суботу, 29 червня 2013 р.

Еразм Роттердамський "Залицялиник і дівчина" (діалог, переклад Йосипа Кобіва)

                                                                           
                                                         
                                               Еразм Роттердамський. Портрет 1523 року.





Памфіл. Марія.

Памфіл. Здрастуй, жорстока, здрастуй, залізна, здрастуй, сталева!
Марія. Здоров і ти, Памфіле, стільки раз, скільки сам забажаєш і під яким завгодно означенням. Але мені здається, що ти призабув моє ім'я. Мене звуть Марією.
Памфіл. А треба б звати тебе Марсією.
Марія. Чому так, скажи, будь ласка! Що спільного в мене з Марсом?
Памфіл. Те, що тобі, як і цьому богу, вбивати людей - просто-таки забава. До того ж ти куди жорстокіша від Марса і губиш навіть того, хто тебе любить.
Марія. Отакої! А де купи трупів моїх жертв? Де кров убитих?
Памфіл. Одного трупа побачиш, якщо тільки поглянеш на мене.
Марія. Що я чую? Небіжчик розмовляє і ходить? О, якби страшніших від тебе привидів не довелось мені ніколи зустріти.
Памфіл. Мало того, ти ще й глузуєш, а тим часом у нещасного забираєш життя. Вбиваєш мене жорстокіше, ніж якби ти прохромила списом. Ось тепер я нещасний, гину в повільних муках.
Марія. Гей, привиде, скажи-но, скільки вагітних жінок скинули, побачивши тебе?
Памфіл. Все ж блідість обличчя мого говорить про те, що я мертвіший від тіні померлого.
Марія. Але твоя блідість кольору левкої. Ти такий блідий, як спіла вишня або багряне гроно винограду.
Памфіл. Ох, як нещадно насміхаєшся ти з безталанного!
Марія. Якщо мені не віриш, поглянь у дзеркало.
Памфіл. Іншого дзеркала не визнаю: те, в яке я дивлюсь, бездоганне, кращого не існує.
Марія. Яке ж дзеркало ти маєш на увазі?
Памфіл. Твої очі. [128]
Марія. Сиплеш дотепами, як завжди! Але як доведеш, що ти небіжчик? Хіба тіні мертвих щось їдять?
Памфіл. їдять, але не відчувають смаку, як, наприклад, я.
Марія. Отже, що вони споживають?
Памфіл. Мальву, порей і люпин.
Марія. Але ти не цураєшся ні каплунів, ні куріпок.
Памфіл. Це правда, однак вони смакують мені так, неначе б я жував мальву й буряк без перцю, вина і оцту.
Марія. Ох ти, бідолашний! Незважаючи на це, ти такий товстунець? Скажи-но, чи небіжчики розмовляють?
Памфіл. Так, як я - ледь чутним голосом.
Марія. Але коли ти нещодавно ганьбив свого супротивника, то голос твій зовсім не був слабенький. Ага! Скажи ще, дуже прошу, чи тіні мертвих прогулюються, одягаються, сплять?
Памфіл. Усе це роблять, тільки на свій лад.
Марія. Ой, неабиякий з тебе жартівник!
Памфіл. А що скажеш, якщо я, вдаючись до доказів Ахілла(1), доведу, що я мрець, а ти - вбивця?
(1) Докази Ахілла - тобто найпереконливіші і неспростовні докази, від імені найсильнішого з героїв «Іліади» - Ахілла.
Марія. Борони Боже, Памфіле! Зрештою приступай до свого софізму.
Памфіл. По-перше, ти погодишся, гадаю, зі мною, що смерть - це ніщо інше, як розлука душі і тіла.
Марія. Погоджуся.
Памфіл. Але так, щоб не відступати від того, на що ти вже погодилась.
Марія. Хай буде!
Памфіл. Далі. Ти не можеш заперечити, що той, хто в іншого забирає душу, є вбивця.
Марія. Не заперечую.
Памфіл. Погодься ще з тим, що твердять найповажніші автори і що доведено протягом стількох століть, а саме, що душа людська не перебуває в тому, чиє тіло вона оживляє, а в тому, кого любить.
Марія. Поясни доступніше, бо не досить розумію, в чому річ.
Памфіл. Через те я і найбільш нещасливий, що ти відчуваєш і думаєш не так, як я.
Марія. А ти постарайся, щоб усе було однаково. [129]
Памфіл. Спершу постарайся, щоб сталь відчувала.
Марія. Я все-таки дівчина, а не сталь.
Памфіл. Так, але ти твердіша за сталь.
Марія. Продовжуй свої доводи.
Памфіл. Хто опанований божественним натхненням, той не чує, не бачить і не відчуває нічого, хочби його й різали.
Марія. Так, таке я чула.
Памфіл. А яка, на твою думку, причина цього стану?
Марія. Скажи сам, філософе.
Памфіл. Причиною такого, безперечно, є те, що дух, покинувши тіло, перебуває на небі поруч того, кого він полум'яно любить.
Марія. Що далі?
Памфіл. Що далі, жорстока? А з того якраз і випливає висновок, що я мрець, а ти вбивця.
Марія. І де твоя душа?
Памфіл. З тією, кого любить.
Марія. Отже, хто відняв у тебе душу? Чому зітхаєш? Скажи щиро - скажеш безкарно.
Памфіл. Одна дуже жорстока дівчина, якої я, хоч і померлий, не можу ненавидіти.
Марія. Яка благородна в тебе натура! Але чому ти, в свою чергу, не віднімеш душі в неї, відплачуючи їй, як то кажуть, тією ж монетою?
Памфіл. Не було б для мене більшого щастя від такого обміну, якби душа її переселилася в мої груди, а моя - повністю перейшла в її тіло.
Марія. Чи можна і мені виступити в ролі софіста?
Памфіл. Софістки - треба сказати.
Марія. Чи можливо, щоб те саме тіло було водночас і живе, і без душі?
Памфіл. Ні, водночас ні в якому разі.
Марія. Коли душі немає, тоді тіло мертве?
Памфіл. Мертве.
Марія. Отже, людина живе тільки тоді, коли має душу?
Памфіл. Само собою розуміється.
Марія. Що ж тоді виходить: душа, хоч перебуває в тому, кого любить, оживляє покинуте тіло? І якщо живе також, коли душа любить когось, хто перебуває далеко, чому померлим називаєш тіло, яке насправді не позбавлене життя? [130]
Памфіл. Говориш, як справжнісінький софіст, але мене в таку пастку не впіймаєш. Душа, яка якимось чином керує тілом люблячого, душею зветься неточно: бо насправді це лише мізерні залишки душі. Подібно до того, що запах троянди залишається на пальцях, коли відкласти саму квітку.
Марія. Як бачу, не легко піймати лисицю в сильце. Але дай відповідь ще на таке запитання: той, хто вбиває, діє?
Памфіл. Ще б пак!
Марія. А той, кого вбивають, зазнає дії?
Памфіл. Безперечно.
Марія. В такому разі, як пояснити таке: люблячий діє, а кохана зазнає дії, а ти твердиш, начебто убиває та, яку люблять, адже радше люблячий убиває себе сам?
Памфіл. Навпаки, люблячий зазнає дії, а та, яку кохають, діє.
Марія. Таким доводом не переконаєш ареопаг граматиків.
Памфіл. Не біда. Зате вийду переможцем перед амфіктіонами діалектики.
Марія. Не відмов відповісти мені ще на одне запитання: добровільно ти любиш чи проти волі своєї?
Памфіл. Добровільно.
Марія. Отже, якщо є свобода любити й не любити, то, певне, той, хто любить, - самовбивця, і дівчину він звинувачує безпідставно.
Памфіл. Але дівчина не вбиває тому, що її хтось любить, а не тому, що вона не любить взаємно. Адже вбиває той, хто може врятувати, але не рятує.
Марія. А якщо юнак любить особу, яку не повинен любити, наприклад, чужу жінку або дівчину-весталку, чи вона повинна його своєю любов'ю рятувати?
Памфіл. Але в цьому випадку любов юнака виправдана, благородна, чесна і чиста, і все-таки він гине! А якщо звинувачення у вбивстві не досить переконливе, я дам на тебе позов у чаклунстві.
Марія. Борони боже! Нову Цірцею хочеш з мене зробити?
Памфіл. Ні, ти жорстокіша від неї. Бо я волів би бути ведмедем або свинею, ніж тим, чим я є тепер, тобто мертвяком.
Марія. Яким чаклунством я гублю людей?
Памфіл. З допомогою уроків. [131]
Марія. Значить, на майбутнє не дивитись мені на тебе моїми заворожуючими очима?
Памфіл. Навпаки, ще більше мене зачаровуй!
Марія. Якщо в мене погляд зловорожий, то чим пояснити те, що не чахнуть інші люди, на яких я дивлюсь? Гадаю, що чаклунством наділені не мої очі, а твої.
Памфіл. Мало тобі вкорочувати віку Памфілові, ти ще й глумишся над ним?
Марія. Дотепний небіжчику! Коли ж відбудеться твій похорон?
Памфіл. Швидше, ніж думаєш, якщо, звичайно, не прийдеш з допомогою.
Марія. Хіба це в моїх силах?
Памфіл. У твоїх силах навіть мертвому вернути життя, причому без особливих зусиль.
Марія. Либонь, тоді, коли мені хтось подарує панацею.
Памфіл. Не потрібно ніякого чарівного зілля - ти тільки полюби взаємно. Що може бути легше і заодно справедливіше? Інакше від убивства тобі не очиститися.
Марія. Який суд буде розглядати мою справу? Може, ареопаг?
Памфіл. Ні, суддею буде Венера.
Марія. Кажуть, ця богиня поблажлива.
Памфіл. Навпаки, ніхто від неї не страшніший і не безпощадніший у гніві.
