Нотатки філософа: Народження - велике Боже чудо ! (Щоденник)

                                                                         
      Я Тирусь Дмитро Юрійович народився 7 грудня 1990 року у м. Львові у пологовому будинку  обласній клінічній лікарні вул. Некрасова. Раніше на місці цього будинку тут була колегія піарів, але це була інша історія. Головне я дякую мамі, що вона не зарахувала мене до категорії небажаних дітей. За певних обставин я би міг загинути, якщо б я був зачатий іншою матір'ю, яка б зробила аборт. А способи виконання їх дуже страшні. Думаю читач легко може знайти принаймні жахливі відео та фотографії після абортів. Ну я веду до того, що дякую батькам, які мене бажали. Мама навіть казала, що після того, як у неї стався викидень, то вона молилася Богу, щоб я народився.

                                         Дитина в утробі бере за пелець хірурга                                                             
      Ніколи не знав, що я стану членом Руху "За Життя" у м. Львові і сам буду боротися за життя. Дуже радий що я беру участь в цьому русі і може вже спас декому життя. Ну більше в цьому Божа заслуга чим моя. Це не просто боротьба проти абортів, але і проти гріха та Сатани.
     Народження дитини це велике чудо. Це продовження єдиного акту Господнього творення. Адам та Єва згідно вчення св. Іринея Ліонського були духовними дітьми, але залишається таємницею, як вони виглядали на початку. І цих персонажів Святого Письма не слід приймати повністю буквально, бо Біблія також символічна книга. Думаю є одна спільна між сотворенням перших людей та народженням кожної дитини:

 Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам! (Єремія 1:5)

 Також цю тему продовжує Псалом 138(139) 13 вірш:


  Ти виткав мене в утробі матері моєї !
                                     

                                                                   

Бог тут напряму творить людину, а також дає їй життя. Господь Бог таким чином має повне право володіти нашим життям, але володіє ним не як тиран, а як Захисник та Охоронець життя. 

 Розвиток науки дозволяє нам бачити повністю розвиток розвиток дитини в утробі у вигляді фотографій  та відео. Це наскільки очевидно, що дитина в утробі є особою, що я не вважаю за необхідним про це щераз у блозі повторювати. Це треба бути невігласом, щоб заперечувати очевидне.

                                             Посмішка малюка в утробі матері
                                                                                                                 
                                                                                                                  Далі буде

Нотатка філософа: Слова про Слово (Щоденник)

                                                                           
        Я ще ніколи не думав починати писати "Щоденник". Дуже вдячний я творцям інтернету та творцю першого блогу  Тіму Бернсу-Лі. Без цього творіння я би не взявся напевно ніколи за написання "Щоденника". Основна мета написання цього  "Щоденника" полягає у пізнанні самого себе прославити Господа Бога. Надихнув на написання "Щоденника" найбільше твір святого Августина "Сповідь". Я належу до таких людей, який вважає, що така особиста річ, як  "Щоденник" має бути доступна всім людям принаймні після смерті автора. Єдиний  "Щоденник" мною прочитаний є під авторством нашого великого Кобзаря. "Щоденник" Тараса Шевченка мені зовсім по новому відкрив видатного українського поета і дав зрозуміти, що це не просто записи, але літературний твір. Цей щоденник є не просто твір, але і внутрішня сповідь.

                                                               
       Також я пишу щоб розкрити свій світогляд і викласти свої філософські думки. Не згоден з думкою, що філософ існує лише в академічному розумінні. Кожен є філософом, бо прагне Мудрості. А філософія це любов до Мудрості. Я атеїстів не вважаю справжніми філософами, бо любов до ідола не є любов'ю до Мудрості.

                                               
       Взагалі б хотів сказати, що як добре, що люди отримали від Бога дар писемності. Не погоджуюся з видатним філософом Сократом, який вважав, що думки не варто зберігати у письмовому вигляді. Думаю що сама природа слова потребує втілення. Не випадково Бог є    Слово. Бог просто мусив існувати, бо він є первинне Буття. До Нього не було іншого буття. Він до моменту створення світу видимого і невидимого Був (Був це поняття умовне, бо Бог є понад часом та його охоплює, а тому ці слово стосуються радше творіння, які в часі та поза часом). Існує багато аргументів доказів буття Бога, які логічно доводять що Він існує. Не випадково у біблійному псалмі сказано, що безумний (я думаю також дурень та невіглас) каже у своєму серці, що “Немає Бога!” (Пс 14(13),1). Бог мусить бути Особою, бо він би не був би Буттям у найбільш властивому значенні цього слова. Нище буття не може породити вище Буття. А на найвищому рівні буття перебуває Особа. Буття не можливе без спілкування, а це довів митрополит Йоан Зізулас у своїй книзі "Буття як спілкування". Пресвята Трійця перебуває у постійному внутрішньому діалозі. Тому не випадково Ісус Христос є Словом. Він є Словот не у людському значенні. Це Слово є одне нероздільне та несотворене. Це Слово (точніше Він) є безмежне та всемогутнє. Ми не дооцінуюємо навіть природу людського слова, а що говорити про Боже Слово ?

        Бог-Слово просто не міг не стати людиною, бо інакше Бог не був би Словом. Слово це не просто середник діалогу, а сам діалог. Коли ми перебуваємо в діалозі, то принаймні частоково стаємо кимось, але з ним не зливаємся. Христос кардинально поєднався з нами, а також у найбільшій потузі увійшов з нами в діалог. Лише так він може нас спасти. Він би Воплотився би навіть, якщо б ми не згрішили, але так Він нас Спас та спасає...
  Мій "Щоденник" буде також цим діалогом з Христос і вже ним є...

                                                                                                                            Далі буде

Чому аборти це геноцид ?

                                                                           
    Геноцид - це цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. До таких дій належать:а) вбивство членів цієї групи;
b) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
c) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
d) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
е) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.
  Аборти є геноцидом бо вбивають "національну групу"-майбутніх синів та дочок. Ці сини та дояки стають жертвами аборту лише тому, що вони є ще ненароджені та небажані. Дехто вважає, що дитина з моменту зачаття не є особою, а основний аргумент полягає в тому, що вона є не така як ми. Також прихильники аборту покликаються на те що вона не може думати так як ми дорослі, а також певний час в утробі  не є нам подібною ненароджена дитина.

                                                     
  Тут присутня расистська логіка, бо лише на основі певних рис забирається право на життя та гідність людини. Але добре відомо, що насправді всі люди є однаково гідні, а ненароджені діти мають однакову з нами гідність з моменту зачаття, а тому мають право на життя.
   Якщо в утробі не особа, то тоді хто ? Якщо плід стає особою, то з якого моменту ? Вже у самих питаннях міститься відповідь, що від людської особи народжується людська особа, а також, що не особа не може стати особою, а тому вже є нею.

