Про Максима можна безкінечно писати. Так, він мало прожив, але як незрівнянно
багато зробив! Він зробив те, що роками не вдається деяким попам, над чим
безрезультатно б’ються місіонери і чого не можуть виконати деякі єпископи,
митрополити, архієпископи і навіть деякі Папи Римські! Так, його христили та
миропомазували, як всіх християн. Але, на відміну від них, він множив дари
Святого Духа, а не занехаював. Тому цілий світ не вмістить усієї його праці. Адже
Максим по-справжньому наслідував Христа. Його життя неможливо вкласти в
історичні рамки. Світ його ловив, та не впіймав, і зараз Максим огортає весь
світ своєю Любов’ю!
В нього було дуже жваве життя. Тому я лише трохи розкажу, як ми з ним
дружили. Серед друзів у мене не було такої близької людини, як Максим. Я познайомився
з ним на першому курсі УКУ. Ми обоє дуже любили філософію, а тому, само собою,
філософствували. Пам’ятаю, як ми разом, в одній групі ще й з Іллею, вчили
грецьку мову. Як його підколювала викладачка з грецької, що він має нижчу
оцінку за контрольну, ніж Оксана Попова. А ще, як Максим майже кожен день ходив
на літургії до нашої каплиці на Хуторівці (найчастіше). Для нього служіння
Богові було важливіше за навчання. Перш за все, він йшов зі Словом Божим до
людей. І слово це й досі оживляє кожного з нас. Дуже йому вдячний, що він
різними способами розкривав мені Бога. Наприклад, познайомив з неповносправним
Вадіком, а також його мамою пані Марією. Я з ними досі товаришую. І ще пам’ятаю,
як Максим мріяв стати екзорцистом та як говорив про це на парах...
Зараз він молиться з сонмом святих. Та навіть за життя він з ними
спілкувався та молився. Я пам’ятаю, як ми з Максимом разом молилися перед
від’їздом з Унева. Тоді світило яскраве сонце. І воно обох нас просвітлювало.
Ми неодноразово з ним молилися разом, але то було дійсно чудо. Я ще такого
просвітлення ніде і ніколи не відчував! Без Максима мені б це ніколи не
вдалось, я ніколи не відчув би тоді напряму Божу присутність.
Найбільшим досягненням Максима було його вміння любити. Він завжди був
справжнім другом та братом. Та і досі ним залишається. Він свідчив, служив та
спілкувався. І він молився, молився, молився…
Максим завжди
був, є і буде справжнім пророком, священиком та царем. Його життя – це Таїнство
Боже! Він досягнув того, чого не може досягнути багато християн. Він осягнув
святість і пішов до Неба. Максим пішов до Бога додому… Я пам’ятаю досі, як він
любив співати пісню “Святості бажаю я”. Як він постійно просив у Бога дарів для
служіння, а Він йому давав… І Максим ними ділився … І зараз ділиться … На мою
думку, Церква має проголосити Максима Семенова та Іллю Онопрієнка як мінімум
блаженними. Чудеса, які вони чинять такі, що їх людськими очима не побачиш.
Вони нас огортають любов’ю та оберігають від зла. Їх варто проголосити святими
покровителями УКУ і вони разом з теперішнім покровителем о. Миколою Конрадом оберігатимуть
викладачів, студентів і працівників УКУ від всього злого та чуватимуть над ними.
Огортає цілий світ любов Максима та Іллі! Амінь!
ДЕТАЛЬНІШУ ІНФОРМАЦІЮ ЧИТАЙТЕ ТУТ
