Про шовінізм ідеології РУССКОГО МИРА, яка немає нічого спільного з вірою та історією !

                                                                           

      Недавно дискутував з своїм другом Володею, який почав заперечувати Голодомор. В цій статті хочу звернути найперше увагу на те, що тих поглядів, яких став притримуватися Володя немають нічого спільного з християнською вірою. Так він себе вважає християнином та думаю ним він є, але може рано чи пізно він може заплямувати свою віру у Христа.

                                                                   

ІВАН III

        Ідею РУСКОГО МИРА є шовіністичною Російською ідеєю, яка немає нічого спільного з християнством. Формальним ґрунтом для висунення цієї доктрини було одруження другим шлюбом московського правителя великого князя Івана ІІІ на племінниці останнього візантійського імператора Констянтина ХІ — Софії Палеолог. Візантійська імперія мала тоді неабиякий культурний, релігійний та політичний вплив на всю середньовічну Східну Європу. З ближнього оточення Софії Палеолог походили ідеї, що сформулював в своєму посланні старець Філофей. Однак дослідники підмічають, що формально Софія не мала прав на Константинопольський престол, бо походила з «бокової гілки» Палеологів, тобто не була прямим нащадком візантійського імператора. Рушійним мотивом появи тези про 3-й Рим була боротьба князів московських за цесарський (імператорський, царський) титул, та за домінацію князівства московського серед інших східнослов'янських князівств, недавніх васалів Золотої Орди. Наступними трансформаціями цієї ідеї стали слов'янофільство, Радянський соціалізм, а також так звана Церквона ідея Церквона ідея "Третього Риму".

                                                                       

      Погоджуюсь з Володимиром, що треба боротися також і проти шовінізму англо-саксів (американців та англійців). Згоден, що Європа та Америка мають свій шовінізм. Не погоджуюся лише з одним. З його російським шовінізмом, але добре, що він не заважає нашій з ним дружбі. Один з викладачів УКУ Петро Гусак, у своїй науковій статті "Європейський союз: вперед до імперії?" довів, що Європейський союз це лише повернення до імперський ідей східного деспотизму. Вперше у Європі вони були втілені Олександром Македонським. Далі він у цій статті він довів, що Європейський Союз та Путінська Росія мають корені у східному деспотизмі. Вище я вже згадував про те, що Росіяни запозичили східну деспотичну ідеологію у Візантійців, якої до цього часу не було на Русі.
В Київській Русі не було деспотизму, бо владу князя обмежували бояри та народ. Також були інші закони. «Руська Правда» була основою влади народу, а не деспотизму князя.
                                                               

                                              Диявол спокушує Христа в пустелі !

       Тепер варто додати головні богословські аргументи. З вище сказаного ясно, що ця ідея немає нічого спільного з Христом та Церквою. Як в ідеології ЄС, а також взагалі нового світового порядку та РУССКОГО МИРА є одна спільна риса. Диявол тут не просто людину, а цілі народи. Не випадково Ісус був поведений у пустиню, щоб бути там спокушуваним 40 днів, як колись Ізраіль 40 років (Втор. 8. 2, 4; пор. Чис. 14. 34).
Він пропонує кожному владу, але той хто підпадає під спокуси, то він починає служити Дияволу, а Бог відходить на другий план.
Сатана спокушував Христа і ці спокуси стосуються напряму кожного з нас, Я не думаю писати роздуми про всі спокуси Сатани згідно Євангелія від Матвія (Мт. 4.8-16). Варто звернути увагу на третю:

 “Знову диявол бере Його на височенну гору, і показує Йому всі царства на світі та їхню славу, та й каже до Нього: «Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся!” (Мт. 4: 8-9).

       З цього уривку ясно, що Ісус не є проти політичної влади, як такої. Христос сказав "Кесарю кесареве, а Богові Боже" (Мк. 12: 13-17; Лк. 20: 20-26; Мт. 22: 15-22). Також Апостол Павло кажу у своїх Посланнях, що всяка влада від Бога (Рим 13:1-10). Але згідно цього уривку випливає, що Ісус відкинув найперше імперіалістичну владу. Бо всяка влада від Бога, але влада не людина. Ісус Христос є Царем, а тому не має потреби у владі. Диявол збрехав, бо він насправді владою не володіє, а Господь Ісус Христос є справжнім володарем всіх царств.
      Диявол спокушує цією спокусою не лише володарів, але й кожного з нас. Ця спокуса набрала масового характеру завдяки шовінізму, який ставить націю вище Бога. Таким чином людина, яка притримується цих ідей бере участь у володінні цього світу, але не як громадянин, а як деспот. До форм такого шовінізму належить ідея РУССКОГО МИРА.
     Погоджуюсь з Володею, що у світі найбільший вплив має невелике число людей. Він це називає жидо-масонською змовою. Я думаю, що жидівські та масонські впливи, то різні речі, хоча деколи, не дуже часто, а буває часто вони перетинаються. Так жиди зараз мають великий вплив у великій мірі завдяки династій Ротшельдів та Рокфейлерів, але не всі масони є жидами та й засновували цей рух не євреї. Та є багато найвпливовіших масонів, які не є жидами. на мою думку найкраще картину подій відображає фільм "Ендшпіль". Також гарними на цю тему є фільми "Господарі грошей", "Секс, як зброя геноцида", а також корейський фільм "Пропаганда", який треба фільтрувати, особливо напади на християнство, але зато він доходить до суті проблеми.