                                                             
 Не випадково є знятий недавно фільм "Від Голокосту до абортів" де чітко показана подібність між двома видами того ж самого геноциду. Вони розраховані на самознищення народів та націй. Для прикладу варто навести Україну. Майже стільки ж ненароджених немовлят, скільки людей живе в Україні, вбили через аборти від 1991 р, а їх вбили 40 мільйонів людей. А вбили їх у самий жорстокіший спосіб !!!!!! Також внаслідок аборту страждають матері, які вчинили аборт, а також їхні чоловіки та діти . Не буду вдаватися у деталі, але це є самий жорстокий геноцид, якого не було ніколи в світі.

                                                   
     Вже відомі головні винуватці цього геноциду, які всіма силами стараються знищити "зайвих" людей. Ми ж можемо цьому протистояти. Як християни ми не можемо мовчати, бо лише в бородьбі проти зла ми зможемо чинити добро.
 Ви можете долучитися в боротьбі проти абортів ставши членом одного з українських рухів Pro-life:
1.  Львова ;
2.  Києва;
3.  Рівного;
4.  Вінниці;
5. Тернополя;
6.Донецька ;
7. АР Криму;
8. та міжнародного руху проти абортів "Воїни життя".
   Я сам є членом Руху "За Життя м. Львова, а тому закликаю громадян України та всіх людей доброї волі виступити проти цього геноциду, який стосується кожного. Нехай вас Бог благословить на цю добру справу !!!!!

Чому я проти порнографії та порноіндустрії ?

   
      Пишу цю статтю по причині, що зараз є великий моральний занепад серед самих християн, але внаслідок сексуризації та невірства християн знищується світ. Тому відбувається зараз геноцид, якого засобом є секс.
    Секс це класна штука, але якщо приходить його час у подружжі. Нажаль багато хто нехтує подружнім життям, а також живе дошлюбним та позашлюбним співжиттям. Нажаль ситуація набагато складніше чим ми можемо собі уявити. Не так багато людей зараз зберігає цнотливість, а це тягне за собою тяжкі наслідки.
   Добре , що знайшлися мудрі люди, які створили "Рух чистих сердець", але є моральний занепад, який став наслідком сексуальної революції . Ми маємо сексуальній  революції (як казала Габріела Кубі у своїй книжці "Ґендерна революція: релятивізм в дії") протиставити сексуальну контреволюцію.
     Якщо говорити про порноіндустрію, то відомо кому вона вигідна. Нажаль люди до кінця не розуміють цієї ситуації, а вважать що порнографія (та взагалі "сексуальна свобода") є безобідна. Але я зараз спростую цей міф. Я як християнин не буду моралізувати читача мого блогу, але вкажу, що втрачає глядач порно, який його дивиться (я вже не говорю про постійних глядачів порно). Не можу не писати, бо в Україні нажаль немає жодного анти-порно сайта чи блогу, а тому закликаю всіх людей доброї волі боротися проти порно
 Наведу принаймні деякі пункти, які доводять, що порно це сир у мишеловці:

            1. Бог є, а Він є Любов. Коли ми дивемся порно, то втрачаємо спілкування з Богом, який є нашим Отцем. Пом'ятаю, як мені за цієї порнографії було важко стояти у церкві, а також як було важко зосередитися на молитві.
   Тому можу сказати, що порно руйнує спілкування з Богом, а тому є причною деморалізації людини. Прикладом такої деградації віри є Тед Банді, який жив у християнській сім'ї та був добрим хлопцем, аж поки лише одне порнографія з нього зробила сексуальним маньяком вбивцею.
           2. Порнографія руйнує любов. Людина, яка залежить від порно не можу вже по справжньому любити свого(ю) кохану, або подружню пару. Вже людина дивиться на іншого, як засіб для свого задоволення, а не як ціль у собі. На іншу людину з цієї точки зору ми дивимся наприклад як на носки, які поносили, а потім можна викидати.
 Також внаслідок хтивого перегляду порнографії, або перегляду еротичних журналів людина чинить перелюб. Зрада починається вже в голові. Бо якщо я переспав з чужою жінкою подумки, то зроблю це і при реальній можливості. Якщо ж я в думках кажу «ні», то так буде і в конкретній ситуації.
 Також порнографія руйнує сім'ї. Бо вже не цікавить залежного сім'я, а він(вона) повністю  зосереджені на порнографії. і при тому людина вже не відчуває насолоду від реального сексу, бо порнографія знищує насолоду.
        3. Порнографія руйнує також мораль. Як говорив Тед Банді у своєму інтерв'ю, що він бачив багатьох маньяків-вбивць в тюрмі, яких такими зробила порнографія. Саме порнографія породжує садомазохістів, фетишистів, педофілів та насильників. Думаю це стосується також гомосексуалістів та зоофілів, адже деколи порно стає остаточним аргументом на користь цих збочень.
       4. Порно є засобом фізичного винищення людства. Окрім пасивності та байдужості в сімейному житті внаслідок порнозалежності порнографія породжує найтяжчий вид вбивства аборти. Аборти стаються внаслідок абортивного мислення, яке полягає у відкиданні дару народження. А таке мислення породжує, як не парадоксально, саме порнографія.  
   Порнографія закликає дивитися на секс як засіб лише для задоволення, а з цієї точки зору дитина видається зайвою, бо вона не вписується у гедоністичну ментальність. Причиною такої ментальності є порнографія та контрацепція. Також внаслідок порнографії є так багато дітей сиріт. Тому з повною впевненістю можна говорити про порногеноцид.
 Цікавим був також останній факт, що я відкрив собі по інтернету, що доведено науковцями - порнографія псує чоловікам пам’ять.
    На цю тему можна писати цілі дисертації майже по всіх галузях людського знання, але на кінець хочу зазначити, що від залежності допоможе позбавити лише Бог, але без власного бажання її не позбудишся. Дуже мені в цьому випадку допомогли друзі та Церква. Друзі мені відкрили мою залежність, а Церква допомогла позбутися. Велике значення є піти до сповідника і сказати, як воно є. Тим більше вже по інтернету консультуватимуть залежних від порнографії.
  Гарні роздуми про жіночу красу я знайшов на сайті Реалисты. Сила - в правде ! (гарні роздуми доречі для дівчат та жінок). Думаю, що є багато кращих альтернатив за порно. Ви можете безумовно дивитися порно, але не раджу, бо воно у вас забере свободу.

Слабкі та сильні сторони ФІЛОСОФІЇ ВІЛЬНОСТІ Андрія Дацківа !

