На Тернопільщині 43% абортів жінки зробили проти своєї волі

                                                                   

На Тернопільщині, як і в Україні загалом, спостерігається позитивна тенденція — жінки все рідше вдаються до абортів. За десять років кількість таких операцій зменшилася в шість разів.

Так, за 20 років незалежності нашої держави, в Україні народилося 40 мільйонів дітей, що в рази більше, ніж у інших достатньо розвинених країнах світу. За словами головного позаштатного спеціаліста, репродуктолога головного управління охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації Павла Кашуби, штучне переривання вагітності може призвести не лише до безпліддя, але й до психологічних проблем, а також до проблем морально-етичного характеру.

— У 2012 році в акредитованих гінекологічних стаціонарах проведено 2110 абортів, у тому числі 230 мимовільних, 565 легальних, 585 міні-абортів та 676 неуточнених, — розповідає Павло Кашуба. — Як видно з наведених даних, 906 абортів (42,9 %) відбулись не за бажанням жінки, а з інших причинах — самоаборт, завмерлий плід тощо. Радує і той факт, що в минулому році не робили аборти дівчатка, молодші 14 років.

Основні ж проблеми, які хвилюють медиків, — шкідливі звички молодих людей, чоловіче та жіноче безпліддя, раннє сексуальне життя підлітків, необізнаність у сфері контрацепції. Вражаючими є цифри всеукраїнського масштабу: понад мільйон подружніх пар не в змозі зачати власну дитину, крім того, щороку в країні з’являється близько 500 немовлят із вродженим сифілісом. На тлі цих страхітливих даних, Тернопільщина видається є досить благополучною, адже такі випадки в нашій області фіксуються вкрай рідко.

Джерело: www.family-institute.org.ua

Європа як Косово

                                                                          

Сербські столярі заробляли, стругаючи труни, а албанські — стругаючи колиски. Ще на початку ХХ століття нас в Косово було 70 відсотків, тепер — тільки 8 відсотків.

Спостерігаю по телевізору, як наші підпалюють американське посольство, як розвішують транспаранти з написами, що Косово завжди буде сербським, та, як каже Коштуніца, що ми ніколи не погодимося з втратою колиски нашого народу. Брехня: Косово ніколи не буде сербське. То вже історія...

Адже ми мали все, мали владу, гроші, технології, засоби масової інформації, мали все, окрім одного: ми не мали дітей. Наші жінки не хотіли мати верескливих бахурів, отож, тільки одну вагітність з п’яти доношували до кінця, а решта закінчувалися в гінекологічних кабінетах. У той сам час албанські жінки в Косово мали по шестеро, восьмеро, а то й по десятеро дітей. Сербські столярі заробляли, стругаючи труни, а албанські — стругаючи колиски. Ще на початку ХХ століття нас в Косово було 70 відсотків, тепер — тільки 8 відсотків.

Якийсь старший діяч з угрупування Шешейла говорить в мікрофон, що ж у Косові залишилися православні манастирі та що ми мусимо захищати нашу віру. Тепер йому Православ’я згадалося? А де ти був, коли кілька мільйонів твоїх земляків замість до пологових залів, ясел, дитсадків, шкіл, урядів, бюро і фабрик потрапляли до унітазів і сміттєвих баків?

Перше благословення в Біблії, яке Бог скеровує до людини, звучить: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут 1, 28). Причиново-наслідковий ланцюжок нескладний: тільки той, хто розмножується, підпорядковує собі землю. Хто не розмножується — не має цього. І саме це сталося в Косово. Для мусульман це було якось очевидно, а для православних? Але в підсумку — для яких православних? Адже це соціалісти. Для них мають значення соціальні досягнення, опіка держави, особиста вигода і комфорт. Вони в дупі мають Православ’я. Хрестини — так, похорон — церковний, але щоби собі ще морочити голову якимось там Господом Богом? Щоби виконувати Заповіді? Так ніби зигота — це людина?