                                     Джейкоб Ротшельд (зліва) та Девід Рокфелер (зправа)


                                          

       На мою думку Путін скоріше всього входить до тої інституційної системи, проти якої є Волоимир. Я думаю він входить до Більдельберського клубу та є від нього залежний. Та навіть,  якщо він до нього не входить, то це нічого не міняє. Бо як вище доведено, що ідея РУССКОГО МИРА, яку сповідує Путін є спокусою цього світу. Через нього Диявол зводе людей. І горе людині, через яку спокуси прийдуть у цей світ (Мт. 18:7). Ітак всі знають, що Путін родом з КГБ.
      А на рахунок голодомору та Радянського союзу, то Володя оправдовує злочини Сталіна. Таким чином він стає сином убивці пророків (Мт. 23:31). Сталін був з дитинства у Бога не вірив. А за його правління всі знають, як він поводився з релігією. Гарно відображає його антирелігійний світогляд журнал "Безбожник у станка".
                              
                                         

                                                        Путін у формі капітана КГБ

      Гарні докази голодомору подає стаття "Голодомор: 23 докази геноциду й жодного спростування". Також є особисті свідчення про голодомор моєї сім'ї, які Володька відкинув.
     Володимир Іванов посилаючись на фільми "Крах США: Общий долг 100 триллионов долларов невозможно выплатить!!" та "100 концлагерей уже готовы в США" вірить, що вони дійсно існують. Немає ніякої достовірної інформації, що вони існують. Зато він не хоче визнати про реальні чистки Путіна та взагалі Путінський поворот до тоталітаризму. Та Путін насправді має каральну систему тюрми та психлікарні, у яких він позбувається опонентів.
     На останок хочу сказати, що на основі вищесказаного можна прийти до висновку, що ідея РУССКОГО МИРА немає нічого спільного ні з історією, ні з релігією. Альтернативою є український світ, а це означає бути собою.
    Пишу цю статті для Володі, але є надія, що її прочитає не лише він один. Надіюсь, що Володимир Іванов з своїм братом позбудиться цієї спокуси, яку так гарно замаскував Диявол !
 


                                      

Ісус Христос vs Зиґмунд Фройд: чи можливий діалог між вірою і психологією ?

Фото взято з сайту http://www.klassa.bg/

Вікторіанська епоха та фродівський переворот

       Фройдизм не можливий би був без Вікторіанської епохи. Вікторіанська епоха полягає в тому, що було дуже ригористичне розуміння щодо сексу. На приклад в той час жінка (або дівчина) не могла піти сама на вулицю без мами, тітки або слуги.

      Коли у Франка була зустріч з Уляною Кравченко (Юлією Шнайдер) у бібліотеці Оссолінських, то був великий виклик для суспільства. Також тоді жінка або дівчина мала закривати щільно всі частини тіла, окрім обличчя . Тому можна зрозуміти чому суспільство так зацікавилося вченням видатного філософа Зигмунта Фройда. Сам Фройд насправді відносився до жінок, так як всі інші, але його вчення дало пошовш пізнішої сексуальної революції.

      Насправді Вікторіанська епоха з своїм ригористичним світоглядом щодо сексу мало мала спільного з християнською доктриною, а таке відношення має впливи платоністичні та маніхейські, які зневажали тіло. Під впливом вчення Фройда суспільство впало в іншу крайність, а воно полягає у легітимізуванні хтивості та розпусти.

                                     Єврейські релігійні впливи на вчення Фройда

    Психоаналізм Зигмунта Фройда виріс на релігійному грунті. Це переконливо доводить Пол Джонсон у своїй книжці “Історія євреїв”. На його думку доктор З. Фройд лікував пацієнтів науковим шляхом, як це робить доктор. Він досліджував спчатку істерію, але на цьому він не зупинився. Він створив філософську систему, яка замінила йому віру.

    На справді видатний філософ себе до кінця життя індефікував з єврейським народом, але не тільки виключно у світському розумінні. Він мав європейську традиційну освіту, але не поривав з єврейськими зв’язками. Фройд особливо в останні роки життя індифікував себе з глибокою спадщиною єврейського народу. Він любив порівнювати себе з біблійним героєм Йосипом, який розгадував сни Фараона. Як ми знаємо, саме цей доктор почав свою світову кар’єру психоаналітика та видатного філософа з науковим тлумаченням слів. Також відомо, що перші психоаналітики були в основному євреї, а серед них був один вийняток, це найвідоміший  фройдівський учень Карл Густав Юнг. Він не був згідний у всьому з Фройдом, а тому він виключив його з свого найкового кола психоаналітиків як єретика.

   Хоча не варто серйозно довіряти упередженому антисеміту Девіду Дюку, але можна з ним погодитися, що Фройд ставився до християн, як до гоїв. Гоями називають юдеї усіх не євреїв, але у негативному значенні цього слова. Він у своєму відео на ютубі посилається на листи Фройда. Тому можна погодитися з Девідом Дюком принаймні щодо цього факту.

          Філософське вчення віденського психіатра Зигмунда Фройда

Віденський психіатр Зигмунт Фройд став відомий внаслідок відкриття впливу підсвідомості на життя людини. В той час панувала думка, що свідомість переважає над підсвідомістю. Психіатр Фройд на основі досліджень істерії та наукового тлумачення снів дійшов до висновку, що свдомість підпорядкована підсвідомості.

   На його думку великий вплив на життя людини мають її сексуальні бажання. Сексуальним бажанням австрійський психіатер назвав їх одним словом – лібідо. Фройд вважав, що людиною керують сексуальні бажання, а при стриманні їх вона сублімує. Під сублімацією психіатер розумів стримування сексуальних бажань та вітісненням у сферу підсвідомості. Людина може сублімувати свої сексуальні бажання наприклад у мистецтво та навіть релігію.

