Покаяння є нашим земним шляхом, який веде до Бога. Не випадково Дхакомо Біффі назвав покаяння земним чистилище, де Бог очищує нас від пороху гріховного світу (Джакомо Биффи.Я верую). Також покаяння для нас є стилем життя, але часто ми зводемо це таїнство до постійних Божих виправень у Книзі Життя. В такому випадку священик починає належати до Господнього суду присяжних, а Бог перетворюється на суддю, якого ми можемо “підкупити” добрими ділами та визнанням своїх гріхів. Проти такого бачення виступає Александр Шмеман, який у своїх творах висвітлює глибину цього таїнства.
Нажаль юридичне бачення походжить від схоластичного богослов’я, яке у XVII ст. приніс на наші землі митрополит Петро Могила. У XIX-XX ст. починає змінюватися відношення до таїнств причастя та покаяння в гіршу сторону. Тоді таїнство причастя почали приймати багато людей раз в рік, і це потягнуло за собою також практикування покаяння переважно раз в рік.
На такі секулярні тенденції всередині Церкви Александр Шмеман відповідає, що це не природньо для християнина так рідко приймати Причастя. Так дійсно щоб прийняти причастя потрібно очищятися від гріхів, але людина без причастя не може стати святою. Не може такого бути, щоб ми не достойні прийняти причастя, тому що ми не є святі. Причастя є способом вирвження християнської ідентичності, святості та є вираженням самого членства в Церкві, а не особливих заслуг перед Богом.
Покаяння таким чином не є доповненням чи засобом приготування св. Причастя. Щоб зрозуміти його сутність, тоді варто пригадати яким воно було у ранній Церкві. Найперше це стосувалося людей, яких вилучили з Церкви, а потім повернули назад до спільноти завдяки покаянню. Це покаяння відбувалося перед цілую спільнотою вірних. Хоча тоді не практикувалося індивідуального покаяння кожного християнина, але таїнство Причастя включало у себе також аспекти покаяння. В той час індивідуальне покаяння кожного християнина заміняли покаяльні молитви, які відбувалися перед Причастям. Деякі з них досі збереглися, і тому можна зрозуміти покаяльний характер літургійного дня та року, який зосереджений на Євхаристії.
Александр Шмеман каже щоб змінити цей плачевний стан таїнства Покаяння ми маємо звільнитися найперше від юридичного аспекту цього таїнства. Бо священик в цьому таїнстві є найперше лікар, який веде кожного хто кається дорогою до неба. Нажаль Церква в Україні не має священиків, які не є достатньо готові щоби здійснювати це таїнство. В Греції наприклад єпископи призначають певних священиків, які є до цього спеціально готові. Таким чином кожен вірний Церкви в Україні зможе приймати причастя хочаб раз в місяць (до частішого прийняття має закликати Церква). Також варто частіше практикувати частіше загальну сповідь, яка буде обєднавчою ланкою між індивідуальною сповіддю та Причастям.
Бажано загальну сповідь здійснювати ввечері за день перед причастям. Вона має починатися читанням священиком в голос молитов перед сповіддю. Після молитов священик закликає тих що каються до розкаєння, а перш за все до самого внутрішнього відчуття покаяння, дара бачити свої гріхи, без якогось формального перечислення. Далі слідує сама ісповідь, де відбувається перечисленням священиком всіх гріхів, які є супроти Бога (найкраще це перечислення при загальній сповіді є у Вірменській церкві). При загальній сповіді священик і сам приєднується до таїнства сповіді. Потім до нього можуть підійти люди, які мають певні особливі потреби, і тоді він здійснює індивідуальну сповідь. Нарешті, поки всі отримавши розгрішення, слухають молитви перед причастям, священик по черзі викликає маючих завершити сповідь і дає їм розгрішення.