Дивлюся на чергові кліпи з Косово. Завжди мене в них вражало: коли показують сербів і є повідомлення з Лепославіца, Зубін Потоку чи Звечана, то майже завжди перед камерами тремтячі, беззубі бабусі в хустках на головах, які тамують схлипування у зморщених долонях. Коли ж, натомість, показують албанців з Пріштіни чи Прізрена, то незмінно та сама картина: натовпи молодих, радісних, войовничих мужчин, що розмахують червоними прапорами з чорним орлом. Спочатку я думала, що це маніпуляція, але потім дійшла до висновку, що так є в дійсності: багатодітні мають над бездітними не лише кількісну, а й якісну перевагу: молодість проти старості, динаміку проти інерції, силу проти слабкості, майбутнє проти минулого.

А що ж на це Європа, котра, як підстаркувата коханка до молодого хлопа, спішила з деклараціями, що вона визнає незалежність Косово? Перемикаю телевізор на німецькі канали, а там всюди жують одну й ту саму тему: якийсь шеф східного лянду скритикував політику колишньої НДР стосовно абортів і тепер на бідолаху виливають відра помий. Обурена активістка нової лівиці каже, що політик образив мільйони німецьких жінок, які скористалися правом на аборт — тим основним досягненням цивілізованого людства. Ти дурна курко, — думаю собі, — а хто тобі буде міняти памперси, як будеш здихати в притулку для «перестарілих»? Мабуть, якась туркеня, туніска або албанка...

Перемикаю на британський канал. Там в інформаційній службі з черги атакують якогось англійського священика, бо він не виразив достатньо захоплення усиновленням дітей гомосексуальними парами. Зденервований ґей-активіст у райдужному шарфику оскаржує Християнство в гомофобії, нетолерантності та поширюванні ненависті. Ой, затужиш ще, м’який пісюне, за репресивним Християнством, коли в Європі запанує толерантний Іслам. Від часу ісламської революції в Ірані здійснено біля 4 тисяч смертних вироків над гомосексуалістами, а півроку тому в Колумбійському університеті президент Ахмадінеджад заявив американським студентам, що Іран вже цілковито «вільний від гомосексуалізму». Це називається: остаточне вирішення ґеївського питання. Критикуй Церкву, хлопчику, критикуй. Підрізаєш гілляку, на якій сидиш.

Вимикаю телевізор. Ніщо вам не допоможе, європейці. Маєте все, так як ми в Косово. Маєте владу, гроші, технології, засоби масової інформації — маєте все, але не маєте одного: дітей! Я — не Кассандра, бо тут не потрібно жодних пророчих здібностей: вистачає просте знання математики.

Й історії. Хто сьогодні пам’ятає про амаликитян чи вестґотів?

Протягом останніх кільканадцяти років нас, сербів, у світі оскаржували в геноциді, але ми здійснювали самогеноцид. І здійснюємо його надалі. Сьогодні ми втратили Косове Поле, скоро прийде черга на Бєлград. Природа не терпить порожнечі. Хто вибирає правило смерті, сам відмовляється від життя. Очевидно, ми не заслуговуємо на виживання. А Європа — заслуговує?

Інформація про автора статті:

Маріна Станковіч (* 1982) — випускниця слов’янської та англійської філології. Учасниця Маршів за життя, що їх організовує д-р Стоян Адашевіч. Живе в Бєлграді.

Переклад з журналу FRONDA, № 46

З польської переклав Петро Гусак

Джерело: www.family-institute.org.ua

Захищаємо і євангелізуємо сім’ю у сучасному світі

                                                                     

Учасник Ватиканської зустрічі католицьких сімей говорить про загрози для сучасної сім’ї та майбутній надзвичайний Синод.

