підважують місію УКУ, а також перестають бути прикладом християнських провідників[16]. Навіть якщо в Гарвардському навіть Університеті списують[17], а також агенти ФБР[18], то це не означає, що в УКУ мають право студенти списувати. Цінності трансцедентні, а тому з Богом треба серйозно поводитися. Восьма заповідь “Не кради”, як бачимо є і досі актуальною. Тож раджу тим студентам, які списують, частіше приступати до Святого Таїнства Сповіді, а головне старатися не грішити.

Тепер ми підходимо до відповіді основного питання впритул. Якщо УКУ дотримується вище вказаних принципів, то це принаймні уможливлює втілювати місію Університету. Місію Університету втілюють конкретні університети, а не якийсь ідеальний Університет. Місія ж Університету полягає у передаванні знань студенту. Але чим є знання для Університету ? Чи воно є сам оцінне в Університеті ? Яке місце воно займає в УКУ ?

Щодо місця знання в Університету, то зараз суспільство нажаль мислить згідно Аристетолевського способу мислення, яке чітко виражене на початку твору “Ніко махова етика” :

Якщо ж у того, що ми робимо, є певна ціль, а причому інші цілі бажані задля неї і не всі цілі ми обираємо задля іншої цілі, (…) то ясно, що ціль ця є благо властиве і найвище[19]

Цю концепцію розкритикував Ярослав Пелікан. Бо якщо знання визнаються найбільшим благом і цінністю в собі, “а інші цілі бажані задля нього”, то моральні наслідки такої позиції можуть бути страхітливі. Зрозуміло, що вчені всіх галузей, включно з Ярославом Пеліканом, часто визначали мету своїх досліджень як цілеспрямоване досягнення Істини за будь-яку ціну, або майже за будь-яку ціну, узасаднюючи цю позицію посиланням на принцип знання як самоцілі. Ярослав Пелікан не погоджується з позицією, що знання є самоціллю, що воно самодостатнє, а також основною метою навчання студента конкретного університету є здобування знання як самоцілі в собі, а все інше лише буде засобом для осягнення основної цілі – знання. На його думку наслідки такого мислення стали зрозумілими після Голокосту, який відбувся протягом всього XX століття, але в різних місцях та вчинений з різними народами. Бо стало зрозуміло, що таке визначення є водночас спрощеним і небезпечним і може призвести до тортур чи випробувань ліків на жертвах заради досягнення достеменного “знання”. Отже, принцип знання як самоцілі слід включити в більший і загальний комплекс першопринципів, які можна об’єднати під (також аристотелевською) назвою “інтелектуальних чеснот”[20].

Як відомо саме такі ідеї про знання як самоціль поширювали Просвітники. На їхню думку знання є найбільшою цінністю людини, а щоб його осягнути для цього можна використовувати будь-які засоби в ім’я науки. Принаймні бачення Просвітників було, що ціль виправдовує засоби[21]. Я не заперечую, що вони дали поштовх у науці, а також без них би не було поступу у науці. Але не випадково видатний польський філософ Юзеф Жицінський у своїй книзі “Бог постмодерністів” сказав, що наслідком крайнього раціоналізму Просвітників став Освенцем[22].

Книга Юзефа Жицінського "Бог постмодерністів"

Ярослав Пелікан спростовує коннцепцію що знання є самоціль Університетської науки. Варто розрізнити: між знанням і інформацією, між знанням і мудрістю, між знанням і інтуїцією, між знанням і вірою. Найперше Я. Пелікан подає розрізнення між знанням та інформацією. Під інформацією розуміється зібрання певних даних чи фактів, але не більше. Термін знання застосовується не лише до нагромадження фактів, які є зібрані через вивчення, дослідження, спостереження або досвід, а й комплексу ідей, які є виведені з цих фактів або на вірогідних підставах визначених істинними. Так Університети дають знання, але вони не можуть дати мудрості. Заслуга Університету в тому, що він може дати ерудицію, а на ерудиції ґрунтується мудрість. Адже, як сказав Ньюмен, що “праця генія не підкоряється правилам ремесла; герої діють не за правилами. Університет аж ніяк не є місцем, де народжуються поети, безсмертні генії, зачинателі наукових шкіл, правителі колоній чи завойовники народів, Університет не обіцяє покоління Аристотелів і Ньютонів, Наполеонів і Вашитнгтонів, Рафаелів і Шекспірів, хоча такі чудеса природи й досі являються в його стінах”. Та й вони тепер трапляються в його стінах… Також ми часто забуваємо, що серце має свої резони, які розум не знає. Тут ми підходимо до розрізнення між знанням і інтуїцією. Історія мистецтв і музики, антропологія, неврологія, психіатрія та психоаналіз, усі ці чотири способи бачення, займають нині гідне місце в університетських дослідженнях та навчальних курсах на багатьох факультетах і відділеннях, і всі вони в той чи інший спосіб висувають питання про недосконалість традиційної системи навчання з її надмірною увагою до абстрактного знання, аналізу і, зрештою самоцінності розмислу. Проте, всі напрямки реалізуються, принаймні в університетах, за допомогою тих-таки аналізу і, і зрештою, самоцінності розмислу.

Освенцім. Вхідні ворота.

Щодо розрізнення знання і віри, то Ярослав Пелікан критикував недооцінку віри, яка

досі простежується в Університетах країн минулого Радянського Союзу, Західної Європи та Сполучених Штатів. На думку Я.Пелікана, якщо ми недооцінюємо віру, то це є грунтовне урізане знання, урізане як знання так і ерудиція, абсолютно незалежне від того, чи воно має, чи не має значення для життя віри. Бо вже, як було вище сказано, що знання без віри привело до Освенціми. Не має на увазі Я.Пелікан, що ми в прямому сенсі маємо повернутися до схоластичної освіти, але що жоден Університет не має право нехтувати вірою[23]. Наприклад на фізичних факультетах Університетів, має наприклад, як мінімум толеруватися думка фізиків креаціноністів, які не приймають секулярну фізичну парадигму.

УКУ є тим Університетом, який не абсолютизує знання. На відмінно від багатьох Університетів на пострадянському просторі, цей Університет враховує обмеженість людського знання, яке є даром Божим. Як і кожен Університет УКУ прагне дати студентам знання, але не занехаяти їхню віру. Ректор Українського Католицького Університету Владика Борис Гудзяк постійно закликає студентів “свідчити,служити та спілкуватись”. Це означає, що УКУ не повинен замикатися лише на творенню нових кадрів для наукової та фахової діяльності з богослов'я, соціальної педагогіки, історії або професійних іконописців. Патріарх Йосиф Сліпий закликав, щоб християни “бажали великого”. Тому УКУ має плекати плоди віри та любові. Місія УКУ полягає

в тому, щоб випускники та студенти були закваскою світу.