                                                               
  Я вже писав у своєму блозі про філософський світогляд Андрія Дацківа. Тепер я вирішив більш детально про його світогляд написати. Дуже допомогла розкрити одне повідомлення, яке він написав на своїй стіні в вконтакті. Цитую:


   Маркіян Прохасько сьогодні сказав, що «помічає в мені гармонійну концентрацію богослова, фізіолога та нациста». Каже, що якби я жив у час другої світової війни, то неодмінно був би персональним богословом самого Адольфа Гітлера. Олег Гринчук теж возвеличив мене у сан «фашиста» і любязно на щодень нагадує мені про це. Навіть в їдальні, Гринчук передав мені сільничку в знак того, що я начебто своєю ідеологією неодноразово насолив державі. А кажуть, що в УКУ є свобода політичної позиції. І що я маю робити? Я відчуваю політичний тиск на свою особу і відозвою до ректорату УКУ хочу покласти край оцим «тихим тоталітаристським політичним переслідуванням». Об’єктом переслідування є не тільки я особисто, а і вся опозиційна партія «Національна атака УКУ». На націоналістичну партію тиснуть неоліберальні деструктивні елементи, а саме такі одіозні фігури як Павло Дідула, Лесик Маханець, Назар Бойчук, та вже згадані Олег Гринчук та Маркіян Прохасько.

                                         

  Безумовно на рахунок того, що в УКУ не має свободи політичної позиції перебільшення. Це ьув свідомий прикол в контакті, який багато людей прийняли всерйоз. Але тут є багато правди. Андрій є дійсно богослов-радикал, але не в мілітариському сенсі. Так він може казати одне, а робити інше. Він нагадує одного з комедійних героїв фільму П'єра Рішара з фільму "Розсіяний". Дацик як цей герой свідомо сміється над грішним світом, а разом з тим прославляє Бога. Думаю єдиним неділіком світогляду Дацика є те, що він як герой французької комедії з П'єром Рішаром деколи переборщує та не завжди є послідовний, але те що він не має послідовності має свої переваги. Він виходить поза норми грішного світу і сміється над грішною послідовністю. Найкраще ці погляди виразила контактна нотатка Дацика "Теза / антитеза". Цитую наприклад його думки про свободу вибору людини:


 Якщо Христос такий сильний і він все сотворив і всім управляє, то чому всі так за нього тримаються. А те богословське, ніколи не розумів: «Бог створив камінь, якого не може підняти і цей камінь це людина зі своєю свобідною волею». Звідси - є таке місце де Бог нами не опікується. Але це не може бути, вважаю що це дикість так вважати. Моя теза «Якщо ми маємо свободу волі це не означає, що своїм вибором ми можемо піти проти Бога». Адже тут логіка несумісна, якщо я роблю вибір це не може означати що вибір не робить Бог зі мною, це уявлення якогось платонівського 2 століття і то до Христа. Впевнений що тут для розумового пояснення варто застосовувати антиномію – і ми вибираємо і то шо ми вибираємо можливо й Бог вибирає, а не ми. Можливо в самій свободі вибору є Бог. Звичайно я усвідомлюю, що для мене це terra incognito але не можу приймати такого роду постулати, бо я досвідчую в житті протилежне.

                                                 

 Далі наведу приклади реалізації цієї свободи на практиці:


   А чому в партії Свобода не беруть у свої члени комуністів? Із за філософської неграмотності напевно, бо атеїст скажімо, звідки взяв що все утворилося із зіштовхненням й вибуху двох частинок. Звідки як не з віри. З віри як і ми, ми ж теж не бачили як Бог сотворював світ. А язичник шо, хоч на йоту в щось краще вірить від атеїста? А чим кращий бабка християнин, (я не помилився «бабка християнин») який матюкає й ненавидить своїх сусідів. Чому кажуть, що Церква покинула Європу? Як можна так помилятися, якраз навпаки там вона розвинулася до такої міри, що осіла навіть в уряді, між людьми, у відсутності хабарів, у відкритості, доброзичливому ставленні, в соціальному добробуті, у розвинутих організаціях милосердя.

                                           
                                           

 Цю цитату я зрозумів, що він сам входячи до партії ВО "СВОБОДА" виступає проти людських грішних позицій, а старається показати що Всемогутній Бог може все, а люди не мають судити вузькими мірками. Так я досі не погоджуюся з політикою партії ВО "СВОБОДИ", але з його позицією ослбистою я згоден. Наприклад якщо людина комуніст або свідок Єгови, то це не значить, що він пропаща людина. Це ми люди маркуємо людей, а також ділимо їх за класовими та расовими ознаками. Насправді ділення людей на класи і расизм побутовий починається з навіть таких елементарних речей, як не-до-ві-ра та не-по-ва-га навіть до комуніста. Я сам не підтримую комуністичну позицію, а також вважаю їх українофобами. Але вважаю, що ми всюди маємо поводитися по християнському. Ми маємо слухатися більше Бога, ніж людей (Дії 5:29).

 Також він говорить з точки зору  юродивих ось такі слова:

 Зрештою я можу і мовчати, але блін коли я буду задавати ті питання як не зараз.
Мені кажуть не говори такого бо когось згіршиш. Блін кого згіршиш? Тотальна більшість так званих християн уявлення не мають в шо вірять і загнати їх, навіть мені, два пальці об асфальт. Неможливо згіршити згіршене. От кажуть «бач як бідних людей свідки Єгови звели». Сттоп, хто кого звів? Ті свідки хоч і колись ходили в наші церкви але чисто логічно були статистами, не стійкі у своїй вірі, вони вже потенційно були свідками Єгови. І логічно що багато людей ходить в своє собі притаманне моралізаторське угрупування - свідків Єгови. Що тут такого. Що тут поганого? Що за полювання за відьмами?
   

                                           

  Думаю ви зрозуміли, що він мав на увазі. Тепер варто підійти до кульмінаційного моменту. Ось що написав Андрій у блозі філософія вільності:


 «Пилат сказав Йому: Отож, Ти – Цар? Ісус сказав: Ти кажеш, що Я – Цар; Я для того й народився і для того прийшов у світ, щоб засвідчити істину; Кожний, хто від істини, слухає голос Мій. Пилат сказав Йому: Що є істина?» (Ів. 37-38).
Пізнати істину – це знайти сенс життя, пережити найголовніше, це віднайти джерело всього доброго і напитися з нього. Істина вища всього, тому і досягається лише за допомогою надприродного, із благословенням з гори.
Людина переоцінила свої можливості коли понадіялась осягнути істину розумом. Істина не потребує захисту, вона просто є, вона дається даром кожному хто її хоче. Вище наведений епізод із Святого Письма нагадує, що можна старанно шукати, щодень роздумувати і не помітити її поруч себе.