Цього року на площі Св. Петра в Римі католицькі сім’ї з дітьми святкували закінчення цьогорічного пленарного засідання Папської Ради у справах сім’ї, яке пройшло під темою: «Сім’я: Живи радістю християнської віри». Це засідання збіглося з 30-тою річницею виходу в світ католицької Хартії прав сім’ї (22 жовтня 1983).

Учасники цього зібрання отримали від Папи Франциска завдання підготувати документ для користування католицьким єпископам про актуальні питання, які стоять перед сучасною сім’єю, для майбутнього Синоду, який відбудеться 5-18 жовтня 2014 року під темою: «Душпастирські виклики стосовно опіки сімей в контексті євангелізації».

Одним із доповідачів на цьогорічному засіданні був доктор Тимотей О’Донел, президент Християнського коледжу у Фронт Роялі, штат Вірджинія. Доктор Тимотей дав інтерв’ю кореспонденту ZENIT-у на тему викликів, з якими зустрічається сучасна сім’я.

ZENIT: Якою була ціль нещодавнього засідання Папської Ради у справах сім’ї, крім підготовки робочого документу для майбутнього Синоду єпископів?

O’Donnell: Центральним питанням, між іншим, стала Хартія прав сім’ї, яку в недалекому минулому підготувала Папська Рада у справах сім’ї, і її вагоме значення. Розглядаючи сучасні виклики, з якими зустрічається сучасна сім’я та інститут шлюбу з боку сучасної культури, виникає потреба подумати як можна ефективно донести зміст цього документу до представників світових урядів, щоб вони визнали те, що держава не повинна втручатись у сферу подружжя та сімейного життя, які є первинними до появи держави. Фактично, самі нації, як любив висловлюватись папа Лев XIII, складаються з поодиноких сімей. Сім’я — це базова, фундаментальна спільнота, наділена правами, які держава не може відібрати.

ZENIT: Які виклики ставить перед сім’єю сучасний світ?

O’Donnell: Сучасний світ атакує інститут сім’ї й ставить перед сім’єю певні виклики. Наприклад, доступність розлучення «без жодної провини». Багато західних країн мають у своєму законодавстві поняття розлучення «без жодної провини/підстави», і в цьому не вбачають проблеми. Хоча існує багато даних соціологічних досліджень про те, що розлучення негативно впливає на дітей. Ці дослідження є незаангажовані, і доказують жахливий вплив розлучення на дітей. Вони також показують, що діти потребують і батька і матір.

Сучасність принизила також серйозно роль чоловіка. Сьогодні жінки вдаються до штучного запліднення і зачаття дитини без участі чоловіка. А зачаті таким способом діти почувають себе озлобленими і емоційно неврівноваженими. З одного боку, маємо жінку, яка бажає завагітніти і мати біологічну спорідненість з майбутньою дитиною, а з іншого боку, заперечуємо можливість того, що дитина захоче віднайти свого біологічного батька, і нав’язати з ним особисті стосунки, бо ситуація з штучним заплідненням побудована на анонімності інформації про донорів чоловіків. Маємо справу з суперечністю, яка спричиняє багато збентеження.

Необхідно розглядати різні питання і виклики, які присутні в Європі та США, зокрема, ставлення до важливої ролі батька у сім’ї. Так дані соціологічних досліджень свідчать, що зріст показників злочинності серед підлітків та кількості ув’язненої молоді прямо пов’язані з відсутністю батька в сім’ї. Саме це свідчить, що ми платимо ціну за те, що не слідували за Божим планом, даним у сотворені. Більше того Католицька Церква свідчить про красу подружжя як церковного таїнства, яке символізує любов Христа до Церкви. Саме тому Церква продовжує наголошувати нерозривність подружжя і недоречність розлучення.

ZENIT: Чи впродовж пленарного засідання було запропоновано конкретні вирішення згаданих проблем?

O’Donnell: Одна річ, що енцикліка Humanae Vitae була цілковито зігнорована, і тому недостатньо лише написати добрий пасторальний план праці. Однак коли забезпечити сповнення двох аспектів подружжя: єдність у любові та плідність — тоді відбудеться справжня революція, і ми зможемо побачити плоди такої революції. Були вже спроби розділити подружнє єднання у любові від плідності, однак виявилося, що коли нехтуємо людською плідністю, то подружня єдність у любові також руйнується. Бо особи перетворюються на об’єкти. Жінку можна звести до рівня об’єкту, і чоловіка можна звести до рівня об’єкту. Подружній союз поволі руйнується. З огляду на це буде актуальним катехитичне вчення Церкви з цих питань, зокрема, те що викладене у енцикліці Humanae Vitae.

Ми усі повинні усвідомити, що знаходимось в умовах нової душпастирської ситуації. Необхідно проводити не лише дошлюбну підготовку, але також допомагати подружжям і після шлюбу, коли проблеми лише з’являються, зокрема: запропонувати навчання на теми — як слід будувати спільне подружнє життя, як долати особисті відмінності, як налагодити спілкування, як надавати психологічну допомогу.

Часто можна почути, що необхідно катехизувати молоді пари, однак часто проблеми з’являються не через брак катехизації. Тут інша проблема — потреба євангелізації. Багато пар ще не пізнали Христа. Вони не розвинули стосунки з Христом. Тому однією лише катехизацією ми не доб’ємося успіху.

Існує потреба у більш радикальному підході як донести Христа і Його духовну Правду, Його Любов до людей ще у юному віці, щоб дати зрозуміти, що християнство — це не лише моральне вчення. Це також особові стосунки між особами. Моральні норми мають свій сенс лише у контексті особових стосунків людини з Ісусом Христом. Саме таку думку висловив Папа Франциск, подібні думки висловлювали його попередники — Бенедикт та Іван Павло ІІ. Саме цю думку слід узяти на озброєння.

Джерело: www.family-institute.org.ua

Великий бізнес продажу абортів

                                                                     

Планування сім’ї (Плановане батьківство) - це бізнес в першу чергу. Починаючи від Міжнародної федерації планування сім’ї та до регіональних кабінетів у жіночих консультаціях, планувальники працюють за єдиною схемою: вони формують сексуальну розбещеність через рекламні оголошення, роботу кабінетів дружніх молоді, сексуальну освіту та роблять секс предметом споживання, а підлітків своїми клієнтами. При зростанні сексуальної активності серед молоді посилюється агресивна пропаганда контрацепції і абортів, що приносить величезні доходи. Якщо вдається через чиновників впровадити цей алгоритм у роботу закладів охорони здоров’я, а, як правило, так і відбувається, оплачувати ці програми будуть платники податків. Фінансова стабільність і зростання прибутків гарантовані.

Аборти і похідні від них ЕКЗ і сурогатні технології з використанням гестаційних кур’єрів — це частина великого бізнесу. Пропаганда контрацепції проходить під гаслом профілактики небажаної вагітності та абортів, хоча насправді це один із способів контролю над народжуваністю. Використання протизаплідних засобів не виключає незапланованих вагітностей, більше того, 54% жінок, які робили аборти, використовували ті чи інші способи контрацепції зазвичай презервативи або таблетки. Про це йдеться в доповіді Інституту Guttmacher в США. Ці цифри аналогічні звітам, представленому в Іспанії, який фіксує збільшення абортів вдвічі, незважаючи на посилену діяльність центрів планування сім’ї. У підсумку аборт є кінцевою формою контролю над народжуваністю, тому що мета всіх програм з контролю над народжуваністю — запобігти народженню дітей.

Правда про плановане батьківство вельми не симпатична, швидше потворна. Планувальники полюють за самими вразливими групами — жінками і дітьми — щоб отримати прибуток. За барвистим і привабливим маркетингом стоїть величезна корпорація з доходом в 1,5 млрда доларів, яка розробила ефективний бізнес — план по створенню «клієнтів » уже в початковій школі , заохочуючи сексуальну освіту, що веде до руйнування здоров’я, і збільшуючи потребу в контрацепції. Впровадження абортів за рахунок платників податків і пропаганда контрацепції відбуваються одночасно, але і те, і інше становить небезпеку для життя і здоров’я.

