Це є рецензія на книгу Григорія Сковороди (Григорій Сковорода “Пізнай в собі людину” / Переклад, М. Кашуба. Переклад поезії, В. Войнович, 1995 – Львів: Світ, 1995. – 528). Ця книга є єдиним перекладом творів Сковороди на українську мову. Я студент УКУ філософсько-богословського факультету. На 2 курсі по предмету, який нас викладав ректор о. Борис Гудзяк, “християнська духовність” я написав рецензію на цю книгу, бо мав право вибору.
Якщо б мені довелося знову написати рецензію на цю книгу, то я би написав її абсолютно інакше. Основна мета цієї рецензії заохотити до читання творів фидатного українського Філософа. Переклад творів Сковороди дає змогу наблизитися до розуміння творчісті видатного Філософа. Враховуючи всі недоліки рецензії, я б хотів запропонувати для кращого розуміння творчості українського філософа скористатися також науковими матеріалами іншого видатного українського філософа Дмитра Чижевського (див. книгу "Нариси з історії філософії на Україні", "Філософія Г.С Сковороди" ), академіка філософії НАНУ Мипрослава Поповича ("Григорій сковорода. Філософія свободи.", прекрасною статею з інтернет-видання “історична правда” (стаття "Неспійманий світом. Сковорода ловив кайф від мандрів"), цікавими є також дослідження Леоніда Ушкалова про Сковороду. Також можна знайти в електронному варіанті повне зібрання творів мовою оригіналу.
На моє життя на пряму мав вплив вчення Григорія Сковороди про “сродну працю” . Він допоміг мені знайти моє покликання та отримати диплом бакалавра у тому університеті, у якому я мав покликання вчитися (зараз я вчуся на магістратурі УКУ філософсько-богословського факультету) !
Спадщина Григорія Сковороди велика: складається вона з філософських творів, збірки віршів “Сад божествених пісень”, збірки байок під назвою “Басни харковские”, а також віршів та притч.
Цікавим, повчальними, глибокими є твори Сковороди, які входять до книги “Пізнай в собі людину”, зокрема “Прокинувшись побачили славу його”, “Вхідні двері до християнського доброчестя”, “Нарцис. Розмова про те: пізнай себе”, “Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе”, “Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру”, “Суперечка біса з Варсавою” та інші. Він був глибоко освіченою свого часу людиною. Досконало знав ряд стародавніх та нових європейських мов, античну філософію та літературу.
Працював викладачем у Переяславському колегіумі. З 1769 року вів життя мандрівника. Саме під час мандрування ним написана більша частина творів, які переписувалися друзями та однодумцями філософа. Сковорода закликав до тихої мирної праці і близького до природи життя. Несучи свою науку і свої пісні в народні маси, використовував народну поезію. Проте в мові його творів поєднані старослов’янські, українські та російські елементи, що ускладнює розуміння його творів для читачів нашого часу.
Сковорода був твердо впевнений, що прийде “второе время”, вогонь знищить все мертвенне. Земля стане “землей живих, страной и царством любви без вражди и раздора”.
Григорій Сковорода, визначний філософ, письменник-просвітитель XVIII ст., посідає почесне місце в історії прогресивної української і світової культури. До цієї книги увійшли філософські праці великого українського філософа. Ці твори є основним джерелом для вивчення світогляду Григорія Сковороди, які можуть нас розкрити велику духовну спадщину українського народу.
Великі Українці - Григорій Сковорода (2008)
На початку цієї книжки є біографія Сковороди, написана М. І Ковалинським, який був другом видатного філософа і написав про нього достовірну біографію. Далі в книзі подаються твори, які Сковорода написав для вступу до курсу лекцій. Твори називаються “Прокинувшись, побачили славу його” та “Поцілуй мене поцілунками вуст своїх”, які були прочитано в Харківському колегіумі. В першому творі він подає богослов’я майбутнього воскресіння світу. Варсава каже: “Весь світ спить”… Але він закликає всіх до пробудження зі сну, ми маємо преобразитися, бо інакше не зможемо побачити Христа.
В кінці твору Варсава просить Господа, щоб він нас просвітив світлом, скільки око наше зможе стерпіти. Основна ідея твору полягає в тому, щоб ми, прийнявши Божу благодать, змогли преобразитися. Після цього ми “прокинемся” та з нашою участю прокинеться світ і воскресне разом з нами.
Малюнок з сайту skovoroda.org.ua
Починаючи від “Наркіса” і до кінця книги йдуть філософські діалоги Сковороди, в центрі яких стоїть думка про пізнання людиною самого себе. В пролозі цього діалогу розповідається про хлопця Наркіса, який в дзеркалі прозорих вод побачив себе і закохався. Цей образ до нас промовляє, щоб ми пізнали себе. Бо це таке солодке самопізнання. Бесіду ведуть герої Лука, Друг, Сосід, Клеопа, Філіп та ін. Але слід звернути особливу увагу на головниї героїв Луку та Друга. В ході бесіди з’ясовується, що Лука не може оглянути Біблії, яка є реальною їжею і лікуванням людських думок. Друг же відповів, що вся проблема в тому, що Лука не пізнав себе. Він думає, що бачить людське тіло, а насправді, як каже Друг бачить тільки землю. Коли приєдналась до них Клеопа, тоді мова пішла про те, що у всьому перебуває невидима сила, яка утримує все і всім керує. Ця сила утримує все, як пропорція і розташування фарб, які утримують картину. Бо фарби є ніщо, як бруд. Ми не можемо пізнати всі “Копернікові світі”, навіть якщо всіх їх виміряємо. В першу чергу, ми повинні пізнати себе. А глибоке серце людини і є людина. Подібно до того, як ми можемо пізнати церкву вимірявши її всю довготу та ширину, але з пізнанням плану її, ми пізнаємо цю будову і так само зможемо пізнати світ, планом якого є Слово Боже, яке його утримує. За пізнання самого себе і за віру в Христа ми зможемо воскреснути.
Г.Сковорода "Пройшли облака"
Порятунок народних мас Сковорода бачив у “самопізнанні”, “добродетели”, і “сродном труде”. Він критикував аморальність, розпусту, користолюбство.
Бідним він називав не того, хто не мав багацтва, а того, хто прагнув до наживи. Найважливішим елементом етики філософа є дружба і презирство до вовчого закону загальної ворожнечі. Він проповідував дружелюбого ставлення людини до людини, незлобливість, прямоту.
У діалозі “Асхань” Сковорода розкриває свою теорію самопізнання. В цьому відношенні твір продовжує тему “Наркіса”. Навіть дійові особи ті ж, що і в попередньому творі. У ньому ведеться порівняння Мойсея з Ісусом, котрі зображені на картинах. Хоч Мойсей не був Сином Людським, але той, хто пізнає його, той пізнає Христа.А хто пізнає Христа, той пізнає всіх пророків. Коли пізнаєш самого себе, тоді пізнаєш Христа і пророків. Без самопізнання нам відкритий лише тілесний Христос, а не духовний. Про самопізнання говориться в Старому Завіті. Мойсей к книзі “Повторення закону”, каже про пізнання самого себе “Слухай себе” (5 М. 5:1). Хоч в Біблії ці слова не сказані дослівно. Але до певної міри вони цю думку промовляють. В нас самиї приховано у серці Царство Небесне, храмина нетлінна, первородний син Авраама. Ці та інші образи, далі подані і обговорені в даному діалозі. Ми можемо відкрити у собі цю красу лише у випадку, якщо увіруємо в Бога та пізнаємо себе.
В наступному творі “Бесіда, названа двоє або про те, що блаженним бути легко”. Цей твір, як свідчить його назва, висвітлює теорію про двоїсту природу речей: зовнішню (матеріальну) та внутрішню (духовну).
