Католики “корисні ідіоти” “русского мира”

                      

                               малюнок Кирилл Петроградский

На фоні епохальної зустрічі Папи та Патріарха Кирила на Кубі, за завісой відкривається ще гірша картина католиків, які є “корисними ідіотами” окупаційного режиму Росії.

Для католиків велике значення має історія про Фатімське об’явлення Богородиці. В цьому об’явленні говориться про навернення Росії. Видіння трьох дітей у Фатімі Цариці Небесної в 1917 році також використано Росією з пропагандистською метою.

Пропаганда спростила історію об’явлення Богородиці до того, що спасіння прийде з Росії.

Спасіння прийде з Росії, бо світ згідно картини світу пропаганди, став Содомом та Гоморою. А тому був придумане слово “Гейропа”.Підгрунтям для Московської пропаганди стали: легалізація прав ЛГБТ в країнах світу, аборти легалізовані в більшості країн світу та поширення технологій штучного запліднення. Якби не було поширено цих деструктивних впливів секуляризму, то б “позиція Кремля” не була такою б потужною на міжнародній політичній арені.

10-11 вересня 2014 року відбулася міжнародна конференція “Многодетная семья и будущее человевества”. Серед учасників форуму були помітні відомі католики, як соціолог Габріель Кубі, Сільвіо делла Вале, Лука Волонте, Браян Браун та ін. З всіх християнських просімейних рухів не приїхав до Москви жодний представник Human Life International, хорватські, польські та українські  захисники життя. Отже, на цій міжнародній конференції були представники практично всіх просімейних та пролайфівських рухів.

Вони приїхали незважаючи на те, що Росія анексувала Крим та воює проти нас на Донбасі. Окрім підтримки війни проти України, учасниця конференції “Многодетная семья” Олена Мізуліна також вносила законопроект про примусові аборти. Спонсор Конгресу Владімір Якунін, має в системі “Російських залізниць”найбільшу мережу абортаріїв. Путін та його компанія бачить “сім’ю”, виключно в рамках своїх політичних амбіцій.“Сім’я” незалежна від держави не цікавить його. Про це я вже писав раніше тут.

Відомий католицький філософ та автор бестселерів про життя Йоана Павла II Джордж Вайґель назвав таких християн “корисними ідіотами”:

"Останній, і особливо згубний, елемент в путінському удосконаленні ленінської політичної методології передбачає спроби підкупити, наскільки він може, західні суспільні рухи «за захист життя» і «за захист родини». Це ще один справжній novum. Дурні бізнесмени і фінансисти існують так само віддавна, як і славнозвісний вислів Леніна, сказаний майже століття тому, що капіталісти самі продадуть йому мотузку, на якій він їх повісить. Так вже склалося, що зле поінформовані та ідеологічно засліплені політики з’явилися значно раніше за них. Але ідея, що західні суспільні активісти, серйозно налаштовані на захист традиційної родини – і права на життя від зачаття до природної смерті, – заявлятимуть, що відшукали союзника в просякнутому кров’ю чекісті, яким є Владімір Путін, – це дещо цілком відмінне і щось зловісне. Немає сумніву, що це пов’язано з роздачею найближчим оточенням Путіна російського золота серед західних неурядових організацій, які переживають безгрошів’я. Тих, хто піймався у цю пастку, колись називали «корисними ідіотами». Їхня корисність може бути малозначущою, якщо дивитися на ситуацію ширше; але ідіотизм не повинен викликати запитань."

Католики Росії можуть бути опозиційними Путінському кривавому режиму. Знаходяться нейтрали католики, яким потім дістануться, якщо вірити Данте, найгарячіші місця у пеклі. Саме в Росії є католики не просто “корисні ідіоти”, але й відверті шовіністи, які живуть імперським ідеями. І їм плювати на факти, що католиків уніатів постійно переслідував Московський Левіафан. Не випадково отець Герман Будзінський говорив, що «Велика блудниця, п’яна від крові святих і від крові мучеників Ісусових, – то Москва» (Откр.17:10-15).