                                                              
Джерело: www.family-institute.org.ua

Про книгу «Утверджуючи любов, уникаючи СНІДу: чому Африка може навчити Захід»

Досі «загальноприйнятим» вважається думка, поширене в США, Європі через Організацію Об'єднаних Націй про те, що кращий спосіб профілактики ВІЛ/СНІДу в Африці (або в будь-якому іншому місці) це практикувати «безпечний секс», тобто, використовувати презервативи і інші профілактичні засоби. Католицьку церкву регулярно критикують за нездатність настійно закликати до використання презервативів і «безпечному сексу» в Африці і звинувачують у «епідемії» СНІДу в Африці на південь від Сахари.

Нова книга, «Утверджуючи любов, уникаючи СНІДу: чому Африка може навчити Захід», опублікована Національним центром католицької біоетики у Філадельфії, кидає виклик цій широко поширеній думці. Авторами книги є Метью Хенлі і Хокін де Ірала. Хенлі обіймав посаду радника з питань ВІЛ/ СНІДу при Католицької службі допомоги до 2008 року і спеціалізується на профілактиці ВІЛ. Доктор де Ірала є заступником директора департаменту профілактичної медицини та громадської охорони здоров'я при Університеті Наварри в Іспанії. Книга містить Передмова Едварда Гріна, директора науково -дослідного проекту профілактики СНІДу в Гарвардському Центрі з дослідження народонаселення і розвитку.

Книга Хенлі і де Ірала вперше представляє відповідні наукові дані і тільки потім розглядає християнські та інші філософські підходи до профілактики ВІЛ-інфекції.

Відповідні наукові дані

На початку книги Хенлі і де Ірала відзначають, що профілактика була зосереджена на технічних засобах, а не на зміні поведінки. Винятком з цього стала зміна політики Сполучених Штатів, які визнали стратегію ABC після успіху Уганди у використанні цього підходу до вирішення проблем поширення СНІДу. "А" означає утримання, "B" - вірність, і " С" - використання презерватива, якщо інфікований один з подружжя. Перші дві частини цієї стратегії мають вирішальне значення. В Африці дослідження показують: численні сексуальні контакти збільшують ймовірність зараження набагато вище , ніж в населених пунктах, де люди дотримуються відносин з одним партнером. Зниження числа статевих партнерів має вирішальне значення для зниження темпів поширення ВІЛ. Кращим прикладом залишається Уганда, де темпи поширення ВІЛ знизилися з 15% в 1991 році до 5 % у 2001 році. Динаміка змін до Кенії, Таїланді і на Гаїті показує, як зміна поведінки призводить до зниження темпів передачі ВІЛ.

Однією з причин успіху у зміні поведінки в Уганді була робота католицьких черниць і лікарів. На жаль, в останні роки переважний вплив надає інша тактика в Уганді, і акцент змістився в бік заохочення використання презервативів. Це супроводжується збільшенням розповсюдження ВІЛ. Навпаки, в Південній Африці, де пропаганда використання презервативів була основним пріоритетом і постійно зберігалися високі показники декількох партнерів, зберігається рівень ВІЛ -інфекції, який автори описують як «тривожно високий рівень».

Християнські та філософські підходи

Глава VI з « Стверджуючи любов, уникаючи СНІДу: чому Африка може навчити Захід» розкриває християнську точку зору на проблему. Один з розділів присвячений критиці релятивізму, утилітаризму і емотівізм в діяльності структур, організацій та установ, що займаються проблемою СНІДу. Однією з причин поширення СНІДу автори також називають антропологічне розуміння людської сексуальності, яке намагаються зробити загальним для всіх, і яке широко поширене в західних культурах сьогодні. Відповідно до цієї антропології, тіло суб'єкта є інструментом для отримання переживання задоволення, тобто сам суб'єкт відокремлений від свого тіла.

Автори посилаються на широке коло мислителів, в тому числі великих дохристиянських філософів, наприклад, Аристотеля, який критикував гедоністичний принцип «людина є міра всіх речей», вважаючи його абсурдним, захищав гідність шлюби, і запропонував альтернативну мораль і антропологію, в тому числі людської сексуальності. Серед сучасних авторів, автори наводять посилання на книгу Папи Івана Павла II «Любов і відповідальність» і Елізабет Анскомб, чиї філософські роботи блискуче показують поверховість утилітаризму - гедонізму і стверджують органічність і природність для людини практики цнотливості до шлюбу і практики тотальної вірності своєму чоловікові у шлюбі. Вони також посилаються на роботи Ентоні Фішера, видатного фахівця з біоетики, єпископа в Австралії.

Автори підкреслюють, що людська сексуальність пронизує буття всієї людської особистості, і є невід'ємною частиною його істоти і не є випадковістю чи корисним інструментом. Вони також стверджують, що вона є запорукою благополуччя найбільш важливих подій життя: хорошого шлюбу і цнотливого подружнього союзу в подружньому акті на благо продовження роду нового людського життя. Це в свою чергу є екзистенційним благом, оскільки подальше існування людини як виду залежить від генерації нових людських осіб.

Багато досліджень показують, що діти розвиваються краще всього, якщо породжені люблячими чоловіками і дружинами, ніж, якщо породжені людьми, які не перебувають у шлюбі або «зроблені» в лабораторіях «нових репродуктивних технологій».

Посилаючись на преподобного Тадеуша Пачолзука, автори пишуть, що чоловік, який дізнається, що він ВІЛ-інфікований (можливо, в результаті переливання крові) не буде, якщо він любить свою дружину, продовжувати сексуальні стосунки, якщо він не довіряє презервативом, щоб захистити її.

У книзі багато уваги приділяється необхідності відновлення сенсу чесноти цнотливості, який у свою чергу є невід'ємним компонентом найважливішою чесноти стриманості, в той час як інші компоненти пов'язані зі стримуванням наших бажань у харчуванні.

Ліценціат в області священного богослов'я Ендрю Амарума, уродженець Уганди, опублікував роботу про традиції племені Маді, до якого він належить. Він підкреслив важливість збереження невинності до вступу в шлюб для чоловіків і жінок і вірність у шлюбі. Це плем'я не знало СНІДу, поки під тиском ООН і USAIDS не розпочалася пропаганда використання презервативів і сексу з обопільної згоди між чоловіком і дружиною, незаміжніми чоловіками і жінками, представниками однієї статі і т.д., як нових прав ї, і насадження ідей про те, що традиційні «табу» проти розбещеності закорінені в неправдивому розумінні людської сексуальності і потреби людини.

Справжня причина більшості випадків захворювання на СНІД криється у використанні заражених голок для ін'єкцій, так як фінансування основних видів медичної допомоги знизилося, в той час як фінансування протизаплідних засобів зросла. У число провідних причин входить вакцинація жінок ін'єкційними контрацептивами, такими як Депо Провера зараженими голками.

Книга Хенлі і де Ірала заслуговує широкого розповсюдження, оскільки доводить, що євро-американський план для запобігання СНІДу, стверджуючи і навіть заохочуючи стилі поведінки високого ризику і, спираючись на технічні засоби по припиненню епідемії ВІЛ/СНІДу, з тріском провалився. У той час як програми сприяють збереженню невинності до шлюбу і вірності в шлюбі можуть найбільш ефективно запобігти поширенню страшної хвороби.

Джерело: www.family-institute.org.ua

Хорватський академік - масонерія загроза християнству

                                                                               

Переклад інтерв’ю хорватського академіка Еміла Чіча хорватському інтернет-порталові «dnevno. hr».