Далі вчення психиатра Фройда виходить за межі психіатрії. На його думку колись у прадавні часи був сильний деспотичний батько, який мав багато жінок та синів. Він над жінками мав секскальну владу, а сини йому заздрили. Тому вони його вбили. Потім вони почали жаліти, що вчинили злочин, а тому стали поклонятися батькові, як богові. Так виник комплекс Едіпа. Він полягає в тому, що є сім’я, у якій живуть мама, тато і син. Син ревнує маму до тата та подумки його вбиває. Так пояснює дію цього комплексу в повсякденному житті. Комплекс, який присутній у дівчат, то він назвав комплексом Електри.

  Таким чином Фройд порівнює релігію з неврозом. У своєму творі “Історія однієї ілюзії” він говорить також, що релігія виникла внаслідок того, що люди боялися сил природи. Він вважає, що релігії можна протиставити психологію та психіатрію, бо вона свою місію виконала. Без релігії на його думку, не можна було би звільнитися від сил природи і людина не змогла би перебороти страх перед її обличчям. Отже релігія тимчасове явище, а на її місці має стати наука.

    Появу релігії взагалі він вбачав, у потісі, яку розумів, як зворот до убитого батька. Про появу юдазму та взагалі монотоїстичної регілії він говорив у праці “Мойсей та монотеїзм”. На його думку Мойсея, який водив свій народ сорок років пустелею, євреї вбили. А потім по аналогії з культом убитого батька створили поклоніння небесному Отцю-Ягве.

                            Критика фройдівських поглядів на релігію

   Інший видатний філософ Поль Рікер розкритикував Зігмунта Фройда, а також його відношення до релігії. І можна з цими тезами погодитися, бо віденський психіатр мав упередженне ставлення до релігії, бо не практикував ані юдаїзм, ані християнство. Він, який був далекий, як так до синагоги не бачив правдивого релігійного життя, а лише його крайнощі. Тому П. Рікер вважає, що не є вдалою аналогія релігії з неврозом. Психоаналіз може показати релігійній людині її карикатуру, але побіч того спотворення залишається ще просторе поле та інші позитивні можливості для релігії.

    Якщо говорити про етнологічні  аргументи Фройда, то вони довільні. Насправді він надавав минулому свого значення, а його серйозно вивчав. На мою думку вже каменем спотикання є такі релігії, як індуїзм, буддизм, конфуціанство, даосизм, які лише комплексом Едіпа не поясниш, бо вони абсолютно відрізняються від монотоїстичних релігій, а також по інакшому осмислюють всесвіт порівняно з ранніми примітивними релігійними культами. Є така приказка, що в Індії є більше богів, аніж людей. Також важко вченим визначити точку релігійну приналежність будь-якого представника вищезгаданої релігії, бо вони можуть поклонятися без проблем і в храмах інших релігій. Ще важливою особливістю є те, що Абсолют не є особою, як у монотоїстичних релігіях. Таким чином етнологічні аргументи австрійського психіатра є суперечливі та суб’єктивні, що підтверджує вище сказане.

   Фройд також не зміг зрозуміти справжньої релігійної потіхи. Коли він говорив про вбивство синами батька, а також про потіху, яку вони отримали у поклонінні йому, то він тут не розрізняє два види потіхи. Перша є ідольська, яку ісповідували друзі Йова, а інша, яка зароджується від сили духа, яка немає нічого спільного з нарцисизмом і власною користю. Таким чином Зигмунт Фройд навіть на рівні спасіння людини не добачив справжнього поклоніння Богові, а лише бачив у всьому ідольське поклоніння (контраргументи взяті з книги о. Діонісія Павла Ляховича "Теодіцея").

                       Чи можливий діалог між вірою та психологію ?

   На сам кінець варто зазначити, що не можна весь психоаналіз зводити до фройдизму. Вже учень Фройда Юнг не погоджувався з Фройдом у всьому щодо негативного ставлення до релігії та бачив реальні позитиви в існуванні релігії. На мою думку можна знайти серед християн псиоаналітиків, яку використовують вчення Фройда для проповіді Слова Божого та служінні ближнім у Христі.

  Надіюсь християнські вчені повернуть психології душу, бо зараз нажаль наука про душу, стала наукою без душі та багато психологічних шкіл відійшли далеко від внутрішнього світу людини. Наприклад біхевіористи або психологи матеріалісти, які звели людський дух до тіла. Все таки є багато хороших християнських психологів, а тому є вся надія на них, що вони відродять правдиву психологію з цілісним баченням людини.

    Якщо говорити про співпрацю релігії та психологічних наук, то думаю це можливо. Вже навіть в Україні при церковних парафіях відкриті психологічні консультативні центри. Таким чином людина може вирішувати свою психологічні проблеми у психолога, а духовні у священника. Священники та психологи говорять про позитивний аспект цієї співпраці, який набагато ефективніше допомагає людям. 

    Така ж співпраця є також між психіатрами та духовенством. На свої власні очі бачив, який позитивний вплив має така співпраця для пацієнтів.

  Іншим важливим аспектом є допомога матерям, які зробили аборт. Жінки, які зробили аборт перебувають у постабортному синдромі. Без допомоги психолога та священника їм не обійтися. Психолог їй допомагає вилікуватися від психологічних травм, а завдяки священнику вона кається та як блудний син повертається до Отця.

 Всі аспекти співпраці віри та можу я не можу описати по обмеженості праці, а тому раджу читачам звернутися до праці філософа Пауля Тілліха “Мужність бути” де він виділяє цій темі достатньо уваги. Отже можна прийти до висновку, що як насправді не може бути суперечності між вірою та наукою, а також психологією та релігією. І психоаналіз також може бути християнським.

і. 

[1] пор. журнал КАНА № 2

Любов до ворогів на прикладі ЖЕНЕВСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО ПОВОДЖЕННЯ З ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМИ !

Добрий самарянин, як приклад любові до ворогів

                                                                           
      «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних»(Мт.5.44-45)

     Як ми маємо знищити, викорінити зло у нашому житті? Як нам відновити добрі відношення з тими людьми, які ворогують з нами? Цей простий засіб дає Спаситель.«Як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними» (Лк. 6; 31). Це коротка настанова Господа Ісуса Христа щодо того, як варто жити нам за законом Божим. Чого ми бажаємо собі, те маємо бажати й іншим, і чого не бажаємо та не робимо собі, того не бажаймо і не робімо іншим. Ще в Старому Завіті один із мудреців говорив: «Не рий іншому яму, сам потрапиш у неї...» (Сир. 27; 29).
   Ми ніколи не задумуємся, але ліберальні принципи прав людини походять від християнського Євангелія. Всі ці принципи можна знайти вже у Новому Завіті. Вони проголошені Господом нашим Ісусом Христом. Серед них є головна Заповідь любові ! "Один законник, спокушаючи Ісуса Христа, запитав Його: “Учителю, яка заповідь найбільша в законі?” Ісус сказав йому: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю (Втор. 6, 5). Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе (Лев. 19, 18). На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки” (Мф. 22, 36-40). Ця Заповідь стосується також наших ворогів (Мт.5.44-45). 

     Гарним прикладом приміненням цієї Заповіді є любов до війсьвополонених. Нажаль на війні часто люди поводяться, як не християни. Тому варто, щоб християни знали та реалізували на практиці у випадку війни  "Женевську конвенцію про проповодження з військовополоненими".
  Попередником цієї конвенції був святий Карл I Габсбург, який був останнім імператором Австро-Угорської імперії. За його правління, під час Першої світової війни, він та його війська гідно ставилися до полонених. Та взагалі імператор гідно поводився під час війни, а тому добрі діла та віра святого імператора лягли в основі Женевських конвенцій.

Військовополонені (фото взято з сайту "історична правда")

                                                          

    Женевські конвенції про захист жертв війни — міжнародні багатосторонні угоди в галузі законів і звичаїв війни, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів. Були підписані 12 серпня 1949 на Дипломатичній конференції ООН, що засідають в Женеві з 21 квітня по 12 серпня 1949. Набрали чинності 21 жовтня 1950.
      Женевські конвенції включають в себе чотири універсальних міжнародних договори: 1) Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях; 2) Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі; 3) Конвенція про поводження з військовополоненими; 4) Конвенція про захист цивільного населення під час війни .
      До об’єктів Конвенції, які зобов’язуються дотримуватися її належать країни, які підписали даний договір. Обидві сторони конфлікту зобов’язані навіть незважаючи на воєнний час згідно даної Конвенції гідно поводитися з військовополоненими. Ці забов’язання виникли внаслідок частих випадках жорстокого поводження з військовополоненими, що мають місце і у наш час.       Можна характеризувати норми Конвенції такими термінами:
1. Об'єкт злочину - порядок дотримання звичаїв та правил війни.
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечним діянням у формі: 1) поганого поводження з військовополоненими: а) яке мало місце неодноразово; б) пов'язаного з особливою жорстокістю; в) спрямованого проти хворих і поранених; г) недбалого виконання обов'язків щодо хворих і поранених, за відсутності ознак більш тяжкого злочину.
3. Суб'єктом злочину у першій його формі може бути будь-який військовослужбовець, а в другій - військовослужбовець, на якого покладено обов'язки по лікуванню хворих і поранених військовополонених і піклуванню про них (лікар, медсестра, санітар тощо)
4 Суб'єктивна сторона злочину характеризується у перших трьох його формах умислом, а в четвертій – необережністю.

                                 Колони військовополонених після взяття Києва ідуть під конвоєм до збірного табору. Вересень 1941. Архів ЦДВР (фото взято з сайту "історична правда")                                            
        Дотримуватися дану конвенцію зобов’язані всі держави, які підписали цю конвенцію. Високі Договірні сторони зобов’язані дотримуватися цієї Конвенції за всіх обставин. Положення цієї конвенції мусять дотримуватися, як у мирний та воєнний час. Хоча одна з держав, що перебувають у конфлікті, може не бти учасницею цієї Конвенції, держави, які є учасницями цієї Конвенції, залишаються забов’язаними нею у взаємовідносинах. У випадку конфлікту, який не має міжнародного характеру та виникає на територієї однієї з договірних сторін, кожна сторона зобов’язана не чинити насильства, захоплення заручників, а також не чинити наругу над людською гідністю, з особами, які не беруть активної участі у воєнних діях і з ними поводитися за будь яких обставин гуманно, без будь-якої дискримінації за расовою, релігійною чи класовою ознакою. Також потрібно підбирати поранених і хворих та надавати їм допомогу. Військовополоненими, у розумінні цієї Конвенції, є особи, які потрапили у полон до супротивника й належать до однієї з таких категорій. Також мають поводитися добре з іншими видами полонених, як з військовополоненими. Положення цієї Конвенції не перешкоджають гуманітарній діяльності, яку за згодою сторін конфлікту може здійснювати Міжнародний комітет Червоного Хреста чи будь-яка інша безстороння гуманітарна організація для захисту військовополонених і для полегшення їхнього становища (Стаття 1-11).
         З військовополоненини необхідно завжди поводитися гуманно. Не можна жодного військовополоненого не можна піддавати фізичному каліченню або медичним чи науковим експерементом будь-якого характеру, які не обґрунтовані лікувальними потребами військовополонених та мають здійснюватися в його інтересах. Також військовополонені мають бути захищені від актів насильства та будь-яких видів приниження гідності з боку публіки. Військовополонені за всіх обставин мають право на повагу до їхньої особи та честі. Так само це стосується жінок. Держава, що утримує в полоні, зобов’язана забезпечувати безоплатне утримання їх, а також надавати їм безоплатну медичну допомогу, якої вимагає їхній стан здоров’я. (Стаття 12-16).