Автор: Дмитро Тирусь

Жанні Дарк з Краматорська ;-)

                                                                              

                                                         Мов Жанна ДАРК по своєму красива
                                                         Вона йшла з прапором на чолі колони
                                                         Навколо неї палала земля
                                                         А прапор на неї був червоно-чорний

                                                         І ніжною російською вона кричала
                                                         "Слава, Слава, Слава..."
                                                         Від її войовничої краси тікали москалі
                                                         на її грізне "Слава, Слава, Слава..."

                                                         Дівчина була з Слов'янська
                                                         Йшла по Краматорську
                                                         Дівчина із іншого життя
                                                         Просто Настя)

Файній дівчині з Краматорська присвячую!

                                                                         

                                                       


                                                                             Тобі вже скільки віршів присвятили
                                                                             Скільки переді мнов було поетів
                                                                             Тобі писали вже Петрарка, Данте
                                                                             А навіть сам Висоцький

                                                                             Ти була у Парижі та у Ліверпулі
                                                                             Ти вершина недосяжна!

                                                                             Радикальна красота)
                                                                             Як тебе не любити?

Memento mori

                                                                         

Memento mori це латинський крилатий вираз, який перекладається «пам’ятай про смерть» або «пам’ятай, що [доведеться] вмирати». У Стародавньому Римі ця фраза звучала під час тріумфального ходу римських полководців, які повертаються з перемогою. За спиною воєначальника ставили раба, який був зобов’язаний періодично нагадувати тріумфатору, що незважаючи на свою славу, той залишається смертним. Можливо, справжня фраза звучала як: Respice post te! Hominem te memento! («Обернись! Пам’ятай, що ти — людина!») (Глава 33 «Апологетика» Тертуліана).

Над цієї фразою я вперше серйозно задумався, коли його побачив у Гарнізонному Храмі Петра і Павла (у нас він називається Костел Єзуїтів). Там стоїть труна, яка по-простецьки зроблена 400 років тому, виставлена зараз в лівому нефі храму. Його прикрашає сакраментальна фраза Memento mori з переліком людських гріхів. Близько цього гробу стоїть сповідальниця, а до неї я часто ходжу сповідатися. Тому коли дивлюся на цей гріб, виникає багато питань про сенс життя. Для чого ми живемо? В чому полягає цінність людського життя? Як гідно його прожити?

Я над цими питаннями лише останнім часом почав серйозно задумуватися. 10 липня 2012 року під час обвалу перекриття будинку на вул. Січових Стрільців 8 у Львові трагічно загинув Ілля Онопрієнко. Я з ним часто бачився, але не сильно спілкувався. Бачив Іллю часто, коли вчився в УКУ, а також у молодіжній організації «Молодь до Ісуса», яка належить до методиської Церкви. Перебування з ним мене духовно збагачувало. Але коли він трагічно загинув, то це була перша серйозна моя зустріч з смертю. Було дуже сумно і тоді я розридався. Мені друг Андрій сказав, що Ісус Христос так само плакав за Лазарем, бо Він його знав.

Потім вбили найкращого мого друга Максима Семенова цієї осені в Києві. Про Максима можна безкінечно писати. Так, він мало прожив, але як незрівнянно багато зробив! Його віра була живою (як у Іллі Онопрієнка), а також він був мега активний. Обставини смерті Максима є складними, але я впевнений що він пішов у Вічність. Він щиро вірив, що Любов передбачає Вічність...