Пане Чіч, Ви відомі своїми антимасонськими заявами, наскільки справді масонерія є небезпечною для суспільства?


Можливо, Вас здивує, але протомасонерія була загрозою християнству вже від початків його існування. Теперішні масони в середині свого символу циркуля розміщують літеру G, яку самі масони тлумачать як першу літеру слова «ґноза». Ґноза, в масонському розумінні, — це не просто знання, це — знання ґностиків. А гностицизм — це окультний рух, який розповсюджували поганські жерці та який навчає спасіння не через Ісуса Христа, а через таємниче знання. За їхнім навчанням Христос всього-на-всього тільки один з вчителів світу і аж ніяк не Спаситель. Уже апостол Іван пише своє Євангеліє проти ґностиків.

З історичних документів знаємо, що масонерія в теперішній своїй формі виникла в Англії, а Британська імперія стала одним з головних інструментів її поширення. Першою ж країною, де масони відкрито прийшли до влади, стала Франція, де 1789 року масони провели криваву революцію й встановили культ Розуму.

Здається, що власне масони розв’язали І світову війну, а перемогою в ній Великобританії, яка в той час уже повністю перебувала в їхніх руках, вони укріпили свою владу в Європі. Після цієї війни масонські уряди Великобританії та Франції засновують Лігу Націй. ІІ ж світова війна спричинила повний кінцевий крах християнських суспільств і заміну їх соціалістично-масонськими та комуністичними суспільствами. Зараз масонерія фактично повністю опанувала Європою.

Масонським ідеалом є анаціональне суспільство, позбавлене навіть спомину про християнство з його моральним кодексом. Для здійснення своїх політичних цілей масонерія зараз широко використовує ліво орієнтовані політичні партії, але це не означає, що вона не інфільтрувалася в праві та консервативні політичні сили. Важливою зброєю масонерії є корупція, за допомогою якої масонерія контролює політичне життя і переважаючу більшість ЗМІ. Кінцевою небезпекою цієї ситуації є умертвіння національної ідеї та руйнування християнства, що паралізує самооборонні механізми народних мас, що в результаті призведе до інавгурації нового тоталітарного рабовласницького суспільства з новою релігією.



Якими є кінцеві цілі масонерії — знищення християнства?


Саме так, але не тільки християнства та юдаїзму, ісламу також. Їхня ціль — витравити монотеїзм з поверхні земної кулі. Але особливою кісткою в горлі масонерії є християнство. Адже християнство підтримує традиційні цінності, які без нього впадуть. На цих цінностях побудовані і нація, і сім’я, а саме їх масонерія прагне знищити за допомогою ідей лібералізму й соціалізму. Християнський дух Європи вже добре підкопано, здається, що останнім ударом є промоція гомосексуалізму й розпад традиційного суспільства. Я не монархіст, але здається мені, що саме масони стояли за руйнуванням трьох християнських царств Європи: Австрійського, Німецького і Російського. Зараз масони у Європі, як ніколи до цього, близькі до здійснення своїх цілей. На жаль, і в нас у Хорватії масонерія заволоділа банками, культурними та політичними установами і тому докладається стільки сил для руйнування традиційних цінностей нашого суспільства.



Якщо масонерія, на Вашу думку, є такою серйозною загрозою для європейських народів, то чому як тільки згадати масонерію люди починають висміювати не тільки цю тему, але й того, хто це згадав?

Масонерія добре подбала про те, щоб про неї або не говорилося, або якщо й говорилося, то виключно в їхньому ключі. Тут йдеться про той самий трюк, який використовує диявол: як твердять наверненні в християнство бувші сатаніти, одним з їхніх головних завдань є переконування всіх, що сатани не існує, або що він є цілком безпечним. Така сама справа й з масонерією: її «нема», це тільки «доброчинна установа», яка діє через Ротарі та Лайонс Клуби.