Марія. На її озброєнні блискавки?
Памфіл. Ні.
Марія. Тризубець?
Памфіл. Ні.
Марія. Спис(1)?
Памфіл. Також ні. Але вона - володарка моря...
Марія. Я по морю не плаваю.
Памфіл. ...і є в неї синочок...(2)
(1) На її озброєнні блискавки... тризубець, спис. - Блискавка - зброя Зевса (Юпітера), тризубець - його брата Посейдона (Нептуна), володаря мерів, спис - бога війни Арея (Марса).
(2) ...I є в неї синочок... - Мова про Купідона або Амура (у греків - Ероса).
Марія. Він - малятко; нічого мені його боятись.
Памфіл. Але він мстивий і впертий.
Марія. Що він може мені зробити? [132]
Памфіл. Що може зробити? Хай бережуть тебе всі боги всевишні! Не хочу віщувати лиха тій, якій бажаю добра.
Марія. Все ж скажи, я не забобонна.
Памфіл. Гаразд, скажу. Якщо ти нехтуєш тим женихом, який, на мій погляд, якнайбільше заслуговує взаємного кохання, то, будь певна, цей хлопчик за наказом матусі проштрикне тебе списом, вмоченим у найжахливішу отруту, і ти закохаєшся до нестями в якогось нікчему, причому без взаємності.
Марія. На які ж то пекельні муки прирікаєш мене! Краще вмерти, ніж шалено закохатися в виродка, не зустрічаючи взаємності.
Памфіл. Нещодавно таке нещастя спіткало одну дівчину, і це може служити повчальним прикладом для інших.
Марія. Де це трапилось?
Памфіл. В Орлеані.
Марія. Скільки років минуло?
Памфіл. Скільки років? Ледве десять місяців спливло.
Марія. Як звали дівчину? Не знаєш?
Памфіл. Знаю її так добре, як тебе.
Марія. Чому тоді не назвеш її імені?
Памфіл. Бо це погана ознака. Якби ж то вона звалась якось інакше! Але в неї таке ж саме ім'я, що і в тебе.
Марія. Хто був її батько?
Памфіл. Він і досі живе, визначний правознавець, дуже багатий.
Марія. Його ім'я?
Памфіл. Маврікій,
Марія. А прізвище?
Памфіл. Аглаіус(1).
(1) Аглаіус - грецьке слово, що означає «блискучий», «славний».
Марія. А мати його живе?
Памфіл. Недавно пішла на той світ.
Марія. Від якої хвороби?
Памфіл. Від якої хвороби, питаєш? Від гризоти. Та й батько її, хоч людина напрочуд і міцна, ледь не віддав Богові душу.
Марія. А ім'я матері можна знати? [133]
Памфіл. Аякже. Усі добре знали Софронію! Але що значить цей допит? Невже ти гадаєш, що я вигадую казку?
Марія. З якої речі мені підозрювати тебе у вигадці? Таке підозріння виправдане було б, якби це розповідала жінка. Однак, розкажи, що сталося з дівчиною.
Памфіл. Дівчина була, як я вже згадав, з хорошої родини, багата, винятково вродлива. Чого ж іще? Достойна вийти заміж за князя. І залицявся до неї жених до пари.
Марія. Як його звали?
Памфіл. Гай-гай! Погана призвістка! Він звався також Памфіл. Хоч як він, бідолаха, не старався, а дівчина вперто від нього відверталася. Юнак від туги марнів і нарешті пішов з життя. А трохи згодом вона почала марніти з любові до якогось чоловіка, а точніше, до мавпи.
Марія. Що ти верзеш!
Памфіл. І так жахливо, що описати годі!
Марія. Така красуня здуріла задля такої потвори!
Памфіл. Так, так! Голова з гострим тім'ям, волосся рідке і скуйовджене, незачесане, все в гнидах і парші, більша частина черепа світила лисиною; сам косоокий, кирпатий, з ніздрями, виверненими наверх, рот аж до вух, зуби гнилі, підборіддя шолудиве; тіло вкрите суціль струпами; а ще ж він гикавий, горбатий, пузо випнуте вперед, ноги криві.
Марія. Форсіта якогось ти мені описуєш.
Памфіл. До того ж із одним вухом.
Марія. Одне, певне, втратив на війні?
Памфіл. Нічого подібного - в мирний час.
Марія. Хто насмілився відрізати йому вухо?
Памфіл. Кат Діонісій.
Марія. Але, либонь, багатство врівноважувало його зовнішню потворність?
Памфіл. Де там! Він усе розтринькав і загруз у боргах по самі вуха. З таким ось чоловіком свій вік вікує ця незвичайна жінка, та ще й не раз дістається їй від його, кулаків.
Марія. Який жах!
Памфіл. Але ж це правда. Така, очевидячки, воля Немезіди, яка мстить їй за цього юнака, знехтуваного і зневаженого.
Марія. Я воліла б загинути від удару грому, ніж терпіти такого чоловіка! [134]
Памфіл. Тож не спокушуй Немезіду - відповідай любов'ю люблячому.
Марія. Якщо знайдеться хтось гідний, то полюблю його.
Памфіл. Але я хотів би, щоб ця любов була постійною і тривкою: я-бо шукаю дружину, а не подружку.
Марія. Це не підлягає сумніву. Разом з тим треба гарненько подумати, перше ніж прийняти відповідальне рішення, бо раз прийняте вже не зможеш відмінити.
Памфіл. Що стосується мене, то я довго над цим роздумував.
Марія. Все-таки зваж, щоб любов не стала для тебе поганою порадницею. Кажуть-бо, що вона сліпа.
Памфіл. Вона зряча, якщо родиться з розсудливості. Не тому здається мені такою, що я тебе люблю, але тому й люблю тебе, що побачив, якою ти є.
Марія. Все ж подумай, чи ти добре приглянувся. Взуєш чобіт - тільки тоді почуєш, де він тисне.
Памфіл. Доведеться кинути жереб. Хоча з багатьох прикмет доходжу думки, що все буде гаразд.
Марія. Ти ще й ворожбит?
Памфіл. Так, ворожбит.
Марія. А за якими прикметами ти ворожиш? Може, за польотом сови(1)?
Памфіл. Сова літає для дурнів.
Марія. Може, з правого боку надлетіла пара голубів(2)?
(1) Сова - птах, присвячений Афіні, богині мудрості.
(2) Голуб - птах Венери (Афродіти); з правого боку, тобто щасливе знамення.
Памфіл. Нічого подібного. Уже багато років, як я пізнав добропорядність твоїх батьків. Це перша і не маловажна прикмета - твоє хороше походження. Далі, я достеменно знаю, в яких розумних правилах і на яких прикладах вони тебе виховали. А добре виховання більше важить, ніж благородне походження. Ось тобі і друга прикмета. До того ж мої батьки - люди, якщо не помиляюсь, не погані, - вже віддавна дружать з твоїми; звідти ми обоє і знаємо одне одного змалечку. У нас з тобою вік більш-менш однаковий, та і в наших батьків маєток, становище, знатність однакові. Далі. В дружбі [135] особливо важливе - твої погляди на життя цілком збігаються з моїми. Буває таке, що двоє людей самі собою хороші, але ладнати одне з одним не можуть. Наскільки моя вдача подібна до твоєї, це я вже знаю. Оці прикмети, моє сонечко, вселяють у мене надію, що наше подружжя буде щасливе, тривке, радісне, аби тільки ти не заспівала мені лиховісної пісні.
Марія. Якої ж то пісні ти від мене чекаєш?
Памфіл. Я заспіваю: «Я - твій», - а ти відповідай: «Я - твоя».
Марія. Пісенька, щоправда, коротка, але її приспів довгий(1).
(1) Пісенька, щоправда, коротка... - За канонічним правом, обмін такими зобов'язаннями був рівнозначний взяттю шлюбу, майже настільки законного, що скріплений обрядом вінчання.
Памфіл. Немає значення, довгий чи короткий, аби тільки був радісний.
Марія. Ти мені не настільки байдужий, щоб я була рада, аби ти здійснив учинок, в якому потім розкаювався б.
Памфіл. Облиш, не накликай на себе біди. Марія. Може, ти побачиш мене іншою, коли хвороба або старість змінять мій вигляд?
Памфіл. Та й моє тіло, дорога моя, не весь час буде однаково молоде і міцне. А я милуюсь не тільки тією прекрасною і квітучою оселею, - набагато миліший мені її хазяїн.
Марія. Який хазяїн?
Памфіл. Твоя душа, якої краса з роками дедалі більше зростатиме.
Марія. Воістину ти зіркіший від самого Лінкея, якщо під стількома покровами можеш побачити душу.
Памфіл. Душу бачу душею. До того ж ми не раз помолодіємо в наших дітях.
Марія. А тим часом безслідно промине незайманість!
Памфіл. Це правда. Але скажи мені таке: якби ти мала гарний сад, чи хотіла б, щоб там нічого не росло, окрім квітів? Чи рада була б, після того як відійдуть квіти, побачити дерева з гілками, обтяженими стиглими плодами?
Марія. Який же ти красномовний! [136]
Памфіл. Дай мені відповідь ще на таке: на що приємніше дивитись, чи коли виноградна лоза лежить на землі і загниває, чи коли, оповившись навколо тичини або в'язу, обтяжує дерево пурпуровими гронами?
Марія. Дай мені і ти відповідь, у свою чергу: що миліше для ока - троянда, яка сяє сліпучою білизною на своєму кущі, чи, зірвана людськими пальцями, повільно в'яне й марніє?
