Слава Отцю і Сину і Святому Духу. Амінь! Слава Тобі Господи за наслідувача апостольських нравів за архієрейське добриво, за того хто на огонь та міч та звіра не забовся йти заради віри у Тебе, світлий подвиг зробивши, Тож дай нам такої любові до Тебе Та такої віру в Тебе, щоб ми нічього небоялися та йшли за Тобою Господи - Бог Ігнатія Богоносця та всіх святих Твоїх Помилуй мене грішного та спаси Благий душу мою! В ім'я Отця і Сина і Святого Духа Амінь!
Ігна́тій Богоно́сець або Ігнатій Антиохійський (грец. Ιγνάτιος ο Θεοφόρος ), († 107, Рим) це один з перших отців Церкви, єпископ Антіохії, учень апостола Івана Богослова, святий, мученик.
Святий Ігнатій Богоносець був учнем св. Івана Богослова. Згодом він став єпископом Антіохії і, як добрий пастир, впродовж 40 літ підтримував дух свого стада в час переслідування християн. Згідно зі свідченням ранніх Отців Церкви Ігнатій був другим був другим, або включаючи Апостола Петра, третім єпископом Антіохії в Сирії. Наслідником Апостола Петра, як говорить Євсевій (Hist. eccl.,3:22; Chron.ad.an.Abrah. 2085), був Еводій ,і на місці Еводія вступив Ігнатій. Про це свідчать також Ориген (Hom.6 inLuc.) та Єронім (Devir.ill.,16) [2].
Про обставини засудження і смерті відомо наступне. Під час одного з заворушень натовпу святого Ігнатія засудили за саме ім’я християнин.Вирок був виконаний в самій Антіохії, але очевидно він не був Римським громаданянином, інакше б його подібно апостолу Павлу вбили через відсічення голови [3].
Св. Ігнатій Богоносець загинув мученицькою смертю в Римі за імператора Траяна, який наказав кинути його на розтерзання звірам. Вірні позбирали кості св. Ігнатія і поховали у Римі. Згодом святі мощі відіслали до Антіохії, де їх поховали у храмі на дафнійському передмісті. У 450 році святі мощі перенесли до нової церкви, збудованої на місці зруйнованої поганської богині Фортуни. Мощі св. Ігнатія прославилися численними чудами. У середині VII ст. їх перенесли до Рима в церкву св. Папи Климента.
2 січня — Святого Ігнатія
11 лютого — перенесення чесних мощів св. свящмуч. Ігнатія Богоносця [4].
Для кращого розуміння його мучеництва створюють ікони, які допомагають нам наблизитися до цього святого мученика. Ми не маємо зосередждуватися на іконі, яка сама по собі нічого не значить. Ми коли дивимся на фотографії своїх рідних, то ми звертаємо насамперед увагу на них. Ікона це вікно та двері до Вічності, а не сама Вічність.
Св. Ігнатій Богоносець. Ікона кінця XVIII ст. (Музей ікон Аутенрід, Іхенхаузен)
Св. Ігнатій Богоносець. Ікона XVII - XVIII ст. (ГМИИ)
Св. Ігнатій Богоносець. Роспис церкви Богородиці монастиря Панагії Сумели поблизу дер. Мацука, Турція. XIV ст.
Св. Ігнатий Богоносець. Ікона. XVII ст. (приватна колекція)
Мучеництво святого Ігнатія. Менологій Василія II. X I ст.
Сцена мучеництва св. Ігнатія відома на основі роспису церкви Богородиці монастиря Панагії Сумелипоблизу дер. Мацука, Турція (нині Мачка Турція) (XIV ст.). Леви з двох сторін вчепилася зубами в плоть святого так, що його ноги підігнулися. Смирення Ігнатія Богоносця виражено за допомогою жестів - ліва рука в знак приняття мучеництва як волі Божої повернена долонею назовні, права вказує на звірів, що означає непротивлення, погляд звернений вгору. Богослужбовий єпископське облачення Ігнатія підкреслює драматизм того, що відбувається. Фігури левів, по відношенню один до одного представлені центрально-симетрично, пофарбовані в лиховісні темно-лілові тони.
Сцена мучеництва Ігнатія Богоносця рідше, ніж його одноосібні зображення, зустрічається в мінейний циклах. Так, в комплексі найбільш ранніх відомих лицьових Міней - в Мінологіі Василія II. Композиція більш динамічніша, аніж розписи храму монастиря Панагії Сумели : Ігнатій Богоносець впав на одне коліно, а в ліву руку, яка шукає опори на землі, вчепився лев. Другий звір з іншого боку терзає бік святого, а його права рука піднята в гору. Одяг святого залиий кров'ю. Архітектурний фон у вигляді круглої стіни вказує на місце того, що відбувається - арену цирку; по сторонам - з вікна вежі і через гірки видно голови людей, які спостерігають.
У пізньовізантійський період з'являється нова іконографія святого, який зображений сидячим на троні
На ряді російських ікон І. Б. показаний з святими. На новгородській іконі кін. XV в., яка, згідно писарських книг 1628-1629 рр., перебувала в місцевому ряду іконостасу Успенської церкви Муромського монастиря на Онезі (нині в ГРМ), Ігнатій представлений з отцями Церкви Яковом, братом Господнім, єп. Єрусалимським, і Миколою Чудотворцем, архиєп. Мирлікійського. Святі показані фронтально в ріст, Інатій Богоносецт тримає Євангеліє обома руками, в спогад про мученицьку кончину він у відповідності з описом іконописного оригіналу зображений у фелоні червоного кольору , разделанной білилами, в підризнику кольору лазурі . На двухсторонній іконі таблетці (на одній з сторін - хрещення), яка датується XV ст. Вибір святих на зворотному боці обумовлений календарним принципом; Ігнатій Богоносець представлений зі святителями Афанасієм та Кирилом Олександрійськими, чия пам'ять припадає також на 18 січня. В даному випадку зображення облачення святого не збігається з приписом іконописного оригіналу: фелон світло-коричневого кольору, підризник рожевий; пальці правої руки складені для благословення, на лівій руці, яка покрита фелоном - Євангеліє [5]. Ікони це вченя Церкви у фарбах. Ми коли дивимся на ікони, то ми пізнаємо Бога. Вони нам у доступний спосіб відкривають Божу дійсність. Ми завдяки них бачимо Бога. Безумовно без Христа та ближніх це б було не можливо. Також вони уводять нас у простір спілкування з святими. Бо так важливо мати уявлення, як людина виглядала. Коли ми сидимо в соціальних мережах, то ми вставляємо фотографію, бо не маємо змогу реально побачити людину. А ікони лише вказують на невидиму дійсніть, у якій на відмінно від моціальних мереж відбувається не віртуальне, а реальне спілкування. Ікони св. Ігнатія Богоносця по новому мені відкрили цього святого. Я вже написав два курсових вивчаючи його тексти та на даний момент пишу пов'язану з вченням цього святого магістерську. Ікони мені по новому відкрили. Надіюсь і ви більше пізнаєте цього святого !
Святі Яків, брат Господній, св. Миколай Чудотворець
XX ст. рахується традиційно найстрашнішим століттям. На Україні наші предки пережили Голодомор, Дві світові війни, Радянські репресії. Але XXI століття є набагато страшніше, бо ми цей жах не помічаємо. Про страхи нашого століття зняли гарний фільм "Ендшпіль", який раджу всім подивитися.
Эндшпиль: Проект глобального порабощения
Щоб зрозуміти жах цього століття, ми маємо повернутися до подій минулого століття. Першою країною у світі, яка легалізувала аборти, був Радянський Союз. Це
відбулося 18 листопада 1920 року. Саме тоді В. І. Ленін реалізував свою
попередню постанову: «Вимагати безумовного скасування всіх законів, які
карали за спричинення штучного викидня». Наступником вождя у цьому
питанні був А. Гітлер. У 1933 році гітлерівці дозволили вбивати
ненароджених дітей. Проте були й певні обмеження. Для того, щоб створити
«сильну і чисту расу панів», абортові підлягали тільки плоди, які мають
або могли мати вроджені вади (див. детальніше статтю "Дозволено законом").
Наступним знищення людства стало легалізація абортів у багатьох країнах. Важливим документом став "Меморандум 200". На основі цього документу ООН не виділяє ліки для країн третього світу, але дає гроші на контрацепцію та аборти, щоб зменшити кількість населення. Ця політика є напряму реалізація філософії Томаса Мальтуса. У його роботі «Есе про принципи населення» 1798 (переробленої в 1803) наводяться доводи необхідності контролю за приростом населення, оскільки населення росте за геометричною прогресією, а кількість продуктів харчування — за арифметичною. Вплинув на формування в Чарльза Дарвіна концепції природного відбору як рушійної сили еволюції. Мальтус розглядав війну, хвороби і голод як необхідні процеси для коректування чисельності населення. Але ця теорія не відповідає дійсності, що довело реальне життя.
Томас Мальтус
Також аборти легалізувалися в багатьох країнах світу, і це призвело до того, що у світі щороку робиться 46 мільйонів абортів. 22 % вагітностей закінчуються вимушеними абортами. В Росії та Китаї робиться найбільше у світі абортів. За даними Держкомстату на 1 січня 2009 року чисельність населення в Україні становила 46 мільйонів 143 тисячі осіб. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН прогнозує, що до 2050 року, нас може залишитись лише 36 мільйонів. Згідно офіційною статистикою про аборти в Україні: у 1990 році було зроблено 1 млн 19 тис. абортів, у 1992 – 902 тис. абортів; у 1995 – 740 тис. абортів; у 2000 – 434 тис. абортів; у 2001 – 370 тис. абортів; у 2002 – 346 тис. абортів; у 2003 – 316 тис, абортів; у 2004 – 289 тис. абортів; у 2005 – 264 тис. абортів; у 2006 – 230 тис. абортів; 2007- 210 тис. абортів, 2008 - 201 тис. абортів, 2009 - 156 тис, 2011 -156 тис абортів. Згідно офіційною статистикою МОЗ За неофіційною статистикою Всеукраїнській громадській організації «долЯ», за роки незалежності в Україні було зроблено 30 мільйонів абортів. Україна приховує справжню статистику проведених абортів», – поінформував Західну інформаційну корпорацію науковий працівник, керівник наукових програм Інституту родини і подружнього життя Українського Католицького університету Петро Гусак. За словами П. Гусака, за офіційними даними, на кінець 2004 року в
Україні було здійснено 260 тис. абортів, а насправді ця кількість є
більшою втричі. У попередні роки була статистика, яка свідчила про те,
що в Україні протягом року проводилося до 1 млн. абортів. Згідно офіційною статистикою МОЗ за роки незалежноті України було зроблено 40 мільйонів абортів. Враховуючи всі применшені цифри, варто погодитися з словами опікуна дівчинки, яка вижила після аборту Богдани, що зроблено 48 млн. абортів, а це ціла Україна.Такі вражаючі показники демонструє лише Україна. Для порівняння, у
Польщі за ці ж роки зробили лише 82 тис. 329 абортів, що в 365 разів
менше, ніж в Україні. Офіційна статистика свідчить, що в Україні лише 2 відсотка жінок репродуктивного віку не робили абортів упродовж життя. Щорічно аборти роблять 400-500 дівчат віком 10-14 років і 30-35 тисяч 15-17 років. 80% випадків безпліддя є наслідком аборту. Але офіційні дані не враховують міні абортів – абортів, зроблених у період до 6 тижнів, які взагалі як аборти не реєструються, і ще багато абортів не фіксують, щоб уникнути сплати податків, бо це платна операція.
Варто також сказати про наслідки абортів. Ось яку інформацію про нього дає сайт "Правда PRO":
Що буде, якщо розігнати потяг до максимальної швидкості і раптово
з–під нього забрати рейки? Це потяг що їде, а потім падає, руйнуючи себе
та усе на своєму шляху. Організм жінки налаштовується на вагітність, а
аборт – це падіння, прірва, яка раптово перериває її. Хтось мудро сказав, що значно легше видалити дитину з материнської утроби, ніж пам’ять про дитя з душі батьків. В результаті аборту є ранні та пізні ускладнення, які нагадуватимуть
про скоєне вбивство, фізично, психологічно та духовно травмуючи життя
батьків. Ускладнення відразу після аборту (ранні ускладнення) – порушення
цілісності матки, її руйнування, кровотечі, інфекція, тромбози, неповне
вилучення плодового яйця та ін. Виникають приблизно в 10 із 100 випадків
на ранніх термінах та 1 із 50 випадків на пізніх термінах. Більш серйозними наслідками є (пізні ускладнення): безпліддя,
запальні захворювання жіночої статевої сфери, гормональні порушення в
тому числі рак грудей, порушення функціонування яєчників, ускладнення
перебігу подальших вагітностей, психічні порушення, серед яких яскраво
виражається постабортний синдром. В медицині існує поняття «постабортний синдром» (ПАС). Це розлад, що
викликаний фізичною та душевною травмою після аборту, який показує
потребу невідкладного звертання до психотерапевта чи священика. Це тоді,
коли жінка відокремлюється від оточуючого світу, ховає у собі почуття,
пробує логікою пояснити те, що вона зробила. Ознаки «постабортного синдрому» – дратівливість, відчуття
занепокоєності, страх, спалахи гніву, втома, порушення сну, нервозність,
істерики, порушення сну, зневіра, нічні жахи, уникання фізичних
контактів з чоловіками, переживання річниці аборту, складнощі у
подальшій побудові стосунків. Наслідки – алкоголізм, наркоманія, розбещений стиль життя, думки про
самогубство які нерідко втілюють у життя, відраза до дітей та насилля. Духовна сторона питання – в кожного з нас є різне сприйняття Бога,
але незалежно від наших вірувань у Нього аборт впливає на наш розум,
організм та стосунки з Небесним Отцем. Що Він думає про вашу ситуацію?
Ким Бог бачить вашу майбутню дитину? Що ви скажете своїй абортованій
дитині на суді перед Богом? Господь не схвалює аборти, тому нам важливо
подумати над цими питаннями, оскільки кожному з нас за кожен вчинок
прийдеться відповідати перед Справедливим Суддею.
Також від аборту страждають не лише жінки, які зробили аборт, але діти, яких потім народила жінка, яка зробила аборт. Діти, які народилися хворіють на синдром вцілілих від аборту. Вони мають такі психологічні проблеми: 1) Провина (комплекс Каїна та Якова);
2) Страх;
3) Песимізм;
4) Порушення ідентичності вланої особи;
5) Відсутніть особистих зв'язків з Богом.
Варто знати кожному з нас про синдром вцілілих від аборту, бо рано чи пізно є бажання одружитися (або вийти заміж). Тому треба знати, чи кохана людина не хвора на синдром вцілілої від аборту. Так ми можемо уникнути багато проблем.
Жертвою аборту стає також чоловік. Чоловіки є найбільшими прихильниками абортів. Часто ці чоловіки внаслідок аборту спиваються, може призвести до наркоманії, або захоплення екстремальними видами спорту, які можуть його знищити. Також аборт призводить до деформації відносин між подружжям і усього сімейного середовища такої пари. Також є жахливі способи виконання аборту. Дитина помирає у трашних болях. Не випадково філософ Стефен Шварц у своїй книзі "Моральна проблематика аборту" порівнював абортарії до німецьких концтаборів. Не випадково також зняли фільм "Від голокосту до абортів":
Фільм "Від Голокоту до абортів"
Таким чином аборти є геноцидом. Вони є геноцидом, який пропагує Більдельберський клуб (пор. фільм "Ендшпіль"). Аборти є суспільною проблемою, бо призводять до вимирання мільйонів дітей. Аборт - це форма дітовбивства. Хворе те суспільство, у якому робляться аборти. Воно є хворе тілесно, психологічно та духовно. Погоджуюсь Петром Гусаком, який каще, що світ перебуває в постабортному синдромі (так само говорить про Україну). Жахливими методами відбувається вбивство дітей в абортаріях, які є новітніми концтаборами. Це також є питання політичне, Бо політики толерують аборти і не скасовують цих законів. Це є автогеноцид. Таким чином парадоксально, що є цей геноцид проти народів здійснюється за допомогою групи людей (Більдельберський клуб) та власним народом. Дуже нагадує нациський метод, які приймали тільки собі вигідні закони. Якщо брати більш локальний рівень (але сеодно він універальний), то аборти руйнують підвалини сім'ї, яка є основою нашого суспільного життя. Ми можемо і не здогадуватися про ці наслідки. Часто у сім'ях бувають табу. Серед них є табу аборту. Не можна про це мовчати, а треба лікуватися тілесно і духовно. Великий вплив має віра на лікування постабортного синдрому, але без психолога, а деколи психіатра не обійтися. Також можна вилікувати людей з синдромом вцілілих від аборту. Не має бути табу, а розмова про це позитивно на це впливає. Але і тут без психолога не обійтися. На мою думку кожен має взятися за боротьбу з абортами. Найперше мати принципову позицію за життя. Також може увійти до місцевого "Руху за життя ". Також дієвою є молитва духовного усиновлення, яка полягає у молитовному захисті життя зачатих дітей.
Це є рецензія на книгу Григорія Сковороди (Григорій Сковорода “Пізнай в собі людину” / Переклад, М. Кашуба. Переклад поезії, В. Войнович, 1995 – Львів: Світ, 1995. – 528). Ця книга є єдиним перекладом творів Сковороди на українську мову.
Я студент УКУфілософсько-богословського факультету. На 2 курсі по предмету, який нас викладав ректор о. Борис Гудзяк, “християнська духовність” я написав рецензію на цю книгу, бо мав право вибору.
Якщо б мені довелося знову написати рецензію на цю книгу, то я би написав її абсолютно інакше. Основна мета цієї рецензії заохотити до читання творів фидатного українського Філософа. Переклад творів Сковороди дає змогу наблизитися до розуміння творчісті видатного Філософа. Враховуючи всі недоліки рецензії, я б хотів запропонувати для кращого розуміння творчості українського філософа скористатися також науковими матеріалами іншого видатного українського філософа Дмитра Чижевського (див. книгу "Нариси з історії філософії на Україні", "Філософія Г.С Сковороди" ), академіка філософії НАНУ Мипрослава Поповича ("Григорій сковорода. Філософія свободи.", прекрасною статею з інтернет-видання “історична правда” (стаття "Неспійманий світом. Сковорода ловив кайф від мандрів"), цікавими є також дослідження Леоніда Ушкалова про Сковороду. Також можна знайти в електронному варіанті повне зібрання творів мовою оригіналу.
На моє життя на пряму мав вплив вчення Григорія Сковороди про “сродну працю” . Він допоміг мені знайти моє покликання та отримати диплом бакалавра у тому університеті, у якому я мав покликання вчитися (зараз я вчуся на магістратурі УКУ філософсько-богословського факультету) !
Спадщина Григорія Сковороди велика: складається вона з філософських творів, збірки віршів “Сад божествених пісень”, збірки байок під назвою “Басни харковские”, а також віршів та притч.
Цікавим, повчальними, глибокими є твори Сковороди, які входять до книги “Пізнай в собі людину”, зокрема “Прокинувшись побачили славу його”, “Вхідні двері до християнського доброчестя”, “Нарцис. Розмова про те: пізнай себе”, “Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе”, “Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру”, “Суперечка біса з Варсавою” та інші.
Він був глибоко освіченою свого часу людиною. Досконало знав ряд стародавніх та нових європейських мов, античну філософію та літературу.
Працював викладачем у Переяславському колегіумі. З 1769 року вів життя мандрівника. Саме під час мандрування ним написана більша частина творів, які переписувалися друзями та однодумцями філософа. Сковорода закликав до тихої мирної праці і близького до природи життя. Несучи свою науку і свої пісні в народні маси, використовував народну поезію. Проте в мові його творів поєднані старослов’янські, українські та російські елементи, що ускладнює розуміння його творів для читачів нашого часу.
