Memento mori це латинський крилатий вираз, який перекладається «пам’ятай про смерть» або «пам’ятай, що [доведеться] вмирати». У Стародавньому Римі ця фраза звучала під час тріумфального ходу римських полководців, які повертаються з перемогою. За спиною воєначальника ставили раба, який був зобов’язаний періодично нагадувати тріумфатору, що незважаючи на свою славу, той залишається смертним. Можливо, справжня фраза звучала як: Respice post te! Hominem te memento! («Обернись! Пам’ятай, що ти — людина!») (Глава 33 «Апологетика» Тертуліана).
Над цієї фразою я вперше серйозно задумався, коли його побачив у Гарнізонному Храмі Петра і Павла (у нас він називається Костел Єзуїтів). Там стоїть труна, яка по-простецьки зроблена 400 років тому, виставлена зараз в лівому нефі храму. Його прикрашає сакраментальна фраза Memento mori з переліком людських гріхів. Близько цього гробу стоїть сповідальниця, а до неї я часто ходжу сповідатися. Тому коли дивлюся на цей гріб, виникає багато питань про сенс життя. Для чого ми живемо? В чому полягає цінність людського життя? Як гідно його прожити?
Я над цими питаннями лише останнім часом почав серйозно задумуватися. 10 липня 2012 року під час обвалу перекриття будинку на вул. Січових Стрільців 8 у Львові трагічно загинув Ілля Онопрієнко. Я з ним часто бачився, але не сильно спілкувався. Бачив Іллю часто, коли вчився в УКУ, а також у молодіжній організації «Молодь до Ісуса», яка належить до методиської Церкви. Перебування з ним мене духовно збагачувало. Але коли він трагічно загинув, то це була перша серйозна моя зустріч з смертю. Було дуже сумно і тоді я розридався. Мені друг Андрій сказав, що Ісус Христос так само плакав за Лазарем, бо Він його знав.
Потім вбили найкращого мого друга Максима Семенова цієї осені в Києві. Про Максима можна безкінечно писати. Так, він мало прожив, але як незрівнянно багато зробив! Його віра була живою (як у Іллі Онопрієнка), а також він був мега активний. Обставини смерті Максима є складними, але я впевнений що він пішов у Вічність. Він щиро вірив, що Любов передбачає Вічність...
На цьому смерть моїх близьких не закінчилася. Спершу помер мій вуйко, а потім батько. Далі померла бабця і я з мамою залишився жити сам. Вона працювала у Технікумі Залізничного Транспорту (зараз Технікум Транспортної Інфраструктури), а тут сталася прикра ситуація. Вона одного дня прийшла подивитися за розкладом і себе у розкладі не побачила. Потім їй повідомили, що її звільнили. Це стало основною причиною появи мікроінсульту. Я ще тоді вчився на 5 курсі філософсько-богословського факультету УКУ. Після звільнення з роботи нам стало важко з грошима. Завершивши навчання я почав працювати в Інституті родини референтом. Потім почалася Революція Гідності 21 листопада. Мама була хвора, але не злягла. До останнього дня життя могла ходити. Був я на Майдані в Києві 19-21 лютого. Там я вже 19 числа розливав коктейлі молотова. І якби 20 лютого я не переплутав чорний коктейль молотова з мазутом, то б можливо мене вбили. Якби я не пішов будувати барикади на Майдані, то може я був би серед трупів, яких відстрілював снайпер з готелю «Козацький». 21 лютого я побачив трупи Небесної сотні, яких вивезли на Майдан. Потім я приїхав до Львова і був на похоронах героїв Небесної сотні у Старому Самборі, зокрема Богдана Сольчаника.
Потім почалася війна з Росією на Донбасі. Був навіть на похоронах українських солдатів. Чим можу допомагаю армії, але люди продовжують вмирати.
Прийшов з роботи. Побачив маму, яка лежить на землі. Потім виявилося, що її діагноз травматична гематома. Поклав на ліжко та викликав швидку допомогу. Її відвезли до лікарні швидкої допомоги м. Львова. Їй вже почали робити операцію. Потім приїхав духівник «Руху За Життя» (я в ньому є волонтером) отець Назар та мій колега по роботі й голова Руху Петро Гусак. Ми молились підчас операції. Доктор Ільчишин вдало зробив мамі операцію. Потім її отець Назар уділив Св.Тайну Єлеопомазання. Мама ще прожила декілька днів в комі, а потім померла 2 листопада. Під час похорону я побачив, що вона у мирі упокоїлась.
Завдяки цим подіям я знайшов відповідь на вище згадані питання. Я як християнин вірю у воскресіння мертвих. Тому Бог є моя Нетлінна Надія. Не буду вдаватися до широкої богословської аргументації, але я вірю в те, що Любов передбачає Вічність. Якщо Любов має якісь межі, то це не любов. Якщо нас мозок детермінує, то мені немає сенсу це писати та Любити. Я б таку можливість не мав. Якщо я не можу нічого пізнати, то немає Любові.
Бог — це Любов. Він Бог живих, а не мертвих.
Я зрозумів цінність життя. Від моменту зачаття до природної смерті вона має велику цінність. Ми маємо тільки одне неповторне життя. Його можна прожити тільки один раз. Не має реінкарнації, бо буттєву дійсність розділяють субстанції та екзистенції. Між людиною та твариною є ціла пропасть. Людська душа — де єдність душі і тіла, а між ними не має дуалізму. Тому воно неповторне.
З моменту зачаття Бог співтворить з людьми Людину. З того моменту з’являється чудо життя людини. Кожна людина від моменту зачаття та природньої смерті є для нас даром. Мене мама вчила любити життя і була проти абортів. Це так жахливо, коли вбивають ненароджених дітей. Вбивство ненароджених нічим не відрізняється від вбивства народжених терористами ДНР та ЛНР.
Небесна сотня загинула, але ще скільки людей помирають за життя, за кожного з нас на Донбасі. Хтось вважає що їхня смерть є даремною? Смерть не може бути даремною, як не може бути даремним життя, без якого вона неможлива. Святою є жертва Небесної сотні та українських солдат.
Коли мама помирала я навіть не думав якусь медичну допомогу з метою полегшення страждань, а хотів щоб вона вижила. Питання до тих, які евтаназують батьків своїх та будь-кого. Ви що здуріли?
Людське життя є цінним. Його варто прожити праведно і чесно. Мене надихають прожити життя гідно моя мама, Максим Семенов, Ілля Онопрієнко, а також такі святі як Мати Тереза та Джузеппе Москаті.
Я не є проти чогось. Я за «культуру життя». «Культурою смерті» для мене є репродуктивні технології, контрацептивна та абортивна ментальність, евтаназія та посягання на будь-яке життя. Я вважаю лицемірством, коли риги на чолі з бандитом Януковичем позиціонували себе як пролайфери, а самі вбивали живих людей. Так само і щодо ворожої нам держави Росії. Путін позиціонує себе як захисник життя, а сам його знищує. Для мене Янукович та Путін є представниками «культури смерті», а також ті, які підтримують їхні ненависницькі ідеї.
Також я є прихильником сімейних цінностей. Але детальніше про них можете прочитати на сайті Інституту родини. Хай Бог вас благословить!
Автор: Дмитро Тирусь
Джерело: family-institute.org.ua