Таким чином одним з основних здобутків УКУ є реалізація ідеї та місії Університету на практиці. Ця ідея реалізується завдяки повернення до первісної суті призначення Університету. Це повернення відбулося завдяки реалізацій основних освітніх ідей Схоластичної освіти. Не мається на увазі, що Український Католицький Університет, який знаходиться у Львові, відродив форму Схоластичного викладання. Ми не займаємся виключно коментуванням текстів та диспутами. Католицький Університет Львова відродив не Схоластичні форми, але зміст та суть існування Університету. Це відбулося вперше в Україні. Не мається на увазі, що інші Університети не реалізують зміст та суть Університету, а те, що цей Університет реалізує це покликання в первісній християнській формі. На мою думку інші Університети мають взяти приклад з УКУ. Бо нажаль під впливом секуляризації нажаль багато Європейських Університетів, а також Українських не мають своїх власних храмів та каплиць. На мою думку Європейські Університети мають брати приклад з Кембриджу (та з інших Університетів), який має власний собор Королівського коледжу[24]. Таким прикладом для Український Університетів є Український Католицький Університет, який у своїх межах має дві каплиці. У цих каплицяХ регулярно проводяться богослужіння[25]. Як сказав один з студентів УКУ, що тут панує дух самозаглиблення, спокою, і тиші, яка сприяє інтелектуальним роздумам. Це сказав студент, який кожен день бував на богослужіннях[26]. Таким чином УКУ є спільнотою спільного навчання, перебування та молитви[27].Заснування Українського Католицького Університету (УКУ) в Україні, що відбулося 28 червня 2002 року, вінчало собою майже столітні зусилля і прагнення Української греко-католицької церкви та українських науковців створити вищий навчальний заклад, який виростав би на ґрунті християнської духовності, культури та світогляду і став би освітнім та науковим центром загального значення, а також місцем екуменічного діалогу й порозуміння в Україні. УКУ виконує досить вдало цю місію.

Фільм до вступників УКУ

Ректор Українського Католицького Університету робить великий наголос на УКУ, як спільноті викладачів та студентів. Ця традиція має найдавніші корені, яка походить з найдаініших середньовічних Університетів.

Ярослав Пелікан у вищезгаданій книжці “Ідея Університету” назвав розділ “Родинне гніздо чудової сім’ї наук”. В ньому він описує, що Університет не має бути базаром, у якому викладачі продають своє знання. Якщо повернутися до перших університетів Європи, то виявиться, що Університет в першу чергу був спільнотою. Це була спільнота викладачів та студентів. Очевидно, що поняття Університету, яко спільноти походить з Церкви. Навчання таким чином стає співпрацею викладача та студента, а не однобічним переданням знання від викладача до студента. Не випадково за такий взірець у своїй книзі Ярослав Пелікан взяв Сократа, який допомагав студентові самому дійти до Істини. Він був як бабка-повитуха, яка допомагала співрозмовнику народити Істину. Отже, у такому разі роль вчителя полягає не в тому, щоб вкласти знання в голову учня, а в тому, щоб дозволити знанням вийти на світло денне. Тому, моральний обов’язок вчителя полягає – не обертати своїх студентів до себе самого, роблячи себе центром для них, а свій розум – мірою всіх речей для них. Таким чином тут помітна основна хиби Просвітницької педагогічної парадигми. На їхню думку, що майбутнє Університету залежатиме від зречення всіх ідеологій та упереджень, особливо релігійних. Насправді воно залежатиме від того, наскільки Університет буде в змозі усвідомити наявний в ньому плюралізм – не лише плюралізм ідеологічних позицій, а й плюралізм поглядів всередині кожного з них. “Кожному великому розумові потрібен простір” – так вважав Ньюмен, який в своїй науковій праці “Ідея Університету” вказав, що хоч би якою була ідеологічна орієнтація Університету, він має бути вільною та відповідальною спільнотою, і там, де цього немає, постійно потрібно нагадувати Університетові, так само, як і Церкві, державі та приватним спонсорам, що це має бути так. З цього випливає, щоб Університетські викладачі виконували свої педагогічні обов’язки, бувши добре обізнаними про стан досліджень у інших галузях та інших навчальних курсах[28].

Хосе Ортега-і-Гассет

Про негативні наслідки новітньої освітньої парадигми, яка сформувалася під впливом Просвітництва, влучно сказав видатний іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет спершу у своїй найзнаменитішій праці “Бунт мас”, а пізніше у статті “Місія Університету”. На його думку наука варваризувалася, а під впливом науки також і Університетське викладання. Під варваризацією він розуміє те, що переважна більшість науковців нажаль є спеціалістами лише у своїй вузькій галузі знання, а поза нею нічого не знають[29]. Тому на мою думку, щоб позбутися цьої негативної тенденції Університет має подолати за допомогою відродження Університету, як спільноти. Деякі європейські Університети все таки є такими місцями. Наприклад Оксфордський Університет[30]. Але гарним прикладом для України є Український Католицький Університет. В ньому викладають викладачі, які освіту здобули за кордоном. Вже розуміють, що Радянські методи викладання не ефективні. Тому мета УКУ полягає в тому, що:

Український Католицький Університет є відкритою академічною спільнотою, яка живе східнохристиянською традицією і виховує провідників суспільства, професіоналів, для служіння в Україні та за її межами – в ім’я слави Божої, спільного блага й людської гідності[31]

І така мета діяльності УКУ не випадкова. Бо найбільш фундаментальним висновком, що випливає з призначення університету, як “місця, де навчають універсальних знань” було, згідно з поясненням кардинала Генрі Ньюмена, те, що його “мета…інтелектуальна, а не моральна”. Але, як на думку Ньюмена так і Пелікана, що все таки Університет не має виключати моральну мету. Бо немає виправдання капітулюватися перед моральним та інтелектуальним релятивізмом, на який пристало нажаль чимало наших сучасників: ніби консенсус стосовно того, що майже неминуче слід називати “цінностями”, є для нас недосяжний, а відтак і Університет також не може спиратися на такий консенсус в прийнятті рішень, що впливає на його поточне життя. Навпаки, методологія винайдення таких засад і цінностей у повсякденному житті сучасного університету й з’ясування того, чи можна ці засади захистити, дає надію на подолання цинізму й релятивізму, а також на визначення сукупності “інтелектуальних чеснот”. Ведучи мову про такі чесноти, Ньюмен називав Аристотеля “пророком природи та істини”. Незважаючи від того, чи дотримувався Ньюмен цього визначення в своїх подальших роздумах, засадою, що лежить в основі інтелектуальних чеснот, є радше вчення про “природу та істину”, ніж вчення про “одкровення та істину”. Відтак ці чесноти ґрунтуються на принципу, який проголошено Ньюменом, а саме, що їх “можна досягти лише через життєвий досвід”, що вони “не походять з теології безпосередньо”; а відтак “бувши істинними, справедливими та добрими самі по собі, вони жодним чином не пов’язані з віросповіданням того, хто їх стверджує та впроваджує”. Отже, робить висновок, що Ньюмен, “природньо очікувати того ж саме від тої обставини, що філософія Освіти спирається на істини, закладені в самій природі”[32].

І таке бачення навчання не суперечить правилам науки та молитви. Для опису чесноти вченого Ярослав Пелікан взяв девіз Домініканського ордену, ордену проповідників (до лав якого належали вчені такого рангу, як Альберт Великий і Тома Аквінський, а згодом ще багато інших): “contemolata aliis tradere”, передавати іншим плоди свого споглядання. Вживаючи формулу св. Томи Аквінського, “наскільки краще просвічувати, ніж просто сяяти, наскільки краще передавати іншим плоди свого споглядання, ніж просто споглядати”. До того ж слід пам’ятати, що, як зазначив один з його біографів, що “спогляданням” він розумів не лише споглядання, навіяне молитвою, а й споглядання навіяне молитвою, а й споглядання, набуде у дослідженні. У св’ященному покликанні вченого, як і священному покликанні домініканського ченця, “contemolata aliis tradere”, готовність не лише до споглядання, а й до спілкування, або словами Ньюмена, до “розповсюдження знання”, також належить до чеснот “верховного інтелекту”[33].

Також це стосується студентів будь-яких Університетів, які якщо хочуть добра для себе та людства. Вони мають завжди пам’ятати, як висловився певний видатний німецький вчений, “щоб бути вченим, треба стати трішечки монахом… і рано почати”. Цей момент самозречення та дисципліни досі є одним з-поміж найцікавіших рудинаменторних залишків церковних і монастирських підвалин Університету, прикладами чого рясніють біографії багатьох видатних вчених і діячів освіти[34]. Це також стосується студентів, які вже ходячи на пари, а також активно беручи в житті Університету, вони закладають громадянське суспільство[35].

УКУ є гарним прикладом повернення до підвалин ідеї та місії Університету. Так вже вижче я багато сказав, що УКУ реалізує ідею Університету, але хотів відмітити, що цей Університет дає поштовх для розвитку не лише богословської, історичної та соціально-педагогічної освіти, а загалом цей Університет дає поштовх розвиткові Університетові, як такому. Прикладом є не лише вище сказані речі, але й створення колегіуму. Про колегіум такі слова сказав Патріарх Шевчук, який благословляв його при відкритті:

Сьогодні ми благословляємо унікальну споруду: наша Церква і, зокрема, УКУ отримує необхідний інструмент для виховання мирянина. Колегіум – це не є гуртожиток, тут буде будуватися спільнота. Тут вашим дітям, окрім високих і передових навчань, Церква передасть віру та виховає їх бути добрими християнами, активними мирянами, які зможуть перейняти багато ініціатив і понести відповідальність[36]

Також про колегіум сказав Перший проректор УКУ Тарас Добко:

Тарас Добко

У Колегіумі стиратимуться бар’єри між людьми та долатимуться стереотипи. Студент повинен відчути себе частиною навчального закладу, відчути, що у цьому середовищі він зріс як людина. Для цього молодь потребує тісної комунікації, яка не обмежуватиметься тільки парами. Саме поєднання університетського навчання та життя у Колегіумі виховує студента як цілісну особистість[37]

Також варто пригадати, що є певні негативні впливи на УКУ. Наприклад, що за заяви на той час о. д-р Бориса Гудзяка, Мирослава Мартиновича та о. Юрія Щурка[38]. Вони вважають, що немає місця жиду у вертепі, бо таким чином через вертеп пропагується антисемітизм. Але всім відомо, що присутність жида у вертепі не суперечить християнському вченню, а тому засновники ЛБА Митрополит Андрей Шептицький та Йосиф Сліпий не забирали жида з вертепу. Цікаво, що в часи Андрея Шептицького був Третій Рейх, який реально переслідував жидів. Цікаво, що Владика Андрей міг одночасно рятувати жидів, а також радуватися вертепом з жидом[39]. І до того ж вереп створили студенти Києво-Могилянської академії, а тому такі заяви не компетентний робити УКУ[40].

"Пропозиція УКУ відмовитись від образу жида"

Також варто пригадати промову видатного філософа Чарльза Тейлора до випускників УКУ (2012)[41], який при промові дійшов до секулярного космополітизму. Перекладач промови Тейлора Петро Гусак, який є викладачем філософії в УКУ не погодився з поглядами видатного філософа[42].

Також прикладом є думки Ярослава Грицака, який також підпав під ліберальні впливи. На його думку для України дуже важливою є мета вступу до Євросоюзу[43]. Цієї мети ми можемо досягти ефективним шляхом вибачення за Волинську різню, а також за голокост, до якого причетні за його словами українці. Багато істориків не погоджуються з його тезами[44]. Також мета вступу до Євросоюзу є секулярною та антихристиянською[45].

Можна назвати багато прикладів, але ці випадки підтверджують, що в УКУ університетська свобода, нажаль (в деяких випадках) переростає у сваволю. Щоб її подолати, то спільноті УКУ варто позбутися занадто ліберальних впливів. А тому УКУ має не лише виборювати в держави автономію, але і самому позбутися секулярних впливів. Бо Університет Європейського зразка не означає обов’язково секулярний.

III РОЗДІЛ

ЧИ УКУ Є КАТОЛИЦЬКИМ ЧИ ЦЕРКОВНИМ УНІВЕРСИТЕТОМ ?

Корпус філософсько-богословського факультету

Конони Кодексу Канонів Східних Церков (ККСЦ) про католицький університет є плодом великої дискусії та діалогу між Конгрегацією Католицького Виховання і самими католицькими університетами, та служать свого роду балансом у відносинах між церковною владою та університетами[46]. Ось, що говорить про Католицький університет ККСЦ:

Кан. 640 – § 1. Католицький університет ставить собі за мету, щоб постійна, публічна й універсальна присутність християнського світогляду здійснювалась у вивченні всього розвитку вищої культури тому він установлює навчання досліджень, рефлексій і освіти вищого ступеня, в якому багатогранне людське пізнання було б осяяне світлом Євангелія.

Можна отже дати таке визначення Католицькому університету. Вони є всеохоплюючими університетами чи спеціалізованими школами (факультетами), які дають знання, але осяяних світлом Євангелія (кан. 640). Вони мають також кафедри для навчання католицьких священних наук, але якщо частина католицького університету займаються підготовкою майбутніх священників, що часто трапляється в Європі, то він переходить до розряду церковних університетів (пор. кан. 646-650). В католицьких університетах, в яких немає богословського факультету слід викладати богословські предмети, пристосовані до студентів різних факультетів (кан. 643)[47]. Таким чином фактично католицький університет не є чисто церковним закладом; лише соціологічно можемо розглядати його, як такий. Згідно з нині чинними вимогами, навчальний заклад може носити назву університету лише при наявності трьох чинних факультетів Католицький університет є місцем перетину віри і знання, які доповнюють одне одного[48].

Львівська духовна семінарія

Церковні університети – це школи, головна мета яких вивчати і навчати священних наук (кан. 640); вони призначені, насамперед, для формування майбутніх священників та вчителів, обидвох статей, у католицьких релігійних науках (кан. 647-648)[49]. ККСЦ так визначає Церковні університети:

Кан. 648 – Церковні університети й факультети – це такі, що, канонічно засновані або затверджені компетентною церковною владою, плекають і викладають священні науки та пов'язані з ними науки і наділені правом надавати академічні ступені, які мають канонічні наслідки.

Якщо відповідати на вище поставлене питання, то соціологічно (я б також сказав сотеріологічно) УКУ та Львівська Духовна Семінарія Святого Духа (ЛДС) вони служать для однієї цілі. З юридичної точки зору УКУ є університетом, бо має декілька факультетів та інститутів. УКУ не готує пресвітерів, а в цьому є основна місія семінарії. Так УКУ теж займається в певній мірі підготовкою пресвітерів, але дають два окремі дипломи випускникам семінарії (диплом ЛДС та УКУ). Лише з дипломом УКУ випускники ЛДС не отримають рукоположення на пресвітерів. Колись Києво-Могилянська академія наприклад збігалася в теперішньому розумінні з поняттям Католицький (точніше Православний) університет, але ніколи з поняттям Церковний університет. Якщо враховувати думку о. Михайла Димида, який зараз викладає Канінічне право та був ректором Львівської Богословської Академії, то УКУ є не вповні Католицьким університетом, бо нажаль не слухають інституції УГКЦ часто критики УКУ. Католицький університет має впливати на інтелектуальне та духовне життя Церкви, ато він перетвориться на змакнений інститут, який лише готує студентів та переливає знання з пустого в порожнє.

ВИСНОВОК

Перші Університети з’явилися в добу Середньовіччя, але нажаль в добу Просвітництва Університети хоч розвинулися, але нажаль відійшли від правдивої ідеї та місії Університету.

В Україні є Український Католицький Університет. Цей Університет реалізує ідею та місію Університету, по не пішов шляхом Просвітницьких ідей, але реалізує основні Університетські першопринципи.

Такими першопринципами є:

1. Знання займає завжди центральне місце в житті Університету, але не має бути самоціллю. В Університеті завжди має бути місце вірі;

2. Університет є спільнотою викладачів та студентів;

3. Викладачі займаються просвітою студентів, а разом з тим суспільства;

4. Викладачі займаються просвітою студентів, а разом з тим суспільства. А тому життя Університету не має спиратися на релятивістські псевдоцінносці. Студенти (з викладачами) закладають підвалини громадянського суспільства.

Але нажаль УКУ не позбувся повністю секулярних впливів, то має позбутися впливів часткових ліберальної секуляризації.

Також варто зазначити, що канонічно УКУ є Католицьким, а не Церковним Університетом.

ДОДАТКИ

УКУ в особах і цитатах

Хосе Касанова, соціолог, професор соціології університету Джорджтаун у Вашингтоні (США)

Для мене було надзвичайно приємно викладати студентам Українського католицького університету. Високий інтелектуальний та духовний рівень ваших студентів просто вражає.

Найсильніші сторони життя Університету: налагоджена адміністративна робота, відчуття спільнотного життя та високий інтелектуальний рівень студентів. Мої лекції були наповнені жвавими дискусіями із студентами, вони задавали мені багато запитань, цікавились багатьма темами та різними контекстами. Я думаю, що УКУ має стати острівцем інтелектуального та духовного життя, виховуючи нове покоління провідників українського народу[50]

           Посол Євросоюзу в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра

У політичній свідомості України ще немає повного розуміння важливості таких питань, як верховенство права, право людини і формування цінностей, які сповідує європейська спільнота. Ці цінності ще не повністю вкоренилися в українській свідомості. Але я впевнений, що в Українському католицькому університеті поділяють європейські цінності. Саме ви зможете відіграти важливу роль у трансформації суспільства та процесі його реформування.

Молодь – це майбутнє України. Українська молодь повинна мати можливість розвиватися, дивитися на інші моделі організації суспільства, повинна формувати безкомпромісну позицію і вірити, що їй до снаги щось змінити[51].

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук)

Український католицький університет – це не тільки кузня кадрів, яких потребує Церква й українське суспільство, але й мозковий науковий центр, у якому будуть збиратися найкращі сили, які в нас є у всьому світі. Я був свідком народження цього Університету, стояв біля витоків УКУ як його викладач, декан філософсько-богословського факультету. І сьогодні приїжджаю до своїх колег вже як глава УГКЦ. Тут я відчуваю себе, як вдома. Це таїнство народження нового інтелектуального центру є чимось цікавим та глибоким, і сьогодні я бачу, як Університет росте і розвивається.

Я не уявляю УГКЦ без УКУ. І це дуже добре, що сьогодні в українському суспільстві цей Університет є дуже потужним моральним авторитетом. Він є певною альтернативою до радянських освітніх стереотипів. Думаю, що Український католицький університет має також велике значення і для закордонного українства, оскільки, зможе направду послужити всій нашій Церкві для того, щоби вона могла зберегти власну ідентичність[52].

Єгор Резніченко, Санкт-Петербурзька православна духовна академія (РПЦ)

Літня філософська школа УКУ дає фундаментальні знання щодо предмету дискусії, а також можливість спілкуватися з представниками західної науки, що дуже важливо для дослідників. Наші диспути є досить живими, ми гаряче обговорюємо проблеми. Усі учасники – різні, тому розмова завжди насичена.

Як майбутній священик, я повинен знати, як по-філософськи осмислювати релігію, адже філософія – це спільна мова, якою ми говоримо з людьми, інтелігенцією. Священики повинні вміти говорити про високі християнські цінності на зрозумілій мові[53].

Норман Дейвіс, історик, заслужений професор Лондонського університету

Початок науки важкий, але кінець навчання – радісний. Я вітаю Український католицький університет, що він привів на світ стільки гарних, розумних та інтелігентних випускників. Кажуть, все мале – прекрасне. А коли малий університет є ще й католицьким, тоді студенти тут – як у небі[54].

Бенедикт XVI, Папа

Не викликає жодного сумніву, що надзвичайно цінну підтримку в екуменічній праці може надати Український католицький університет. Треба визнати, що на цьому екуменічному полі залишаються конкретні і об’єктивні перешкоди.

З іншого боку, в Україні православні і католики віддавна стараються нав’язати щоденний смиренний діалог, який охоплює багато аспектів життя. Брак успіхів у цій ділянці не повинен зменшувати ентузіазму для досягнення цілі, якої бажав Господь: щоб усі були одне. (Ів. 17, 20).

Не треба втрачати надію перед труднощами, але продовжувати розпочате із молитвою і тривалим милосердям. Діалог милосердя із своєї природи підтримує і висвітлює діалог правди. Адже остаточна зустріч, до якої нас провадить Христос, відбувається у повній правді[55].

Владика Венедикт (Алексійчук), Єпископ-помічник Львівський УГКЦ

У світі є багато католицьких університетів, але Український католицький університет має унікальну місію – загоювати ту рану розділення Церкви Христової, яка з’явилася в ХІ ст. через гріховність і гординю людську.

Дай Боже, щоби та єдність Сходу і Заходу, всеохопна єдність у Христі, наповнила цей університет і осявала цілу нашу Церкву, Україну, на цілий світ[56].

Історик Наталія Яковенко, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Український католицький університет, чи не єдиний дає студентам віру, а віра зміцнює і спрощує шлях людини по життю. УКУ пов’язує знання з вірою, і можливо, у цьому гострому стикові – незалежності та служіння – можна знайти спосіб поведінки і для себе. Найголовніше – треба пам’ятати вічне гасло – Sapere aude! (зважся мислити)[57].

Надзвичайний та Повноважний посол Сполучених Штатів Америки в Україні Джон Ф. Теффт

«Це наш перший візит до Львова й до Українського Католицького Університету. Ми чули про нього багато доброго, і мушу сказати, що сьогодні наші сподівання виправдалися. Ми вражені тим, що побачили тут: студентами, викладачами, якістю навчального обладнання, тією працею, яка тут вкладена. Я і моя дружина закінчили Marquette University, в якому є Католицька школа вільних мистецтв. І ми завжди думали, що освіта, яку ми здобули там, є дуже подібною до тієї, яку може отримати студент тут, в УКУ. Це не тільки професійна підготовка, це підготовка до життя, передовсім християнського. Ми впевнені, що освіта, яку отримують молоді люди, тут, в Католицькому Університеті, також якнайкраще підготує їх до життя в сучасній Україні»[58].