Проте, в центрі уваги автора – думки про людину, її щастя. Освятити, значить заснувати та утвердити. Святе значить непорушне та непохитне. Виходячи з цього, Господь є Святий, тому що може заснувати щастя-храмину. Від Святого Бога нас відвертають солодкоголосі сирени. Сирени – це любомудри і все тілесне. Ми можемо послідувати за їх солодким співом та загинути.
Символами Бога духовного світу, протилежністю сиренам, є голубка та орел. Вони є вище сиренських вод. Голуб підносить наше серце над всім тлінням, а орел це той, що забрав на небо пророків Еноха (1 М. 5:24) та Іллю (2 Цар. 2:1,3,5,11). Орел у творі Сковороди, стосується переважно пророків. Сказано також про Ноя, який пливе до горба вічності. В цьому йому допомагає голуб. Цей голуб несе Ноєві благу вість. Invini portum Jesum. Caro, mundo, valete ! Sat me jactastis, Nune Mihi certaquies (з лат.-я зайшов у гавань – Ісуса. Плоть, світ, прощайте ! Досить ви мене непокоїли. Тепер у мене є надійний спокій). Ной причалює на цю гавань (1 М. 8:8-22). Птах, який знаменує віру в Христа є Еродій. На питання: “чи легко бути блаженним ?”, Сковорода відповідає, що важко бути злим; зло є непотрібне. Немає нічого потрібнішого Царства Божого, повітря, Бога.
В діалозі про “Давній світ” говориться, що є два світи. Наш матеріальний світ не є первинний. Але духовний світ є первородний. Цей давній світ поміщається у новому. Новий світ (матеріальний) є, немовби, тінню яблуні (тінню духовного світу). Саме в давньому світі є істинне щастя.
Серед діалогів 70- тих. рр,. зв’язаних спільністю задуму та дійових осіб, цей твір найбільш перевантажений теологічними міркуваннями та цитатами з Святого Письма.
Діалог “Кільце” фактично повторює думку діалогу “Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті”. В ньому говориться, що щастя є універсальне і знаходиться в середині кожного з нас. Але новим є те, що Сковорода добре окреслює щастя, як щось духовне і навіть каже, що воно є “світ душевний”.
Варто пригадати одну притчу, яка є в даному діалозі. Стародавній мудрець Едіп, заповів у спадок своєму сину книжку, яка називається “Сфінкс”. Він казав, що щастя є в тобі. Але хлопець був малий і нічого не розумів. Син цю книжку часто читав і знав сайже всю на пам’ять. Прийшов час і Едіп помер. Спершу сив вважав, що в цій книжці написана дуровина, бо не розумів її. В подарованій йому книжці, розповідається про чудовисько Сфінкса. Це чудовисько вбивало людей через те, що вони не могли розгадати його загадку. І коли Едіп розгадав її, чудовисько зникло. Пройшло багато часу і син почав задумуватися про сенс життя. Син зрозумів, що ледве не попався тому страшному, але зміг врятуватися, бо пізнав себе. Цікаво тут також сказано про Істину та Вічність. Істина є синонімом Вічності. Вона є чиста, нетлінна, єдина, бо Істина є всюди, завжди і у всьому. Особливе місце в діалозі займає символічна екзегеза Святого Письма.
Філософ стверджує, що Біблія є символічним світом, а тому він шукає за її зовнішньою оболонкою внутрішній алегоричний зміст. Також тут розкривається велика значимість Біблії і дає відповідь читачеві на питання: чому Біблія є книгою книг ?
Сковорода більшість своїх діалогів писав своїм друзям. Дуже важливим є вступ до твору “Буквар світу”. Цей твір отримує таку назву тому, що в середньовіччі та в добу Ренесансу світ порівнювався з книжкою. Сковорода також мав подібне бачення світу. У вступі до діалогу, він промовляє знаменитий грецький вислів γνοθι σεαυτόν, що означає “пізнай самого себе”. Ці слова були колись написані на Дельфійському храмі. Саме ці слова мали великий на формування світогляду Сковороди.
