Ісус Христос vs Зиґмунд Фройд: чи можливий діалог між вірою і психологією ?

Фото взято з сайту http://www.klassa.bg/

Вікторіанська епоха та фродівський переворот

       Фройдизм не можливий би був без Вікторіанської епохи. Вікторіанська епоха полягає в тому, що було дуже ригористичне розуміння щодо сексу. На приклад в той час жінка (або дівчина) не могла піти сама на вулицю без мами, тітки або слуги.

      Коли у Франка була зустріч з Уляною Кравченко (Юлією Шнайдер) у бібліотеці Оссолінських, то був великий виклик для суспільства. Також тоді жінка або дівчина мала закривати щільно всі частини тіла, окрім обличчя . Тому можна зрозуміти чому суспільство так зацікавилося вченням видатного філософа Зигмунта Фройда. Сам Фройд насправді відносився до жінок, так як всі інші, але його вчення дало пошовш пізнішої сексуальної революції.

      Насправді Вікторіанська епоха з своїм ригористичним світоглядом щодо сексу мало мала спільного з християнською доктриною, а таке відношення має впливи платоністичні та маніхейські, які зневажали тіло. Під впливом вчення Фройда суспільство впало в іншу крайність, а воно полягає у легітимізуванні хтивості та розпусти.

                                     Єврейські релігійні впливи на вчення Фройда

    Психоаналізм Зигмунта Фройда виріс на релігійному грунті. Це переконливо доводить Пол Джонсон у своїй книжці “Історія євреїв”. На його думку доктор З. Фройд лікував пацієнтів науковим шляхом, як це робить доктор. Він досліджував спчатку істерію, але на цьому він не зупинився. Він створив філософську систему, яка замінила йому віру.

    На справді видатний філософ себе до кінця життя індефікував з єврейським народом, але не тільки виключно у світському розумінні. Він мав європейську традиційну освіту, але не поривав з єврейськими зв’язками. Фройд особливо в останні роки життя індифікував себе з глибокою спадщиною єврейського народу. Він любив порівнювати себе з біблійним героєм Йосипом, який розгадував сни Фараона. Як ми знаємо, саме цей доктор почав свою світову кар’єру психоаналітика та видатного філософа з науковим тлумаченням слів. Також відомо, що перші психоаналітики були в основному євреї, а серед них був один вийняток, це найвідоміший  фройдівський учень Карл Густав Юнг. Він не був згідний у всьому з Фройдом, а тому він виключив його з свого найкового кола психоаналітиків як єретика.

   Хоча не варто серйозно довіряти упередженому антисеміту Девіду Дюку, але можна з ним погодитися, що Фройд ставився до християн, як до гоїв. Гоями називають юдеї усіх не євреїв, але у негативному значенні цього слова. Він у своєму відео на ютубі посилається на листи Фройда. Тому можна погодитися з Девідом Дюком принаймні щодо цього факту.

          Філософське вчення віденського психіатра Зигмунда Фройда

Віденський психіатр Зигмунт Фройд став відомий внаслідок відкриття впливу підсвідомості на життя людини. В той час панувала думка, що свідомість переважає над підсвідомістю. Психіатр Фройд на основі досліджень істерії та наукового тлумачення снів дійшов до висновку, що свдомість підпорядкована підсвідомості.

   На його думку великий вплив на життя людини мають її сексуальні бажання. Сексуальним бажанням австрійський психіатер назвав їх одним словом – лібідо. Фройд вважав, що людиною керують сексуальні бажання, а при стриманні їх вона сублімує. Під сублімацією психіатер розумів стримування сексуальних бажань та вітісненням у сферу підсвідомості. Людина може сублімувати свої сексуальні бажання наприклад у мистецтво та навіть релігію.

Далі вчення психиатра Фройда виходить за межі психіатрії. На його думку колись у прадавні часи був сильний деспотичний батько, який мав багато жінок та синів. Він над жінками мав секскальну владу, а сини йому заздрили. Тому вони його вбили. Потім вони почали жаліти, що вчинили злочин, а тому стали поклонятися батькові, як богові. Так виник комплекс Едіпа. Він полягає в тому, що є сім’я, у якій живуть мама, тато і син. Син ревнує маму до тата та подумки його вбиває. Так пояснює дію цього комплексу в повсякденному житті. Комплекс, який присутній у дівчат, то він назвав комплексом Електри.

  Таким чином Фройд порівнює релігію з неврозом. У своєму творі “Історія однієї ілюзії” він говорить також, що релігія виникла внаслідок того, що люди боялися сил природи. Він вважає, що релігії можна протиставити психологію та психіатрію, бо вона свою місію виконала. Без релігії на його думку, не можна було би звільнитися від сил природи і людина не змогла би перебороти страх перед її обличчям. Отже релігія тимчасове явище, а на її місці має стати наука.

    Появу релігії взагалі він вбачав, у потісі, яку розумів, як зворот до убитого батька. Про появу юдазму та взагалі монотоїстичної регілії він говорив у праці “Мойсей та монотеїзм”. На його думку Мойсея, який водив свій народ сорок років пустелею, євреї вбили. А потім по аналогії з культом убитого батька створили поклоніння небесному Отцю-Ягве.

                            Критика фройдівських поглядів на релігію

   Інший видатний філософ Поль Рікер розкритикував Зігмунта Фройда, а також його відношення до релігії. І можна з цими тезами погодитися, бо віденський психіатр мав упередженне ставлення до релігії, бо не практикував ані юдаїзм, ані християнство. Він, який був далекий, як так до синагоги не бачив правдивого релігійного життя, а лише його крайнощі. Тому П. Рікер вважає, що не є вдалою аналогія релігії з неврозом. Психоаналіз може показати релігійній людині її карикатуру, але побіч того спотворення залишається ще просторе поле та інші позитивні можливості для релігії.

    Якщо говорити про етнологічні  аргументи Фройда, то вони довільні. Насправді він надавав минулому свого значення, а його серйозно вивчав. На мою думку вже каменем спотикання є такі релігії, як індуїзм, буддизм, конфуціанство, даосизм, які лише комплексом Едіпа не поясниш, бо вони абсолютно відрізняються від монотоїстичних релігій, а також по інакшому осмислюють всесвіт порівняно з ранніми примітивними релігійними культами. Є така приказка, що в Індії є більше богів, аніж людей. Також важко вченим визначити точку релігійну приналежність будь-якого представника вищезгаданої релігії, бо вони можуть поклонятися без проблем і в храмах інших релігій. Ще важливою особливістю є те, що Абсолют не є особою, як у монотоїстичних релігіях. Таким чином етнологічні аргументи австрійського психіатра є суперечливі та суб’єктивні, що підтверджує вище сказане.

   Фройд також не зміг зрозуміти справжньої релігійної потіхи. Коли він говорив про вбивство синами батька, а також про потіху, яку вони отримали у поклонінні йому, то він тут не розрізняє два види потіхи. Перша є ідольська, яку ісповідували друзі Йова, а інша, яка зароджується від сили духа, яка немає нічого спільного з нарцисизмом і власною користю. Таким чином Зигмунт Фройд навіть на рівні спасіння людини не добачив справжнього поклоніння Богові, а лише бачив у всьому ідольське поклоніння (контраргументи взяті з книги о. Діонісія Павла Ляховича "Теодіцея").

                       Чи можливий діалог між вірою та психологію ?

   На сам кінець варто зазначити, що не можна весь психоаналіз зводити до фройдизму. Вже учень Фройда Юнг не погоджувався з Фройдом у всьому щодо негативного ставлення до релігії та бачив реальні позитиви в існуванні релігії. На мою думку можна знайти серед християн псиоаналітиків, яку використовують вчення Фройда для проповіді Слова Божого та служінні ближнім у Христі.

  Надіюсь християнські вчені повернуть психології душу, бо зараз нажаль наука про душу, стала наукою без душі та багато психологічних шкіл відійшли далеко від внутрішнього світу людини. Наприклад біхевіористи або психологи матеріалісти, які звели людський дух до тіла. Все таки є багато хороших християнських психологів, а тому є вся надія на них, що вони відродять правдиву психологію з цілісним баченням людини.

    Якщо говорити про співпрацю релігії та психологічних наук, то думаю це можливо. Вже навіть в Україні при церковних парафіях відкриті психологічні консультативні центри. Таким чином людина може вирішувати свою психологічні проблеми у психолога, а духовні у священника. Священники та психологи говорять про позитивний аспект цієї співпраці, який набагато ефективніше допомагає людям. 

    Така ж співпраця є також між психіатрами та духовенством. На свої власні очі бачив, який позитивний вплив має така співпраця для пацієнтів.

  Іншим важливим аспектом є допомога матерям, які зробили аборт. Жінки, які зробили аборт перебувають у постабортному синдромі. Без допомоги психолога та священника їм не обійтися. Психолог їй допомагає вилікуватися від психологічних травм, а завдяки священнику вона кається та як блудний син повертається до Отця.

 Всі аспекти співпраці віри та можу я не можу описати по обмеженості праці, а тому раджу читачам звернутися до праці філософа Пауля Тілліха “Мужність бути” де він виділяє цій темі достатньо уваги. Отже можна прийти до висновку, що як насправді не може бути суперечності між вірою та наукою, а також психологією та релігією. І психоаналіз також може бути християнським.

і. 

[1] пор. журнал КАНА № 2