                                                   

 Дивує мене що деколи Андрій говорить одного дня одне, а іншого зовсім інше. Колись він мені говорив при приватній розмові, що я не був тоді під час провокацій 9 стравня у Львові. Під час приватної розмови на цю тему він відкинув мою критику аргументуючи, що я там не був. Також він у цій розмові був згідний з офіційною аргументаціє ВО "СВОБОДИ" щодо цих подій.    Пройшов рік з того часу, а я знайшов у статті автором якої є Дацик "Чи можна було по-інакшому ?" так приблизно ця стаття називалася. У ній він пише, що можна було тоді комуністів зустрінути з плакатами, які на сробі мали носити фотографії катованих Радянською владою або прийти з квітами привітати комуністів і з ними піти разом прославити ветеранів, але будучи з ними разом поводитися не як комуністи та славити УПА своєю гідною поведінкою. Така непослідовність є великим недоліком філософії вільності, а тому я Андрію раджу йти краще проти течії, але бути послідовним у бородьбі за Правду.  В цьому випадку дуже яскраво відображає нотатка з контакту "Думки дня". Ось цитата з неї:


   З християнської точки зору політичне вбивство не виправдане… Дурниці, християнство не може мати точки зору, християнство не ідеологія. Християнство нічого не говорить про атентати. Християнство взагалі не говорить нічого конкретно, хоч і в той самий час залишається вченням. Так як не говорить який салат вам їсти, як і не говорить хто з братів правий у поділі спадщини, як і не говорить яка партія має рацію, як і не говорить хто правий НКВД чи УПА, як і не говорить чи атентат прийнятний. Християнство не може сказати - «вбивати можна» і без сенсу говорити «вбивати не можна». Християнство це якась вища ще нікому не досяжна але споконвіку існуюча реальна істина, яка десь блідо виражається в тому що старший, сильніший миє ноги молодшому і слабшому. Ми ще не допетрали що дідо з довгою бородою на небі посміхається, а християнство уже каже що Він Вседержитель омиває нам ноги. Це дуже далека тайна, але подиву гідне що ми стикаємося з нею щодень.

                                     

 Враховуючи, що Дацик змінив потім свою думку під впливом Митрополита Андрея Шептицького, який зіграв роль велику у його житті. Я йому прислав послання Андрея Шептицього "Не убий. Пастирське послання", а після того він казав що змінив свою думку. Попри вище сказане я вкажу на певні суперечності цієї цитати. Найперше християнство має чітку позицію щодо вбивства. Є Божа Заповідь Не вбивай, яка у всіх випадках є за життя. Так є бо Бог є Життя, який подарував нам та творінню життя, а також його оберігає. З цього випливає, що навіть ми не володіємо своїм життям, а лише Бог є його воллдар. Ми не маємо право забирати ні в себе життя, а тим більше у ближнього. Ми можемо когось вбити лише захищаючи своє або чуже життя. Якраз тому, що християнство не ідеологія, то ми не маємо право нікого вбивати. На рахунок вчення то я думаю, що воно якраз найбільш конкретне вчення та загальне.  Конкретне бо можна застосувати у будь-якому випадку життя, а загальне бо стосується кожного і охоплює всі сфери життя. Відмінність від людських вчень тим, що це саме живе вчення, а цим вченням є Сам Христос. Християнство не каже дійсно хто правий, але Христос відкрив нам совість та дав нам принципи щоб ми могли розрізняти Добро від зла.

  Надіюсь я розповів про Дацика все що міг. На останок хочеться закінчити на оптимістичній ноті, а тому окрім своїх спогадів про Максима Семенова, я б хотів подати також Андрія. Вони реально класні і є вершиної його писемної діяльності. Так і називаються "Про Максима Семенова":

                              СПОГАДИ ПРО МАКСИМА СЕМЕНОВА

                                                          

                                                                                                           Вселенна стала біднішою 


Поняття не вловлює, слово не вимовляє. Мене просили щоб я сказав щось про Макса. А я мовчав. Мені здавалося, що будь що сказане буде непрощенним спрощенням, зредукуванням, обмеженням.

Які ми хворі на забуття буття. Ми женимося за чимось, ігноруємо буття в середині нас. Так мало тих хто розкриває таємницю царства.

Суспільство нічого не скаже про сенс життя, про сенс життя може сказати тільки індивідуальна, інтимна зустріч з абсолютом. В Макса Сименова був той особистий стосунок з живим творцем, в якому народжується справжня радість.

О Макс, Григорій Назіанзин написав би епітафію:
«Ти відкрив великий світ в собі, ти бачив вічність, ти залишався часто на одинці з нею»

Хм, цікаво хто тебе розумів, коли ти від ізобилія радости казав «Я відчуваю духовне синівство, я чую велику силу, я можу все…». Особиста молитва штовхала до спільнотної. Він ставав на стіл в комп’ютерному класі, свідчив в Церкві після літургії, проголошував правду перед величезною аудиторією.  

Коли надмірне світло засвідчує очі, світ стає незнаним і темним. Християнський містик це той хто має надмір світла, не спроможний стримати життєдайні ріки що витікають з його нутра, він ділиться ними з іншими.

Падали замкнені системи, розривалися порочні кола, хто хотів той бачив – наш човен плив вперед. Тепер Максима нема. Вселенна стала біднішою. Пошукаємо по кутках університету його харизму, думаю вона десь на другому поверсі.

 Кожен раз коли у моїй свідомості виникає картинка з Максом біля неї одразу появляється надпис – «ТИ ВІЛЬНИЙ»





 

Екзистенційний філософ Віктрор Захандревич !

                                                                             
                                                                         

    Віктор Захандревич є філософ, який у всьому є екзистенціалістом. Не випадково одним з його улюблених філософів є Николай Бердяев. До його улюблених філософів належать російські релігійні філософи. Віктор є професіоналом по цій темі, бо навіть диплом свій писав він по проблемі страждання у Достоєвського. Взагалі він любить книжки, як Аристотель, якого Платон назвав Читачем. Не випадково Віктор цитував Еразма Ротердамького і казав, що він любить книги як Еразм, а Еразм витрачав спочатку книги на їжу, а що залишилося на їжу.
 Спробую викласти його філософські погляди, але для початку напишу про джерела його філософського світогляду. Крім вище сказаного варто зазначити, що він критично ставиться до схоластики, але також цінує її переваги. До політичних впливів належить найбільше журнал "Український тиждень", який він почав виписувати у цьому році.
 Також великий на мене вплив справило його зацікавлення комунізмом. Колись він прикалувався, що був комуністом. Це все був прикол, який показував абсурдність КПУ (хоча у нас є ще друга комуністична партія КПРС). Також Віктор мені відкрив, що Ленін мав маширу Rolls-Royce, а ця річ реально міняє картину щодо бідняка Леніна.
    Хвалю Віктора, що він своїм філософським прикладом показує, що християнин просто має бути філософом, який своїми філософськими пошуками наближує інших до Бога. Християни не є неграмотні люди, а їхня відмінність від грішного світу полягає у любові до Божої Мудрості. Не випадково Володимир Турчиновський сказав, що християнство у філософському контексті відкриває для нас горизонти воскресіння.