Сфінкс, який зараз стоїть в Єгипті, закликав людей до самопізнання. Але вони були проти покликання Сфінкса.
Далі в діалозі філософ ставить питання про закономірності розвитку природи і людини, пізнання світу і його закономірностей. Разом з тим через, через весь твір, проходить сувора критика дармоїдства, паразитизму та збагачення.
Наступний діалог “Ізраїльський змій” повністю присвячений символічному світу Біблії. Світ символів Святої Книги подібний до еллінського. Символ, який би він не був, має в собі таємну силу. В еллінських мудреців ці символи мали назву: empflemata та lievolyphica. А в Біблії називаються: чудеса, знамення, шляхи, образ, дім, місто, печать, престол та ін. Біблія є ковчег і рай Божий.
Великий мислитель пояснює нам Біблійний світ чисел та інші незрозумілі символи.
Твір “Жінка Лотова”, присвячений алегоричному тлумаченні Біблії, яку Сковорода вважає “третім світом”, тобто джерелом пізнання “мікрокосмоса” та “макрокосмоса” – природи та людини.
В своїх творах свої морально-етичні принципи загальної любові, самопізнання, самовдосконалення. Він стояв на шляху визнання “духовного начала”, що вічно співіснує з матеріальною природою. Він стверджує, що “макрокосм” і “мікрокосм” мають внутрішню “духовну натуру”, що весь світ складається з “матерії” та “форми”.
Шляхами Григорія Сковороди.
Сковорода вважає, що Біблія може бути “третім світом”, світом символів”, в якому розкривається “духовне”, “божествене” начало природи та людини. Алегорично витлумачував Біблію, визнаючи за нею право на участь у пізнавальному процесі.
Твір “Боротьба Архистратига Михаїла з Сатаною”, присвячена боротьбі вищих небесних сил: ангельських і сатанинських. Ці два царства, як каже Сковорода, в кожній людині ведуть вічну боротьбу. В цьому діалозі Архистратига Михаїла веде мову про те, як важко бути злим та легко бути благим. Він не тільки перемагає, але й протикає сатану списом. Далі йде бесіда ангельська, у якій говориться про те, як сатана відводить людину від істиного шляху. Сатана є нічний орел (пугач), який постійно веде боротьбу з денним орлом. Пусті мрії, погані та плотські думки, то є злі духи. Любов допомагає перебороти нам все зло. Тоді серце починає розширюватися, радіти. Але Сатана, який гасить вогонь Божества в нашому серці, зв’язує його туго. Щоб у наших серцях відбулася перемога над сатаною, ми повинні прийняти Христа, якого народила Богородиця.
Господь освятив наші серця Духом своїм. Цей Дух є законом в нас – Дорога, Правда і Життя (Ів. 14:6). І ми народжуємся від Духа Святого, бо те, що народжується від тіла є тіло, а від Духа є дух (Ів. 3:6).
Сковорода закликає нас до перемоги над Сатаною та злими духами. В кінці вище згаданого діалогу філософ говорить, що має настати оновлення світу. Тоді вже буде новий світ, без Сатани, коли земля повністю переміниться.
"Філософія серця" Григорія Савича Сковороди
Філософ показує нам, як ангели співають хвалебну пісню Господеві. Але на цьому тема боротьби з бісом не завершується. Бо в кожному з нас є свій біс, якого ми маємо перемогти. Сковорода розповідає про боротьбу зі своїм бісом у діалозі “Боротьба біса з Варсавою”. Варсава (в образі якого виступає автор), веде з бісом суперечку про природу людини і доводить, що людина схильна до добра і, що зло не є вродженим.
Вирішального значення надав у системі своїх філософських поглядів теорії “самопізнання”. Людина створена Богом і не залежить від природи. Суть “самопізнання” шукав у духовному началі, яке кориниться у серці і в думках людини.
Цікавою, на мій погляд, є байка “Пчела і шершень”, в якій Сковорода підносить ідею “сродної праці”, тобто такої праці, яка відповідає нахилам і здібностям людини. Великий філософ вчив, що труд є основою всієї “машини” життя. Він прославляв людей праці, як трудолюбивих, чистих серцем. Засуджував тих, що мають серце жадібне до золота.
Сковорода був переконаний, що “новий мир” треба шукати “там, где старое небо и земля”. Вірив, що люди, пізнавши зло, відкинуть його, коли в їх серцях восторжествує добро, буде “нова храмина” з новими формами людського співжиття. Філософ вважав самопізнання засобом подолання людських пороків.
Він мріяв про “духовну людину”, що у своїй діяльності керується високими пориваннями.
Письменник підносить ідею совісті, “как чистий хрусталь” правди, розуму. Щастя вбачав у тому, щоб жити відповідно до своєї природи, до свого стану.
Величезний вплив мали твори Сковороди на письменників наступних поколінь, зокрема Котляревського, Гулака-Артемовського, Гребінки, Квітки-Основ’яненка та ін.
Т. Шевченко у своєму вірші “А. О. Козачковському”, згадує своє дитинство і те, з якою любов’ю він переписував твори Сковороди.
Творчість Сковороди мала великий вплив на піднесення української культури.
Біблія завжди була надзвичайною книгою для філософа. Саме з Біблії і почалося формування філософської системи Сковороди. Він дуже її добре знав, вільно цитував, складав часто цілі симфонії із біблійних текстів. Біографи Сковороди свідчать, нібито він ніколи не розлучався з Біблією, так і помер з нею. У його свідомості це була якась надзвичайна величина, пізнати яку було потрібно кожному. І яких тільки імен, яких тільки назв не вишукував Сковорода, щоб достойно величати Біблію, з чим її не порівнював. Біблія – це світ символів, який відкривається тільки обраним. Вона, наче море: там, де вода стоїть тихо – ховається безодня, в якій сховані дракони, що гублять людей. Це бідна удова, що тужить за померлим чоловіком, це – аптека для душі, де багато- багато ліків проти різних хворіб. Біблія подібна до мудрої і хазяйновитої людини, що своєчасно запаслася насінням для посіву, і врешті-решт вона сам Бог !
Така сама по собі філософська наука Сковороди – де філософія поєднується з богослов’ям в оригінальну, тільки Сковороді властиву мудрість, заради якої ця людина все життя ходила між людьми, не сходячи з дороги, а прямо йдучи за своєю ідеєю.Така гармонія життя і науки, слова і діла була у Сковороди.
Сковорода аргументує свій погляд на Біблію, наголошує, що Біблія не навчає нас брехні. Оскільки Бог сотворив світ, усе суще, він являю собою досконалість і правдиву Істину, Він вічний, до Нього нічого не було, а все, що є, почалося з Нього, з Його волі. Усе, що він сотворив, тимчасове, мінливе, це лише оболонка, у якій може ховатися (перебувати) Істина.
Що таке щастя ? Пізнання себе і Бога. Усвідомити своє щастя – значить знайти його. Воно є у нас самих. Людина повинна знаходити своє щастя внутрішнім самоаналізом. Царство Боже є всередині нас.
Впродовж тривалого часу про Сковороду говорилося як про бунтаря-революціонера, борця проти соціальної несправедливості. Тому необхідно наголосити, що його філософія не мала нічого спільного ні з так званою “революційністю”, ні з боротьбою з “експлататорами”. Коли б намагатися виразити коротко концепцію Сковороди, то вона звічала б так: сутність людини, місце її у Всесвіті та спосіб існування на землі.
Радянський фільм "Григорий Сковорода" (1959)
Немає коментарів:
Дописати коментар