Памфіл. На мою думку, щасливіша та троянда, яка в'яне в руці людини, радуючи і очі наші, і ніздрі, ніж та, що старіється на кущі. Адже на кущі вона все одно мусить зів'янути. Так само щасливіше те вино, яке люди вип'ють, перш ніж воно прокисне. До того ж не відразу ж після заміжжя в'яне цвіт дівочої краси; навпаки, я бачив багатьох дівчат, які до шлюбу були і бліді, і мляві, немов чахли, і тільки в обіймах чоловіка набрали сили і аж тоді розцвіли.
Марія. А одначе всі хвалять і поважають дівоцтво.
Памфіл. Так, чудове явище юна дівчина, але немає нічого більш протиприродного, ніж стара діва! Якби твоя мати не втратила своєї квітки, то ми не милувалися б тепер оцією квіткою - тобою. Ось і ми, сподіваюсь, якщо наш шлюб не буде безплідний, замість однієї дівчини спородимо багатьох.
Марія. Кажуть, проте, що Богу наймиліша чистота.
Памфіл. Тим-то я й хочу одружитися з чистою дівчиною, щоб жити з нею чисто. Це буде радше союз душ, аніж тіл. Ми будемо родити для суспільства і для Христа. Чи таке подружнє життя набагато буде різнитися від, дівоцтва?- А з часом, можливо, ми заживемо так, як жили Йосиф з Марією. Але поки що ми повинні привчити себе зберігати чистоту, бо не відразу люди здобувають досконалість.
Марія. Що я чую? Щоб навчитись дівоцтва, треба його втратити?
Памфіл. А чому б і ні? Подібно як буває, коли ми, поступово випиваючи все менше і менше вина, привчаємо себе до тверезості. Хто, по-твоєму, більш стриманий - той, хто в гущі насолод уміє від них відмовлятися, чи той, хто далекий від насолод, які спокушають до нестриманості?
Марія. Той, мені думається, сильніший у стриманості, кого надмір спокус не може зіпсувати.
Памфіл. Кому з більшим правом повинна належати [137] хвала чистоти - тому, хто каструє своє тіло, чи тому, хто, цілий і здоровий, все ж сторониться Венери?
Марія. Я хвалу чистоти присвоїла б другому, а першого назвала б несповна розуму.
Памфіл. А хіба ті, що, зв'язані обітницею чистоти і відмовляються від шлюбу, цим не оскопляють себе?
Марія. В певному розумінні, так.
Памфіл. Не вступати у статеві зносини - це ще не чеснота.
Марія. Як це розуміти?
Памфіл. Так ось послухай. Якби не вступати у статеві зносини само по собі було б чеснотою, то вступати у такі зносини було б пороком. Але виходить, що порок - не вступати у статеві зносини, а вступати - чеснота.
Марія. Коли ж так буває?
Памфіл. Кожного разу, коли чоловік вимагає від дружини задовольнити його права, особливо коли він шукає обіймів, бажаючи мати потомство.
Марія. А якщо його спонукує одна хіть? Чи й тоді відмовляти не годиться?
Памфіл. Тоді годиться на добрий розум наставляти або, ще краще, ласкаво просити, щоб він угамував себе. Але вперто відмовляти, коли він наполягає, не годиться. Зрештою, такого роду скарги чоловіків на жінок почуєш рідко.
Марія. Все-таки свобода така солодка!
Памфіл. Навпаки, дівоцтво - великий тягар. Я буду твоїм царем, ти моєю царицею, будемо правити сім'єю за нашим розсудом. Чи вважаєш таке життя рабством?
Марія. Але загально називають одруження вуздою...
Памфіл . Справжньої вузди заслуговують саме ті, хто так вважає. Скажи мені, будь ласка, чи твоя душа зв'язана з тілом?
Марія. Зв'язана, звичайно.
Памфіл. Подібно, як пташка з кліткою. Однак, запитай її, чи хоче вона бути вільною? Вона заперечить - я певен. А чому? Тому що радо дала себе ув'язнити.
Марія. Майно в нас обох невелике.
Памфіл. Тим краще. Ти вдома будеш примножувати його своєю ощадливістю, яку не без підстав називають неабияким прибутком, а я поза домом - своєю працьовитістю.
Марія. Незліченні турботи приносять з собою діти. [138]
Памфіл. Але й незліченні радості, а з часом з лишком повертають батькам свій борг.
Марія. А й бездітність - страшна річ.
Памфіл. А тепер хіба ти не бездітна? Який смисл заздалегідь наворожувати собі біду, якщо кінця все одно не передбачиш? Скажи, чи воліла б ти взагалі не появлятись на світ, чи народитися, щоб потім померти?
Марія. Все-таки краще народитись, навіть якщо треба й померти.
Памфіл. А бездітність для жінки більше лихо, коли вона дітей не має і мати їх не буде. І ті, що жили на світі, щасливіші від тих, що не народились і ніколи не народяться.
Марія. Що це за люди, яких тепер нема і не буде в майбутньому?
Памфіл. Кожний піде з життя, хочби хотів чи не хотів переносити химери долі, якій в однаковій мірі підлягають усі люди, як злидарі, так і володарі. Що б нам у житті не трапилось - добре чи погане, тобі дістанеться менше половини, а більшу частину я беру на себе. Якщо зустріне нас радість, вона буде подвійною, а якщо лихо - наш союз на половину зменшить печаль. Для мене, коли покличе доля, буде втіхою вмерти в твоїх обіймах.
Марія. Люди легше переносять усе те, що випадає на їх долю за велінням загальних законів природи. Але я бачу, що деяким батькам більше горя завдає погана поведінка дітей, аніж їх смерть.
Памфіл. Щоб не сталося нічого подібного, все залежить передусім від нас!
Марія. Як це розуміти?
Памфіл. Річ у тім, що переважно від добрих батьків родяться добрі діти. Це згідно з законами природи. І голубка не виводить шулік. Тим-то докладемо всіх зусиль, щоб ми самі були добрими. Далі потурбуємося, щоб діти з молоком матері увібрали високі погляди і правила моралі. Дуже важливо, що наллєш у новий посуд. Подбаємо, нарешті, щоб вони вдома мали достойний приклад для наслідування.
Марія. Важке завдання.
Памфіл. Не дивина, воно ж благородне. (З тієї ж причини й тебе здобути справа не з легких). Тому з тим більшим запалом візьмімось за справу виховання наших дітей. [139]
Марія. Одержиш для цього податливий матеріал - тільки ж постарайся його вміло обробити.
Памфіл. А поки що вимови слівце.
Марія. Немає нічого легшого, але слова, мов птахи, раз із уст злетять, уже не вертаються. Дам тобі тепер пораду, корисну для нас обох: переговори спершу зі своїми батьками і з моїми, щоб усе відбулося за згодою двох сторін.
Памфіл. Ти кажеш мені просити про твою руку. Хоча можеш вирішити справу одним слівцем.
Марія. Навряд чи це в моїх силах: не від мене воно залежить. У давнину без згоди батьків молоді люди не побирались. Зрештою, так чи сяк, мені думається, що наш шлюб буде щасливішим, якщо він відбудеться з волі батьків. І вам, чоловікам, а не нам, жінкам, личить просити дозволу на нього. Дівчата раді схопленню і насильству, інколи навіть тоді, коли вони палко кохають.
Памфіл. Клопотатиму охоче, аби тільки ти не підвела мене своїм рішенням.
Марія. Не підведу, будь спокійний, мій Памфіле.
Памфіл. Надто ти зі мною сувора.
Марія. Попервах ти гарненько зваж свій вибір. Хай твоїм порадником буде не пристрасть, а розум. Що підкаже пристрасть, те скороминуще, що порадить розум, у такому виборі ніколи не шкодуватимеш.
Памфіл. Як прекрасно ти філософствуєш! Доведеться тебе послухатися.
Марія. Не пожалкуєш, що послухався. Зрештою, підожди-но, сумнів опановує мене і не дає спокою.
Памфіл. Геть сумніви!
Марія. Ти що, хочеш, щоб я вийшла заміж за мерця?
Памфіл. Борони Боже, я ж оживу!
Марія. Ось ти і прогнав мій сумнів. А тепер прощай і будь здоров, Памфіле.
Памфіл. Тепер усе від тебе залежить.
Марія. Бажаю тобі доброї ночі і приємних снів. Чого це ти зітхаєш?
Памфіл. Приємних снів бажаєш? Ах, якби ти подарувала мені те, про що я мрію.
Марія. Не поспішай, твоє жниво ще не спіле.
Памфіл. І нічим мене на прощання не порадуєш?
Марія. Візьми оцю пахучу кульку, хай вона звеселить твоє серце. [140]
Памфіл. Додай хоч один поцілунок.
Марія. Ні, я хочу віддати тобі мою незайманість цілою і недоторканою.
Памфіл. Хіба поцілунок відніме щось від неї?
Марія. Отже, ти не проти того, щоб я й іншим роздавала поцілунки?
Памфіл. Ні в якому разі! Усі поцілунки збережи для мене.
Марія. Для тебе і бережу. До речі, є ще інша причина, чому тепер не зважуюсь тебе поцілувати.
Памфіл. Яка?
Марія. Ти кажеш, що твоя душа майже вся переселилась у моє тіло; в тебе залишилась лише дрібна її частиночка. Тим-то я й боюсь, щоб разом з поцілунком той залишок не перекочував до мене і ти не спустив духу цілком. Тому подаю тобі мою руку - знак взаємного кохання - і прощай. Веди справу з глуздом, а я буду молитися Христу, щоб з його благословення прийшло до нас щастя й добро.

вівторок, 25 червня 2013 р.

СПЕЦІАЛЬНА МОЛИТВА В ДНІ НАПРУЖЕНОЇ СИТУАЦІЇ В КРАЇНІ


                                                                      


        Добрий наш Боже, найсолодший Ісусе Христе, не дай злим силам, котрі нас так мучать опанувати нашою країною. Благаємо Тебе, не допусти, щоб у нашій країні панували цинізм і жорстокість. Господи наш Любий не допускай вторгнення з боку будь-якої іншої держави. Благає Тебе, Наймиліший Боже, народ щирий і побожний, щоб Ти відігнав злі сили і зняв напруження у громадян нашої країни, щоб керувались розумом, а не емоціями, кожен зміг зробити правильний вибір, бо від цього залежить майбутнє нашої України та відношення світу до неї. Любий наш Боже, хай у нашій країні вічно панує любов, доброта, щирість, побожність. Не допусти, Боже, щоб тут панували фальш і лицемірство. У всьому хай виконується Твоя Свята Воля, а не наша. Амінь !  
                             
                                                ЗВЕРНЕННЯ БОГОРОДИЦІ:
«НЕМАЄ ТАКОЇ ПРОБЛЕМИ, ЯКУ Б НЕМОЖЛИВО БУЛО Б ВИРІШИТИ ДЛЯ ТОГО, ХТО НАПОЛЕГЛИВО ТА З ДОВІРОЮ МОЛИТЬСЯ НА ВЕРВИЦІ»

    Бог через молитву Марійського Розарію та за посередництвом Матері Божої багато разів змінював хід історії.
Ось деякі приклади зміни перебігу історії завдяки молитві на вервиці:

1. Незалежність Австрії – «це тоді звалося чудом».
Закінчилась Друга світова війна. Частина Австрії окупована радянськими військами, столиця Відень розділена. Отець францисканець Петро Павлічек молився перед вівтарем Марія Цель (зараз це паломницьке місто в Австрії) про допомогу розбомбленій та розділеній Австрії і чує в своєму серці відповідь Марії: «Робіть, що я вам скажу, і будете мати мир ! ». Отець був наскільки вражений тим, що почув, що вирішив заснувати братство Розарію за мир у всьому світі. Він їздив від єпархії до єпархії, від спільноти до спільноти, щоб невтомно закликати до молитви на вервиці.
Це був час нелегкої боротьби за волю та нейтралітет Австрії. В окупаційній контрольній раді було проведено 268 засідань щодо мирного договору між державами, але безрезультатно …
Тоді бундесканцлер Фігль звернувся по радіо до Австрійського народу і сказав: «Зараз у нас залишається лише одна надія: НА БОГА !!! Ми мусимо більше просити Бога та Марію про волю. Ми мусимо більше молитись Розарій. Я благаю тебе, народе Австрії, вдатись під всемогутній покров Цариці Вервиці і від сьогодні щодня молитись Розарій !!!». Цей заклик був прийнятий австрійцями – у всіх церквах, монастирях, численних сім’ях щодня молитись на вервиці, і сталося чудо – несподівано для всіх Австрія здобула жадану незалежність та об’єднання.

2. Революція Розарію на Філіпінах.
В роки правління (з 1965 по 1986) Фернандо Маркоса ліберальна демократія перетворилась на диктаторський режим, а у 2/3 населення дохід став меншим за пожиточний мінімум. У 1986 році світова громадськість стала свідком того, що диктатор шляхом великого обману на виборах залишився при владі. Увесь світ чекав повстання опозиції. Кореспонденти та оглядачі не дали опозиції жодного шансу. Батальйон з військ Маркоса перейшов на сторону опозиції проти добре озброєної танками, літаками та ракетами армії, яка оперувала підтримкою США, - бій, який ще не почався, був вже програним.
В цей час кардинал Зінн, архієпископ Маніли закликав віруючих до мирного протесту проти корумпованого режиму. Він просив філіппінців вдатися під покров Матері Божої і молитися Розарій. Радіотрансляція перейшла в той час в руки опозиції. На протязі декількох годин після того, як кардинал розповсюдив по радіо Маніли свій заклик, на вулиці столиці вийшло від 3 до 4 мільйонів філіппінців та молились разом на вервиці. Вдень та вночі священники відправляли на площах Маніли Святу Літургію. Вимога мас була зрозумілою: відставка президента Маркоса та вільні незалежні вибори.
Але Маркос та його вірні опиралися. Увесь світ був свідком цих подій. На телеекранах було видно з одного боку мільйони чоловіків, жінок та дітей, що молились на вулицях Маніли, з іншого – танки, що виїдають з казарм. Жінки, монахині та діти йшли проти танків з вервичками в руках.
Головнокомандуючий генерал зупинив колони танків та говорив до жінок. Не пролунав жоден постріл. Солдати приєднались до жінок, спустилися з танків і самі почали молитися. Пізніше кардинал Зінн написав: «Сильнішою за зброю є повна довіри молитва. Ефективнішими, ніж стратегічне планування є піст та жертва. Сильнішою за воєнну силує є смиренна сила народу, котрий неустанно молиться».

ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ !!!
Хіба на Україні менше наполегливості та довіри до Цариці Вервиці, ніж в Австрії чи на Філіпіннах ???

ВИЗНАЧТЕ СВОГО ПРЕЗИДЕНТА МОЛИТОВНИМ ШТУРМОМ!
ТЕПЕР В ВАШИХ РУКАХ ЗМІНИТИ ХІД ІСТОРІЇ !!!

ПРОСИМО ВАШОГО СПРИЯННЯ У РОЗПОВСЮДЖЕННІ ЦЬОГО ПОСЛАННЯ ВСІМА МОЖЛИВИМИ ЗАСОБАМИ ЗВ’ЯЗКУ ПО ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ (ІНТЕРНЕТ, РОЗДАТКОВІ МАТЕРІАЛИ, ФАКС, РАДІО, ТЕЛЕБАЧЕННЯ, ПОШТА, ТЕЛЕФОН, SMS, УСНИЙ ПЕРЕКАЗ І Т.Д.)

неділю, 23 червня 2013 р.

ПЕТРО ГУСАК: ФІЛОСОФСЬКА ПУБЛІЦИСТИКА, ІНТЕРВ'Ю, ВІДЕО І СТАТТІ ІНСТИТУТУ РОДИНИ ТА ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ.



Старший викладач кафедри філософії

Кандидат філософських наук
Доктор філософії, Ph.D.

                                         

Контактна інформація 

поштова адреса: м. Львів, вул. Хуторівка, 35а, Кафедра філософії Українського Католицького Університету,
робочий телефон: 240-94-98 (внутр. 173)
ел. пошта: husak@ucu.edu.ua

офісні години: понеділок-п'ятниця, 9:00-18:00 год. (кім. 319, головний корпус УКУ)

                                                       


Освіта:

  • доктор філософії (Ph.D.), Міжнародна академія філософії в Князівстві Ліхтенштайн
  • класичний філолог, Львівський національний університет імені Івана Франка
                                                     


Академічні зацікавлення: 

метафізика, антропологія, епістемологія, політична філософія, компаративна онтологія (зокрема, західна філософія і буддизм).

Також Петро Гусак є працівником "Інституту родини та подружнього життя"  та головою "Руху за життя".


ЖУРНАЛ "ХРИСТИЯНИН І СВІТ":

                           


1. Громадянська позиція і дія: християнське бачення
2. Людина-творець: образ Божий, який себе нищить 
3. Деконструкція статей
4. Божий дар батьківства та деградація чоловічості 
5. Християнські основи для практикування Цигун („Кі-ґонґ”)
6. Богоматір Марія – засновниця автономної моралі
7. Поняття «розумного задуму» (intelligent design) як сучасна версія «V-го шляху» св. Томи Аквінського
8. Формування парафіяльної спільноти. Соціологічне есе про сучасний розвиток парафії
9. Наскільки компетентна НАН України у питанні походження Всесвіту і людини?  
10. Християнський погляд на війну, мир та самозахист
11. Гаррі Поттер: якщо приглянутись уважніше … 
12. Європейський союз: вперед до імперії? 

САЙТ WWW.PHILOSOPHY.UCU.EDU.UA :

                                      


1. Етика та політична діяльність
2. Європейський союз: вперед до імперії?
3. Еволюціоністська концепція людини та її вплив на етику і право // доповідь на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції Наукові докази Розумного Задуму в ґенезі та бутті Всесвіту, Національний університет «Острозька академія», м. Острог 14-15.05.2010 р.
4. Поняття «розумного задуму» (intelligent design) як сучасна версія «V-го шляху» св. Томи Аквінського // доповідь на Міжнародній науково-практичній конференції Парадигма творення в сучасній науці: на шляху до інтегрованого світогляду, Національний університет «Острозька академія», м. Острог 28-29.11.2008 р.
5.  На шляху до розуміння Логоса. Співвідношення категорій "ум", "розум", "слово", "серце", "дух".
6. Про присутність Бога в природі (до питання метафізичної єдності буття) // Львівські архиєпархіяльні вісті, № 10 (жовтень 2007), с. 38–43.
7. Людина-творець: образ Божий, який себе нищить

САЙТ "ІНСТИТУТ РОДИНИ ТА ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ":

                                       


1. Вісник №1 :
а) Любов, подружжя, сексуальність: усвідомлення Істини (Доповідь на соборі Львівської Архиєпархії, лютий 2000 р. Б.) с. 12-20.
б) Про межі етики та естетики. с. 25-28.

2. Вісник №2 :

3. Вісник №3 :
а) Гомосексуалізм: «інша орієнтація», збочення чи хвороба? (PDF)
б)  Моральні підстави засудження церквою абортів, евтаназії та допоміжних репродуктивних технологій. (PDF)

3. Вісник №4 :
а) Мастурбація: суперечлива тема у сфері статевості людини. (PDF)

4. Вісник №6 :

а) Петро Гусак. Послідовність у любові.

Журнал "Ї" :

                                     


1.  Свобода – рівність – справедливість: питання цінностей в секулярному суспільстві 
2.  Етика і політика: альтернатива чи консонанс?


 САЙТ "VERITATIS LIMITES" :

1. Аборт – доказ існування диявола
2.  Любов, подружжя, сексуальність:усвідомлення істини
3.  Роль Церков у громадянському суспільстві
4.  Про межі етики та естетики.
5.  Етика і політика: альтернатива чи консонанс?
6.  В УКУ представили звернення до Президента щодо проблем абортів
7.  ГОМОСЕКСУАЛІЗМ: «ІНША ОРІЄНТАЦІЯ», ЗБОЧЕННЯ ЧИ ХВОРОБА?

CREDO КАТОЛИЦЬКИЙ ЧАСОПИС  (статті, інтерв'ю та новини "Руху за життя") :

                                                               


1. У Львові пропонують змінити Конституцію, щоб захистити ненароджених українців (новини).
2. Петро Гусак: «Церкві бракує нового Дона Боска…»   (інтерв'ю)
3. У Львові відкриють друге «Вікно життя» (новини)
4.  Депутати проти абортів (новини)
5.  У Львові на День святого Миколая подарунки отримають ненароджені діти (новини)
6.  Мандри світом книжок (новини)
7. Дві третини підліткових вагітностей закінчуються абортом (новини)
8.  Львів’яни під дощем виступали проти пропаганди гомосексуалізму (інтерв'ю)
9.  «Шлюби на віру» (ынтерв'ю)
10. Чому люди бояться шлюбу? – нове видання УКУ (новини)
11. Європейський союз: вперед до імперії? (стаття)
12. Що ми знаємо про гендер і стать? (стаття)
13. «Гендерна політика» сьогодні: що це? (інтерв'ю)






БЛОГ ПЕТРА ГУСАКА: САЙТ BOHOSLOV.ORG.UA :

                                                           

                                                     
                                                          Туринська плащаниця
                                                         

Список форумів:

1.  "Україна християнська"

1)  Про негативне ставлення до гріха гомосексуалізму
2) Відкрився сайт молитовної підтримки - Допоможи молитвою!
3) Біометричні паспорти
4)  Православне діло
5)  Допоможіть людині!
6)  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ: ВПЕРЕД ДО ІМПЕРІЇ?
7) В Україні продається все: яйцеклітини, сперма, лоно жінки
8)  ГЕНДЕРНА РЕВОЛЮЦІЯ: РЕЛЯТИВІЗМ В ДІЇ
9)  Одружені святі
10)  Рух за тверезість
11)  Промова Чарльза Тейлора в УКУ: це не мої погляди!
12)  Божий дар батьківства та деградація чоловічості
13)  УСІМ НЕБАЙДУЖИМ: Допоможіть дитині
14)  Легальні аборти - основний фактор занепаду України
15)  УГКЦ проти одностатевих шлюбів та гей-параду
16)  Шевченківські дні
17) Huh, wazzap!?
18)  "СВОБОДА"
19)  Молитовна акція "Покров Богородиці над ненародженими"
20)  Пасхалія - www.pascha.ukrchrist.org [оновлено квітень 2007]

2. "Богословський форум"

1)  Аборт – доказ існування диявола
2) "Святий Миколай для ненароджених"
3) Чи існує прийнятна теорія еволюції людини?
4) Іранська криза та її причини
5) КРЕДО Основные жизненные принципы Христианства
6) Про присутність Бога в природі
7) Молімось за Грузію!
8) Ерос Благовіщення
9) «Мирянин» чи брат у Христі?
10) Дулокалія
11) Лімб та Хрещення кров’ю
12) Допоможіть допомогти....


3. "Огляд ЗМІ"

1)  ГАРРІ ПОТТЕР: ЯКЩО ПРИГЛЯНУТИСЬ УВАЖНІШЕ

4.  "Церковне життя"

1)  Літня філософська школа
2)  Вертикальне вираження горизонтального бажання?
3)  Термінове повідомлення: Акція За життя!
4)  Відхід Патріарха Любомира
5) Бенедикт XVI молитиметься за життя
6) Звернення до єпископів Українських Церков

5. "Богословська література"

1)  Дам'ян Федорика
2)  Література про подружжя та сім'ю
3)  Фрідріх Ніцше - Божий дар для Християнства

6. "Біблія"  

1) Так є у Христі юдей та грек наприклад ?
2)  Карты по истории Древнего Востока.
3)  +
4)  +

7. "Догматика"

1) "і Сина" [Архів]
2)  Куди вознісся Христос?
3)  Відновлення Таїнства Євхаристії в Протестантських Церквах
4)  "Культ Бога Отця"
5)  УВАГА! Єресь!!
6)  ОДНЕ З НАЙБІЛЬШ ДИСКУСІЙНИХ ПИТАНЬ ХРИСТИЯНСЬКОГО ВЧЕННЯ
7)   Подружнє життя Пресвятої Тройці...

8.  "Літургійне життя"

1)  Мараната!: Потреба спільнотної епіклези

9.   "Духовність"

1)  А Ви молитесь, коли кохаєтесь? Подружжя.
2)  Теза про монашество
3)  ІСПИТ СУМЛІННЯ
4)  ЛЮБОНАЧАЛІЄ
5)  Чи мали ви містичний досвід ?


10. "Церковна історія"

1)   Богородиця - діва Марія чи цариця небесна?

11. "Богословська термінологія & переклади"

1)  Недолугі переклади священних текстів
2)  Що означає "ортодоксос"?

P. S ЦЕ НЕ ПОВНИЙ ПЕРЕЛІК - далі буде !

пʼятницю, 21 червня 2013 р.

Рецензія на книгу Марка Івана Рупніка «Духовне життя»



      Коли я ще вчився в УКУ на філософсько-богословському факультеті. На другому курсі нам о. Борис Гукдзяк (зараз Владика) викладав предмет християнська духовність. По цьому предмету нам доводилося писати рецензію на книгу відомого богослова Марка Івана Рупніка «Духовне життя». Гарна книга - раджу почитати. Тут подаю свою рецензію на цю книгу...

     Марко Іван Рупнік «Духовне життя» // Перекл. з італ. Прокопович, 1995., Рим, - 118 ст.
       Рупнік, єзуїт, який народився в 1954 р. в Словенії. Тепер викладає в Папському Східному інституті матерії «християнський схід і сучасність» та «богослов’я і духовність євангелізації». Є директором центру «Алетті».
   В своїй книзі Рупнік хоче відповісти на фундаментальне питання. Що таке «духовність» ? Що таке «духовне життя» в християнській традиції ? Автор цієї книги хоче показати читачам основні проблеми «духовного життя», поставити діагноз проблемам, які виникли внаслідок неправильного розуміння духовності.
  «Мені б хотілося, - пише Рупнік, щоб ці міркування допомогли кожному, хто бажає пізнати християнський смисл духовності».

                                                       
                                       Іван Марко Рупнік у стінах УКУ

 
   Свою книгу Іван Рупнік починає з розповіді про духовне життя, де він ставить «духовне питання» щодо нашого часу. «Те, що колись називалось аскезою або духовним богословям, втратило свою справжню суть внаслідок зникнення з постмодерніською епохою та її спрагою непізнаваного».
   Мета цієї книги – це дати людям розуміння основних питань, що повязані з духовністю та духовним життям.
  Завдання Рупніка «Полегшити дорогу, дати новий кут зору роздумам того, хто відчуває в собі бажання заглибитись в духовний всесвіт Церкви, зупиняючись насамперед на фундаментальних питаннях».
  Білішість цитат в цій книзі взято з відомих філософів та отців Церкви, на яких формується богословська думка.
  Книга Марка Івана Рупніка «Духовне життя» вміщує в собі пролог і 4 розділи, які поділяються на підрозділи.

                                                     
                                  
                                     Рупнік (справа) та о. Тарас Барщевський
                                         
                                             Вступні вияснення
    В цьому розділі Рупнік подає основні проблеми пережиття і розуміння духовності, як такої. Починається цей розділ із застороги, щоб ми не розуміли духовне, як нематеріальне, бо таке ототожнення може привести нас до «виключення з духовного виміру всього матеріального, тілесного світу».
  Також для нас є важливо знати, що із плином історії забувається розуміння людини, сотвореної за образом і подобою Божою. Епіцентр культури зміщується від Божественого до людського. Людина модерної епохи дошукується остаточних критеріїв пізнання та свого культурного розвитку в собі самій. «Духовне» стає «психічним», а духовність перестає бути сама собою і обмежується до інтелектуального виміру.
  Духовні практики перетворюються на психічні вправи. Таке бачення духовності автор називає «гностичним».
  Далі описано проблеми, які відбуваються в Церкві з парафіянами та священниками. Парафіяни може ходили до Сповіді, вважаючи, що вона не вирішить житейські проблеми. Причиною цього є обмеження духовності до психологічного рівня. Все життя психолог заміняє сповідника, і тому священник все частіше використовує психологію без міри безумовно, можна погодитись з Рупніком щодо шкоди психології, але ми не маємо забувати її колосальний вплив на розвиток богословя.
 Велике значення займає зауваження автора щодо перетворення богословя в окрему науку та перехід з монастирів до університетів (хоча у інших книгах дуже рідко цю проблему піднімають богослови). Він каже, що якщо богослов’я стає науковою галуззю, то відбувається серйозний розкол між богослов’ям та вірою. Внаслідок цього виникли студії духовності, які врегулювали цю проблему.
 Великої шкоди християнській духовності завдали філософські течії, а особливо гностицизм, пантеїзм та дуалізм.
 Дуалізм пояснює, що – світ має дві першооснови: дух і матерію, ідеальне і матеріальне.
 Гностицизм вчить, що – в світі є тільки одна першооснова  - матерія або дух.
 Пантеїзм – філософське вчення, яке ототожнює Бога з природою.
 Сам автор каже, що таке бачення відповідає типово атеїстичному баченню світу. Тому що справжня віра є «взаємне пізнання двох суб’єктів; це діалог». Цим течіям бракує релігійного виміру, адже не враховують визнання Бога як Абсолюту, який є повнотою реальності.
 Повертаючись знову до проблеми, яка була поставлена на початку цього розділу, виявляємо, що наступила велика трагедія для людей, які розуміють духовність в інтелектуальному плані. Це призводить до нестерпного напруження людини, і рано чи пізно та дійсність, яку людина придумує, вибухне.
 В деяких людей таке бачення призвидить до того, що внаслідок бунту сфери пристрастей у людини виникає «захист», щоб приховати суть власних вчинків.
 Найбільш поширеною реакцією, яку викликає гностичне розуміння духовності, є психологічна реакція. Ми залишаємося замкнені у просторі людського «я», а також виникає внутрішній та зовнішній розкол. Ця реакція призводить до розколу з самим з собою та зі світом. «Трапляється, що навіть живучи духовним життям, людина порівнює себе спершу зі світом, а вже потім зі світом віри».
 Отже, наша духовна реальність має бути нерозривно пов’язаною з Божими Особами, бо така нерозривність духовного життя не може пов’язуватися з людськими особами. І щоб наша духовна реальність була правдива і особова, вона має бути нерозривно повязана з Христом.    
                           Що таке духовність і духовне життя ?
  В цьому розділі автор відповідає на фундаментальне питання: що таке духовність ?
  На прикладі ікони, в якій криється глибокий сенс духовності, він хоче показати що духовність є чином Святого Духа. «Духовне життя є життям в Духові і з Духом святим» (Т.Шпідлік). Цей сенс духовності розкриває, що таке духовне життя в християнській традиції.
 Життя в Дусі Святому, це є Любов. А «Любов – це екстатичний порух виходу з самого себе, - визнання справжнього центру в іншому». Але, щоб пізнати Любов, треба дивитися на Господа. І це не є несподіванкою, адже наш Бог є Любов.
  Апостол Павло та Отці Церкви мали дуже близьке бачення духовності та духовного життя. Отці говорили, що людина – це єдність Духа, душі та тіла.
 Саме духовне життя має свої корені в Духові Святому, який діє з середини людської особи і проявляється назовні у нашому житті. Все це є участю Любові Бога в Людині. З цього ми приходимо до висновку, що духовність можна зрозуміти через саму Любов, яка є всезагальною єдністю.
 Але її дія проявляється не тільки у всезагальній єдності. Вона єдина, котра може існувати так, ніби її немає. І вона до того ж ніколи не зникає. Любов огортає особу, яку любить, водночас залишаючи її вільною. Отже, поза свободою любові не існує, і справжнє значення свободи усвідомлюється лише в любові. Прикладом цього може служити Христос на Оливовій горі, де він до кінця визнає реальну об’єктивність Отця. Таким чином, стосунок між Богом та людиною є Любов через Святого Духа.
 Христос є для нас Любовю, що розповідає про глибину Бога Отця. А саме у розпятому Христі розкривається найглибша істина людини.
  А ми можемо прийти до розпятого Христа тільки через Євхаристію. Євхаристійна Літургія оповідає нам всю історію Христа і передає здійснене ним спасіння. Він повністю віддається в руки людей, дозволяє катувати себе і знищити. На Євхаристії людство повертається до Отця. Ми стаємо учасниками Пасхальної події, і сила Христа починає діяти в нас.
  Далі автор нас закликає шукати Бога у всьому. Адже дія Божа перетворює все в духовне. На противагу багатьом стереотипам, що виникли внаслідок того, що існує думка що життя є перешкодою до духовного життя. Рупнік доводить, що Святий Дух виконує справу уподібнення до Бога.
 Автор наголошує, що в житті людини велике значення має прощення. Часто думка навязливо повертається до самого гріха і до самого вчиненого гріха. Недобра пам’ять про гріх сповнює серце тривогою, неспокоєм, злобою. Від цього звільнити може лише Той, Хто як написано в книзі пророка Єремії, скаже: «Прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше [31,34]. Прощення возз’єднує, створює нерозривний звязок між гріхом і Відкупителем.
 Покута, яку одержує той, хто кається, стає духовними ліками, вічним спогадом про любов до Спасителя. Людина, яка не може простити гріха, не є духовною. Милосердя до грішника є ознакою духовного життя.
  Марко Іван Рупнік наголошує, що одною з великих на шляху до духовного життя є невдачі і страждання будь-якого роду. Важливим є те, щоб цю духовно «зранену» людину хтось з радістю зустрів, прийняв і в серці довірив Богові.
 Молитва має велике значення. Вона дозволяє відкрити перед Господом власні добрі та погані думки, розповідаючи про них щирими словами. Лише Христос знає справжнє значення психологічних та психічних станів людини. Психіка тішиться здоров’ям і цілістю, коли живе у сфері стосунків, включає в себе саму і світ та процес іпостатизації, коли вона живе у Божій Любові.
  Духовне життя та інтелект нерозривно повязані. Людський інтелект є стержнем духовного життя. Діяльність інтелекту, якщо вона осяяна духовними глибинами серця і спрямовано Любовю, приводить до цілісного духовного знання.
 Справжнє духовне життя повністю відбувається з усвідомленням свого звязку з Господом. Не потрібно перебільшено зосереджуватися на власних почуттях, бо це може перешкодити розумінню справжнього Христа.
                                       Деякі критерії духовного життя

Любов не знає поділу.
Автор в даному розділі стверджує, що духовна особа огорнена поглядом Любові. Оскільки Любов означає живий організм у контакті з кожною частиною цілості, в духовній особі теж визріває усвідомлення себе як все більш цілісної дійсності. Любити себе означає бачити значення кожної в звязку з цією особою.
  Духовна людина намагається переживати милосердя по відношенню до Бога, тому що відчула Його Любов. Духовна людина не знає часткової Любові, а знає єдину Любов, знає єдність чеснот і незначність всіх вчинків, не повязаних з Любовю. Буває, що людині більше властива якась одна чеснота, ніж інша. Вона страждає від цього. Таке страждання і є мірою зрілої Любові.
Любов потребує матерії.
 М. І. Рупнік пояснює, що іноді людина може вважати себе духовною і нею не бути. Є багато зараз розмов про між особові відносини, але важко знайти когось, хто визнає обєктивність іншого. Часто між друзями, коли людина висловлює свою думку, яка нам не подобається, починають добрі стосунки ламатися. Духовна постава надає першочерговість не власним ментальним категоріям, а Святому Духові, який є першим будівничим. Коли людину провадить Святий Дух, її життя стає Хрестоподібним. Любов потребує матерії, природи, в якій вона може здійснитися як Особа. Мірою духовного життя є духовна конкретність. Справжній духовний отець ніколи не байдужий до соціальних та матеріальних проблем людей. Він охоче вислуховує розповіді про те, як людина переживає події свого життя. Лише в Любові світ віднаходить своє правдиве значення. Одухотворені особи можуть зробити світ прекрасним. Їх присутність позначається на всіх сферах життя. Любов Вічна, як Вічна духовна особа , яка перейшла від смерті до життя, тому що любить своїх братів.
Духовне життя в смиренності.
  Святе Письмо стверджує, що слухняність є основним виміром покори.  Йдеться про покору в теологічно-духовному розумінні.
 Взяти Діву Марію, яка повністю віддала себе Господу і як покірна слугиня дивиться на Господа. Глибока симпатія до Господа зробила її слухняною Його Слову, поза її здатністю до розуміння. Благословенна Діва стає такою слухняною, що Слово в ній може стати Тілом.  Господь згадав її вчинок у Вічності і прийняв тіло матері у Небеса. Він дав їй можливість вічно жити разом з Ним. Духовна людина може ніколи не бути визнана.
 Інший критерій – це мовчазне підтвердження, інтуїтивна впевненість, що йдеш Божою дорогою, готовий до мучеництва і водночас неосяжна покора, хоч це часто не всіма визнається, а може викликати і неприязнь. Але таке життя у прихованій і зневаженій вірності перетворюється на палаючий кущ світу, який помітний лише тоді, коли жертва вже сповнена злом. 
Любов до ворогів.
 Любов корислива та, яка вимагає відшкодування за те, що було зроблено для іншого. Часто це проявляється у ставленні до дітей. Батьки вважають, що пожертвували для дитини всім, а вона робить своє, про них не думає. Любити треба і того, що вчинив тобі кривду, дякувати Господеві за успіх того, хто нас образив.
Мудрість хреста.
  Духовне мистецтво – зрівноважено відноситись до хреста. Це означає не робити з себе героя, якщо ти допоміг іншим. Часто вважають, що приймаючи на себе страждання ми станемо подібними до Христа. Але людина впадає в духовну зарозумілість. Мудрість хреста означає приймати любов дану Духом. Мудрість хреста – це перевернута логіка світу. Любов дає силу жертвувати власною привязаністю до всього, що нам любо. Все те, що дароване, залишається навічно: а значить логіка хреста – це логіка воскресіння.
Культура визнання (співжиття між культурами, етносами, расами).
 Ризик для культури полягає у тому, що вона вважає себе завершеною, бо тоді їй бракує сили єдності.
 Людина духовна по відношенню до інших повинна мати внутрішню поставу, яку вона має до Святого Духа. Це означає увагу визнання і усвідомлення іншого.
 Суть культури в релігійній поставі в тому що вона спонукає людину до єдності. Духовна людина перебуває у вічному культурному діалозі. Вміє виділити в культурі суттєве, випадкове і штучне. Справжня культура є середовищем, яке дозволяє нам любити ближнього. Помруть мови і воскреснуть лише ті, які увірували у Христа і у Нього увійдуть ті мови, які будуть визнані тими, кого в тих мовах любили. Насильство і винятковість вбивають культуру. Бо яке б не було дороге людині культурне явище, воно не має стати небезпечним ідеалом.
 Важливо залишатися відкритим для іншого для стосунків з іншими, бо якщо ми хочемо утримати найдорожче нам і найкраще, то слід сприймати все у пасхальній логіці любові.
Покликання – воскресіння.
  Важливим є питання покликання. Зустріч з Христом – це духовність відкриття Бога Любові, вдячність до Спасителя, який зійшов, щоб визволити тих, кого Він Любить. Волею Божою є те, щоб світ виявив, що Бог його любить, і повернувся до Нього.
 Християнське покликання – це відповідь на слово, послух цій волі. Переживати власне покликання – це вмирати для кожного злого потягу, самоутвердження, егоїзму.
 Дозволити любові проникнути у власну особу – це закарбовувати на рукотворному тілі знаки, які дозволять Його пізнати після воскресіння.
 Людина повинна ставитися з гумором до самої себе і до подій життя.
Розпізнавання.
 Духовне життя – це динамізм, який тим досконаліший, чим радикальніший. Можливі численні форми здійснення духовного життя, цілком відмінні між собою. Людина повинна серйозно намагатися розпізнавати події, зустрічі, прочитане, все що веде до Христа.
 Розпізнавання – це те, що захищає шлях від ризику, від падінь, від крайнощів. Здорове духовне життя можна розпочати у Церкві, у товаристві, в духовній дружбі, чи в любові з боку духовного отця. Бо самому йти в духовні глибини, то може часом скінчитися розчаруванням, а іноді втратою віри, бо людина не завжди вміє подолати перешкоди, які зустріла на цій дорозі.
 Можливо і те, що сам Святий Дух веде людина, дає їй змогу дозріти духовно, без зовнішньої допомоги.
 Бог, Людина, культура, Церква, смисл історії і духовність – все це сходиться в одній точці.

         Духовне батьківство: найкращий шлях до цілісної особи.

 Контекст.
 Завершено історичний період, що був ерою відкриття нового змісту. Це була ера раціоналізму, ідеалістичного просвітництва, ера техніки та намагань людини оволодіти космосом. Ця епоха була названа «постмодерном». Все ставиться під сумнів, немеркнучі режими, непорушні кордони, міжнародна рівновага.
 Отже, існує стан душі постмодерної пересічної людини, про який нам сигналізує мистецтво.  Скульптури, картини показують, яким вражаючим чином цей стан душі зближує людей різних країн, культур, географічних регіонів, навіть континентів. Подібні характеристики цього стану душі можна знайти у працях філософів, літературі, музиці, кінематографії.
    Відрив від обєктивності. 
  Обєктивно існуюча реальність – тобто людська культура – змінилася. У сиву давнину мало місце тоталітарного панування Божественого. Починаючи з епохи Відродження людина відривається від Божественої всезагальності, стверджуючи людське у його незалежності від релігійного. Це людина, яка стверджується у своїй субєктивності, відкидає християнську віру. Але це «звільнення людських сил супроводжується поверховістю, втрачається духовна глибина».
  Був період, коли пануюча думка, ідея, яка у своїй абстрактності розумілась як вічна, справді об’єктивна і універсальна, переважна «наукова» об’єктивність. Емпірична науковість стала вважатися ключем до ствердження обєктивного. Згодом наступила черга соціології. Зосереджедження на соціології, як шляху до розуміння, що є людині найбільш визначальним. Цей процес розвивається протягом модерного періоду. Людина зосереджується на самій собі, стає єдиною об’єктивною реальністю. Закінчується модерна епоха ствердженням логіки та систематичної раціональності. Мистецтво стало плачем «рвотою», з якою відштовхується все те, чого індивід зазнав у модерному суспільстві. Щоб бути унікальним, оригінальним, кожен митець вигадував нові форми, нові стилі.
 Те ж саме відбувається в царині філософії та науки. Виникає плюралізм логік. Кожна ділянка знання утвердила сама для себе як власну істину і власну обєктивність, аж до небезпечного атомізму, в якому загроза духовного, психологічного та фізичного знищення людства стала реалістю.
 Людина постмодерну опинилась у відриві від обєктивності, якою є саме життя. Вона орієнтується на власну психіку, найбільш обєктивним вважає те, що вона відчуває, переживає без справжньою розрізнення між відчуттям, почуттям та думкою.
 Потреба  розради.
 
  Ми живемо в епоху пошуку розради. Модерна епоха обіцяла індивідуальне щастя, засноване на матеріальному добробуті. Але ці сподівання виявилися фальшивими. Ми є свідки дивного явища – люди задоволені окремими речами, але нещасливі. Виникають різні секти. Не модна заперечити що людина залишається нестійкою до справжнього стосунку.
 Перешкоди на шляху до пізнання Бога.
  Уся трагедія стосунків – можемо так її назвати – яку ми переживаємо на схилку модерної епохи, має глибокі збурюючи наслідки. Бог це Любов, і тому неможливо пізнати його чисто абстрактним, чи будь-який іншим способом, відірваним від взаємовідносин з Ним. Але постає питання: як можна сьогодні пізнати Бога ? Але попри перешкоди, відкривають для себе прихильність і ласкавість Бога, який у світі прямує їм назустріч.
  Роздроблення пережитого.
  Наприкінці модерної епохи Бог знаходиться далеко від свідомості. Життя людини все більше потрапляє в полон розмаїтих бажань, котрі згодом будуть витіснені новими. Внаслідок цього все стає скороминущою, випадковою миттю.
 Гріх і память.
 Память людини, яка знаходиться далеко від Бога, стає прокляттям, тому що вона здатна переслідувати людини. Людина в свою чергу намагається приглушити її. Зла память спричиняє смерть творчого начала, і з неї народжується осуд та упередження.
 Нова обмеженість.
 Зло дуже притягальне для нашої фантазії, але воно також вимагає справедливості, в розумінні вказання винного і виправдання вчиненого. В наш час зло для значної частини людства ототожнюється зі страхом втратити щось здобуте, тоді зла людина, яка постає переді мною як загроза. Саме цим можна пояснити процвітання нових течій націоналізму у світі, а також туги за системами та режимами, які десять років тому здавалися похованими назавжди.
 Духовний отець.  Деякі необхідні характеристики.
  Внаслідок цих проблем, що настали в наш час і вічно турбувало людство, настає потреба духовного батьківства та материнства. Духовний отець – це той, хто через міць Святого Духа народжує людей для Бога. Така людина сповнена Святим Духом, який робить отця серцевидцем, маючи змогу розпізнавати людей. Навчаючи Церковного Передання і черпаючи з нього, справжній духовний отець служить Богові та людям. Як будь-яка людина,  духовний отець перебуває в молитві та супроводжувати інших. Наслідком таких рис святого отця є те, що люди починають вказувати на отця.
 Праця духовного отця.
  Саме духовний отець це той, з ким ми переживаємо досвід здорових стосунків, і це відкриває нову сферу стосунків, як місце пізнання Бога.
  Своєю сповненою Духа присутність і своїм духовним поглядом він повинен свідчити про погляд Христа, тому він повинен передавати цей безкінечно добрий погляд.
 Але не слід забувати, що духовний отець не має в собі стільки енергії, що зможе духовно зцілювати. Він є просто посередником між Богом та людиною.
 Вірність – як найбільш об’єктивна реалізація міжособистісних стосунків. Тому вже у Старому Завіті Бог виховував і навчав свій народ через Союз. Христос, встановивши новий і Вічний Завіт (Союз), представляє Собою найбільшу любов.
 Ми не можемо назвати її Любовю, аж поки у ній не буде вірності. Саме через вірність духовний отець показує іншій людині об’єктивність стосунків, яку вона повинна усвідомити. «Словом, через духовного отця людина починає відчувати, як все її життя, роздроблене і пошматоване збирається в одному величезному гарячому серці». Далі Рупнік каже, що Людину «в кінцевому рахунку любить не духовний отець, а Отець Небесний в ньому. Бути предметом любові є єдиним шляхом до змін, до росту».
 Саме через духовного отця посинається зцілення памяті – особистої, а згодом і колективної. Стирається «зла память». Духовний Отець через Бога нас прощає. Він такоє сприяє духовній зустрічі людини з Богом. «Оскільки метою духовного життя є отримання Святого Духа».
  Але також виникають деякі проблеми. По-перше ми повинні знати, що духовний отець не може замінити Христа. По-друге людина може загадто зосередитись на духовному отцеві, узалежнитись від нього. Але найчастіше зустрічається перешкода, яка полягає в перебільшеній увазі до того, що було, у дослідженні минулого особи. Тому отець має намагатися спрямувати увагу людини на реальне майбутнє.
 Отже, духовне батьківство – це та апостольська діяльність, яка вже сама по собі є свідченням нашої віри.
Деякі поради для конкретної зустрічі.
 
  Також духовний отець має перебувати в постійній молитві, що захищає його від небезпеки рахувати себе головною дієвою особою. Не знаючи добре людини, окрім того, що вона про себе розповіла, отець по тому не має судити людину. А отець має людині вказати правильний шлях і провести духовну бесіду.
   
Небезпека духовних отців та духовних питань.
  Наслідком наслідування вчителя в деяких речах, які є плодом його віри та аскези, може означати духовне самогубство.
  Але так ми є спадкоємці раціоналістичної культури, іноді думаємо що вчителі не потрібні, достатньо читати ідумати. Такий шлях призведе до втоми, знеохочення, а також до залишення розпочатої дороги.
 Тому автор приходить до висновку, що ми маємо ступити на шлях «Пізнання Бога як Живої Особи і Любові». Також ми маємо покладатися на духовне батьківство, яке «виховує нас у Церкві, звертає нас до спільноти і творить нас для спільноти». І це означає відродження людини у всіх сферах життя.
 Отже, книга «Духовне життя» написана для того, щоб показати реальну картину життя людини, яка живе в постмодерній добі. Вона ставить «діагноз» суспільству і хоче показати, чим є насправді духовне життя і що воно значить для нас. Розкриває потребу спілкування з Богом, посередництвом духовних отців.
  Можна цю книгу запропонувати особливо для отців та богословів, її також можуть використовувати миряни та взагалі християни незалежно від конфесійної приналежності, як настільну книгу для пізнання духовного життя.