Філософська школа Українського Католицького Університету

                                                                               

    У світі є безліч філософських шкіл. Щоб їх перерахувати, а також щось про них розповісти, то для цього потрібна не одна велика бібліотека.
   Про українські філософські школи та українських філософів багато написав видатний український філософ Дмитро Чижевський особливо у книзі "НАРИСИ З ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ НА УКРАЇНІ".
  О. Забужко, яка у своїй відомій праці "Філософія української ідеї" сказала, що не страшно, що наші філософи не так добре відомі світові, а слід цінувати насамперед глибину їхньої творчої геніальності. Я з нею погоджуюсь, але не повністю. Україна має давню філософську традицію. Є багато ще видатних вітчизняних філософів. У наш ця традиція продовжується у нових філософських школах.
  Український Католицький Університет (УКУ) має власну філософську школу. На жаль, поки що відсутній філософського факультету, а такий факультет з християнським філософським напрямком нам дуже потрібний. Натомість мені на філософсько-богословському факультеті викладали добре філософію. Цього вимагає програма мого факультету. Варто зазначити, що цим займається Кафедра філософії УКУ. Я радію, що вчуся на 5 курсі (магістратурі) цього факультету. Я за освітою богослов (вже бакалавр), але мені подобається, що перші два роки нас навчали фахові філософи. У нас викладали також викладачі з ініверситету ім. І. Франка п.Ігор Захара та п.Ірина Добропас.
  Хочу наголосити, що викладачі та студенти УКУ вважають, що філософом є кожен, хто наважується мислити.
                                                   

Корпус філософсько-богословського факультету УКУ

  Хочу насамперед поділитися своїми враженнями про викладання філософії в УКУ. На пешому курсі у нас викладав п.Ігор Захара історію античної філософії один семестр. У нього я багато чого навчився, а ще більше я дізнався завдяки підручнику з історії філософії о. Миколи Конрада: Нарис історії стародавньої філософії. Рим 1974. Не так багато у наш час є дійсно хороших підручників з історії філософії, але цей підручник ніколи не втратить своєї вартісті.
    Також на першому курсі цікавими були лекції п.Юрія Підлісного, який викладав нам "філософську етику". На кожній лекції були постійні дискусії, адже викладач часто поєднував викладання зі спілкуванням з нами. Цей курс мав для мене велике значення, адже тоді він ознайомив мене не лише з "філософською етикою", але я дізнався про одного з моїх улюблених філософів Дітріха фон Гільдебранда, який вразив мене своєю працею "Етика", яка існує і в українському перекладі.
   На другому семестрі нам викладав історію середньовічної філософії п.Богдан Завідняк. Він мені розкрив (на лекціях школи "Кафедри філософії УКУ" "релігія в публічному просторі") справжню суть романтизму, бо виявляється романтизм виник з туги за Вічностю, а без Бенедикта Спінози його б взагалі не було. Взагалі він мені також відкрив мені гідну християнську філософську відповідь Канту Антоніо Розміні.
  Про п.Петра Гусака філософа, який на мене найбільше вплинув, я напишу окрему статтю, але у ній я думаю буде достатньо вказати гіперпосилання на його статті. Лише скажу, що він викладає метафізику та теодіцею.
   Багато можна розказувати і про прекрасні лекції п.Тараса Добка, який нам викладав епістемологію. Він нам відкрив прекрасну християнську школу феноменології та Едмунта Гусерля, а також розкрив нам вповні суть його заклику повернутися "Назад до самих речей !".  
   Саме християнська філософія закликає до реального пізнання речей, а не вузько прагматичного їх використання та егоїстичного володіння. Великим було для мене відкриттям, що Дітріх фон Гільдебранд належав до цієї школи. Також цікаво було дізнатися про його книгу "Що таке філософія ?", яка відкрила мені силу філософского апріорного пізнання. Раджу всім цю книгу прочитати.
  Я дуже любив лекції п.Ірини Добропас, яка спонукала студентів читати авторів-філософів. Нас  до цього спонукали також інші викладачі історії філософії (Ігор Захара та Богдан Завідняк), але з цього курсу мені вдалося почерпнути багато нових знань.
  Варто згадати про філософську антропологію, яку викладав нам п.Володимир Турчиновський. Він звертав увагу на те, що засновником філософської антропології був християнський філософ феноменолог Макс Шелер. Також велике враження на мене справив Чарльз Тейлор. Ми тоді ознайомилися з його знаменитою книгою "Етика автентичності" у якій він обдумає відомі хвороби "нашого часу" - індивідуалізм, інструментальне  мислення та втрату індивідуальної свободи. Він закликає людину повернутися до справжньої автентичності.
                                                               

Почесний гість випускних урочистостей УКУ – філософ Чарльз Тейлор

    Не так багато людей знає, що Чарлз Тейлор приїджав до України та був у Києві та Львові. Також він був в УКУ. Він виступав на семінарі в УКУ. Також виступав на випускному УКУ, але я у даному випадку погоджуюся з думкою перекладача виступу промови Чарльза Тейлора Петром Гусаком. Я дуже радий, що філософ такої величини був на нашому випускному.
   Отож, вважаю, що я достатньо побіжно переглянув філософську школу УКУ.
 Загалом я у цій статті закликаю до поширенні християнської філософії, яка відстоює цінність людського життя, Богопізнання та гідность людини.

  

Мої роздуми про "філософію вільності" Андрія Дацківа

                                                                     

    Люблю дуже мого друга Андрій Дацків, який мене багато навчив своєю філософією вільності, яка вчить жити, а не якихось теорем. Він мені своїм життям підтвержує, що філософія лише має сенс, якщо вона втілюється в реальності. Андрій мені щераз підтвердив, що філософія має вести до реальності, а від неї не втікати. Ну по суті вона має вести до Христа !
  Знаючи вже його з 2 курсу УКУ я про нього вже багато знаю, а водночас дуже мало. Він закінчив перед цим Львівський державний університет фізичної культури , а також прийшов як активний член партії ВО "СВОБОДИ". Також на нього великий вплив мало пацанське життя з розборками, яке як парадоксально вело до Христа.
                                                               

  Я спробую тут викласти його світогляд систематично, а також вказати на слабкі сторони його глибокої думки. Надіюсь ці роздуми переростуть у дискусію, яка приведе само собою до Істини. Скажу лише Андрієві, що він мені друг, але Істина дорожча, а тому я постараюсь бути максимум щирим, а що не щире то від Сатани.
  Щоб розкрити основні аспекти його філософії вільності, я найперше вкажу на те, як він на мене вплинув. Він своїм прикладом показав мені, що я маю займатися фізкультурою, яка вибудовує людський дух, а тому я всі дні (окрім неділі) ходжу на турнік (перекладену). Також Андрій мене зацікавив політикою. Він своїм прикладом показав, що ми християни мусимо брати участь у політиці, бо він тоді не буде правдивим християнином. Не випадково свою статтю він назвав "Правдивий християнин у політиці", яка говорить про те, що активна участь у суспільному житті, то вже політика. Ще до появи "Ініціативи першого грудня" він показав, що християнин мусить будувати громадянське суспільство та боротися за правду навіть у грішній державі. Про політичні погляди можна дуже довго говорити, але я нічого тоді про Дацика не скажу, якщо не скажу про його ірраціоналізм ...
                                                           