На цьому смерть моїх близьких не закінчилася. Спершу помер мій вуйко, а потім батько. Далі померла бабця і я з мамою залишився жити сам. Вона працювала у Технікумі Залізничного Транспорту (зараз Технікум Транспортної Інфраструктури), а тут сталася прикра ситуація. Вона одного дня прийшла подивитися за розкладом і себе у розкладі не побачила. Потім їй повідомили, що її звільнили. Це стало основною причиною появи мікроінсульту. Я ще тоді вчився на 5 курсі філософсько-богословського факультету УКУ. Після звільнення з роботи нам стало важко з грошима. Завершивши навчання я почав працювати в Інституті родини референтом. Потім почалася Революція Гідності 21 листопада. Мама була хвора, але не злягла. До останнього дня життя могла ходити. Був я на Майдані в Києві 19-21 лютого. Там я вже 19 числа розливав коктейлі молотова. І якби 20 лютого я не переплутав чорний коктейль молотова з мазутом, то б можливо мене вбили. Якби я не пішов будувати барикади на Майдані, то може я був би серед трупів, яких відстрілював снайпер з готелю «Козацький». 21 лютого я побачив трупи Небесної сотні, яких вивезли на Майдан. Потім я приїхав до Львова і був на похоронах героїв Небесної сотні у Старому Самборі, зокрема Богдана Сольчаника.

Потім почалася війна з Росією на Донбасі. Був навіть на похоронах українських солдатів. Чим можу допомагаю армії, але люди продовжують вмирати.

Прийшов з роботи. Побачив маму, яка лежить на землі. Потім виявилося, що її діагноз травматична гематома. Поклав на ліжко та викликав швидку допомогу. Її відвезли до лікарні швидкої допомоги м. Львова. Їй вже почали робити операцію. Потім приїхав духівник «Руху За Життя» (я в ньому є волонтером) отець Назар та мій колега по роботі й голова Руху Петро Гусак. Ми молились підчас операції. Доктор Ільчишин вдало зробив мамі операцію. Потім її отець Назар уділив Св.Тайну Єлеопомазання. Мама ще прожила декілька днів в комі, а потім померла 2 листопада. Під час похорону я побачив, що вона у мирі упокоїлась.

Завдяки цим подіям я знайшов відповідь на вище згадані питання. Я як християнин вірю у воскресіння мертвих. Тому Бог є моя Нетлінна Надія. Не буду вдаватися до широкої богословської аргументації, але я вірю в те, що Любов передбачає Вічність. Якщо Любов має якісь межі, то це не любов. Якщо нас мозок детермінує, то мені немає сенсу це писати та Любити. Я б таку можливість не мав. Якщо я не можу нічого пізнати, то немає Любові.

Бог — це Любов. Він Бог живих, а не мертвих.

Я зрозумів цінність життя. Від моменту зачаття до природної смерті вона має велику цінність. Ми маємо тільки одне неповторне життя. Його можна прожити тільки один раз. Не має реінкарнації, бо буттєву дійсність розділяють субстанції та екзистенції. Між людиною та твариною є ціла пропасть. Людська душа — де єдність душі і тіла, а між ними не має дуалізму. Тому воно неповторне.

З моменту зачаття Бог співтворить з людьми Людину. З того моменту з’являється чудо життя людини. Кожна людина від моменту зачаття та природньої смерті є для нас даром. Мене мама вчила любити життя і була проти абортів. Це так жахливо, коли вбивають ненароджених дітей. Вбивство ненароджених нічим не відрізняється від вбивства народжених терористами ДНР та ЛНР.

Небесна сотня загинула, але ще скільки людей помирають за життя, за кожного з нас на Донбасі. Хтось вважає що їхня смерть є даремною? Смерть не може бути даремною, як не може бути даремним життя, без якого вона неможлива. Святою є жертва Небесної сотні та українських солдат.

Коли мама помирала я навіть не думав якусь медичну допомогу з метою полегшення страждань, а хотів щоб вона вижила. Питання до тих, які евтаназують батьків своїх та будь-кого. Ви що здуріли?

Людське життя є цінним. Його варто прожити праведно і чесно. Мене надихають прожити життя гідно моя мама, Максим Семенов, Ілля Онопрієнко, а також такі святі як Мати Тереза та Джузеппе Москаті.