Міський голова Львова Андрій Садовий

До яскравих явищ українського освітнього ландшафту належить УКУ. Цей університет відзначається не тільки принциповою позицією у відстоюванні високих академічних стандартів у своїх навчальних програмах та наукових ініціативах. УКУ є прикладом інституції, яка в жодних обставинах не принижує себе політичним сервілізмом чи корупційними практиками, а навпаки, завжди йде в авангарді перспективних реформ[59].

Віктор Ющенко, Президент України (2005-2010)

Робота вашого Університету надзвичайно важлива для розбудови нашої держави.

Працюючи з найбільш мобільною частиною нашого суспільства, з молоддю, ви формуєте те, що ми втратили упродовж декількох десятиліть. Засади, з якими люди виходять з Католицького Університету, – це даровані ключі особі, яка потрапляє у стихію життя, щоб вона могла обирати істинну, праведну дорогу, і вести за собою мільйони-мільйони людей[60].

Ректор УКУ владика Борис Ґудзяк

XX століття може багато навчити нас, як бути і діяти у XXI столітті. УКУ є лабораторією осмислення цього досвіду, місцем, де віра та розум – єдине ціле, де поєднуються світові досягнення і українські традиції і де продукуються нові ідеї. І це може стати джерелом натхнення у віднайденні нових підходів для цілої світової громадськості.

Цей храм (на Стрийській, 29)є початком розбудови комплексної лабораторії, що працюватиме над тим, як говорити сьогодні, як молитися, як мовчати, як допомагати, як благословити, як люб’язно критикувати. Саме до цього покликаний наш Університет[61].

[1] Джованни Реале и Дарио Антисери. ЗАПАДНАЯ ФИЛОСОФИЯ ОТ ИСТОКОВ ДО НАШИХ ДНЕЙ.

http://krotov.info/lib_sec/17_r/rea/reale00.htm

[2] Аристотель, Метафізика I.1. 980a.

[3] Ярослав Пелікан. Ідея Університету. Київ 2008. ст.67-68.

[4] Джованни Реале и Дарио Антисери. ЗАПАДНАЯ ФИЛОСОФИЯ ОТ ИСТОКОВ ДО НАШИХ ДНЕЙ.

http://krotov.info/lib_sec/17_r/rea/reale00.htm

[5] http://ucu.edu.ua/about/history/

[6] Джон Генрі Ньюмен. Ідея Університета //Ідея Університету. Антологія. Львів 2002. ст. 39

[7] Очевидно Патріарх мав на увазі філософсько-богословський факультет, а також богословські інститути.

http://ucu.edu.ua/academics/theological/

http://theological.ucu.edu.ua/

[8] http://www.credo-ua.org/2012/02/58185

[9] http://kvit.ukma.kiev.ua/2011/12/націоналізм-і-релігія/

[10] Наприклад Василь Стефанів, який є випускником гуманітарного факультету.

[11] Джон Генрі Ньюмен. Ідея Університета //Ідея Університету. Антологія. Львів 2002. ст. 55-66.

[12] http://www.radiosvoboda.org/content/article/24592851.html

[13] http://molod-news.com.ua/?p=1197

[14] Ярослав Пелікан. Ідея Університету. Київ 2008. ст. 96-97.

[15] http://ucu.edu.ua/video-pro-uku/2708/

[16] http://www.osvita.org.ua/articles/1006.html

[17] http://www.novostimira.com.ua/novyny_27791.html

[18] У США викрили 22 агентів ФБР у списування на іспитах https://24tv.ua/home/showSingleNews.do?u_ssha_vikrili_22_agentiv_fbr_u_spisuvannya_na_ispitah&objectId=49656,

[19] Аристотель, Нікомахова етика VI.1.1-2.1094a

[20] Ярослав Пелікан. Ідея Університету. Київ 2008. ст. 85-86

[21] Джованни Реале и Дарио Антисери. ЗАПАДНАЯ ФИЛОСОФИЯ ОТ ИСТОКОВ ДО НАШИХ ДНЕЙ.

http://krotov.info/lib_sec/17_r/rea/reale00.htm

[22] http://old.risu.org.ua/ukr/study/anons/article;2887/

[23] Ярослав Пелікан. Ідея Університету. Київ 2008. ст. 67-87

[24] uk.wikipedia.org/wiki/Кембриджський_університет

[25] http://www.credo-ua.org/2011/11/53227

[26] http://www.youtube.com/watch?v=QMfRPiQ4M8Q&feature=related

[27] http://ucu.edu.ua/video/7904/

[28] Ярослав Пелікан. Ідея Університету. Київ 2008. ст. 108-114

[29] Хосе Оретга-і-Гассет.Ідея Університету //Ідея Університету. Антологія. Львів 2002. ст. 67-107

[30] http://en.wikipedia.org/wiki/University_of_Oxford

http://www.pravda.lutsk.ua/ukr/news/38778/

[31] http://ucu.edu.ua/about/

[32] Ярослав Пелікан. Ідея Університету. Київ 2008. ст. 88, 93-94

[33] Ярослав Пелікан. Ідея Університету. Київ 2008. ст. 210

[34] Ярослав Пелікан. Ідея Університету. Київ 2008. ст. 106-107

[35] http://dt.ua/EDUCATION/universitetska_avtonomiya_skladova_gromadyanskogo_suspilstva-44218.html

[36] http://ucu.edu.ua/news/7714/

[37] http://opening.campus.ucu.edu.ua/

[38] http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/12/19/65501/

[39] http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/12/29/66553/

[40] http://www.credo-ua.org/2011/12/55608

[41] http://www.youtube.com/watch?v=kLHWcjM3JlA

[42] http://bohoslov.org.ua/distribution/topic-t312.html

[43] http://www.kryjivka.com.ua/presa/165.htm

[44] Наприклад:

http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/12/9/64630/

http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/12/30/66652/

[45] http://xic.com.ua/z-zhyttja/21-problema/137-jevropejskyj-sojuz-vpered-do-imperiji

[46] Учительське служіння Церкви та святі таїнства: Канонічне право III. Львів 2008. ст. 42

[47] Віктор Поспішил. Східне Католицьке Церковне право згідно з Кодексом Канонів Східних Церков. Львів 2006. ст. 248

[48] Учительське служіння Церкви та святі таїнства: Канонічне право III. Львів 2008. ст. 42-43

[49] Віктор Поспішил. Східне Католицьке Церковне право згідно з Кодексом Канонів Східних Церков. Львів 2006. ст. 249

[50] http://ucu.edu.ua/profile/7462/

[51] http://ucu.edu.ua/profile/7292/

[52] http://ucu.edu.ua/profile/5477/

[53] http://ucu.edu.ua/profile/5416/

[54] http://ucu.edu.ua/profile/4166/

[55] http://ucu.edu.ua/profile/4141/

[56] http://ucu.edu.ua/profile/4119/

[57] http://ucu.edu.ua/profile/3793/

[58] http://ucu.edu.ua/profile/2827/

[59] http://ucu.edu.ua/profile/967/

[60] http://ucu.edu.ua/profile/974/

[61] http://ucu.edu.ua/profile/982/

Замість рецензії на книгу Олег Кожушний. «Преподобний Роман Солодкоспівець і візантійська гімнографія ІІІ-VIII століть». – К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви, 2009. – 264 с.