  На мою думку у своєму ірраціоналізмі він виразив справжній раціоналізм. Можна сказати, що я ближче до "раціонального ірраціоналізму", а він до "ірраціонального раціоналізму". Нас лише об'єднює найбільше опозиція до так званого "натуралістичного раціоналізма", який відкидає Бога. Думаю цю думку у великій мірі він запозичив у філософію чину ОУН, але також великою мірою вплинули його життєві обставини та уява. Думаю від його "ірраціонального раціоналізму" можна навчитися, що не можна покладатися лише на себе та на свій розум, але на Бога. Є такі речі, які може розкрити лише Христос. Він найбільше цінує у філософії не сам процес просвітленого мислення Богом (що в мене часто буває), але здивуванням будь-де і на будь-що, а це здивування яке проявляється у любові до Мудрості, а нею є Бог.
                                                         

 Центральним пунктом для нього є свобода, а тому не випадково він так любить філософію Н.Бердяева , який вважав, що Бог у повноті перебуває у нашій свободі. Він з такою насолодою читав "Самопознание", що я колись прочитаю. Багато в чому їхні думки подібні, а тому я не буду вдаватися у деталі. Детальніше можна також почитати його найновіші роздуми в контакті на його сторінці !
                                           

  Щодо націоналізму, то ми часто розходимся хібащо щодо політики партії ВО "СВОБОДИ". Досі я не згоден, що він часто доходить до макіавелізму, який нічого не має спільного з християнством. Але і я не безгрішний, а думаю нас можуть об'єднати думки християнського націоналіста видатного філософа Юліана Вассияна, який змінив багато стереотипів.
  Надіюсь ці роздуми будуть цікаві не лише для нас з Дациком, але будуть цікавими і корисними для читачів мого блогу !
 Дацик чекаю відповіді ...

 

Ця музика не для ніжних вух (огляд) [моя перша стаття]

   
                                                                 

Центр творчості дітей та юнацтва Галичини

       Колись я відвідував "Центр творчості дітей та юнацтва Галичини", а тоді я ще вчився в
середній школі № 21 м. Львова. У вільний від навчання час я спершу відвідував гурток ліплення. Пізніше я перейшов на журналітику. Там я встиг у газезі "Разом" № 1 (45) лютого 2004 року опублікувати першу в житті статтю. Вирішив її для пам'яті передрукувати. Мушу нагадати, що вже через багато років я надрукував свою другу статтю, але вже будучи студентом УКУ. Надрукована вона у журналі "Християнин і світ", а друга стаття називається "Про те, як пасічник знайшов у вулику Бога". Надіюсь за своє життя я ще надрукую багато статей, але гарно згадати про свій старт. Все таки спогади.

  У кожного є власні уподобання і захоплення. Кожен має вланий смак і стиль. Комусь подобається одне, а комусь щось інше. Проте немає таких, хто не слухає музику. Вона також буває різною - для танцю, для душі, легка, лірична і, звичайно ж, популярна. Є ще музика, яку люблять наші бабусі і мамусі... Але ж надворі 2004-ий рік ! Круті хлопці та дівчата надають перевагу важкій музиці...

                                                               

   Що ж це таке, важка музика ? Це може бути один із жанрів чи напрямів рок-н-ролу, що виникає на рубежі 80-их рр. минулого століття. Це був heavy metal rok, який, у свою чергу, сягає своїм корінням ще далекі 60-ті. Саме тоді по закінченню ейфорії, пов'язаної з легендарними "The Beatls", на сцені фетивалю "Woodstok" у каліфорнійському Сан-Францико (1969 р.) з'явилися  ніким не затьмарені досі "Deep purple", "Led Zepelin" "Rolling stones"- засновники напрямку hard-rok. Були там також скандально відома каліфорнійська група четвірка "Doors" на чолі з Джимом Морісоном, які разом з британською групою "Pink Floyd" вважаються фундаторами напрямку psychedlic roc. Звичайно це вже історія. Проте яка !
  Зараз однією з найважчих груп вважається американська "Slayer" (з англ. - убивця). Як полюбляють писати помірковані видання, їхньою музикою можна лякати не лише дітей, а й дорослих. За жанром музика "Slayer" можна вважати новітнім heavy metal, який, проте, уже і до цього часу зазнав багатьох транформацій. Фанати "Slayer" викликають жах у всіх довкола, а їхні концерти нерідко завершуються кривавими побоїщами. Поліція теж має чим зайнятися...
  На початку 80-их американький журнал "Life" уперше опублікував відгук про виступ однієї рок-групи, що працювала в жанрі heavy metal. Автор цієї публікації, приголомшений усім побаченим і почутим написав так: "Це був немов би писк мільйонів курчат з переламаними ніжками, яких одночасно замкнули у одному приміщенні". Можна зрозуміти його хволювання, ообливо, якщо йому таке довелося пережити вперше. Зрештою, колись і першу рок-групу "The Beatls" вважали нічим іншим, як зграєю патлатих безумців, - звичайно, ще до того, як вони стали легендою.
 Шанувальників важкої музики з того часу не поменшало. Піку своєї популярності серед підліткової та молодіжної аудиторії досягли такі групи, як німецька "Rammstein" і американські "Linkin Park", "Limp Bizkit", "KoЯn". Звичайно, їхня музика багато чим відрізняється від того, що грали корифеї. Багато що змінилося. Особливо, якщо брати до уваги технічні можливості інтрументів. Їхня музика поєднує у собі й різні жанри - від гавайького регі до гімалайських мотивів. Широко викоритовується негритянські соул та блюз, які проте змінилися за своїм соціальним звучанням. Негритянська ритміка, покладена в основу ритм-н-блюзу, з якого у кін. 50- на поч. 60-их рр. розвинувя рок-рол, почала сьогодні масово викоритовуватися реперами та популярними виконавцями.
                                               

  Критики виокремлюють ще один напрямок у важкій музиці - скандальний рок-н-рол. Чільне місце у переліку предтавників цієї категорії поідає нерівноважений американець Marilyn Manson. Маючи вроджену схильність до насильства та різних аномалій (серед яких потреба у регулярному вживанні на сніданку свіжої людської крові та споглядання перед сном розчленованих нутрощів тварин [ці слова належать редакторові газети, а не мені- Т.Д] ), цей упир Marilyn, який ніколи не ходив до церкви, і правді відсидів якийсь час у в'язниці. Проте популярності у нього не поменшало. Передостанній альбом "Hooliwood" викликав неабиякий ажіотаж у фанатів. За гроші, які Manson отримав від реалізації свого дітища, він придбав собі справжній палац у тому таки Голівуді. Останній його шедевр займає високі позиції у різноманітних чартах, взяти хоча б відеокліп до композиції "Mobscene".