Я не є проти чогось. Я за «культуру життя». «Культурою смерті» для мене є репродуктивні технології, контрацептивна та абортивна ментальність, евтаназія та посягання на будь-яке життя. Я вважаю лицемірством, коли риги на чолі з бандитом Януковичем позиціонували себе як пролайфери, а самі вбивали живих людей. Так само і щодо ворожої нам держави Росії. Путін позиціонує себе як захисник життя, а сам його знищує. Для мене Янукович та Путін є представниками «культури смерті», а також ті, які підтримують їхні ненависницькі ідеї.

Також я є прихильником сімейних цінностей. Але детальніше про них можете прочитати на сайті Інституту родини. Хай Бог вас благословить!

Автор: Дмитро Тирусь

Джерело: family-institute.org.ua

Любов передбачає вічність…

Такі слова назавжди залишилися на Максимовій сторінці в контактах, як символ всеохоплюючої,всеперемагаючої,правдивої Божої Любови.

Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає. І посл. Ап. Павла до Римлян. 13, 4-8.

Це-любов, яка допомагала йому з непідкупною відданістю виконувати 1-шу найважливішу Божу Заповідь, яка надихала його шукати нові шляхи удосконалення,спонукала до більш глибшого вивчення богослов’я, пізнання світу та такого мудрого і тонкого Божого змісту в ньому. Це — любов, яка успадковується від Бога, як безцінний дарунок і якою Максим жертовно ділився з усім світом.

                                                         

Любов спонукала його до відкритості та щирості у всьому, як згадує Назарій Петрів, тільки Максим міг підійти на перерві, взяти за плече і просто запитати:

-«Ну як ти, брате?».

Незабутній Ілля Онопрієнко після того як Максим поїхав до Тайланду, зателефонував своїй мамі й сказав: «Відправив Брата, як до армії. Через рік — зустрінемось!». Тоді ми навіть і гадки не мали, що ця їхня зустріч відбудеться значно раніше. Досі фотографія зробленна Іллею під час останньої зустрічі перед від’їздом Максима, збережена в його телефоні.

Це ж саме Ілля намалював на світлині Максима з Надею, яка міститься на сторінці у ВК серце — символ любові!

                                                     

В одногрупниці Галі Василиці в телефонній галереї міститься відео, на якому Максим весело посміхається їй.

Зі спогадів Романа Воо «Я дуже йому вдячний за це і буду це памятати поки буду жити. Максим був дуже світлою людиною».

В дружній бесіді з Наталею Петрешак Максим поділився, що в нього є все: мама яка його любить, дівчина яку він кохає і Господь для якого він цінний завжди.

Здавалося, в ньому було стільки добра,що він готовий був ділитися ним зі всіма. Навчання в середній школі № 88 м. Львова та Школі Христа-національному лідеру освіти для хлопчаків, а також служба в морській піхоті — все його життя є свідченням всеохоплюючої любові до ближнього,прикладом служіння і готовності допомогти. Адже Максим був єдиним українцем,який закінчив Школу Христа з відзнакою і вже після першого року навчання отримав медаль за принесену користь шкільній спільноті.

                                                   

З болем переглядаю фотографію у ВК, де Максим підписав: «Юра-самий серйозний--завжди. Це одна із моїх найулюбленіших фотографій!».

                                       

Скільки ніжності вклав Максим в заняття англійською з маленькою Катрусею! Він навчав її мови через Слово Боже. Біблія, подарована на закінчення з відзнакою школи в США стала підручником для вивчення англійської мови!Катруся з вдячністю згадує.що він не тільки був її вчителем,він був її другом так як і Другом Ісуса, як він сам про себе написав.

Вдячністю і скорботою переповнені рядки листа пастора Алана, який служить спільноті Міжнородної Сімейної Католицької Церкви в Паттайї.