Суспільство є настільки дезінформованим, а через ЗМІ настільки окупованим дрібними подіями щодення, що втрачає здатність адекватно реагувати на пряму, безпосередню загрозу встановлення диктатури зла. Тому й часто через насмішки відмахуються від теми масонерії аж до моменту, коли небезпека застукає в їхні двері. Але тоді вже буде пізно.



У такому випадку, як на Вашу думку, новий світовий порядок існує чи це вигадка конспірологів?

Сьогодні вже можемо говорити, що новий світовий порядок — це вже цілком явна річ. Поширюються і рекламуються саме ті «цінності», які в християнських суспільствах були гостро засуджувані й відкидалися, антихристиянське суспільство вже не вигадка християнських фантастів, а наша щоденна реальність. Таємними, і то не зовсім, є тільки організації, які це все очолюють. У наш час люди переважно займаються різними дурницями і стараються цього не помічати. Думаю, що повідомлення про те, що світовий істеблішмент готується до масових заворушень у випадку, коли люди зрозуміють, що демократії більше нема, що вона фактично скасована, не є безпідставними.



То що таке цей новий світовий порядок?


Новий світовий порядок — це фінальна точка реалізації плану до побудови всесвітньої імперії, в якій буде дозволено тільки одну нову синкретичну і гностичну релігію, а на чолі цієї імперії стоятиме той, кого Біблія називає Антихристом. Новий світовий порядок є тим, що Католицька Церква завжди називала — часами Антихриста.



Чи цьому, на вашу думку, можемо протистояти?
Єдиним способом протиставитись цьому в теперішньому часі останньої фази розпаду християнських суспільств, метастазам корупції і всякої зіпсутості є повернення до католицької віри. У руках сатани є гроші, а в наших руках мала би бути вервичка. Молитва — це єдина зброя проти наступаючого зла.

На жаль, сьогодні опір злу часто перетворюється на фарс і озлобленість. Правдивого, масового опору нема, є руйнівна озлобленість, але це не те, що потрібно. Зараз у Європі тільки Угорщина спромоглася на більш-менш організований масовий опір організованому злу. У Польщі подібне не вдалося. Вбивши Качинського, який перетворив Польщу в країну, яка єдина у Європі не мала ні внутрішніх ні зовнішніх боргів і була здатна до опору, масонерія обезголовила цю країну. В Угорщині масонські плани все ще знаходять опір. Там осягнуто критичну масу, яка спричинила самоорганізацію народу, який почав діяти. Угорщина — це приклад гідний до наслідування, незважаючи на певні перекоси. Християни мають організовуватися, якщо вони не хочуть жити в антихристиянській диктатурі.

Джерело: www.family-institute.org.ua

Юля: "Вчуся жити і любити"

                                                                 
Вчуся жити і любити. Часто падаю, раню себе і інших - деколи свідомо, деколи ні (як то кажуть: «Привіт, граблі, давно не бачились»). Але встаю, і йду далі, надіючись на Боже милосердя. Душа відчуває, що потребує очищення.

                                                               
Прикладом досконалої любові для мене є Бог.
Моїм натхненням, силою і надію є Ісус Христос.
Коли правильно читати Біблію, молитися, слухати себе і довіряти собі, можна знайти відповіді практично на всі запитання. Це також потребує часу.

                                                               

"Любити когось - означає робити все, щоб він був усміхнений в небі." Тому завжди пам'ятаю в молитві дорогих моєму серцю людей.

Люблю, коли роблю щось добре.
Якщо не виходить велике, то і маленьке так само прекрасне. Головне – від щирого серця! Кожна краплинка доброти і любові дуже потрібна нашій планеті. Треба взяти до уваги, що маленький ключик відкриває великі двері.

Люблю вчитися і ділитися…
Люблю приносити радість…
 і мандрувати… по горах і долинах, містах і селах, але до гір в мене особлива любов

Автор: Юля Шамро