                                   

     Німецька "Rammstein" продовжує утримуватися на вершині успіху і визнання. Хлопці популярні не лише у своїй країні. Два отанні альбоми "Live aus Berlin" і "Mutter" забезпечили групі чільну позицію у золотому списку апостолів нового тисячоліття, який обов'язково буде складений. До цього списку неодмінно потрапить і "Metallika", акорди якої із живою енергією надпотужного електричного звучання - ні, не стали відлунням минулого, а зазвучали як пролог. Важко сказати, чи буде у цьому списку хтось із україньких виконавців. Можливо, VV ...

                                           

Спогади про Іллю Онопрієнка !

     Великий жаль, що помирають такі великі люди, як Ілля Онопрієнко ! Досі я згадую цю прикру подію його загибелі з жалем та трепетом. Вже про нього було написано багато спогадів, але на мою думку це дуже мало сказано, щоб розповісти про його життя у Христі.
  Йому також є присвячені відео "Посвящение Илье Оноприенко от Братовой" та "Світлої пам'яті Іллі Онопрієнка", які дають змогу пізнати глибше особу Іллі, але думаю що про нього варто ще написати багато спогадів.
   Ці спогади я пишу не лише для родичів, друзів, товаришів та знайомих Іллі Онопрієнка та Максима Семенова, але для кожної людини, яка буде читати ці спогади. Їхні життя є прикладом для кожного з нас, як життя прожити у святості.
 Ілля приїхав до УКУ вчитися з міста Стрий разом із своїми друзями Ігорем та Оксаною. Спочатку він думав поступати з  свої другом Ігорем до семінарії, але вони не поступили. Тому вони поступили на філософсько-богословський факультет УКУ. Таким чином я з Іллею провчився чотири роки разом в одній групі, а також мав змогу з ним часто бачитися після навчання.
 Я з Іллею не так часто спілкувався, але його присутність позитивно впливала на мене і на групу. Його тишина була найбільшою формою активності. Кожен його рух виявляв дію Святого Духа, але це я помітив лише після його загибелі.
 Не пом'ятаю під час навчання, щоб Ілля когось образив, або на когось образився. Також вражає мене досі його жертовність, яку він виявляв при служінні Богу. Бо він ніколи не відмовляв у допомозі людині, якщо у цьому була потреба.

  Найчастіше я бачився з Іллею у молодіжній спільноті "Молодь до Ісуса". Там Ілля після навчання витричай весь час на служіння Богові. Так це спільнота методистської церкви, у якій він служив, але не головне де, а як ми служимо Богові. Досі пам'ятаю, як він енергійно служив у цій молодіжній спільноті, як він там був майже кожен день, як він грав на ударних інструментах на пілігримах, як останній перед його смертю ми з ним купалися разом з молодіжною спільнотою у Винниківському озері.
 Можна про Іллю багато писати, але на кінець скажу головне. Думаю батьки Іллі не випадково дали йому таке ім'я. Воно означає "Бог мій Ягве". Навіть присутність Іллі тепер я розумію, як присутність Христа серед нас. Бог через Іллю був присутній тоді і зараз є присутній.
 Також можна знайти багато подібного у житті пророка Іллі та Іллі Онопрієнка. Іллі Онопрієнко був також даний пророчий дар, а також він мав молитовну силу, яка була така сама, як у пророка Іллі. Ілля Онопрієнко, як і пророк  Ілля часто молився, а тому він цю духовну силу від  Бога мав не випадково, бо був відкритий на дію Божої благодаті. Тому і все його життя було просякнуте молитвою, а все життя він жив у послусі Господу, як всім нам знаний пророк. А найважливішою рисою Іллі була та, що він як пророк Ілля не потребував нічого, а лише Бога.
    Ілля  Онопрієнко не просто помер, але він як пророк Ілля прямо вознісся до Господа. Думаю і Ілля вознісся до Бога у славі, але ми цю славу не бачимо, бо вона невидима. Тепер Ілля з ангелами славить Христа, а не сам, а з сонмом святих та Божим пророком Іллею !
 Нехай отже праведність цього Божого чоловіка буде для нас прикладом для наслідування. Не так багато молоді, як Ілля, прооживають  так своє життя ! Багато хто проживає довге життя, але безсенсовне. Вони пропивають, прокурюють та взагалі живуть життя, яке не гідна прожити людина. Ілля ж прожив, яке кожен має прожити у служінні Богові !

Християнин і право на працю (або коментар до конвенції МОП N 122 про політику в галузі зайнятості)

Конвенція про політику в галузі зайнятості – це - міжнар.-правовий документ, прийнятий Ген. конференцією Міжнародної організації праці (МОП) 9.VIІ 1964 у м. Женеві (Швейцарія). Набула чинності 15.VIІ 1966. Станом на 2000 Конвенцію ратифікували 90 держав, у т. ч. Україна (29.V 1968). Мета Конвенції — сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній зайнятості в інтересах екон. зростання та розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у роб. силі і вирішення проблеми безробіття. Складається з преамбули і 11 статей. У преамбулі зазначається, що такі міжнар. документи, як Філадельфійська декларація (невід'ємна частина Статуту МОП) та Загальна декларація прав людини 1948 (її ст. 23 передбачає, що «кожна людина має право на працю, вільний вибір роботи, справедливі умови праці і на захист від безробіття»), «повинні бути включені у ширші рамки міжнародної програми економічного розвитку на основі повної, продуктивної та вільно вибраної зайнятості». Саме таку програму і містить Конвенція. Осн. зміст документа викладено у перших трьох статтях. У ст. 1 вказано, що держави — члени МОП мають проводити політику з метою забезпечити, аби: «а) існувала робота для всіх, хто готовий стати до неї і шукає її; б) така робота була якомога продуктивнішою; в) існували свобода вибору зайнятості та найширші можливості для кожного трудящого дістати підготовку і використати свої навички і здібності для виконання роботи, до якої він здатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, країни походження або соціального походження». Проводячи таку політику, слід враховувати не лише стадію і рівень екон. розвитку країни, а й взаємозв'язок цілей у сфері зайнятості та ін. екон. і соціальних цілей, а також використовувати методи, що відповідають нац. умовам і практиці (ст. 1). Заходи і методи, які слід застосовувати для досягнення проголошених цілей, повинні періодично переглядатися у межах скоординованої екон. та соціальної політики дер-жав-учасниць (ст. 2)[1].
  

З вище сказаного є зрозуміло, яке велике значення має ця конвенція, яка стосується прав та обов’язків фізичних та юридичних осіб. Важливе має значення ця конференція має для нас, бо нажаль українці звикли не знати свої права і їх не відстоювати. Незнання прав та байдужість до вирішення проблем тягне до правового нігілізму. Нажаль я сам не знаю добре закони, а навіть не прочитав такі закони, як Конституція та багато важливих кодексів, але на мою думку навіть це незнання законів можна компенсувати виконанням вже відомих. Буду старатися вивчати вже відомі Закони. Особливо важливе саме виконання законів для християн, бо не випадково у Святому Письмі так часто згадується, що християнин має жити згідно з законами держави, але не підкорятися тим, які суперечать християнському способу життя.

