«Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних»(Мт.5.44-45)
Як ми маємо знищити, викорінити зло у нашому житті? Як нам відновити добрі відношення з тими людьми, які ворогують з нами? Цей простий засіб дає Спаситель.«Як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними» (Лк. 6; 31). Це коротка настанова Господа Ісуса Христа щодо того, як варто жити нам за законом Божим. Чого ми бажаємо собі, те маємо бажати й іншим, і чого не бажаємо та не робимо собі, того не бажаймо і не робімо іншим. Ще в Старому Завіті один із мудреців говорив: «Не рий іншому яму, сам потрапиш у неї...» (Сир. 27; 29).
Ми ніколи не задумуємся, але ліберальні принципи прав людини походять від християнського Євангелія. Всі ці принципи можна знайти вже у Новому Завіті. Вони проголошені Господом нашим Ісусом Христом. Серед них є головна Заповідь любові ! "Один законник, спокушаючи Ісуса Христа, запитав Його: “Учителю, яка заповідь найбільша в законі?” Ісус сказав йому: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю (Втор. 6, 5). Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе (Лев. 19, 18). На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки” (Мф. 22, 36-40). Ця Заповідь стосується також наших ворогів (Мт.5.44-45).
Гарним прикладом приміненням цієї Заповіді є любов до війсьвополонених. Нажаль на війні часто люди поводяться, як не християни. Тому варто, щоб християни знали та реалізували на практиці у випадку війни
"Женевську конвенцію про проповодження з військовополоненими".
Попередником цієї конвенції був святий Карл I Габсбург, який був останнім імператором Австро-Угорської імперії. За його правління, під час Першої світової війни, він та його війська гідно ставилися до полонених. Та взагалі імператор гідно поводився під час війни, а тому добрі діла та віра святого імператора лягли в основі Женевських конвенцій.
Женевські конвенції про захист жертв війни — міжнародні багатосторонні угоди в галузі законів і звичаїв війни, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів. Були підписані 12 серпня 1949 на Дипломатичній конференції ООН, що засідають в Женеві з 21 квітня по 12 серпня 1949. Набрали чинності 21 жовтня 1950.Попередником цієї конвенції був святий Карл I Габсбург, який був останнім імператором Австро-Угорської імперії. За його правління, під час Першої світової війни, він та його війська гідно ставилися до полонених. Та взагалі імператор гідно поводився під час війни, а тому добрі діла та віра святого імператора лягли в основі Женевських конвенцій.
Військовополонені (фото взято з сайту "історична правда")
Женевські конвенції включають в себе чотири універсальних міжнародних договори: 1) Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях; 2) Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі; 3) Конвенція про поводження з військовополоненими; 4) Конвенція про захист цивільного населення під час війни .
До об’єктів Конвенції, які зобов’язуються дотримуватися її належать країни, які підписали даний договір. Обидві сторони конфлікту зобов’язані навіть незважаючи на воєнний час згідно даної Конвенції гідно поводитися з військовополоненими. Ці забов’язання виникли внаслідок частих випадках жорстокого поводження з військовополоненими, що мають місце і у наш час. Можна характеризувати норми Конвенції такими термінами:
1. Об'єкт злочину - порядок дотримання звичаїв та правил війни.
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечним діянням у формі: 1) поганого поводження з військовополоненими: а) яке мало місце неодноразово; б) пов'язаного з особливою жорстокістю; в) спрямованого проти хворих і поранених; г) недбалого виконання обов'язків щодо хворих і поранених, за відсутності ознак більш тяжкого злочину.
3. Суб'єктом злочину у першій його формі може бути будь-який військовослужбовець, а в другій - військовослужбовець, на якого покладено обов'язки по лікуванню хворих і поранених військовополонених і піклуванню про них (лікар, медсестра, санітар тощо)
4 Суб'єктивна сторона злочину характеризується у перших трьох його формах умислом, а в четвертій – необережністю.
Дотримуватися дану конвенцію зобов’язані всі держави, які підписали цю конвенцію. Високі Договірні сторони зобов’язані дотримуватися цієї Конвенції за всіх обставин. Положення цієї конвенції мусять дотримуватися, як у мирний та воєнний час. Хоча одна з держав, що перебувають у конфлікті, може не бти учасницею цієї Конвенції, держави, які є учасницями цієї Конвенції, залишаються забов’язаними нею у взаємовідносинах. У випадку конфлікту, який не має міжнародного характеру та виникає на територієї однієї з договірних сторін, кожна сторона зобов’язана не чинити насильства, захоплення заручників, а також не чинити наругу над людською гідністю, з особами, які не беруть активної участі у воєнних діях і з ними поводитися за будь яких обставин гуманно, без будь-якої дискримінації за расовою, релігійною чи класовою ознакою. Також потрібно підбирати поранених і хворих та надавати їм допомогу. Військовополоненими, у розумінні цієї Конвенції, є особи, які потрапили у полон до супротивника й належать до однієї з таких категорій. Також мають поводитися добре з іншими видами полонених, як з військовополоненими. Положення цієї Конвенції не перешкоджають гуманітарній діяльності, яку за згодою сторін конфлікту може здійснювати Міжнародний комітет Червоного Хреста чи будь-яка інша безстороння гуманітарна організація для захисту військовополонених і для полегшення їхнього становища (Стаття 1-11).