Сковорода був твердо впевнений, що прийде “второе время”, вогонь знищить все мертвенне. Земля стане “землей живих, страной и царством любви без вражди и раздора”.
Григорій Сковорода, визначний філософ, письменник-просвітитель XVIII ст., посідає почесне місце в історії прогресивної української і світової культури. До цієї книги увійшли філософські праці великого українського філософа. Ці твори є основним джерелом для вивчення світогляду Григорія Сковороди, які можуть нас розкрити велику духовну спадщину українського народу.
Великі Українці - Григорій Сковорода (2008)
На початку цієї книжки є біографія Сковороди, написана М. І Ковалинським, який був другом видатного філософа і написав про нього достовірну біографію. Далі в книзі подаються твори, які Сковорода написав для вступу до курсу лекцій. Твори називаються “Прокинувшись, побачили славу його” та “Поцілуй мене поцілунками вуст своїх”, які були прочитано в Харківському колегіумі. В першому творі він подає богослов’я майбутнього воскресіння світу. Варсава каже: “Весь світ спить”… Але він закликає всіх до пробудження зі сну, ми маємо преобразитися, бо інакше не зможемо побачити Христа.
В кінці твору Варсава просить Господа, щоб він нас просвітив світлом, скільки око наше зможе стерпіти. Основна ідея твору полягає в тому, щоб ми, прийнявши Божу благодать, змогли преобразитися. Після цього ми “прокинемся” та з нашою участю прокинеться світ і воскресне разом з нами.
Малюнок з сайту skovoroda.org.ua
Наступний твір “Вхідні двері до християнської доброчесності” був написаний на основі курсу лекцій, прочитаних Сковородою в Харківському колегіумі. Цей твір – “Катехизм”. Цей катехизм є зовсім відмінний від тогочасних катехизмів, бо в ньому філософ подає своє розуміння світу, природи, вічності, Бога. Весь світ складається з двох натур: видимої тварі та невидимої Бога. Філософ стверджує, що у стародавні часи Бог називався розумом всесвітнім. У нього були різні імена, наприклад: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та ін. А у християн найвідоміші такі імена: дух, Господь, цар, розум, отець, істина.
На противагу тогочасній церкві Сковорода говорить в катехизмі, що Премудрість являлась і являється не тільки християнам, але й язичникам. Бо вона являлась немовби як принц, який має свої портрети, печатки, вузли, в різних віках і народах ! Також Премудрість приховувалась і під священними обрядами, різновидним маскарадом та людськими розповідями. Але кульмінацією стало воплочення Сина Божого. Метою Бога є “оживотворити духом своїх заповідей”. Але Премудрість безупинно до всіх промовляє. Автор так подає тлумачення десяти заповідей. А також закликає до виконання Закону Божого, який є райським деревом, плодом життя. Щоб його виконати, ми повинні любити.
Починаючи від “Наркіса” і до кінця книги йдуть філософські діалоги Сковороди, в центрі яких стоїть думка про пізнання людиною самого себе. В пролозі цього діалогу розповідається про хлопця Наркіса, який в дзеркалі прозорих вод побачив себе і закохався. Цей образ до нас промовляє, щоб ми пізнали себе. Бо це таке солодке самопізнання. Бесіду ведуть герої Лука, Друг, Сосід, Клеопа, Філіп та ін. Але слід звернути особливу увагу на головниї героїв Луку та Друга. В ході бесіди з’ясовується, що Лука не може оглянути Біблії, яка є реальною їжею і лікуванням людських думок. Друг же відповів, що вся проблема в тому, що Лука не пізнав себе. Він думає, що бачить людське тіло, а насправді, як каже Друг бачить тільки землю. Коли приєдналась до них Клеопа, тоді мова пішла про те, що у всьому перебуває невидима сила, яка утримує все і всім керує. Ця сила утримує все, як пропорція і розташування фарб, які утримують картину. Бо фарби є ніщо, як бруд. Ми не можемо пізнати всі “Копернікові світі”, навіть якщо всіх їх виміряємо. В першу чергу, ми повинні пізнати себе. А глибоке серце людини і є людина. Подібно до того, як ми можемо пізнати церкву вимірявши її всю довготу та ширину, але з пізнанням плану її, ми пізнаємо цю будову і так само зможемо пізнати світ, планом якого є Слово Боже, яке його утримує. За пізнання самого себе і за віру в Христа ми зможемо воскреснути.
Г.Сковорода "Пройшли облака"
В кінці діалогу йдуть хвалебні псалми, які співають герої твору, вихваляючи Господа.
У своїх творах, таких, які дві проповіді діалоги “Наркіс” та “Асхань”. Сковорода внутрішню суть людини розглядав як боротьбу абстрактних начал – “добра і зла”, яка і визначає “разнь меж добрим и злим”.
Порятунок народних мас Сковорода бачив у “самопізнанні”, “добродетели”, і “сродном труде”. Він критикував аморальність, розпусту, користолюбство.
Бідним він називав не того, хто не мав багацтва, а того, хто прагнув до наживи. Найважливішим елементом етики філософа є дружба і презирство до вовчого закону загальної ворожнечі. Він проповідував дружелюбого ставлення людини до людини, незлобливість, прямоту.
У діалозі “Асхань” Сковорода розкриває свою теорію самопізнання. В цьому відношенні твір продовжує тему “Наркіса”. Навіть дійові особи ті ж, що і в попередньому творі. У ньому ведеться порівняння Мойсея з Ісусом, котрі зображені на картинах. Хоч Мойсей не був Сином Людським, але той, хто пізнає його, той пізнає Христа.А хто пізнає Христа, той пізнає всіх пророків. Коли пізнаєш самого себе, тоді пізнаєш Христа і пророків. Без самопізнання нам відкритий лише тілесний Христос, а не духовний. Про самопізнання говориться в Старому Завіті. Мойсей к книзі “Повторення закону”, каже про пізнання самого себе “Слухай себе” (5 М. 5:1). Хоч в Біблії ці слова не сказані дослівно. Але до певної міри вони цю думку промовляють. В нас самиї приховано у серці Царство Небесне, храмина нетлінна, первородний син Авраама. Ці та інші образи, далі подані і обговорені в даному діалозі. Ми можемо відкрити у собі цю красу лише у випадку, якщо увіруємо в Бога та пізнаємо себе.
В наступному творі “Бесіда, названа двоє або про те, що блаженним бути легко”. Цей твір, як свідчить його назва, висвітлює теорію про двоїсту природу речей: зовнішню (матеріальну) та внутрішню (духовну).
Проте, в центрі уваги автора – думки про людину, її щастя. Освятити, значить заснувати та утвердити. Святе значить непорушне та непохитне. Виходячи з цього, Господь є Святий, тому що може заснувати щастя-храмину. Від Святого Бога нас відвертають солодкоголосі сирени. Сирени – це любомудри і все тілесне. Ми можемо послідувати за їх солодким співом та загинути.
Рімейк вірша Сковороди "Всякому городу нрав і права" від Івана Котляревського. Співає Василь Жданкін, відео-фан-арт невідомого автора
Символами Бога духовного світу, протилежністю сиренам, є голубка та орел. Вони є вище сиренських вод. Голуб підносить наше серце над всім тлінням, а орел це той, що забрав на небо пророків Еноха (1 М. 5:24) та Іллю (2 Цар. 2:1,3,5,11). Орел у творі Сковороди, стосується переважно пророків. Сказано також про Ноя, який пливе до горба вічності. В цьому йому допомагає голуб. Цей голуб несе Ноєві благу вість. Invini portum Jesum. Caro, mundo, valete ! Sat me jactastis, Nune Mihi certaquies (з лат.-я зайшов у гавань – Ісуса. Плоть, світ, прощайте ! Досить ви мене непокоїли. Тепер у мене є надійний спокій). Ной причалює на цю гавань (1 М. 8:8-22). Птах, який знаменує віру в Христа є Еродій. На питання: “чи легко бути блаженним ?”, Сковорода відповідає, що важко бути злим; зло є непотрібне. Немає нічого потрібнішого Царства Божого, повітря, Бога.
В діалозі про “Давній світ” говориться, що є два світи. Наш матеріальний світ не є первинний. Але духовний світ є первородний. Цей давній світ поміщається у новому. Новий світ (матеріальний) є, немовби, тінню яблуні (тінню духовного світу). Саме в давньому світі є істинне щастя.
“Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті”, цей діалог є одним з кращих діалогів філософа. В ньому порушується найбільш важливе питання – питання людської істоти, а також істинного щастя в житті людини. Щастя є доступне всім. Воно не обмежується до якоїсь професії, бо всі, для прикладу, не можуть бути архітекторами. Щастя не обмежується ні до високого знання, ні до чину. Воно є у всьому світі і не переривається часом. Щоб бути щасливим, необхідно знати самого себе. У наших серцях є цілий Божий світ. Отже, щастя здобуваємо у вірі та самопізнанні.
Світло мудрості Григорія Сковороди
Серед діалогів 70- тих. рр,. зв’язаних спільністю задуму та дійових осіб, цей твір найбільш перевантажений теологічними міркуваннями та цитатами з Святого Письма.
Діалог “Кільце” фактично повторює думку діалогу “Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті”. В ньому говориться, що щастя є універсальне і знаходиться в середині кожного з нас. Але новим є те, що Сковорода добре окреслює щастя, як щось духовне і навіть каже, що воно є “світ душевний”.
Варто пригадати одну притчу, яка є в даному діалозі. Стародавній мудрець Едіп, заповів у спадок своєму сину книжку, яка називається “Сфінкс”. Він казав, що щастя є в тобі. Але хлопець був малий і нічого не розумів. Син цю книжку часто читав і знав сайже всю на пам’ять. Прийшов час і Едіп помер. Спершу сив вважав, що в цій книжці написана дуровина, бо не розумів її. В подарованій йому книжці, розповідається про чудовисько Сфінкса. Це чудовисько вбивало людей через те, що вони не могли розгадати його загадку. І коли Едіп розгадав її, чудовисько зникло. Пройшло багато часу і син почав задумуватися про сенс життя. Син зрозумів, що ледве не попався тому страшному, але зміг врятуватися, бо пізнав себе. Цікаво тут також сказано про Істину та Вічність. Істина є синонімом Вічності. Вона є чиста, нетлінна, єдина, бо Істина є всюди, завжди і у всьому. Особливе місце в діалозі займає символічна екзегеза Святого Письма.
«Слово Божье в жизни и творчестве Григория Сковороды»
Філософ стверджує, що Біблія є символічним світом, а тому він шукає за її зовнішньою оболонкою внутрішній алегоричний зміст. Також тут розкривається велика значимість Біблії і дає відповідь читачеві на питання: чому Біблія є книгою книг ?
Сковорода більшість своїх діалогів писав своїм друзям. Дуже важливим є вступ до твору “Буквар світу”. Цей твір отримує таку назву тому, що в середньовіччі та в добу Ренесансу світ порівнювався з книжкою. Сковорода також мав подібне бачення світу. У вступі до діалогу, він промовляє знаменитий грецький вислів γνοθι σεαυτόν, що означає “пізнай самого себе”. Ці слова були колись написані на Дельфійському храмі. Саме ці слова мали великий на формування світогляду Сковороди.
Сфінкс, який зараз стоїть в Єгипті, закликав людей до самопізнання. Але вони були проти покликання Сфінкса.
Далі в діалозі філософ ставить питання про закономірності розвитку природи і людини, пізнання світу і його закономірностей. Разом з тим через, через весь твір, проходить сувора критика дармоїдства, паразитизму та збагачення.
Наступний діалог “Ізраїльський змій” повністю присвячений символічному світу Біблії. Світ символів Святої Книги подібний до еллінського. Символ, який би він не був, має в собі таємну силу. В еллінських мудреців ці символи мали назву: empflemata та lievolyphica. А в Біблії називаються: чудеса, знамення, шляхи, образ, дім, місто, печать, престол та ін. Біблія є ковчег і рай Божий.
Великий мислитель пояснює нам Біблійний світ чисел та інші незрозумілі символи.
Твір “Жінка Лотова”, присвячений алегоричному тлумаченні Біблії, яку Сковорода вважає “третім світом”, тобто джерелом пізнання “мікрокосмоса” та “макрокосмоса” – природи та людини.
В своїх творах свої морально-етичні принципи загальної любові, самопізнання, самовдосконалення. Він стояв на шляху визнання “духовного начала”, що вічно співіснує з матеріальною природою. Він стверджує, що “макрокосм” і “мікрокосм” мають внутрішню “духовну натуру”, що весь світ складається з “матерії” та “форми”.
Шляхами Григорія Сковороди.
Сковорода вважає, що Біблія може бути “третім світом”, світом символів”, в якому розкривається “духовне”, “божествене” начало природи та людини. Алегорично витлумачував Біблію, визнаючи за нею право на участь у пізнавальному процесі.
Твір “Боротьба Архистратига Михаїла з Сатаною”, присвячена боротьбі вищих небесних сил: ангельських і сатанинських. Ці два царства, як каже Сковорода, в кожній людині ведуть вічну боротьбу. В цьому діалозі Архистратига Михаїла веде мову про те, як важко бути злим та легко бути благим. Він не тільки перемагає, але й протикає сатану списом. Далі йде бесіда ангельська, у якій говориться про те, як сатана відводить людину від істиного шляху. Сатана є нічний орел (пугач), який постійно веде боротьбу з денним орлом. Пусті мрії, погані та плотські думки, то є злі духи. Любов допомагає перебороти нам все зло. Тоді серце починає розширюватися, радіти. Але Сатана, який гасить вогонь Божества в нашому серці, зв’язує його туго. Щоб у наших серцях відбулася перемога над сатаною, ми повинні прийняти Христа, якого народила Богородиця.
Господь освятив наші серця Духом своїм. Цей Дух є законом в нас – Дорога, Правда і Життя (Ів. 14:6). І ми народжуємся від Духа Святого, бо те, що народжується від тіла є тіло, а від Духа є дух (Ів. 3:6).
Сковорода закликає нас до перемоги над Сатаною та злими духами. В кінці вище згаданого діалогу філософ говорить, що має настати оновлення світу. Тоді вже буде новий світ, без Сатани, коли земля повністю переміниться.
"Філософія серця" Григорія Савича Сковороди
Філософ показує нам, як ангели співають хвалебну пісню Господеві. Але на цьому тема боротьби з бісом не завершується. Бо в кожному з нас є свій біс, якого ми маємо перемогти. Сковорода розповідає про боротьбу зі своїм бісом у діалозі “Боротьба біса з Варсавою”. Варсава (в образі якого виступає автор), веде з бісом суперечку про природу людини і доводить, що людина схильна до добра і, що зло не є вродженим.
Вирішального значення надав у системі своїх філософських поглядів теорії “самопізнання”. Людина створена Богом і не залежить від природи. Суть “самопізнання” шукав у духовному началі, яке кориниться у серці і в думках людини.
Цікавою, на мій погляд, є байка “Пчела і шершень”, в якій Сковорода підносить ідею “сродної праці”, тобто такої праці, яка відповідає нахилам і здібностям людини. Великий філософ вчив, що труд є основою всієї “машини” життя. Він прославляв людей праці, як трудолюбивих, чистих серцем. Засуджував тих, що мають серце жадібне до золота.
Сковорода був переконаний, що “новий мир” треба шукати “там, где старое небо и земля”. Вірив, що люди, пізнавши зло, відкинуть його, коли в їх серцях восторжествує добро, буде “нова храмина” з новими формами людського співжиття. Філософ вважав самопізнання засобом подолання людських пороків.
Він мріяв про “духовну людину”, що у своїй діяльності керується високими пориваннями.
Письменник підносить ідею совісті, “как чистий хрусталь” правди, розуму. Щастя вбачав у тому, щоб жити відповідно до своєї природи, до свого стану.
Величезний вплив мали твори Сковороди на письменників наступних поколінь, зокрема Котляревського, Гулака-Артемовського, Гребінки, Квітки-Основ’яненка та ін.
Т. Шевченко у своєму вірші “А. О. Козачковському”, згадує своє дитинство і те, з якою любов’ю він переписував твори Сковороди.
Творчість Сковороди мала великий вплив на піднесення української культури.
Біблія завжди була надзвичайною книгою для філософа. Саме з Біблії і почалося формування філософської системи Сковороди. Він дуже її добре знав, вільно цитував, складав часто цілі симфонії із біблійних текстів. Біографи Сковороди свідчать, нібито він ніколи не розлучався з Біблією, так і помер з нею. У його свідомості це була якась надзвичайна величина, пізнати яку було потрібно кожному. І яких тільки імен, яких тільки назв не вишукував Сковорода, щоб достойно величати Біблію, з чим її не порівнював.
Біблія – це світ символів, який відкривається тільки обраним. Вона, наче море: там, де вода стоїть тихо – ховається безодня, в якій сховані дракони, що гублять людей. Це бідна удова, що тужить за померлим чоловіком, це – аптека для душі, де багато- багато ліків проти різних хворіб. Біблія подібна до мудрої і хазяйновитої людини, що своєчасно запаслася насінням для посіву, і врешті-решт вона сам Бог !
Той же, хто сам себе вже пізнав, повинен добре пам’ятати, що Біблія – це світ символів і розуміти її дослівно не можна. Кожне слово Біблії має приховане значення, яке буде зрозумілим тим, хто себе пізнав. Так робив і Сковорода.
Про Біблію як книгу Сковорода вчив, що написана вона Мойсеєм. Поетична форма цього твору, фігурально-символічний стиль цієї книги і дали привід людям неглибоким думати, що там оповідається про створення нашої планети, що землі близько 7000 років. Але це зовсім не так, бо “materia acterna”. Біблія оповідає про інше, коли там говорилось про те, що Бог сказав: “Хай буде світ”, то це потрібно розуміти, що Бог зробив світ символом себе, своєю ознакою. Сковорода говорить, що ним уся матерія перейнята. Він єдиний, він усюди і ніде, немає ні початку, ні кінця, наш світ і усі світи, коли вони без числа – це лише тінь Вічного. Вона іноді зникає, не стоїть постійно на одному місці і перетворюється у різні форми, але тільки не відходить від свого дерева життя.
Правильно зрозуміти Біблію важко, Сковорода рекомендує обрати собі у цій справі наставника, проводиря. Наставники – це ті мудрі люди, які розуміють мудрість Божу. До них Сковорода зараховує: Василія Великого, Івана Золотоустого, Григорія Назіянзина, Августина Блаженного, Григорія Великого та інших. Хто хоче зрозуміти Біблію, той не може бути до неї байдужим або лукавий. Між наставником і учнем повинно бути взаєморозуміння. Читати Біблію потрібно в міру, добре роздумуючи над кожним словом.
Така сама по собі філософська наука Сковороди – де філософія поєднується з богослов’ям в оригінальну, тільки Сковороді властиву мудрість, заради якої ця людина все життя ходила між людьми, не сходячи з дороги, а прямо йдучи за своєю ідеєю.Така гармонія життя і науки, слова і діла була у Сковороди.
Сковорода аргументує свій погляд на Біблію, наголошує, що Біблія не навчає нас брехні. Оскільки Бог сотворив світ, усе суще, він являю собою досконалість і правдиву Істину, Він вічний, до Нього нічого не було, а все, що є, почалося з Нього, з Його волі. Усе, що він сотворив, тимчасове, мінливе, це лише оболонка, у якій може ховатися (перебувати) Істина.
Що таке щастя ? Пізнання себе і Бога. Усвідомити своє щастя – значить знайти його. Воно є у нас самих. Людина повинна знаходити своє щастя внутрішнім самоаналізом. Царство Боже є всередині нас.
Впродовж тривалого часу про Сковороду говорилося як про бунтаря-революціонера, борця проти соціальної несправедливості. Тому необхідно наголосити, що його філософія не мала нічого спільного ні з так званою “революційністю”, ні з боротьбою з “експлататорами”. Коли б намагатися виразити коротко концепцію Сковороди, то вона звічала б так: сутність людини, місце її у Всесвіті та спосіб існування на землі.