 Апостол Павло казав колись, що хто не працює хай не їсть (2 Сол ). Тому християнин мусить задуматися над тим, які він має права на працю, а також захищати гідне право на працю свого ближнього. Бо за пасивності деяких християн з’яввився такий рух, як комунізм. Так це не єдина причина їх появи, але без байдужих християн щодо гідної праці б не було Маркса та Енгельса. Бо не випадково він з’явився саме у нас час. Щоб такого не було я по ходу буду розкривати на основі конвенції МОП про політику в галузі зайнятості. 

 Найперше варто визначити терміни фізична та юридична особа.

 Фізи́чна осо́ба — у цивільному праві термін, що використовується для позначення людини (громадянина) як учасника правових відносин. Фізична особа також підпорядковується певним нормам та правилам поведінки[1].

  

Юриди́чна осо́ба — суб'єкт права, здатний від власного імені набувати права і обов'язки, за умови реєстрації у встановленому законом порядку. Організація (організаційна форма), що має відокремлене майно, здатна від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем в суді[1]. 

 

 

Отже як фізичні особи всі маємо право на працю, бо ми є учасниками правових відносин. Про це вже говорить Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 год) у 23 статті, що кожна людина має право на працю, на свобідний вибір людини, на справедливі та безпечні умови праці. Щоб реалізувалися ці права, то цим має займатися МОП.

  Міжнародна організація праці (МОП) (англ. International Labour Organization) — спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. У 20 столітті першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці[1].

 МОП у конвенції про”Політику в галузі зайнятості” підтверджує ці права:

     a) була робота для всіх,  хто готовий стати до роботи і шукає

роботу;

     b) така робота була якомога продуктивнішою;

     c) була свобода вибору зайнятості і найширші  можливості  для

кожного  працівника  здобути  підготовку  та  використовувати свої

навички і здібності для виконання роботи,  до якої він  придатний,

незалежно  від раси,  кольору шкіри,  статі,  релігії,  політичних

поглядів, іноземного походження чи соціального походження (Стаття 1).

  Найперше цю конвенції реалізує член МОП, але враховуючи національні умови кожної країні (стаття 2). Це означає, що державна політика зайнятості має бути спрямована на створення умов для забезпечення роботою всіх, хто готовий приступити до роботи і шукає її, забезпечити свободу вибору зайнятості з урахуванням рівня економічного розвитку країни[1]. У статті 3 говориться, що представники підприємців і працівників залучаються до консультацій відносно політики у сфері зайнятості[2].

 Як доповнення до цієї конвенції варто зазначити, що МОП у 1970 р. прийняла Конвенцію 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються.

 Стаття 2 цієї Конвенції проголошує, що встановлена мінімальна заробітна плата має силу закону і не підлягає зниженню; невиконання цього положення тягне за собою відповідні карні та інші санкції[3].

 Також варто вказати на наш український контекст. Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» з метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава передбачає:

-          заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, 

-           створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

-           забезпечення прав та інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;

-          проведення аналітичних і наукових досліджень структури економіки та прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;

-          регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

-          сприяння в разі потреби створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві;

       організацію професійної орієнтації[1].

  Ці загальні права дуже важливі, але вони часто стикаються з рядом конкретних проблем. Найперше це варто навести на прикладі безробіття. МОП не може на даний момент у світовому контексті   знизити безробіття, а про це свідчать останні дані. Як зазначають в МОП, в 2012 р. загальне число безробітних в світі збільшилося на 4 млн і становить 197 млн. Згідно з даними агентства ООН, в 2013 р. кількість безробітних збільшиться ще на 5,1 млн осіб, а в 2014 р. - на 3 млн[2].

 Також варто зазначити, що все таки МОП часто не враховує національного контексту та є слабка у певних політичних ситуаціях, а тому без солідарності немає субсидіарності.

   Так ці міжнародні норми є базою для реалізації християнських цінностей. Норми націонал-соціалізму наприклад дискримінували людей за класовою ознакою, а тому навіть талановиті люди, але з їхньої точки зору расово неповноцінні люди не могли знайти собі гідну роботу. На рахунок комуністів, то вони боролися найперше за інтереси пролетаріату та рівніших людей (комуністичної аристократії), а тому той хто не сповідував комуністичні ідеї або не належав до класу пролетаріату не мав право на гідну роботу. Я вже не говорю про історію рабства з всіма відомими колоністами та кріпосне право .Конвенція МОП N 122 ставить всіх людей у рівні умови, а тому ми можемо, як фізична особа реалізувати вище подані права. Як юридична особа ми мусимо добиватися справедливості. Так держава нам мусить допомагати, але головне сприяти особистим позитивним ініціативам (не анархічним), а не бути страшним Левіафаном. Гарним прикладом солідарності для мене є повість Івана Франка “Борислав сміється”. Повість присвячена опису страйку на нафтовому промислі в місті Борислав. На її написання письменника надихнули справжні події. В 60-их роках 19 ст. промислова революція швидкими темпами розвивалася в Австро-Угорській імперії, включно із Західною Україною. Із розвитком промисловості почав виникати також робітничий клас. Під впливом ідей соціалізму стала формуватися організована боротьба робітників за свої права. Розвиток робітничого руху в Україні дещо відставав за часом від європейського, але в 70-их почалися перші страйки, що було новим феноменом у доти переважно селянській Галичині. Головний герой твору Бенедьо Синиця, колишній помічник муляра, скалічений на виробництві. Він стає організатором страйку, каси робітничої взаємодопомоги, блокування штрейкбрехерів. Метод організованої боротьби Синиці протиставляється в повісті стихійному бунтарству й насильництву братів Бесарабів[3]. На мою думку саме організованість робітників повісті І. Франка має бути для нас практичним прикладом солідарності.

---

[1] http://www.info-works.com.ua/kursovi/ekonomika_praci/83.html

[2] http://test1.newsru.ua/finance/22jan2013/bezrabb_f.html

[3] http://uk.wikipedia.org/wiki/Борислав_сміється

---

[1] http://studentam.net.ua/content/view/4751/132/

[2] http://www.info-works.com.ua/kursovi/makroekonomika/1729.html

[3] http://ubooks.com.ua/books/00058/inx41.php

---

[1] http://uk.wikipedia.org/wiki/Міжнародна_організація_праці

 

---

[1] http://uk.wikipedia.org/wiki/Юридична_особа

---

[1] http://uk.wikipedia.org/wiki/Фізична_особа

 

---

[1] http://leksika.com.ua/19671014/legal/konventsiya_mop_pro_politiku_u_sferi_zaynyatosti_1964