За 2 місяці перебування Максим став активним членом цієї церкви, ділився своїми знаннями, багато працював в бібліотеці. Превелебний Алан написав, що церква була всього в декількох кроках від офісу в якому Максим працював і тому він встигав кожен день зайти перед роботою помолитися і поспілкуватися. Сім’я пастора переїхала для служіння з Канади. Перед відїздом вони втратили свого сина.

Мимоволі згадується цитата Баре, яку Максим розмістив на сторінці ВКонтакті: «Він залишився з обіймами- широко розпростертими, тому що боявся обійняти лише одну істину».

Хай Всемилостивий Господь широко відкриє для нього сонцеподібні двері раю,

і хай радіють ним світлоносні ангели,

хай побачить він і Присноблаженну Матір  Твою,

там де переможно звучить:

Алилуя

(Кондакт 11. Акафіст за померлого)

Автор: Зоряна Семенова. 2014-09-08.

Джерело: www.family-institute.org.ua

Письмо к русскому другу.

                                                               

                                           

От имени всего украинского народа просим вас услышать нас!

Украинцы и россияне всегда были, есть и будут братскими народами, помогая друг другу и в беде, и в радости. Мы верим, что и среди россиян есть здравомыслящие люди, не поддающиеся влиянию информационного абсурда и военных действий со стороны Кремля.

Просматривая российские каналы, - Россия 24, Первый канал, НТВ, ОРТ и т.д., -мы слышим полное искажение сути происходящего. Дело все гораздо проще. Президент Путин хочет уничтожить украинский народ и взять в рабство. Неужели вы этого не понимаете?  Московские олигархи будут наживаться на войне, на смертях жителей как украинского, так и российского народа.

Российских солдат везут, под предлогом «учений», везут в Украину на войну, тем самым используя их в качестве «пушечного мяса». Подумайте, 10 российских мальчишек-десантников попали на территорию Украины, и в СБУ нет ни одного запроса со стороны России. Как же так?!
Идет чрезмерное навязывание войны, сколько погибает народа ни за что, как украинского, так и российского. Кому это надо?! Кому нужны эти слёзы, эта боль, эти смерти?!!! Стреляют же не только по военным, но и по жилым кварталам, по невинным людям!! Ведь подумать, сколько убили неродившихся детей?! Сколько беды и скорби матерям?!!

Дорогие и родные россияне, давайте вместе остановим эту нелепую и бессмысленную войну! Если президент Путин с такой холодностью и безразличием относится к жизни человека, то для него не важна его национальность, будь он украинец или русский. Он не пожалеет и российский народ. Вы хотите быть следующей жертвой «Путинского режима»? Хотите, чтобы ваши родные стали жертвой амбиций «одного человека?»

Кому нужна эта война? За что на нас нападают? Да, мы вынуждены защищаться, но нападают не украинцы, нападают российские войска.! Да, именно российские. Вспомним недавние события. Когда весной захватывали Крым, захватчики были без опознавательных меток. Их называли "зелеными человечками". Путин не объявлял официально, что это вторение, и на всех пресс-конференциях рассказывал, что Россия к этому дела не имеет. А в итоге что? Сейччас по всему Крыму одни плакаты с одними и теми же надписями :"Крым - это Россия", "Крымчане - русский народ", "ЛДПР", "Голосуйте за Аксёнова", везде росс флаги, на каждом углу. Это как понимать?! А так, что это все готовилось заранее. Сначала провокации со стороны пророссийских ряженых, затем этот псевдо-референдум, и все делалось по-быстрому!

Война на Востоке Украины. Как все начиналось? Начиналось все с того, что все делаллось под видом "военных учений". Везли все в Ростов, а из Ростова перекидывали через границу. Без опознавательных знаков, опять же. Но есть очевидцы и немало, которые видели, как со стороны России ехали военные. Попросту говоря, это неоглашенная война. Втихушку. Об этом говорят не только укр СМИ, об этом говорят евроновости, BBC, немецкие печатные издания. А россиянам об этом тоже, как известно, не говорят. Их, росс солдат, везут на войну, тоже под видом "учений". Люди тех времен говорят, что подобное было и с Афганом: везли солдат, только не сообщая куда, а привозили груз 200 матерям.