"Діва днесь Преістотного родить
І земля вертеп Неприступному приносить.
Ангели з пастирями славословлять,
А волхви зо звіздою подорожують,
Бо ради нас родилося Дитя мале - Превічний Бог"
(Св. Роман Сладкопівець, Кондак Різдва Христового)

Роман Солодкоспівець, Роман Методист (грец. Ρωμανός ο Μελωδός, преподобний († біля 556; 14 жовтня) — візантійський святий. Святий Роман народився у м. Емесі (нині Хомс) або в Дамаску в Сирії в єврейській родині. Він не знав нотної грамоти, але усім єством своїм тягнувся до Бога. Клірики, що нарікали на нього, вчинили йому гірку зневагу. Роман із сльозами молився до Богородиці, благаючи в Неї заступництва. Пречиста Богородиця Сама з`явилась йому у сні, вклала в уста йому хартію, й після того Роман заспівав милозвучним голосом тропарі й кондаки, премудрість виливалася в нього щедрою рікою, напуваючи усіх спраглих до життя. Святий сам склав багато прекрасних кондаків. Святий Роман дійсно був героєм народу, тому що він включив ритмічну поезію до церковного обслуговування. Він був автором різдвяного кондака. Заслугою його також є те, що він найсвітліше показав трансцендентність Бога. Своєю працею він доказав, що може всім представити Бога через пісню[1].

Насправді ці дані в вікіпедії принаймні в дечому вже хиблять. Преподобний Роман дійсно пішов з сирійського середовища, але не з єврейської родини. Численні арамеїзми в його його текстах (на думку Прот. Кожушаного) найперше свідчать про глибоко розуміння ним Святого Письма. Також про його перебування на Сході і не більше. Також відомо, що він був глибоко освідченою людиною, а також скоріше всього мав гарну античну освіту[2].

Варто також перед тим, як говорити про походження кондака навести коротку біографічну довідку, яку надає Патмоський кодекс: “В той же день – пам’ять святого Романа, творця кондаків. Він походив з Сирії, з міста Емесси. Став дияконом в Бейруті, в святій Божій церкві, так званій церкві Воскресіння, переїхав до Константинополя за часів царя Анастасія і залишився служити в храмі Пресвятої Богородиці в Кірах, в котрій отримав благодать укладання кондаків, коли з’явилася у сні Пресвята Богородиця у надвечір’я Різдва Христового, дала сувій і наказала його з’їсти. Після того як Роман проковтнув сувій, він негайно прокинувся і, зійшовши на амвон, почав виголошувати і дуже приємно співати: “Народжує Надсутнісного нині Діва”. Відтоді він уклав на Господські свята і пам’яті різних святих кондаки числом близько тисячі, з яких багато, написані його рукою, зберігаються в Кірах… Похований в тій же церкві, де звершується його пам’ять”.Роман Солодкопівець (або Роман Мелод) написав більше ніж 1000 кондаків, але нажаль дійшло до нас всього 85 кондаків. Лише деякі з них перекладені українською та російською мовами[3].

Є дві версії походження кондака – сирійська та візантійська. За візантійською теорією архетипом для жанру стала “Пісня десяти дів” з діалогу письменника ранньовізантійської доби священномученика Мефодія Патарського “Бенкет”. Сирійська ж теорія пов’язує виникнення кондаків виключно з палестинсько-арамейського та (особливо!) сирійською гімнографічною традиціями, які, ввібравши в себе колоритні жанри народно-пісенної поезії, знайшли надзвичайно плідну реалізацію у творчому доробку сирійських християнських поетів, серед яких перше місце належно посідає преподобний Афрам Нисибійський або, як його звично називають, Єфрем Сирійський.

На думку Е. Веллеша, на формування жанру кондака вплинули три поетичні жанри, якими досить часто послуговувалися сирійські гімнографи: мемра, мадраша і согіта.

Мемра – промова, проповідь. Твори у формі мемра призначалися не для співу, а для читання. Іноді декілька мемре, тісне пов’язане єдиною темою, розглядають як єдиний твір.

Мадраша- богословський твір, який є полемічного характеру, написаний у віршах і призначений для сольного виконання у супроводі хору. Суворе дотримання метрики у мадраша не обов’язкове.

Софіта- вірш; написаний у суворій метричній формі. Согіта складається зі вступу, моноголу або діалогу та епілогу.

Цікаво, що саме ці три зазначених жанри палідно використовував у своїй творчості знаменитий Єфрем Сирійський. Як стверджує С. Аверінцев, саме його гімни і метричні проповіді стали “з’єднувальною ланкою” між палестиннсько-арамейською та візантійською дидактичною літературою.

Ще за життя поета його творіння було частково перекладено грецькою мовою, і цей переклад послужив за основу для латинської версії.

Якщо говорити про Методія Патарського (+312), який належить до значенитих вчителів й отців перших трьох століть Християнського Церкви, то аналізуючи його творчість не можна не погодитися, що він мав великий вплив на творчість преподобного Романа Сладкопівця. Один з дослідників гімнографічної спадщини грецьких Отців, святитель Філарет Чернігівський, залишив такий відгук: “Святий Мефодій відрізняється блискучим і ясним красномовством, сильністю та діалектичністю дослідження предмета, любові до логічної побудови думок – арістотелівською. Пишнота грецькою мови вичерпана в діалозі “Бенкет”. На жаль, єдиним твором Мефодія Патарського, який дійшов до нас грецькою мовою, є “Бенкет десяти дів” або “Про дівство”. Сама назва, підказує ті літературні зразки, які хотів наслідувати св. Мефодій. Він у цій книзі наслідує найславетніший діалог Платона, але це наслідування є суто зовнішнім, формоутворюючим, літературним, із принципово новим змістом[4].

У сучасному розумінні кондакт – це невеликий пісне спів на честь свята або святого, який за своїми розмірами та структурою нічим не відрізняється від тропаря, стихири, сідального і т. д. Класичний кондакт Романа Мелода – це складна низка пов’язана поміж собою 20-30 строф (куплетів), які розвивають спільну тему. Число цих строф дорівнює кількості букв грецької абетки - 24. Також кожен кондакт, як про це свідчать написи, мав свою власну мелодію. Які це мелодії – невідомо, оскільки візантійські мелодії не дешифровано. Метрика віршування кондаків святого Романа складна і надзвичайно своєрідна. Визначити її за допомогою класичних розмірів грецької поезії неможливо[5].

Аналізуючи творчість цих поетів Прот. Олег Кожушний прийшов до таких висновків. Сирійська поезія взагалі і поетична школа Єфрема Сирійського та його послідовників, зокрема, справила неабиякий вплив на формування різних жанрів візантійської церковної гімнографії. Звичайно зв’язок цей може бути прямим, або опосередкованим, проте є достатньо підстав вважати, що східно християнська гімнографія взагалі і візантійська зокрема являє собою складний політетнічномотивований і багатофункціональний “організм”, де кожна зміна форми і засобів вираження думки взаємопов’язані і взаєморозумілі. Автор монографії про преподобного Романа Сладкопівця вважає, що проаналізувавши поетичний стиль Романа Мелода, який органічно поєднав у собі елементи грецької поезії і традиційні для сирійської поезії жанри, автор цього дослідження пропонує об’єднати дві теорії походження кондакового жанру: візантійську і сирійську, безперечно поставити на перше місце сирійську[6].

Варто, щоб зрозуміти жанр кондака найперше звернутися до структури даного жанру. Прикладом буде структурний аналіз шостого пасхального кондака, “Марія і волхви ” і першого кондака “На десять дів”. Шість кондаків з поетичного доробку преподобного Романа Мелода отримали назву “Пісень на Воскресіння”. Така порівняно велика кількість кондаків, присвячених одній тематиці, обумовлена по перше, свято Воскресіння Господа Ісуса Христа, свята Пасха, як найдавніше та найголовніше з усіх християнських свят, мало ще до преподобного Романа багату літургійну і гомілетичну традицію, яка могла його надихати величним богословським змістом.

В початку кондака поміщалася вступна строфа кукулій або променій, яка відрізнялася від наступних строф (ікосів) своєю метричністю та мелодійною структурою, але об’єднана з ними одним рефреном. Подальші строфи кондака мають зовсім одноманітну в межах кожного окремого гімну структуру та єдиний рефрент, який своїм ритмічним поверненням чітко розділяє ціле на окремі частини. Остання строфа містить звернення до особи, яка возхваляється. Ікоси звичайно називаються акростихом. Виконується кондакт таким чином, що кукулій і всі строфи буде співати соліст, тоді як рефрент хор або народ[7].

Як можна побачити з перекладу Прот. Олега Кожушаного форма і зміст “Пісень на Воскресіння” наступні: напис, 2 кукулія і 24 ікоси. З них:

a) напис, який зазначає тему, акростих і мелодію (глас) на котрому співається кондакт (до форми не входить);

b) перший кукулій – це богословсько-поетичний центр поеми;

c) другий кукулій – це власне проіміон (вступ) до першого ікоса:

d) наступні 23 ікоси – творчий переспів відомих євангелівських подій;

c) 24 ікос – урочиста піднесена молитва.

Перший кондакт “На десять дів”- найбільший з аналізованих. Він має наступну форму: напис, 3 кукулія і 31 ікос. З них:

a) напис, який, як звично, зазначає тему, акростих і мелодію (глас), на котрому співається кондакт;

b) перший – третій куркулії – ще ідентичні за своїм значеннєвим навантаженням вступні строфи поеми;

c) перший - дев’ятий ікоси – певні богословсько-філософські схолії автора до відомоє євангелівської притчі, яку він збирається розглянути;

d) ікоси – 10-й – 30-й – драматична картина, яка складається зі слів автора (10-й, 27- й; - 30-й ікоси) та полілогу, в якому беруть участь мудрі і нерозумні діви, а також сам Христос;

e) 31- й ікос – покаянна молитва[8].

Специфіка мовної ситуації у Візантії полягає у збереженні літературних норм давньогрецької мови в письмовому мовленні паралельно із розмовною мовою, розвиток котрої активно тривав і поступово, хоча й надзвичайно повільно, завойовував більш високі сфери мовного спілкування. Докладне вивчення існуючих кондаків преподобного Романа призводить до певного висновку, що не зважаючи на потужний і незаперечний вплив Священного Писання і літературного походження поета, його мова близька до сучасних йому мовних ідіом. Цікаво зауважити, що, коли метричні міркування дозволили поету усталеною грецькою або візантійською формою конструкції, він надав перевагу останній. Можливо тому, не буде помилково стверджувати, що Роман дає прекрасну літературну картину візантійського койне періоду Юстиніана. Але кожен дослідник і перекладач творів Романа Мелода звертав увагу на незвичні форми грецьких слів та деяких синтаксичних конструкцій, які трапляються у Романа. Серед дослідників творчості преподобного Романа П. Маас звернув увагу на той факт, що Роман у своїх творах ніколи не чинить нападок на іудаїзм, приходить до висновку: автор кондаків єврейського походження. Лінгвістично обґрунтовуючи думку П. Мааса, К. Трипінас вказує на неабияку кількість семітизмів у грецькій мові Романа Сладкопівця. На підставі докладно проведеного дослідження К. Мітcакіс поділяє усі семітизми, які зустрічаються у Романа, на: а) реальні семітизми (більшість походять із Септуагінти або текстів Нового Завіту; б) вірогідні семітизми (їхнє виникнення пояснюється деякими мовними явищами, характерними для класичної і нехристиянської елліністичної літератури, які стали вживаними у більш пізній період через вплив на них відповідних семітських конструкцій); в) сумнівні семітизми. Проте цей же автор зазначає: оскільки часто надзвичайно непросто визначити, де семітизми у Романа реальні, а де сумнівні, то сама кількість останніх у Романових кондаках має свідчити про його походження. З цьою думкою не погоджується прот. Олег Кожушний, який вважає, що семітська спадщина у творах Солодкопівця може бути просто ознакою його неабиякої обізнаності у біблійній і теологічній літературі, яка на той час активно перекладалася грекою з інших семітських мов і, звичайно, справляла вплив на візантійське койне. Таке пояснення, незважаючи на його простоту, можна вважати більш вірогідним.

До важливого чинника художнього мовлення Романа Сладкопівця належать поетноніми. Варто зазначити, що для творців християнської догматики ім’я Боже є знаком або символом якоїсь сутності, а не її частиною; воно елемент другорядної системи, від котрої існування самої сутності не залежить. Відповідно до античної теорії фюсей, ім’я речі відповідає її природі. Прибічники протилежної концепції теорії тесей, якої притримувалися християни, вбачали в іменах умовні позначення, свідомо прийняті людьми. Саме таке ставлення до власних імен будь-якого рангу дозволяє середньовічних християнським поетам перетворити їх на яскраві поетичні або теонімо-поетноніми, справжнім майстром яких був Роман Сладкопівець. Також преподобний ремон любив сильно використовувати синоніми, а синонімічна палітра є надзвичайно багата. І таки старання в написанні молитов не випадкове, бо як відомо, диякон Роман створював свої кондаки для християнської авдиторії, яку повинен був не тільки навчити, але й задовільнити своєю поезією неабиякі естетичні смаки останньої. Бо Візантія була спадкоємницею Античної цивілізації[9].

Порівняння синонімічних рядів теонімо- по етнонімів, які зустрічаються в аналізованих творах, показало, як разом із зовнішньою формою церковних гімнів еволюціонувало також і поетико богословське мовлення: від простого метафоричного звертання до Божества, вираженою одиничною лексемою, до цілої метрико - мелодійної і змістової єдності – хоретизма, надпоетноніма, здатних вербалізувати складний богословсько-філософський концепт. На думку автора цієї книги, що всебічному аналізу синонімічних теонімо - по етнонімів, які так часто зустрічаються у поетичному мовленні християнських гімнографів, слід неодмінно присвятити окреме дослідження[10].