Травень 1942 під Харковом. Все ті ж колони військовополонених тягнуться в табори. Архів ЦДВР ( фото взято з сайту "історична правда")   

          

        Кожен військовополонений під час допиту зобов’язаний повідомити лише своє прізвище, ім’я та військове звання, дату народження та армійський, полковий, особовий чи серійний номер або, якщо цього немає, іншу рівноцінну інформацію. Кожна сторона конфлікту має надати полоненому посвідчення особи із зазначенням прізвища власника. Будь-які фізичні чи моральні тортури та будь-яка інша форма примусу не можуть застосовуватися для одержання від них будь-яких відомостей. Також усі речі та предмети особистого користування, за винятком збої та військового спорядження (можуть залишатися у військовополоненого предмети для обундирування та офіційні). Військовополонених евакуюють якомогу скоріше до таборів, які знаходяться у достатній відстані від бойових дій. Евакуацію проводять гуманним способом (Стаття 16-20).

 Табір для полонених десь в Центральній Україні, більшість із мешканців таких таборів помре від голоду за кілька місяців. 20 серпня 1941 р. Архів ЦДВР (фото взято з сайту  "історична правда") 

                                                       
Інтегровані війсьвополонені мають знати про правила їх утримання у полоні. Також мають утримуватися в приміщеннях, які знаходяться на суходолі й надають повну гарантію гігієни та умов, які сприятливі для здоров’я. Військовополонених розташовують у місцевих сприятливих умовах. Приміщення у яких утримують військовополонених мають бути сприятливими для перебування у полоні та не нести небезпеку життю та здоров’ю. Основний добовий раціон харчування повинен бути достатнім за кількістю та якістю для підтримання здоров’я полонених. Їх забезпечують в достатній кількості водою та дозволяють паління тютюну. Заходи, що завдають шкоди харчуванню забороняються. Одяг та взуття військовополоненим видаються в достатній кількості державою. У всіх таборах відкриваються крамниці, де військовополонені можуть придбати продукти харчування, мило й тютюн, а також предмети повсякденного вжитку. Розцінка за будь-яких обставин не перевищує ціни місцевого ринку. Прибутки від цих крамниць використовуються на благо військовополонених. Держава, що утримує в полоні, зобов’язана дотримуватися всіх санітарно-профілактичних заходів, необхідних для забезпечення в таборах чистоти й умов, сприятливих для здоров’я, а також для запобігання епідемій. Особливий статус надається медикам та духовному персоналу (військовим капеланам), які затримані для надання послуг військовополоненим. До того ж вони не вважаються військовополоненими. Військовополонені користуються повною свободою виконувати їхні релігійні обов’язки. Переміщення військоволонених можливе лише, якщо переміщення не будуть загрожувати їхньому здоров’ю, якщо переміщення не вимагає їхня безпека. У випадку переміщення їм офіційно повідомляють про їхнє вибуття та нову поштову адресу. Витрати на переміщення покриває держава, що тримає у полоні (Статті 21-48).

Пункт збору взятих в полон в Харківському котлі. На передньому плані німецький солдат. Літо 1942. Архів ЦДВР (фото взято з сайту "історична правда")

     Інтегровані війсьвополонені мають знати про правила їх утримання у полоні. Також мають утримуватися в приміщеннях, які знаходяться на суходолі й надають повну гарантію гігієни та умов, які сприятливі для здоров’я. Військовополонених розташовують у місцевих сприятливих умовах. Приміщення у яких утримують військовополонених мають бути сприятливими для перебування у полоні та не нести небезпеку життю та здоров’ю. Основний добовий раціон харчування повинен бути достатнім за кількістю та якістю для підтримання здоров’я полонених. Їх забезпечують в достатній кількості водою та дозволяють паління тютюну. Заходи, що завдають шкоди харчуванню забороняються. Одяг та взуття військовополоненим видаються в достатній кількості державою. У всіх таборах відкриваються крамниці, де військовополонені можуть придбати продукти харчування, мило й тютюн, а також предмети повсякденного вжитку. Розцінка за будь-яких обставин не перевищує ціни місцевого ринку. Прибутки від цих крамниць використовуються на благо військовополонених. Держава, що утримує в полоні, зобов’язана дотримуватися всіх санітарно-профілактичних заходів, необхідних для забезпечення в таборах чистоти й умов, сприятливих для здоров’я, а також для запобігання епідемій. Особливий статус надається медикам та духовному персоналу (військовим капеланам), які затримані для надання послуг військовополоненим. До того ж вони не вважаються військовополоненими. Військовополонені  користуються повною свободою виконувати їхні релігійні обов’язки. Переміщення військоволонених можливе лише, якщо переміщення не будуть загрожувати їхньому здоров’ю, якщо переміщення не вимагає їхня безпека. У випадку переміщення їм офіційно повідомляють про їхнє вибуття та нову поштову адресу.  Витрати на переміщення покриває держава, що тримає у полоні (Статті 21-48).

                            Табір полонених під Харковом (фото взято з сайту "історична правда")


       Військовополонених можна залучати до табірних робіт та тих видів робіт, які зазначені в конвенції. Для них мають бути створені відповідні умови для праці, які стосуються помешкання, одягу та харчування. У жодному випадку не можна створювати тяжкі умови праці шляхом дисциплінарних заходів. Не можна використовувати полонених, яка має шкідливий для здоров’я або небезпечний характер, якщо він з власної волі не береться до цієї роботи. Ця робота також не має бути принизливою для полонених. Тривалість робочого дня не може бути надмірною. Відпочином у середині робочого дня має бути не менше, як година. Розмір винагороди за працю установлюється відповідно до статті 62 цієї Конвенції. Придатність до праці перевіряється шляхом медичних оглядів (Стаття 49-57).