З військовополоненини необхідно завжди поводитися гуманно. Не можна жодного військовополоненого не можна піддавати фізичному каліченню або медичним чи науковим експерементом будь-якого характеру, які не обґрунтовані лікувальними потребами військовополонених та мають здійснюватися в його інтересах. Також військовополонені мають бути захищені від актів насильства та будь-яких видів приниження гідності з боку публіки. Військовополонені за всіх обставин мають право на повагу до їхньої особи та честі. Так само це стосується жінок. Держава, що утримує в полоні, зобов’язана забезпечувати безоплатне утримання їх, а також надавати їм безоплатну медичну допомогу, якої вимагає їхній стан здоров’я. (Стаття 12-16).
Травень 1942 під Харковом. Все ті ж колони військовополонених тягнуться в табори. Архів ЦДВР ( фото взято з сайту "історична правда")
Табір для полонених десь в Центральній Україні, більшість із мешканців таких таборів помре від голоду за кілька місяців. 20 серпня 1941 р. Архів ЦДВР (фото взято з сайту "історична правда")
Інтегровані війсьвополонені мають знати про правила їх утримання у полоні. Також мають утримуватися в приміщеннях, які знаходяться на суходолі й надають повну гарантію гігієни та умов, які сприятливі для здоров’я. Військовополонених розташовують у місцевих сприятливих умовах. Приміщення у яких утримують військовополонених мають бути сприятливими для перебування у полоні та не нести небезпеку життю та здоров’ю. Основний добовий раціон харчування повинен бути достатнім за кількістю та якістю для підтримання здоров’я полонених. Їх забезпечують в достатній кількості водою та дозволяють паління тютюну. Заходи, що завдають шкоди харчуванню забороняються. Одяг та взуття військовополоненим видаються в достатній кількості державою. У всіх таборах відкриваються крамниці, де військовополонені можуть придбати продукти харчування, мило й тютюн, а також предмети повсякденного вжитку. Розцінка за будь-яких обставин не перевищує ціни місцевого ринку. Прибутки від цих крамниць використовуються на благо військовополонених. Держава, що утримує в полоні, зобов’язана дотримуватися всіх санітарно-профілактичних заходів, необхідних для забезпечення в таборах чистоти й умов, сприятливих для здоров’я, а також для запобігання епідемій. Особливий статус надається медикам та духовному персоналу (військовим капеланам), які затримані для надання послуг військовополоненим. До того ж вони не вважаються військовополоненими. Військовополонені користуються повною свободою виконувати їхні релігійні обов’язки. Переміщення військоволонених можливе лише, якщо переміщення не будуть загрожувати їхньому здоров’ю, якщо переміщення не вимагає їхня безпека. У випадку переміщення їм офіційно повідомляють про їхнє вибуття та нову поштову адресу. Витрати на переміщення покриває держава, що тримає у полоні (Статті 21-48).
Пункт збору взятих в полон в Харківському котлі. На передньому плані німецький солдат. Літо 1942. Архів ЦДВР (фото взято з сайту "історична правда")
Військовополонених можна залучати до табірних робіт та тих видів робіт, які зазначені в конвенції. Для них мають бути створені відповідні умови для праці, які стосуються помешкання, одягу та харчування. У жодному випадку не можна створювати тяжкі умови праці шляхом дисциплінарних заходів. Не можна використовувати полонених, яка має шкідливий для здоров’я або небезпечний характер, якщо він з власної волі не береться до цієї роботи. Ця робота також не має бути принизливою для полонених. Тривалість робочого дня не може бути надмірною. Відпочином у середині робочого дня має бути не менше, як година. Розмір винагороди за працю установлюється відповідно до статті 62 цієї Конвенції. Придатність до праці перевіряється шляхом медичних оглядів (Стаття 49-57).
Табір полонених під Харковом. Знято з німецького літака (фото взято з сайту "історична правда")
Грошові суми військовополонених, які вилучені в них, то мають йти на їхню користь. Їм виплачують ці кошти відповідно до військового звання. Також отримують справедливу оплату за працю. Війсьвополоненим дають дозвіл на одержання грошових переказів, адресованих їм особисто, або колективних грошових переказів. Військовополонені, які є інвалідами або покалічені, то мають утримувати гроші від держави-покровительки, а інформацію їй має надіслати держава, яка утримує в полоні (Стаття 58-68).
Військовополонений не повинен мати перешкод для зв’язку з зовнішнім світом, а в першу чергу родиною. (Стаття 59-77).
Також люди в полоні мають право подавати військовим властям, від яких вони залежать, клопотання стосовно умов полону, яким їх віддають. Військовополонені мають свого представника, яким є офіцер, який старший за званням серед військовополонених. Представників військовополонених не мають право обмежувати виконанням будь-яких завдань, якщо це може утруднити виконання їхніх обов’язків (60-81).
Конвенція закінчується статтями про кримінальними дисциплінарними санкції та про закінчення перебування у полоні (82-143).
Немає коментарів:
Дописати коментар