У VII-VIII століттях в області східно християнської візантійської гімнографії спостерігається жанровий синтез, якому судилося стати вершиною і, водночас логічним завершенням еволюції гімнографічних жанрів, з’явився канон – багатокомпонентна у своєму довершенню поема, яка органічно ввібрала в себе як прості (сідальний, світильний), так і складні жанри гімнографії (пісні канона, єктенії, міні цикл кондака – ікос). Але насправді кондаки Романа сладкопівця не зникли у текстологічному значенні розуміння цього слова. Кондакові зразки преподобного Романа Сладкопівця шанобливо зберігалися у Кіровому храмі, вони користувалися у митців, які працювали у цьому новому жанрі канона, неабиякою повагою. Наприклад, через сто років по смерті Романа його наслідував преподобний Андрей Критський, якого вважають творцем нової гімнографічної форми канона: четверта пісня його Великого канона написана під безпосереднім впливом кукуліона Романової поеми “На розп’яття”- “Душе моя, душе моя”, і цей кукулій посів почесне місце в каноні після шостої пісня, як кондакт. Кардинал Ж.Б Пітра вважає, що головною причиною забуття творів Романа Мелода став іконоборчий рух. Він перший звернув увагу на те, що всі автори VIII-IX століть – монахи, і всі вони були захисниками іконошанування. Також цей автор стверджує, що канон, як похвальна пісня урочистого й есхатологічного характеру, більш відповідав настрою настрою самих гімнів, які творили в умовах загроз, переслідувань, заслань і смерті, ніж кондакт з його гомілетично-розповідним, монологічно-драматичним змістом. За словами цього науковця, гімнографи VIII-X століть могли висловлювати похмурий настрій їхньої доби “грубими і палкими піснями”. Також слід врахувати версію історика візантійського Церквоаного співу Е. Веллеша, який вважає, що витісненню кондаків канонами сприяв також у той час і розвиток методичного співу. У VIII- IX століттях мелодика церковного співу зазнає великої метаморфози: напівмовленнєві інтонації набули вигляд мотивів, так що на один склад припало два-три звуки, які до того мали характер мелізмів. Саме це, гадеє дослідник, робило важким, а то й унеможливлювало виконання кондаків, написаних у VI ст[11].

Цікаво, що канон, як гімнографічна форма існував задовго до появи класичних поем Йоана Дамаскина. Також найдавніший канон був перефразом основних біблійних пісень. З огляду на це можна припустити також, що канон розвивався паралельно з жанром кондака, хоча явно поступався йому хронологічними рамками: свого літургічного апогею канон досяг тоді, коли повністю відокремився від біблійних пісень і став після занепаду кондакарної форми основним жанром візантійської гімнографії і непрямим спадкоємцем кондака[12].

На сам кінець варто сказати, що прот. Олег Кожушний своєю роботою привернув увагу до важливої теми – творчості преподобного Романа Сладкопівця. На сам кінець я як студент УКУ висоловити велику подяку автору за це напрацювання, бо він мені по новому відкрив візантійську гімнографію та дав можливість відчути прекрасну добу у якій жив святий Роман Сладкопівець.

[1]http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%A1%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D0%BE%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C

[2] Прот. Олег Кожушний. Преподобний Роман Сладкопівець і візантійська гімнографія III-VIII століть. Київ 2009. ст. 57

[3] Прот. Олег Кожушний. Преподобний Роман Сладкопівець і візантійська гімнографія III-VIII століть. Київ 2009. ст. 25

[4] Ibidem. cт. 95 – 122

[5] Ibidem. cт. 23, 25 – 26

[6] Ibidem. cт. 185 – 186

[7] ПОХВАЛА ПРЕСВЯТОЙ БОГОРОДИЦЫ

http://www.st-nikolas.orthodoxy.ru/news/5sedm_akaf.html

[8] Прот. Олег Кожушний. Преподобний Роман Сладкопівець і візантійська гімнографія III-VIII століть. Київ 2009. ст. 32-55.

[9] Ibidem. cт. 55 – 94

[10] Ibidem. cт. 186

[11] Ibidem. cт. 152-162

[12] Ibidem. cт.187

середа, 19 грудня 2012 р.

Порівняння Чину Покаяння у Требнику Пертра Могили та Требника УГКЦ (2001) [Курсовий з канонічного права]

Я вирішив порівняти Чин Покаяння у требнику Петра Могили та Требника УГКЦ бо вирішов, щоб показати глибокий Обрядовий зв’язок між УГКЦ, УПЦ-КП та УПЦ-МП. Дійсно новітні “Требники” чотирьох Церков Київської Традиції черпають з “Требника” Петра Могили.

Треба врахувати, що“Требник” Петра Могили в собі поєднує вплив як і Східної так і Західної Обрядових Традицій. Цей “Требник” є синтезом молитовного досвіду Сходу і Заходу.

Чин Покаяння у “Требнику” Петра Могили є дещо обширніший від Требника УГКЦ. Він у себе включає окрім послідовності Чину та Уставу поміщає Катехичні науки, як “Передмова до Сповіді”, а також пояснення Божих та церковних заповідей; сім смертних гріхів та сім протилежних їм чеснот; сім діл милосердя та інше. В сьогоднішньому Требнику знаходимо лише сам Чин. Також на рахунок самого Чину, то він є скорочений та видозмінений. Що стосується змін, то як бачимо, з’явилися тропарі, яких нема у Могили. Відносно інших рубрик, таких як: “Поклонися” та молитви “Господи Боже спасення рабів Твоїх…”, то є відмінність в їхньому знаходженні у Чині. У могилянському Требнику – молитва “Поклонися Богу грішния…”, знаходиться на початку, а не після Чину Покаяння, як у сучасному. Не буду тут вдаватися в деталі аналізу Чину Сповіді у Требнику Петра Моглили. Лише зазначу, що назагал від “Требника” перейшло до Требника УГКЦ багато важливих молитов. Хоча в часи Петра Могили “Требник” говорив, що має бути публічна сповідь каянника, а також перед тим поучення св’ященника, то суть залишилася та сама. Найбільшу подібність з новітньою молитвою УГКЦ має молитва розгрішення безумовно, а також благословення каяника. В Уставі, так як і в самому Чині, наголошується на тому, що сповідник не має права відпускати гріхи чи звільняти від церковних кар, заборон, або відлучень, які є зарезервовані за єпископом (за винятком того, коли ієрей має дозвіл від єпископа, або ж у випадку смертельної небезпеки). Також наголос йде на тому, що це таїнство має бажано здійснюватися у Церкві. В Уставі, так як і в самому Чині, наголошується на тому, що сповідник не має права відпускати гріхи чи звільняти від церковних кар, заборон, або відлучень, які є зарезервовані за єпископом (за винятком того, коли ієрей має дозвіл від єпископа, або ж у випадку смертельної небезпеки). Також має старатися ієрей відпускати гріхи в Церкві. Можна наводити багато подібностей та відмінностей між Требниками, але вони доводять, що є спільна лінія, яка доводить тяглість Київської Традиції УГКЦ[1].

[1] http://librarium.orthodoxy.ru/trebnik/001.htm

Требник УГКЦ. Львів СВІЧАДО 2001.

пʼятниця, 21 грудня 2012 р.

«УКУ та ідея і місія Університету» (Курсак з Педагогіки вищиї школи)

середа, 19 грудня 2012 р.

Порівняння Чину Покаяння у Требнику Пертра Могили та Требника УГКЦ (2001) [Курсовий з канонічного права]

пʼятниця, 21 грудня 2012 р.

середа, 19 грудня 2012 р.