Табір полонених під Харковом. Знято з німецького літака (фото взято з сайту "історична правда")

                                         
   Грошові суми військовополонених, які вилучені в них, то мають йти на їхню користь. Їм виплачують ці кошти відповідно до військового звання. Також отримують справедливу оплату за працю. Війсьвополоненим дають дозвіл на одержання грошових переказів, адресованих їм особисто, або колективних грошових переказів. Військовополонені, які є інвалідами або покалічені, то мають утримувати гроші від держави-покровительки, а інформацію їй має надіслати держава, яка утримує в полоні (Стаття 58-68).
   Військовополонений не повинен мати перешкод для зв’язку з зовнішнім світом, а в першу чергу родиною. (Стаття 59-77).

   Також люди в полоні мають право подавати військовим властям, від яких вони залежать, клопотання стосовно умов полону, яким їх віддають. Військовополонені мають свого представника, яким є офіцер, який старший за званням серед військовополонених. Представників військовополонених не мають право обмежувати виконанням будь-яких завдань, якщо це може утруднити виконання їхніх обов’язків (60-81).

      Конвенція закінчується статтями про кримінальними дисциплінарними санкції та про закінчення перебування у полоні (82-143).  

Роздуми про моє ім'я до дня іменин !

                                                                   
       «Мучениче страстотерпче, святий Димитріє, — співаємо на стихирах вечірні — ти чудами світиш світові, наче сонце. Тож святкуючи твою пам'ять, ми всі радіємо твоїми чудами, Блаженне…» А в п'ятій пісні канона утрені читаємо: «Ті, що з вірою щиро прибігають до твого храму, Димитріє, скоро звільняються від недуг і душевних терпінь» (Кондак на честь св. Дмитра)

  Пишучи далі "Щоденник" не можу не оминути події мого найменування. Я народився 7 грудня у день св. Катерини. Тому, якби я народився дівчиною, то мене б назвали б Катериною. Так як випадало на 7 грудня, то мене б могли б назвати на честь святого Меркурія, або ще якогось святого, що випадає на цей день.  

 Мене мама так назвала на честь моїх двох дідів та хресного. Першого звали Дмитро Веремієнко (мамина лінія), а другого Дмитро Тирусь (батькова лінія). Хресного звати Дмитро Веремієнко.
 Найпершо варто сказати про значення імені Дмитро. Воно пішло від імені грецької богині Деметри, яка була богинею плодючості. Тому моє ім'я означає плодючий.
  Імена просто не даються. Вони закликають до діяльності. Думаю це абсурдно говорити, що воно визначає долю. Ні ім'я лише вказує шлях, але до Бога та самого себе. Бо не випадково Ісус Христос дав нове ім'я Апостолові Симонові Петро. А ім'я Дмитро пішло від імені язичницької богині Деметри і означає - плодючий. Тому я маю прагнути бути плодючим !
 Також я маю брати приклад з святого Дмитра. Брати приклад з його любові, мудрості,  стійкості та віри. А це не так важко зробити. Мене надихає один приклад з його життя. Коли імператор Максиміан ввійшов у місто й викликав до себе Димитрія, останній сміливо визнав себе християнином і засудив марність римського ідолопоклонства. Максиміан дав вказівку посадити Димитрія до в'язниці. Тим часом імператор віддався ганебним гладіаторським побоїщам, милуючись, як його улюблений борець Лій скидав із високого помосту на списи воїнів, переможених ним християн. Відважний юнак Нестор, із солунських християн, прийшов до в'язниці, до свого наставника Димитрія, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм. Одержавши благословення, Нестор переміг Лія й скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як вбивця-язичник скидав християн. Розгніваний імператор наказав негайно позбавити життя святого мученика Нестора, а також послав воїнів до в'язниці пробити списами святого Димитрія. На світанку 8 листопада (за старим стилем 26 жовтня) 306 року в підземну в'язницю явились кати й пробили святого Димитрія списами.
 Надіюсь я так само буду благословляти людей на добрі діла ! Амінь !

"Добротолюбія" чи принесе духовну користь Церкві ?