Просто если люди будут идти у него на поводу,, если вы, россияне, не начнете против него бастовать, как на то отважились те же Pussy Riot.....он то и вас не жалеет, и не пожалеет, если уже заказано около 10 000 "похоронок", т.е. цинично расчитав, сколько людей должно погибнуть. Просто к этому относится можно равнодушно, но смотри, как бы тебе, русский друг, не прислали повестку на фронт, все может быть.

Поэтому давайте вместе не допустим дальнейших жестоких действий Путина и Кремля и остановим эту войну, ведь только два братских народа, украинский и российский, способны вместе преодолеть это. Пожалуйста, не бездействуйте, начните анализировать факты, не верьте лживой информации и пропаганде. На всякую силу всегда найдется сила помощнее – сила Духа Народа! Вы же можете организовать массовую акцию протеста против путинского режима на Красной площади (как это делали ребята накануне).  Вы же можете образумить ваших сыновей, мужей не идти на так называемые «учения», чтобы не вернули ваших сыновей в цинковых гробах.

 Дорогие братья россияне, мы искренне верим и надеемся на вашу помощь и поддержку!

С любовью, Виктория Золотых и весь украинский народ!

Служити іншим

                                                                     

                                           Любко Дереш, письменник

Служити іншим — це те, що найбільше надихало людей під час Майдану і продовжує надихати людей зараз.

Всі кажуть: "Треба об’єднуватися". Я теж кажу: давайте об’єднуватися. Але проблема в тому, що зараз об’єднуватися люди хочуть через зрівнювання інших — типу, а чим ти ліпший, щоб не стояти на Майдані, не йти на передову і т.д.?

Мене, наприклад, не влаштовує така зрівнялівка. І всіх розумних людей, думаю, також. Я вважаю, що зрівнялівка — це прояв заздрості.

Всі кажуть: "Треба бути патріотом" – але в кожного свій патріотизм. Патріотизм — це там, де ти можеш служити іншим, це почуття родини. І там, де ти починаєш жертвувати своїм заради інших членів родини, служити їм. Але я проти того, щоб мені казали, чим я особисто маю жертвувати заради інших: своїми грішми, своїм часом, своїм життям чи ще чимось.

Чому? Тому що! Тому що я доросла людина і шаную свої кордони. Тому що я сам несу відповідальність за себе. Тому що пожертва, врешті — це сокровенне. Тут немає третіх. Є я і моя совість, і в стосунки між нами прошу не лізти.

Громадянське суспільство міцне не тоді, коли воно зрівняне, а тоді, коли кожен, будучи особистістю, сам бере відповідальність за себе, за свій ресурс, і внаслідок цього, бере відповідальність за інших — стільки, скільки справді може потягнути. В цьому сенс зрілості — здатність бути співмірним до поставлених перед собою завдань.

Наведу приклад. Весною 2013 року був сильний снігопад, всі кияни пам’ятають, як люди не могли потрапити додому вночі, зранку треба було копати траншеї в снігу і т.д. Пара моїх друзів цілу ніч їздили по Києву, допомагали людям добратися додому. Вони допомогли п’ятьом. За ніч. На ранок, якби вони поїхали допомагати далі, вони допомогли б іще десятьом.

Замість цього дружина мого товариша сіла за фейсбук і запустила клич – закликала людей з автівками виїжджати разом і допомагати одне одному. Сталася ціла подія: понад сотня киян підхопили цю ініціативу і так мої друзі допомогли значно більшій кількості людей, ніж зробили б, якби просто пішли з лопатами копати сніг.

