«Бог не має інших рук, аби чинити добро, окрім наших», Віра Голиш, голова молодіжної спільноти «християнська душа»

                                                                            

«Бог не має інших рук, аби чинити добро, окрім наших», — Віра Голиш, голова молодіжної спільноти «Християнська душа» Кожна дитина потребує ніжності, тепла, ласки та любові. На таку особливу турботу здатні лише батьківські руки. Однак не всім поталанило відчувати цю любов щоденно. Як складно працювати з дітьми-сиротами, можуть знати лише ті, хто стикається з цим особисто. Активною харитативною діяльністю займається молодіжна спільнота «Християнська душа», що діє при парафії Введення в храм Пресвятої Богородиці (м. Львів, вул. Чукаріна, 5). Голова спільноти — Віра Голиш — поділилася деякими аспектами роботи з особливими дітьми, які чекають на любов та підтримку.

— Чи пригадуєте першу поїздку в сиротинець: як все розпочиналося?

— Два роки тому, саме перед святом Миколая, разом зі спільнот ним катехитом ми приїхали до дитячого будинку закритого типу «Вишенька» у с. Жовтанці. Це була ознайомча зустріч, адже з дітьми ми, фактично, не спілкувались. Нас зустріла директор — Оксана Миколаївна Вихопень. Вже тоді нам припала до душі її щирість та відкритість. Познайомивши нас з персоналом, Оксана Миколаївна взялась показувати сам сиротинець: умови, в яких проживають діти, спосіб їхнього навчання, розваги, фотографії з різноманітних заходів, що тут проводяться. Їхали ми з відчутними переживаннями, але побачивши цікаві очі діток, хорошу роботу персоналу та дізнавшись, що цікавих катехизацій тут дуже бракує, зрозуміли: ось наше безмірне поле для праці.

— Як уперше ви налагоджували контакт з дітьми-сиротами? Яким був їхній вік?


— Дітки з неблагополучних сімей часто є закритими для зовнішнього світу, відчувають велику недовіру і не почуваються щасливими. Тож першим нашим завданням було пробудити радісні, щирі почуття і зацікавити їх до відкритого спілкування. Самі розумієте: це нелегко, тим паче, що вік діток на той час від 2-х до 20-ти років. Багато хто є однолітками з учасниками спільноти. «Стукайте і відчинять Вам», — каже Христос, тому цей бар’єр ми як змогли — подолали.

— Розкажіть про ваші зустрічі: як ви проводили з ними час? Якими є найбільші потреби таких дітей?

— Ми влаштовуємо діткам різноманітні цікавинки: ігри, танці, ребуси та загадки. Звичайно, це усе має навчально-катехитичний характер. Щоразу маємо науки у різних формах: запитання-відповідь, розмальовки, обговорення та ін. На Різдвяні свята — обов’язково коляда і вертеп, причому здебільшого колядуємо якраз не ми. Були в гостях разом і з Миколаєм та подарунками: слухали віршики, які наввипередки кожен хотів розповісти. Пасхальні ласощі збираємо до с. Жовтанці усією парафією і веземо на сам Великдень, тиждень після цього маємо гаївки. Діти насправді потребують більше не розваг, а просто уваги з боку навколишнього світу. Їм здається, що ніхто не ладен їх зрозуміти. А навколишній світ — це ми з вами, то чому не показати свою прихильність і турботу за чиєсь маленьке життя?

— А що найбільше їм подобається?

— Улюбленицею діток стала гаївка «Огірочки», яку вони ладні співати мало не щодня! Не завжди поясниш малечі, котра тягне тебе за руку надвір, що Великодні свята не можуть тривати цілий рік. Але діти хочуть співати — то йдемо співати! В той же час декілька учасників спільноти проводять духовні розмови зі старшою групою.

— Що відчуває ваша молодь після зустрічі з дітьми? Які емоції переповнюють вас? Кожна поїздка до дитячого будинку

— Кожна поїздка до дитячого будинку – це велике моральне і фізичне виснаження, але й надзвичайне задоволення від спілкування. Це справді важка праця, але чи Христові в його часи було легше? Бог не має інших рук, аби чинити добро, окрім наших. Стараймося сповна показувати Божу любов дітям.

— З якими труднощами ви стикаєтесь про роботі з дітьми? Що дається важко? В чому складність роботи?

— Працюючи з дітьми, мусимо пам’ятати, що вони одразу ж відчувають фальш. Зрештою, як можна творити добро з «гнилим» серцем? Ми самі маємо бути чистими і доброзичливими. Не завжди вдається одразу налаштувати контакт між усіма віковими категоріями. Наука від учасників спільноти, котрі виросли у повноцінних сім’ях, важко сприймається дітьми-сиротами. Ще мусимо підлаштовуватись під настрій дітей: інколи вони можуть геть не хотіти того, що ми запланували. Тому завжди маємо про запас кілька варіантів цікавого проведення часу разом: катехитичні ігри, співанки, читання Святого Письма та інше.

— Що може зробити кожна людина для таких діток?
Найважливіше — це є молитва за добре майбутнє і за щасливу долю дітей-сиріт. Ще у нашому храмі щоразу проводиться збірка речей, це можуть бути: іграшки, одяг, приносять канцелярію, розвиваючі ігри, самокати, костюми і навіть ялинки. Звичайно, складають добровільну грошову пожертву, і вже сама Оксана Миколаївна витрачає їх на першочергові потреби. Але необхідною є щоденна підтримка дітей, тому ми завжди раді будь-якій допомозі.

— Більшість вихованців сиротинцю є з неблагополучних сімей, чи розповідаєте, якою має бути щаслива сім’я?

— Важко донести дитині уявлення про зразок ідеальної сім’ї, адже слухають нас, у котрих є добрі батьки,доволі скептично. Це безумовно перешкода, але ми вчимось її долати, наводимо приклад Святої Родини, яка є взірцем християнської сім’ї. Стати щасливим не можливо за один день. Це певний шлях, де крок за кроком ми обираємо для себе краще, добре і щасливе майбутнє.

— Чи можливо повернути довіру в сім’ю і об’єднати батьків з дітьми в єдину щасливу родину?


— Довіра будується роками,а зруйнуватись, на жаль, може в один момент. Це є великою проблемою, але не дітей, а їхніх батьків. Кожна дитина потребує захисту, і його вона шукає насамперед у батьків. Діти здатні багато пробачати і є надзвичайно безкорисливими. Тому вони готові прийняти любов батьків у будь-який момент, але тут виникає інше питання: " Чи готові батьки цю любов прийняти, заповнити серце дитини своєю любов’ю, почати турбуватись і дбати за свою дитину і, нарешті, покаятися?". На цьому етапі потрібно починати роботу зі зворотньої сторони: батьки повинні хотіти створити цю єдину щасливу родину, але якщо немає бажання і розуміння, то страждає — як ми бачимо — дитина.

— Що вже вдалося зробити із запланованого, чого чекаєте від майбутнього?


— Ми намагаємось донести дітям любов Бога, пояснити, що вони не є обділені чимось, а навпаки закцентовувати увагу на тому, чого вони досягли. Кожен має своє призначення або покликання на землі. І Бог дає нам випробування разом із силами, які поможуть його винести чи здолати. Ми змогли відкрити дітей — сиріт для зовнішнього сприйняття, а тому вони вчаться нам довіряти. Безумовно, праця з такими дітьми, мабуть, ніколи не завершиться, але... Світ не без добрих людей і Бог піклується про кожного з нас.

Розмовляв о. Назар Гавриляк,

прес-центр парафії Введення в храм Пресвятої Богородиці

Джерело: www.family-institute.org.ua