                                    "Добротолюбіє"   обкладинка грецького видання
                           
 
    Зараз є дуже популярним збірник духовних творів православних авторів IV — XV століть "Добротолюбіє", який склали Никодимом Святогорецем та св. Макарієм Коринфським і була вперше опублікована грецькою мовою в 1782 році. Цей збірник укладали Афонські монахи. Тому більша частина текстів належать до ісіхаської традиції.Майже в тому ж часі  Паїсій Величковський (Величковський1722-1794) уклав слов'янську Філокалію під назвою «Добротолюбие» (п'ять томів), що була видана в Москві 1793 року і неодноразово перевидавалась до XX століття. Паїсій не лише переклав збірку Никодима, але й уклав її в іншому хронологічному порядку. Окремі тексти грецької Філокалії не ввійшли до слов'янського видання. Автор книги «Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві», добре знаної і на Заході, носив зі собою саме Добротолюбіє, укладене Паїсієм.. Цей збірник перекладений на українську мову Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаре́том. В українському та російських перекладах виданий у п'яти томах. Також виданий видавцництвом УГКЦ "Свічадо".   Чесно скажу, що я навіть першого цього збірника не прочитав до кінця та і не хотів читати. На мою думку до цього збірника увійшло багато хороших речей, але і таких, які принисуть Церкві лише шкоду. Думаю спершу зосередитися на позитивних аспектах духовного збірника.
   Сама назва збірника мовою оригіналу називається Φιλοκαλία, що для кращого перекладу варто це слово розділити на два слова φιλία означає любов та καλία Добро або Краса. Грецькою мовою слово καλία означає одночасно Добро і Красу бо це не лише з грецькою точки зору, але і  думки християнської духовності означає що справжня Краса має бути Доброю. А цим Добром та водночас Красою є наш Господь Бог. Ісуса Христа у Святому Письмі названо Добрим Пастирем (Йоа. 10:1-21). Мовою оригіналу Добрим його названо καλός, що означає водночас також Красивий. Думаю вжите це слово грецьке у цьому уривку не випадкове, бо Бог є водночас Добром та Красою, а справжня Краса мусить бути Доброю. Основна ідея збірника показати всю духовну красу людини у спілкуванні з Богом і про те, як монахи її досягали.
  Але багато в чому "Добротолюбіє" відходить від християнської суті. Так дійсно там можна знайти багато практичних порад для життя християнина, але книга відходить від Євангелівської суті. Про це гарно говорить Микола Бердяєв у книзі "ДУХ И РЕАЛЬНОСТЬ. Основы богочеловеческой духовности". Він про взагалі аскезу та "Добротолюбіє" говорить у розділі "Смысл аскезы".
   Він подає розрізнення хрисиянської та не-християнської аскези. Не-християнська аскеза признає сотворений світ сам по собі злим. Буддисти та грецькі аскети вважали матерію злом, а отже світ поганим самим по собі. Представниками такого грецького аскетизму були орфізм, а пізніше Платон та неоплатонізм. Ця грецька філософія пізніше вплинула на думку Отців Церкви.
  Християнська аскеза є абсолютно іншою. Бо сотворений світ вважає добрим, але тим, який завдяки людині впав у гріх. Джерело зла лежить не у матерії, але у свободі, у волі.
 Таким чином порівнюючи християнський та "християнський" аскетизми ось що Бердяев говорить у цій книзі:

        [...]Евангелие не есть аскетическая книга в том смысле, в каком позже появились христианские аскетические книги, аскетические наставления к духовной жизни. Достаточно сравнить Евангелие с "Добротолюбием" или с "Подражанием Христу"*, чтобы почувствовать огромное различие стиля, связанное с духовным различием по существу. В Евангелии говорит Бог, в аскетических книгах говорит человек. В Евангелии есть элементы, которые формально могут быть названы аскетическими, но в нем нельзя найти аскетической метафизики, родственной, например, неоплатонизму. Евангелие есть книга мессианская, если хотите, революционно-мессианская, а не аскетическая. В Библии, в юдаизме не было аскезы в том смысле, в каком он был в индусском религиозном типе, в орфизме, в неопифагорействе, в неоплатонизме. Аскеза явилась гораздо позже, например у ессеев, но это принадлежит уже эллинистическому миру. Путь пророческого вдохновения совсем не был аскетическим путем. Пророчество не отвращается, не отрешается от мира, народа и человечества, а обращено к ним ц служит им. Пророчество не было школой и методом духовного возрастания по ступеням. Пророк побеждает мир иным путем. Мессианизм очень глубоко отличается от аскетизма. Евангелие погружено в юдаистическую человеческую атмосферу, и ему чужды пути и методы аскетических и мистических школ Индии и Греции. Иисус Христос в своем человеческом образе совсем не напоминает аскета. Указывают на то, что он провел сорок дней в пустыне. Он не был бы вочеловечен, не был бы и человеком, если бы не испытал борьбы против искушений. Всякий подвижнический и героический путь человека через это проходит. Но Иисус Христос совсем не уходил от мира множественного, от человеческого мира в самых его низинах, он не отрешался от грешного мира, он нисходил к этому миру и смешивался с ним. Он жил среди людей, среди мытарей и грешников, посещал пиры. Фарисеи упрекали его в том, что он не соблюдает правил чистоты, соприкасается с нечистым. Евангелие есть благая весть о наступлении Царства Божьего, а не раскрытие аскетических методов для спасения души. Евангелие само по себе не обосновывает никакой аскетической школы [...]Евангелие требует не аскезы, а жертвы любви. Аскезы не было в апостольской церкви, ее не было во всем первохристианстве. Христианские мученики не был аскетами. Аскеза возникла позже. Принцип аскезы должен быть определен не по воздержанию, ограничению потребностей, отказу от благ мира, не по жертве собой во имя Бога и ближних, а по отношению к миру и человеку, к множественному, противополагаемому Единому. Неаскет по принципу может вести более "аскетическую жизнь", чем аскет, и все же не быть аскетом, т. е. принимать на себя муку множественного тварного мира и разделять его судьбу. Принцип аскезы противоположен принципу любви. Евангелие совсем не рекомендует многословия в молитве, совсем не учит спасению через уединенную молитву, и совсем не об этом будет спрошено Христом на страшном суде[...]               

  Тепер варто повернутися до самого твору "Добротолюбіє". Бердяєв говорить, що аскеза пустельного типу з самого потатку вчить про безпристрасність. Безпристасність рахує найвищим благом на землі Григорій Синаїт. Цим проникнуте все "Добротолюбіє". Аскетичні письменники цього твору вчать, що монах, це той, який від всіх відділився, але з всіма знаходиться в єднанні. Але єднання це безпристрасність і вона ніколи не прив'язана до сотворіння. Тут безпристрасність виражається у такий спосіб: світ є сумний, а хто втікає від світу є радісний. Безпристрасність особливо стосується жінок. Аскетична література повна панічно боялися жінок. Бладженний Діадох у "Добротолюбії" говорить "...сласть похотная свойствена естевсту нашему, как вложеная вь него чародея ради...". Тут на ПОДРУЖНЮ ЛЮБОВ нема натяку [1].

