Послання до Галатів (моя рецензія га коментар Райта)

                                                                     
    Послання до Галатів належить до автентичних послань святого апостола Павла. Хоч воно невелике за розміром, але надзвичайно збагачене духовним змістом.
Про історичні обставини цього послання ап. Павло написав у перших двох розділах. Основна ідея послання – це проголошення Благої Вістки – смерті і воскресіння Ісуса Христа, який помер за гріхи всіх без винятку людей. Смерть і воскресіння Ісуса означає, що Бог почав творити нову, єдину сім’ю, в якій немає поділу на раси та національності. Але були люди, які не розуміли Благої Вістки і закликали Галатів прийняти обрізання та Закон (юдеохристияни). На це Павло не мав права не відреагувати.

                                        Реконструкція можливого реального вигляду Павла       

   Вже на початку послання Павло починає захищатися від своїх опонентів, що він є апостол справжній, істинний, бо він проповідує Євангеліє не від перших християн, а від самого Бога, якого зустрів по дорозі в Дамаск (1,1; Дії 9, 1-19). І Євангеліє, яке проповідує Павло, є сам Ісус Христос.
    У Гал 1, 10-17 Павло детальніше розказує про це покликання. Основна мета цього уривку – показати, що Павло не шукає схвалення людей, а головне, що він раб Ісуса. Оце лише важливе. З цього уривку можна виділити такі тези щодо навернення апостола Павла:
– Він народився в людській сім’ї. був ревним юдеєм, тому переслідував Церкву. Був одним з кращих в дотриманні юдейського закону. Але ці події передували наверненню до Християнства (1, 13-14).
– Бог вибрав Павла від утроби матері і покликав благодаттю Своєю (1, 15).
– Вірш 1, 17 свідчить про особисту зустріч апостола з Богом, з яким він зустрівся по дорозі в Дамаск. Хоча Павло був покликаний з утроби матері, але навернення до Христа відбулося саме по дорозі в Дамаск.
   Уривки 1, 10-17. З ними можна провести паралелі Старого Завіту, бо без цих паралелей можна неправильно трактувати цей уривок. Відомий екзегет Райт вважає, що в цьому уривку апостол себе порівнює з пророком Іллею. Бо Павло в дійсності хотів наслідувати його. Він руйнував Церкви, бо бачив себе у ролі Іллі, який очищав Ізраїль від гріха (1 Цар 18). Бо Ісус не міг бути Месією, оскільки його розіп’яли (Втор. 21, 22-23). Але потім все змінилося, бо подібно Іллі він відправився до гори Сінай (Аравія), де знову зустрівся з Богом в тихому шепоті вітру (1, 17; 1 Цар 19, 9-18). Бог покликав Павла ще з утроби матері (1, 15; Єр. 1, 5), щоб він проповідував Сина Божого поміж народами (1, 16). Але Павло усвідомив своє покликання лише перед Дамаском (1, 17).
   З історії Християнства кожен студент богослов’я виводить принаймні один важливий урок, що життя Церкви легко можна перетворити на політику. З цією проблемою ми стикаємось майже кожен день. І ми знаємо, що якщо не розв’яжемо ці проблеми, то повторяться події розколу Церкви 1054, Хрестового походу 1204. Павло стояв якраз перед проблемою розколу Церкви, тому доводилося йому захищати себе перед опонентами з основною метою – захисту єдності Церкви.

                  Навернення Павла по дорозі до Дамаску (Караваджо. 1601 р. Церква Санта-Марія-дель-Пополо. Рим.)   
                                                     
    Щоб захистити єдність Церкви, Павло спочатку захищає себе. Через 3 роки після подій Дамаску пішов в Єрусалим познайомитися з Кифою і пробув у нього 15 днів. Більше нікого з апостолів, окрім Якова, Павло не бачив (1, 18-20). Але його проповідь язичникам свідчить про самостійність і незалежність Петра та Якова (1, 21-24).
                                     

                                                Апостоли Петро і Павло (Ель Греко)                                                       
    В 2 розділі апостол Павло підходить вже до кульмінаційної проблеми – чи християни мають приймати обрізання. Що ж це значить прийняти обрізання? Обрізання розглядалося євреями як знак спільності із заповітом Авраама. Обрізання було обов’язковим для всіх чоловіків-євреїв. Деколи було важко сказати, хто виконує закон Мойсея. Важко бути впевненим, яка їжа є чиста чи нечиста. Важко було сказати, що саме маєш зробити в суботу. Але з обрізанням було все ясно. Чоловік або обрізаний, або необрізаний. Тому Павло розказує про свою другу подорож в Єрусалим. Дослідники подають аж два варіанти тієї подорожі: а) подорож в час великого голоду (Дії 11, 27-30); б) поїздку на нараду (Дії, 15, 1-29). Точної відповіді не можемо дати. Дослідники не виключають обидва варіанти. Бо всі дати життя Павла є проблематичні та умовні. Але, скоріше за все, що відвідини відбулися у час великого голоду, бо подорож на нараду в Дії 15 – це Апостольський собор в Єрусалимі, в якому обрізання, субота, закон про чисте та нечисте та інші юдейські обряди стають необов’язковими для християн. Тому в листі до Галатів мала б бути якась загадка про цей собор, але її немає. Сумнівними також є питання, чи Павло обрізав Тита під час цієї поїздки. А якщо Тит був необрізаний, тоді апостол зробив обрізання Тимотею (Дії 16, 3), щоб він міг одразу з ним проповідувати у синагозі. Райт каже, що Павло не обрізав Тита. Бо не було б сенсу згадувати в посланні до Галатів про цю поїздку до Єрусалиму. Скоріше за все опоненти Павла казали, що він приїхав з Титом, щоб його обрізати. Слід також зауважити, що Тит був греком, а Тимотей євреєм (хоча батько був теж греком). Тимотей прийняв обрізання «через юдеїв» (Дії 16, 3). Що стосується Тита, то тут на обрізанні наполягали юдаїсти. Якщо б Павло підкорився їхній вимозі, він би визнав тим самим, що спасіння дається вірою у Христа плюс дотримання Закону. А у випадку з Тимотеєм Павло вирішив не ставити непотрібних перешкод перед місцевими євреями, котрі ще не стали християнами. Він це зробив заради того, щоб не зачинилися двері перед євреями. Це підтверджують слова з 1 Кор 9: 19-23, які можна застосувати до Тита та Тимотея.

                                                   Святий Тимотей, єпископ Ефеський

    Очевидно, основна мета другої подорожі до Єрусалиму полягає у тому, що Павло прибув до Єрусалиму не для того, щоб дізнатися про Благу вістку. Він вже знав її. Павло прибув туди тому, що Бог наказав йому це зробити. Це було зроблено по пророчому «об’явленню» (Дії 11, 27-30) – для збереження єдності Церкви. У випадку обрізання це б означало, що Ісус Христос є Бог юдеїв, а не язичників. І якщо Ісус Господь всього світу, то всі його послідовники мають бути однією сім’єю.
   В Гал 2, 6-10 говориться, що Апостоли визнають Євангеліє, котре проповідує Павло (бо згідно 1 Тим 3: 1-7, серед вимог, перерахованих щодо служіння, вказує на визнання поклику місцевою церквою), і разом з тим авторитет самого Апостола. Хоча Павло називає Петра, Якова, Йоана, Кифу «стовпами» Церкви (Гал 2, 9), але він не є нижчим за них, бо не дивиться на обличчя людини (Гал 2, 6). Він говорить про три обставини своєї зустрічі з «стовпами»:
- Вони не відкрили йому нічого нового. Не сказали йому, що його Благовістя в чомусь недосконале, і що він має додати припис про обрізання;
- Апостоли погодилися на розподіл служіння Богу, де Павло повинен був відправитися до язичників, а вони в юдейський;
-  Апостоли зобов’язали Павла турбуватися про бідних. Тому причина приїзду Павла і Варнави до Єрусалиму в тому, що вони привезли фінансову допомогу для церкви, яка страждала від голоду (Дії 11, 27-30).

                                                                       Єрусалим !!!                                                                                    
   Важливо усвідомити, що Бог дає різні завдання різним людям і різним групам віруючих. Це сприяє росту Церкви як тіла Христа (Еф 4, 1-16).
Однією з найбільших причин поділу Церкви, вчинення тяжких гріхів та багатьох смертей є лицемірство. Давньогрецькою мовою, якою писав Павло, це слово пишеться як hypocrifis. Слово належало на початку до театральної термінології. У Давній Греції грим у артистів не був такий хороший, і саме тому греки тримали перед обличчям маску. Тому спершу слово hypocrifis означало актор. Але згодом друге значення цього слова – лицемір, який обманює, прикидається, видає себе за іншого, стало синонімом цього слова. Ми і досі людей називаємо лицемірами, не задумуючись про первинне значення цього слова.