Тому важливо відчувати, в чому твоє призначення в даній ситуації. Тільки тоді ти по-справжньому ефективний. Це як з органами: серце ефективне в тому, щоб помпувати кров. Нирки — щоб виділяти сечу, печінка — щоб зупиняти токсини.

В інформаційному потоці дуже легко ототожнити себе з чужими емоціями, бажаннями, світоглядами, і взяти на себе чужу роль. І, як наслідок, отримати сильне розчарування (спустошення, депресію) від того, що розпочата ініціатива не привела до очікуваного результату.

Є кілька ознак того, що ви "інфікувалися" чужими емоціями і у вашу совість "вбудувалися" чужі мотиви та інтереси, які спотворюють сприйняття себе і, відповідно, здатність до тверезих вчинків.

1. Ви почуваєте провину за те, що не робите більше, ніж можете і, головне, хочете (!) для підтримки армії. Почуття провини вже говорить, що ви робите щось не з доброї волі. Якщо ви дійсно хочете допомагати армії, біженцям і т.д., ви це робите без почуття провини. Якщо є почуття провини, скоріш за все, по щирому вам цього робити не хочеться, а значить, ви вилізли за межі відведених вам вашою совістю повноважень.

2. Вас постійно долають сумніви в тому, чи правильно ви дієте, а емоції кидаються з одної крайності в іншу. Іноді здається, що треба поїхати самому/самій на передову, а іноді хочеться забрати дітей і виїхати з країни. Отже, всередині вас наступила певна роз’єднаність між власними почуттями і тими почуттями, яких ви "наковталися" у мережі.

3. Ви вступаєте в агресивні суперечки з людьми, які притримуються інших поглядів, ніж ви. Отже, ви не впевнені у власній позиції і потребуєте додаткових доказів своєї правоти. Хто певен своєї позиції, не сперечається, а просто робить те, що вважає правильним. Чи не так?

4. Ви робите перепост статей, які викликають у вас біль і роздратування, для того, аби засудити їх самому і почути осуд в бік їх авторів від однодумців. Здогадуєтеся вже, чому ви це робите? Вірно, ви не впевнені у власній правоті, й цим ви хочете задавити сумніви. Є сенс наважитися зізнатися собі, що ж я почуваю до даної ситуації насправді.

5. Ви не приймаєте можливості діяти інакше, думати інакше, сповідувати інші цінності по відношенню до ситуації в країні, і кожен, хто не відповідає вашим критеріям правильності, автоматично стає "чужим". Категоричність в оцінці — ознака страху. Страху побачити в собі риси, які засуджуємо в опонента. Категоричність або фанатизм — це спосіб надіти шори на очі, щоб не зірватися з обраного шляху.

6. Вам здається, що всі повинні перебувати в однаковому настрої напруженої боротьби, або, в гіршому випадку, скорботи за загиблими. І війна тим, хто відчуває інакше. Цим самим ви повторюєте те саме, що робить інша сторона — демонізуєте "інакших" і, власне, підкидаєте дрів у вогонь війни почуттів. "Інакший" в кращому разі може викликати співчуття своєю нетямущістю (якщо вже він сприймається як менший, слабший, упосліджений, а не як рівний чи старший), але ніяк не злість. Злість — це щось про НАШУ слабкість.

Потрібно відділити війну держав від війни почуттів. На війні держав воюють егрегори — Україна, Росія, сепаратисти. Колективні форми. На війну почуттів виходять ті, в кого не вирішені власні проблеми, і він у такий спосіб намагається вирішити їх або уникнути їх вирішення.

Той, хто долає свої проблеми, не займається френдоцидом людей, що постять кошенят в час, коли інші гинуть під кулями. Він робить щось, щоб наблизити вирішення реальної проблеми, а не тикає пальцем у моральні деформації інших.

Війна почуттів — це те, на що перетворюється інформаційна війна, коли вона входить в резонанс із соціальними мережами. На війні почуттів немає переможців, є тільки спустошені та полеглі.

Війна почуттів розколює і без того роз’єднане українське суспільство на додаткові групи.

За яких обставин вона виникає? Війна почуттів виникає тоді, коли втрачається розуміння моєї особистої причетності до того, що відбувається. А це розуміння виникає від здатності чути свою совість, розуміти себе, бути в цьому чесним зі собою.

Проблема не в тому, що хтось підтримує чи не підтримує АТО, є пацифістом чи настроєний рішуче, допомагає фронту чи філонить. Проблема в тому, що під виглядом "служіння іншим" ми маскуємо своє небажання вирішувати ті проблеми і робити те служіння, котре від нас реально потребують ті, хто від нас залежить напряму: наші близькі, на роботі, в товаристві.

В чому героїзм втечі на фронт, якщо ти не можеш вирішити проблеми з боргами за квартиру? В чому героїзм самовіддачі "братам на передовій", якщо вдома не помічаєш рідних, нехтуєш своїми обов’язками перед ними?

Кожна людина унікальна, і саме тому вона ефективно буде виконувати ті задачі, яким відповідає її природа. Для когось актом пожертви і ростом відповідальності буде піти на фронт, і він відчуває, що це — його обов’язок. Ок. Але хтось відчуває інакше. Для когось патріотизм — скандувати "Смерть ворогам!", а для когось — шукати точки дотику з "ворогами".

От особисто я — мені росіяни нічого не зробили. От зробіть мене хоч сто разів зрадником України — не буду я вважати росіян своїм ворогом. Я не вірю в історії про генетичну пам’ять, менталітет і т.д. — я вірю в людську дурість, котра не витікає з національності, раси чи статі.

Я не вірю в гасла типу "Не дай русскому" чи "Не купуй у ворога", бо капітал давно вже не має національного чи ідеологічного характеру, а для хамства і ницості не існує кордонів.

Але я вірю, що людям навколо мене потрібно кричати ці гасла і робити відповідні вчинки, поки вони не зрозуміють їх безглуздості й не розчаруються в них. Тому що ні змінити інших, ні покращити своє існування в такий спосіб неможливо.

Це ілюзія. Це замасковане безсилля. Це гнів на інших, але, в першу чергу, це гнів на себе.

За що?

За те, що допустив таке. За те що не можу змінити ситуацію навколо.

Бо хочеться розрубати все одним махом. Але країна складається з мільйонів окремих особистостей. І процвітання країни складається з процвітання кожного з нас. Для мене відповідальність — це зізнатися щиро собі, що я дійсно хочу робити, і за що я дійсно готовий померти. Це відповідальність перед тим, що дійсно є в мені.

Боягуз — не той, хто не хоче йти на фронт, і хоробрий не той, хто кидає гранату. Боягуз той, хто не хоче зізнаватися собі в потаємних мотивах, і хоробрий той, хто готовий стати собою.

А як інакше може народитися нація? Вона може народитися тоді, коли народжується кожна людина як особистість. Коли кожен окремо працюватиме над тим, щоб появитися як особистість.

Гідність не може роздаватися колективно, інакше б усі ті, хто ще донедавна сидів на Майдані, вже стали б святими. Гідність народжується в серці кожного окремо, в особистій боротьбі.

І якщо людина сама вирішила йти на фронт, і це — її народження, які можуть бути сльози за нею, якщо вона помре?

Наважитися слідувати власній совісті — чути в серці голос Бога — це те, що сподвигло людей вийти на Майдан і проявити дух перемоги та героїзму.

Наважитися чути голос совісті кожен день — і саме так як він звертається до тебе, а не до когось іншого — завдання значно складніше, ніж вийти всім гуртом на мітинг. Але це той шлях, який ми маємо пройти, якщо хочемо народитися по-справжньому.

Автор: Любко Дереш

Джерело: www.pravda.com.ua