  У чернечу літературу впровадив термін "безпристрасність" (грец. απάθεια — букв. «безпристрастність», незворушність) Євагрій Понтійський. Він вважав, що безпристрасність уподібнює людину радше до ангелів, аніж до Бога, а навіть можна сказати більше - коли людина досягне досконалої безпристрасності, вона стане ангелом [2]. Інший Отець Йоан Ліствичник у своєму творі "Ліствиця" говорить, що ми маємо спершу досягаємо безпристрасності, а потім любові [3]. Як відомо твори цих Отців увійшли до "Добротолюбія".
  Цей термін критикував св. Єронім Стридонський. На його думку людина не може повністю визволитися від пристрастей а також ніхто не може сказати, що він без гріха. Єронім вбачав в апатеї поганське поняття, яке пелпгіани застосовували як синонім безгрішності. Ця пелагіанська теза про апатею поборюється насамперед Августином. На думку Томаша Шпідліка Єронім помиляється, бо слово απάθεια набуло чисто морального значення унаслідок полеміки проти мессаліан. Тому він приходить до висновку, що цей термін цілком православний  [4].
  Можна не погодитися з думкою Томаша Шпідліка, бо в нього немає чіткого розрізнення поняття аскези позитивної та негативної. Це розрізнення подає Бердяєв у вище згаданому творі "Дух и реальность". Він говорить, що є позитивна і негативна акскеза. З гріховними пристрастями можна боротися пробудженням позитивних, творчих духовних сил у людині, направленям волі на найвищі цінності. Самі пристрасті, які є руйнівні, можуть бути як матеріал життєвого процесу, перетворені у творчі чесноти, у пристрасті творчі, які служать людському духові. Негативна аскеза, про яку говориться у "Добротолюбії" полягає у байдужості та нелюбові до творіння. Це є відвернення від світу множинного, а саме від всього сотвореного світу, від всієї людської множинності, було зрозуміло, як необхідна умова любові до Єдиного. Так була розділена Євангелівська двуєдина заповідь любові до Бога та ближнього.
 Також сам Т. Шпідлік говорить, що схоластичні письменники Заходу розрізняють метафізичне значення пристрастей (сприйнятливість) та її психологічне значення (чуттєвий, жадальний та психологічний апетит). З моральної точки зору пристрасть сама по собі не є ані добра, ані погана, її вияв у чесноті робить морально доброю, ріх же робить її лихою. Стосовно розуму пристрасть не займає супротивну позицію і її можна викликати навмисно. Натомість для переважної більшості авторів "Добротолюбія" пристрасті не можуть бути ані добрими, ані нейтральними. Пристрасті такиим чином набирають лише негативного значення [5].
  Та доречі варто зазначити, що не всі автори "Добротолюбія", твори яких увійшли до цього духовного збірника, були наскільки православними, як про них говорять. Наприклад Ісаак Сирін був несторіанським єпископом. Авва Ісая був монофізитом. Також можна не погодитися з Т. Шпідліком, що гарантією доброго християнського вчення є праксис [6]. Так не можу заперечити, що хтось з вище згаданих святих вів неправедне життя. Ми маємо брати приклад насамперед з їхнього життя, але не факт, що їхнє духовне вчення зазнало негативних поганських впливів. Вони люди свого часу і треба враховувати їх світогляд. Навіть такий великий Отець, як святий Августин портапив під певні єретичні впливи [7], але це не применшує його святості та геніальності. Варто не забувати, що святі теж люди, а коли жили на землі теж помилялись та грішили. Зрозуміло, що у більшості випадків автори, які увійшли до "Добротолюбія" свідомо так думали, але є фактом, що вони вели праведне життя. 
  Нажаль ці негативні впливи досі присутні у християнстві. Не заперечую що є багато хороших Отців Церкви, які написали твори, які буквально будують Церкву і допомагають пепемогти гріх. Але Церква має не все буквально приймати від Отців Церкви, бо наслідки можуть бути тяжкі. Наприклад сповідники можуть давати неправильні настанови своїм вірним і вести їх хибним шляхом. Також такий спосіб молитви може привести багато шкоди. Я вже не говорю про самих монахів, які можуь возгордитися. 
 Цю проблему гордих монахів гарно виразив видатний український письменник та філософ Іван Франко у поемі "Святий Валентій". Там зображений "християнин" самітник, який був хорошою людиною поганином, а возгордився коли прийняв гностицизм, але у християнській формі. Поема закінчується повною катастрофою героя поеми. 
  Тому можна прийти до висновку, що "Добротолюбіє" несу у собі загрозу для духовного життя кожного вірного. Диявол старається зробити з духовності карикатуру і "духовністю" знищити духовність людей. Тоді християнство дійсно є виправдана аналогія Зигмунта Фройда релігії з неврозом. 
  Думаю, що з "Добротолюбія" містить також багато хороших речей, але якщо подавати цю інформацію вірним, то вона має бути профільстрованою видавцями книжок цього збірника, науковцями богословами і насамперед священниками, які будуть сповідати вірних.
 Але це вже інша тема ! 


[1] Вісник №1 Інституту родини і подружнього життя (УКУ) ст 13.

[2] Т. Шпідлік. Духовність християнського Сходу. Львів 1999. ст. 219 
[3]  див. СЛОВО 30.О союзе трех добродетелей, то есть о вере, надежде и любви.
    http://www.wco.ru/biblio/books/ioannl1/Main.htm

[4] Т. Шпідлік. Духовність християнського Сходу. Львів 1999. ст. 216-223
[5] Т. Шпідлік. Духовність християнського Сходу. Львів 1999. ст. 212-213
[6] Т. Шпідлік. Духовність християнського Сходу. Львів 1999. ст. 22
[7]  Вісник №1 Інституту родини і подружнього життя (УКУ) ст. 12-13

 [