                                                          Ікона з Петром і Павлом

    В Гал 2, 11-14 описуються події конфлікту Петра і Павла в Антіохії. Апостол Павло називає апостола Петра лицеміром, а також Варнаву (у посланні до Галатів). Скоріше за все опоненти Павла, будучи в Галатії, розказали новонаверненим про конфлікт Петра і Павла в Антіопії. Вони, можливо, виклали цю історію в такому варіанті, де доводи Петра переважали над аргументацією Павла. Тому Павлові довелося розказати історію повністю. Якісь люди приїхали до Петра від Якова (Павло не говорить, що їх послав Яків). Але Петро знав, що ці люди консервативні, які не підтвердять Антіопійської практики. Петро мав бути суворо осуджений за те, що він відмовився сидіти за столом разом зі своїми братами у Христі. Відсторонюючи себе від християн із поган, він ніби давав зрозуміти, що ті, на відміну від християн-євреїв, є неповноцінними християнами. Лицемірство Петра вплинуло і на Варнаву. Він зробив те ж саме. Павло цим хоче сказати, що це був не просто стіл між апостолами, а серцевина Євангелія. Справжній Петро – це той, який всім своїм серцем зрозумів, що Бог у Христі створив нову сім’ю із євреїв та язичників.
    Отже, підсумовуючи це послання, можна сказати, що воно підтверджує традицію первоапостольства Петра і Павла, подає цінні факти з життя апостола Павла, а також закликає нас до церковної єдності та, головне, віри в Ісуса Христа.

Про шляхи розвитку філософії в Україні в наш час

Я в цій статті хочу подати власні роздуми про розвиток філософі в Україні в нас час .
З власного досвіду я знаю зо філософія українського народу ще дуже активно розвивалася під час руху Шестидесятників . Це був націоналістичний рух в Україні ( точніше в всьому колишньому Радянському Союзі ) , який охоплював всю культуру нашого народу і був локомотивом руху вперед до незалежності нашої держави.
Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст. Хоча не всі були філософами у розумінні спеціалістами у сфері філософських наук , але всі вони мали в своїх творах важливі філософські ідеї. Кожен має змогу з ними ознайомитися користуючись книжковими чи Інтернет ресурсами . Я лише хочу сказати що коли 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України , тоді поступово втратилася жага до утвердження власної культури і разом з тим до занепаду філософії. Бо спершу почалися духовні проблеми в суспільстві а потім економічні. Причиною тих проблем найперше стали свобода надана українцям та невміння нею користуватися. Українці духовно заснули.
Я народився в цій прекрасній державі Україна . І я живу в гіркому стані коли філософію навіть нормально не викладають в навчальних закладах . А вона потрібна для того щоб усвідомити хто я є ? Що таке істина ? а також підвалини Української культури яку побудували не тільки політичні чи військові сили типу Бандерівців чи УПА , але й ідеї патріотичних філософів як Григорій Сковорода , Тарас Шевченко , Іван Франко , Леся Українка та інші . Зараз молодь взагалі не цікавиться думками цих великих мужів та патріотів України . А жаль бо Українська філософія просякнута не тільки патріотичним духом , але й любов’ю до Господа .
Розкажу про свій власний досвід детальніше . Я почав вивчення філософії нажаль лише в Львівському технікумі залізничного транспорту ( ЛТЗТ) . Нас вчили цей предмет пів року де я зацікавився філософією , бо вже розумів яка важлива наука про суть життя . Але після того я зрозумів що філософію викладають в технікумах , коледжах , училищах переважно дуже погано . Я реально за той час з моїм великим бажанням вивчити філософію мало дуже мало вивчив на заняттях бо ми кожну філософську тему обговорювали поверхово та теми занять переважно . Єдине що я навчився це вивчив нові імена філософів та дуже поверхові факти з їх життя та їхнього вчення .Таким чином я почав самостійно вивчати філософію . Першим моїм підручником став “Філософія: dtv-Atlas” . Я захотів поступити в філософський факультет університету імені Івана Франка , але внаслідок моєї зацікавленості теологією я поступив до філософсько-богословського факультету Українського католицького університету ( УКУ) . Я тут багато навчився , бо дійсно тут є хороші професіональні викладачі які вчилися за кордоном . Вони мені по новому і по справжньому відкрили філософію.
Але я помітив що в Україні філософія почала погано розвиватися , як на мене найперше за недбальства її викладання у навчальних закладах . Крім загальних проблем , які перешкоджають будь-якому навчальному процесу , таких як корупція , кумівство . Варто згадати що не професіоналізм викладачів філософії у всіх видах навчальних закладів :
- Викладачі навіть не стараються зрозуміти що насправді говорили філософи , та викладають її не на хлопський розум , а своїм незнанням філософії принижують себе , Україну та всесвітню філософію.
- Добре що предмет філософії мають прослухати всі навчальні заклади після закінчення шкільної освіти , але цей предмет подають не систематично і за наголосу на історії філософії , яка тільки показує шляхи розвитку філософії , студенти запутуються у вченях філософів , хоча викладач має фільтрувати інформацію та показувати хто з філософів правду казав , а хто неправду .А також хто є фальсифікатором філософії , а хто відкривачем . Викладач має студента приводити до істини а не відводити від неї .
- Викладачі філософії ( точніше зараз історії філософії) та логіки не пов’язують філософію з спеціалізованими науками даних спеціальностей , хоча для цього діла є такі науки як філософія історії, філософія мови. А навіть якщо є цей зв’язок то філософи випускники не заходять на консультацію на філософський факультет .
- Філософія не повязується з теологією та взагалі з християнською вірою .
- У філософських факультетах , в яких вчать філософію цю науку зводять до служниці природничих наук , а також нажаль в багатьох університетах та наукових колах проявляється вплив релятивізму ( кожна думка навіть неправильна об’єктивно є істинна тому що вона головне продукт індивідуму )
Це ще не всі проблеми у вищих навчальних закладах України щодо викладання філософії . Але нажаль у нас є мало видань які видають достойну філософську літературу та перекладають мало навіть фундаментальних філософських творів .Але велика подяка видавництвам “Основи” , “Дух і літера” , видавництво Українського католицького університету та ін.
Щоб Українська філософія пішла правильним шляхом розвитку , і нарешті досягла міжнародного рівня має бути розвинута найперше добра філософська освіта . Тому я подам деякі свої ідеї, які можливо допоможуть вирішити цю ситуацію :
- Проводити по частіше філософські конференції на яких спільно можна зробити теологічну реформу філософії , тобто очистити її від позитивізму , релятивізму , атеїзму і направити її в теологічному напрямку повязавши з правдивою християнською вірою ;
- Не грузити студентів на парах неповязаною інформацією , а старатися подати основні ідеї авторів та їхня цінність для нашого часу ;
- Філософські ідеї які подаються на парах мають бути більш практичні чим теоретичні , а також не має бути остаточний наголос на історії філософії що часто буває на нефілософських факультетах вузів та середньо учбових закладах ;
- На всіх факультетах де викладається філософія спроектувати програму на основі схоластичних надбань.Мається наувазі що має бути запозичено найперше від схоластики щоденні семінарські заняття і щоб студенти могли постійно розвивали свою думку а також до нашого часу пристосувати систему навчання та так як вони пов’язати теологію з філософією;
- Назад до джерел .Старатися найперше користуватися найкращими філософськими підручниками а також по частіше вивчати хоча б важливі фрагменти фундаментальних філософських творів ;
Хоча ці пункти можна було подати дещо у більшому обсязі , але я думаю вище подані пункти є фундаментальні для реформування філософії в Україні , але є ще певне нерозуміння студентів важливості філософії для нашого життя. Тому для прикладу я подам проблему щодо нерозуміння філософії на філософсько-богословському факультеті УКУ. Найперше щоб зрозуміти багату християнську традицію Отців церкви треба знати філософію . Бо немає сенсу для прикладу читати св. Августина якщо не читав навіть діалоги Платона та не розібрався у філософії Плотіна хоч по підручника.
Як щодо підручників то було би прекрасно якщо би використовувати книги німецького автора Дитріха фон Гільдебранда . Я не кажу що інші прекрасні підручники не треба використовувати , та навіть чим більше використовуєш спеціалізованої філософської літератури тим краще , але Гільдебранд особливий автор тим що він допомагає читачу зустрітися з Буттям віч навіч. Він готує кожного читача до споглядання Буття . А це споглядання Буття полягає в любові до Бога , ближнього та прекрасного Божого творіння . Ось така є справжня філософія . Бо її не можна вивчити , а лише пережити .
Важливо згадати думку Ігоря Захари (тези, надіслані на конференцію „Віра і розум". Київ, 11-12 грудня 2010 року), де він каже тези про розвиток української філософії .Він сказав що наша філософія почала формуватися після хрещення Русі 988 р .Таким чином вона почала формуватися вже на християнських засадах. Навіть коли з’явилася така потужна течія позитивізм , яка хоча і внесла певний дисонанс у розумінні співвідношення віри та розуму. Але наші філософи-інтелектуали типу Івана Франка , Лесі Українки , Михайло Коцюбинський хоча поділяли до певної міри ідеї позитивізму. Ігор Захара каже: “У їхніх творах можна знайти певні антиклерикальні мотиви, однак вони ніколи не були войовничими атеїстами і в принципі у своїх творах не торкалися антагонізму віри і розуму. В переважній більшості герої їхніх творів зображені як глибоко віруючі люди, які навіть не ставлять цієї проблеми. Зате українська релігійна філософія, особливо неотомізм, приділяє проблемі віри і розуму чільне місце. Панування, власне кажучи монополія, марксистсько-ленінської філософії в Радянській Україні не давала можливості вирішувати позитивно питання про гармонію віри і розуму:” Тому на основі того що казав Ігор Захара можна сказати що попри Радянську боротьбу з релігією та секуляризацію ( яка нажаль і досі продовжується ) Українська філософія завжди розвивалася і буде розвиватися на християнських засадах. Але щоб вона досягла високого рівня та була очищена від секуляризації то останнє слово має бути за тобою та за мною . Бо на кожного з нас покладена місія будувати Україну і в тому числі творити свою власну філософію . І щоб були Українські філософи на рівні Гусерля , Макса Шелера , Гільдебранда наше покоління має сформувати грунт для цього культуру . А ця культура має ґрунтуватися на християнських засадах та у любові .

Я В ДАНІЙ СТАТТІ НІЧОГО НЕ МАЮ ПРОТИ ВИКЛАДАННЯ ІГОРЯ ЗАХАРИ ТА ІРИНИ ДОБРОПАС Я ЇХ ВВАЖАЮ ПРОФЕСІОНАЛЬНИМИ ВИКЛАДАЧАМИ І ЯКЩО Я ЗАВВАГИ СКАЗАВ СУБ'ЄКТИВНІ ВКАЖІТЬ ЛЮДИ НА ЇХНЮ ОБМЕЖЕНІСТЬ.


АНГЛІЙСЬКА ВЕРСІЯ ЦЬОЇ СТАТТІ

In this article I want to give my own arguments about the development modern philosophy in Ukraine
.
During 60’s year’s last century was the national movement and it had national problems. Many outstanding people oh that time made a great contribution in our life. Among them were such famous people and scientists who contribute to the philosophical problems.
We know them, who graduated from the Lviv Ivan Franco University.
The future and the destiny of our country depends to a great extent on young people’s general education and their intellectual.
Our country plans to take all branches of the economy to the most advanced levels of science. To carry out all these plans our country needs highly educated and highly qualified people. That is why we mast think about our education.
The education system of Ukraine must be very seriously. And we must think about the education of philosophy too, because now a days it is very important.
Every school and of course higher school has its task. The general school has to give young people general solid knowledge of the fundamental science and how to use them practically.
From this time our schools must show the fundaments of philosophy because we must communicat the philosophy and theology with the life and we must connect this problems with every person and we must contact with the masses.
To carry out all these plans our country needs highly educated and highly qualified people.
The most important task to show how in practice we must use all knowledge because of technological progress. Our system gives young people an education and trade training.
Each year many young people enter higher educational establishment institutes or universities.
Here every student has good knowledge of different subjects and social activity. They are all the part of students life. They can attend different king of conferences and they can studies all they want.
We known many students they protect Ukraine, language and their traditions. Now days a free person brings up free thoughts about language, about philosophy. They take very active part in partial life not only in education but in different clubs and convergences.
It was very important to known the history of education in Ukraine. In the 17th – 18th centauries it was very religious education country in Lviv, in Kyiv, in Lutsk, in Ostroh, in Khakiv.
Now we have developed system of education. We have a new type of schools in Ukraine were children are taught by their mother tongue.
Ukraine is little known in the world. That’s the problem. We must study our history and we should be discover all these in the world. So we have much to hope.
Yes, we have much problems, but we must show that we are very good !
In this article I want to give my own argument about the development modern philosophy in Ukraine.
It was very modern during 60’s years last century. It was the national problems. Many outstanding people of that time made a great contribution in our life. Among them were such famous people and scientists who significantly contribute to the philosophical programs.
And we known many of them, who graduated from the Lviv Ivan Franco University.
The future and the destiny of our country depends to a great extent on young people general education and their intellectual our country plans.



I want to study in the philosophical school because I want to deepen my knowledge of philosophy of the perfection and wish to further study abroad. Also for better understanding of the philosophy of religion and theology. I want to teach these subjects due to the growth sykularizm and atheism.
ЗРОБИЛА МОЯ МАМА ВЕРЕМІЄНКО ІННА ДМИТРІВНА ВИКЛАДАЧКА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ.