Цього року на площі Св. Петра в Римі католицькі сім’ї з дітьми святкували закінчення цьогорічного пленарного засідання Папської Ради у справах сім’ї, яке пройшло під темою: «Сім’я: Живи радістю християнської віри». Це засідання збіглося з 30-тою річницею виходу в світ католицької Хартії прав сім’ї (22 жовтня 1983).
Учасники цього зібрання отримали від Папи Франциска завдання підготувати документ для користування католицьким єпископам про актуальні питання, які стоять перед сучасною сім’єю, для майбутнього Синоду, який відбудеться 5-18 жовтня 2014 року під темою: «Душпастирські виклики стосовно опіки сімей в контексті євангелізації».
Одним із доповідачів на цьогорічному засіданні був доктор Тимотей О’Донел, президент Християнського коледжу у Фронт Роялі, штат Вірджинія. Доктор Тимотей дав інтерв’ю кореспонденту ZENIT-у на тему викликів, з якими зустрічається сучасна сім’я.
ZENIT: Якою була ціль нещодавнього засідання Папської Ради у справах сім’ї, крім підготовки робочого документу для майбутнього Синоду єпископів?
O’Donnell: Центральним питанням, між іншим, стала Хартія прав сім’ї, яку в недалекому минулому підготувала Папська Рада у справах сім’ї, і її вагоме значення. Розглядаючи сучасні виклики, з якими зустрічається сучасна сім’я та інститут шлюбу з боку сучасної культури, виникає потреба подумати як можна ефективно донести зміст цього документу до представників світових урядів, щоб вони визнали те, що держава не повинна втручатись у сферу подружжя та сімейного життя, які є первинними до появи держави. Фактично, самі нації, як любив висловлюватись папа Лев XIII, складаються з поодиноких сімей. Сім’я — це базова, фундаментальна спільнота, наділена правами, які держава не може відібрати.
ZENIT: Які виклики ставить перед сім’єю сучасний світ?
O’Donnell: Сучасний світ атакує інститут сім’ї й ставить перед сім’єю певні виклики. Наприклад, доступність розлучення «без жодної провини». Багато західних країн мають у своєму законодавстві поняття розлучення «без жодної провини/підстави», і в цьому не вбачають проблеми. Хоча існує багато даних соціологічних досліджень про те, що розлучення негативно впливає на дітей. Ці дослідження є незаангажовані, і доказують жахливий вплив розлучення на дітей. Вони також показують, що діти потребують і батька і матір.
Сучасність принизила також серйозно роль чоловіка. Сьогодні жінки вдаються до штучного запліднення і зачаття дитини без участі чоловіка. А зачаті таким способом діти почувають себе озлобленими і емоційно неврівноваженими. З одного боку, маємо жінку, яка бажає завагітніти і мати біологічну спорідненість з майбутньою дитиною, а з іншого боку, заперечуємо можливість того, що дитина захоче віднайти свого біологічного батька, і нав’язати з ним особисті стосунки, бо ситуація з штучним заплідненням побудована на анонімності інформації про донорів чоловіків. Маємо справу з суперечністю, яка спричиняє багато збентеження.
Необхідно розглядати різні питання і виклики, які присутні в Європі та США, зокрема, ставлення до важливої ролі батька у сім’ї. Так дані соціологічних досліджень свідчать, що зріст показників злочинності серед підлітків та кількості ув’язненої молоді прямо пов’язані з відсутністю батька в сім’ї. Саме це свідчить, що ми платимо ціну за те, що не слідували за Божим планом, даним у сотворені. Більше того Католицька Церква свідчить про красу подружжя як церковного таїнства, яке символізує любов Христа до Церкви. Саме тому Церква продовжує наголошувати нерозривність подружжя і недоречність розлучення.
ZENIT: Чи впродовж пленарного засідання було запропоновано конкретні вирішення згаданих проблем?
O’Donnell: Одна річ, що енцикліка Humanae Vitae була цілковито зігнорована, і тому недостатньо лише написати добрий пасторальний план праці. Однак коли забезпечити сповнення двох аспектів подружжя: єдність у любові та плідність — тоді відбудеться справжня революція, і ми зможемо побачити плоди такої революції. Були вже спроби розділити подружнє єднання у любові від плідності, однак виявилося, що коли нехтуємо людською плідністю, то подружня єдність у любові також руйнується. Бо особи перетворюються на об’єкти. Жінку можна звести до рівня об’єкту, і чоловіка можна звести до рівня об’єкту. Подружній союз поволі руйнується. З огляду на це буде актуальним катехитичне вчення Церкви з цих питань, зокрема, те що викладене у енцикліці Humanae Vitae.
Ми усі повинні усвідомити, що знаходимось в умовах нової душпастирської ситуації. Необхідно проводити не лише дошлюбну підготовку, але також допомагати подружжям і після шлюбу, коли проблеми лише з’являються, зокрема: запропонувати навчання на теми — як слід будувати спільне подружнє життя, як долати особисті відмінності, як налагодити спілкування, як надавати психологічну допомогу.
Часто можна почути, що необхідно катехизувати молоді пари, однак часто проблеми з’являються не через брак катехизації. Тут інша проблема — потреба євангелізації. Багато пар ще не пізнали Христа. Вони не розвинули стосунки з Христом. Тому однією лише катехизацією ми не доб’ємося успіху.
Існує потреба у більш радикальному підході як донести Христа і Його духовну Правду, Його Любов до людей ще у юному віці, щоб дати зрозуміти, що християнство — це не лише моральне вчення. Це також особові стосунки між особами. Моральні норми мають свій сенс лише у контексті особових стосунків людини з Ісусом Христом. Саме таку думку висловив Папа Франциск, подібні думки висловлювали його попередники — Бенедикт та Іван Павло ІІ. Саме цю думку слід узяти на озброєння.
Джерело: www.family-institute.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар