У нас час постає важливе питання. Чи є людина мірою всіх речей ? Це питання глибоке і філософське. Видатний софіст Протагор з Абдери (485/80 – 411 до Р. Хр) сформулював ось таку антропологічну Максиму: “Всіх речей міра – людина, існуючих, що вони вже існують, і неіснуючих, що вони не існують”. Ту фразу інтерпретують як релятивіську, начеб то кожна людина суб’єктивно визначає, що є правдою, а що помилкою, що добром, а що злом, і т.д., і завзято критикують. Натомість вона має глибший зміст: те, як людина розуміє саму себе, свою власну об’тивну природу, є визначальником для її ставлення до інших людей, до світу і тансцедентної дійсності: до Божественного [1].
Людина міра всіх речей ! А чи гріх на заваді ?
Але попри це є негативний аспект. Людина перебуває у гріху. У посланні до Римлян апостола Павла говориться, що: “Адже всі згрішили й позбавлені Божої слави” (3:23). Це означає, що всі ми несемо провину за конкретні наші гріхи, а не гріхи Адама. Від Адама Та Єви нам передалася схильність до гріха, але ми не відповідаємо за провину Адама. Адам нам передав неволю грішності, але за рабство ми самі винні. А з цього випливає, що “плата за гріх – смерть” (До Римлян 6:23).
Як людина дійшла до цього стану ? Що стало причиною гріха ? Та що таке гріх ?
Не буду повторювати всю історію гріхопадіння та її пояснення, але буду в цій статті зосереджуватися на основних моментах. Розповідь про те, як змій спокушає людину – це психологічний шедевр. Змій прикидається дурнем. Він хоче, щоби жінка його повчила: «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?» Змій безмірно перебільшує і тим побуджує жінку до заперечення:
«Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді.
Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам:
„не їжте його, ані не доторкайтесь, а то вмрете!“» (Бут 3,2-3).
Лукас Кранах Старший "Адам і Єва"
Вже у цій відповіді Єви звучить тихий сумнів стосовно Божої доброти. І тут настає спокуса: «Ні, напевно не помрете!» Їжте лишень плоди з цього дерева! Бог не хоче дозволити вам щастя! Він хоче тримати вас нікчемними. Бог знає:
«Коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі,
і ви станете як Бог, що знає добро й зло» ( Бут 3,5).
Змій спотворив людині образ Бога: це нещасний Бог, чиє становище перебуває під загрозою від людини. Від цього Бога люди більше не хочуть бути залежними, вони беруть свою долю у власні руки. Тепер до гріха лише один крок.
«Пізнання добра і зла» у вірші 5 означає: людина сама хоче визначати, що добре, а що зле. Тим самим вона ставить себе на місце Бога. Зміїна отрута діє в душі Єви: Бог стає заздрісною істотою. Водночас плоди на забороненому дереві стають ще бажаніші. Вони стають раптом «вишукані, приємні, жадані». Невизначений стан душі Єви закінчився. Далі йде дія. Поодинокі кроки тонко психологічно розпрацьовані: вона побачила, взяла, з’їла, подала.
Альбрехт Дюрер. Адам и Ева. 1504
Нижче наведемо три найбільш відчутних наслідків гріха Адама, котрі ближче підведуть нас до біблійного розуміння проблеми гріхопадіння та відкуплення.
Духовна смерть людини
Як відомо, Адам і Єва, порушивши заборону Бога, одразу відчули якусь незвичну зміну, спочатку у своїй свідомості, а потім у своєму розумінні Бога. Вони чомусь усвідомили свою наготу, їм стало соромно за неї, і вони пробували приховати її (Бут. 3:7) [3]. Спочатку почуття сорому було спричинене їхньою фізичною наготою, але потім воно стало більш глибоким, бо почувши голос Господа Бога в саду, вони спробували сховатись від Нього серед дерев (Бут. 3:8). Зрозуміло, що це їм не вдалося, адже ніхто не може сховатися від Творця, хоч багато хто і намагається це зробити. З цього випливають важливе питання. Чому Адам і Єва боялися стати перед Богом голими, адже Він створив їй такими, і дотепер вони не соромились своєї наготи ?
Причина сорому полягає у усвідомленні відсутності віри в Боже Слово, у порушенні Його заборони, це автоматично потягло за собою почуття сорому, провини, страху і наготи, причому йшлось не просто про фізичну оголеність (пор. Євр. 4:11-13). Це означає відділення людини від Бога. Бог нас з самого початку огортав нас своєю Славою. Тому не було гріховної наготи, яка вказує на нашу смертність. Тому ми і відчуваємо сором від наготи, бо вона гріховна та не відображає справжню природа тіла та душі. Не в тому розумінні що тіло саме по собі погане, але в значенні неправильного напрямку життя тіла після гріхопадіння. Бо хто правильно живе, того тіло вже прославляється. Але про це поговоримо потім.
Таким чином, гріх, з якого випливає почуття сорому, провини і страху, зруйнував близькі, довірчі відносини людини з Богом, Джерелом її життя, і призвів до відчуження, що змусило людину втекти від Бога та сховатись (якщо це можливо), або, принаймні, не жити в безпосередній близькості до Бога. Це і є свого роду духовною смертю.
Цікаво ! Духовна смерть не тому, що Бог нас покинув, але тому що ми втікаємо від Бога. Наша гріховність відділяє нас від Нього. Він нас любить, а ми вибираємо не спілкування з ним. А втікаємо до свого егоїстичного Я. Але наше Я може жити лише у спілкуванні з Богом та людьми !
Адам і Єва після вигнання з раю. Середньовічна німецька мініатюра.
Фізична смерть людини
Багато атеїстів та чимало іншиих мислителів вбачають у розповіді про Адама і Єву тільки міф про походження людини, вважаючи його абсолютно неісторичним. Особливо вони заперечують, що фізична смерть людини – результат її гріха (Рим. 5:12). Вони висунули тезу, за якою людська смерть, як і народження є цілком природньою. Звичайно, кажуть вони, люди можуть, якщо захочуть, піти з життя раніше, здійснивший якийсь необачний вчинок. В них отже є аргумент, який ніби грунтується на досвіді. Всі ми знаємо, що смерть приходить цілком природнім шляхом, у похиилому віці або внаслідок хвороби. На їхню дямку це ніяк не пов’язано з гріхом прабатьків.
Якщо відповідати згідно Святого Письмо, то воно не заперечує що людська смерть настане наприкінці більш-менш тривалого природнього процесу, внаслідок припинення функціонування однієї з важливх сиистем необхідних для підтримки життя, або для його захисту (Бут. 3:19). Також у Святому Письмі не сказано, що людина безсмертна сама по собі. Безсмертний тільки Бог по Своїй природі (1 Тим. 6:16; Ів. 5:26).
Марнота (безглуздість і порожнеча існування)
Еволюціоністи вважають, що наша планета взагалі не призначена для будь-якої мети. В Святому Письмі знаходиться протилежна думка. Людина, відповідно до Святого Письма була призначена, щоб бути намісником Бога на Землі, керувати Землею і розвивати її ресурси, постійно перебуваючи в спілкуванні з Богом. Таким чином інші створіння були призначені для того, щоб служити людині як главі й володарю, і щоб вона керувала ними на славу Божу як уповноважений Богом господар.
Але гріх призвів до відчуження людини та світу. Людина стала причиною страждання всього творіння. Проти неї повстали стихії світу, а людина почала нещадно експлуатувати світ. Нажаль в людини стало переважати інструментальне відношення до світу, а це стало причиною багатьох страждань. В Новому Завіті говориться про те, що творіння повстало проти людини не випадково, а тому що вона згрішила: “… творіння підкорилося марноті не добровільно, а через того, хто його підкорив…”(Рим. 8:20).
Також великі проблеми людству приносить невпорядкований сексуальний спосіб життя. Здається ми володарі свого тіла, але якщо ми підпадаємо під гріховні пристрасті наше тіло живе одним життям, а ми іншим. Тобто ми вже не можемо володіти навіть собою. Наслідком гріховності є наприклад аборти та контрацепція, які призводять до масового вимирання людства. Наслідком абортів є жорстоке дітовбивство, де дитина помирає в страшних муках. Також в мам виникає поста бортний синдром, що є психологічною травмою на все життя, а яку до того не так просто вилікувати. Також від цього страждає батько абортованої дитини. Частіше всього такі чоловіки спиваються, стають наркоманами, або захоплюються екстремальними видами спорту, які призводять до смерті чоловіка. Наслідками як абортів, так і контрацепції є втрата працездатного населення. Тому ті люди, які користувалися контрацепцією вони часто помирають на самоті (бо немає тих, хто може їх доглянути) [4].
Як втрачається свобода людини ?
Як втрачається свобода ? На це питання гарно відповів Апостол Павло. Цю відповідь можна звести до таких тез:
- Споконвічно людина знала Бога і визнавала, що істина про світ і саму людину міститься в тому, що і світ, і людина зобов’язані своїм існуванням Богові Творцю (Рим. 1:18-21);
- Але люди навмисно стримували і придушували це знання Бога (Рим. 1:18); вони не бажали мати чи зберігати знання про Бога; не вважали, що це знання їм потрібне і відмовились визнавати Бога (Рим. 1:25);
- Наступник крок у цій втечі від Істинного і Живого Бога полягав в обожнюванні людини, тварин і сил природи (Рим. 1:23,25), внаслідок чого виник політеїзм, а людина піддалась як духовному, так і моральному знецінюванню.
Нам одразу можуть заперчити, бо існує так звана теорія еволюції релігії, яка заперечує тезу, що спершу існував монотеїзм. Вони заперечуюють на основі археологічних та історичних антропологічних досліджень, але за браком часу не ми не можемо звертатися до їхніх аргументів, а також тому, що їх ітак пропагують на кожному кроці. Але цю теорію заперечують реальні факти !
Коли Чарлз Дарвін прибув на Вогняну Землю в 1833 р., він вирішив, що зустрів аборигенів, які не мають жодної релігії. Величезне враження, яке це повідомлення справило на британців, відчувається дотепер. Чарльз Дарвін прийшов до цих висновків не випадково, бо він довгий час жив серед мешканців Вогненної Землі та вивчав їхню мову та звичаї, повідомив, що ідея Бога в них добре розвинута і немає підстав вважати, ніби колись ця ідея не була їм знайома.
У 1953-1954 рр. доктор Лео Поспішил почав вивчати папуасів капаука, жителів Нової Гвінеї. Мешкаючи у важкодоступній гірській місцевості, вони були відрізані від усіх сусідніх племен і нічого не знали про інший світ. Їхня культура, що відноситься до неоліту не зазнала щодних впливів. У своїй книзі про культуру і вірування капаука Лео Поспішил дає такий опис їхніх вірувань: “Увесь світ і все суще “задумане Угатуме”, Творцем. Природа Угатуме двоїста: вважають, що він чоловік та жінка; він має дві сутності і з’являється людям через двоїстість сонця і місяця. На моє запитання, чи є Угатуме сонцем і місяцем, я одержав негативну відповідь. Сонце і місяць – це тільки прояв Угатуме, котрий у такий спосіб виявляє себе. Угатуме всезнаючий, всемогутній і всюдисущий; йому приписують сотворення всіх речей і обумовлювання всіх подій”.
Людина, як було вище сказано сама навмисно втікає від Бога. Річ не втім, що людина не може бачити Божественної присутності, а в тому, що деякі люди свідомо відрікаються від цього знання. Гарним прикладом є відношення до Бога видатного вченого Фрнсіса Кріка, який відрив подвійну спіраль ДНК, висловлює таку думку: “Початок життя видається майже чудом; стільки труднощів довелося перебороти, щоб це стало можливим”. Однак вчений залишається переконаним атеїстом. Замість того, щоб визнати наявність Творця, він припускає початок життя в космосі, що воно зародилось десь там, а потім було перенесене на Землю.
Було встановлено, що подвійна спіраль ДНК є кодом, котрий предає найскладнішу інформацію. Якщо слідувати прийнятій гіпотезі, то потрібно було б визнати, що вона походить з розумного джерела. Однак коли доходить справа до визнання розумності джерела, то б багато хто відмовився від даної гіпотези. Чому ? А тому, що в такому разі розумне джерело може бути лише Богом – Творцем.
Видатний генетик - марксист Річард Левонтин пояснює свою філософсько-метеарістичну позицію: “… щоб наш матеріалізм був абсолютний, ми не маємо допустити, щоб Бог приникнув хоча б у вітальню нашого дому”.
Нагадуэмо знову слова апостола Павла: “…вони не вважали за потрібне пізнати Бога” (Рим. 1:28). Павло стверджує, що така позиція ганебна з морального та інтелектуального погляду: люди дадуть відповідь за неї перед Богом. Це стосується людей не лише минулих часів, але й наших сучасників [5].
Лише у Христі – людина міра всіх речей !
Зараз священики часто говорять про оправдання ділами, а не вірою. Говорять про пости, дотримання різних обрядів, моральних приписів, а про оправдання вірою можна почути частіше всього від протестантських пастирів, а не від православнихчи католицьких попів України. Про це написав Апостол Павло у посланні до Римлян. Оправдання вірою є центральною темою Послання до Римлян, а також всіх інших послань Апостола Павла. Але в цьому посланні ця тема розкрита найглибше, бо Апостол Павло мав змогу її так детально розкрити.
Не заперечуючи вартості старої економії спасіння, Павло окреслює її межі як перехідного періоду в загальному задумі спасіння (Гл. 3:23-25). Закон Мойсея в собі добрий і святий (Рим. 7:12), допоміг людині пізнати Божу волю, але не дав їй, однак внутрішньої сили для її сповнення. Таким чином закон спромігся тільки дати людині усвідомлення щодо її гріхоності й щодо потреби Божої допомоги (Рим. 3:20; 7:7-13; Гал. 3:19-22). Але ця допомога вияв виключно Божої ласки, обіцяна Авраамові ще перед даром закону (Рим 4; Гал. 3:16-18), тепер здійснена в Ісусі Христі: його смерть і воскресіння знищили старого, заплямованого гріхом Адама, чоловіка, і відбудували нове людство, образом якого є Христос (Рим. 5:12-21). Злучена вірою з Христом й одухотвореня його Духом, людина отримує як дар справжню справедливость і може жити згідно Божею волею (Рим.8:1-4). Її віра має, насправді, розвинутись в добрі діла, але ці діла, здійснені силою Святого Духа (Гал. 5:22-25; Рим 8:5-13), не є більше ділами закону, на які юдеї з гордістю покладали всю надію. Ці діла є доступні всім, що вірують, хоч би вони походять з поганства (Рим 4:11; Гал. 3:6-9,14). Тому Мойсеєва економія спасіння, що мала роль підготовки, тепер вже не дійсна.
Ці головні напрямки ескіз яких зроблено у Посланні до Галатів, згодом детальніше опрацьоване у Посланні до Римлян, подають нам чудовий виклад про грішне минуле всього людства (Рим. 1:18-3:20) і внутрішню боротьбу кожної людини (Рим. 7:14-25), про дарованість спасіння (Рим. 3:24 і в інших численних місцях), про творчу силу смерті та воскресіння Христа (Рим. 4:24нн; 5:6-11), учасниками яких стаємо вірою і хрещенням (Рим. 6:3-11;Гал. 3:26нн), про покликання всіх людей стати синами Божими (Рим. 8:14-17; Гал. 4:1-7), про любов і мудрість справедливого і вірного Бога, що провадить усім задумом спасіння на його різних етапах (Рим. 3:21-26; 8:31-39). Залишаються й есхатологічні перспективи: ми є спасенні в надії (Рим. 5:1-1; 8:24). Однак, так, як і в посланнях до Коринтян, наголос поставлений на дійсності вже розпочатого спасіння: християнин вже посідає Духа обітниці як первоплід (Рим 8:23), він живе у Христі (Рим. 6:11) і Христос живе у ньому (Гал. 2:20)[6].
В останній день творіння Бог сказав: “Створімо людину за образом Нашим” (Буття 1:26). Таким чином, Він закінчив Свою працю “особистим підписом”. Бог сформував людину із пороху і дав їй життя, поділившись Своїм власним подихом (Буття 2:7). У зв’язку з цим, людина є унікальним Божим творінням, маючи як матеріальну (тіло), так і нематеріальну (душа / дух) складові.
Бути «образом» чи «подобою» Божою у найбільш елементарному розумінні означає, що ми були створені, аби походити на Бога. Адам не походив на Бога у тому розумінні, що Бог має тіло і кров. Святе Письмо говорить, що «Бог є дух» (Івана 4:24) і, таким чином, існує без тіла. Тим не менше, тіло Адама відображає життя Бога тим, що воно володіло бездоганним здоров’ям і не підлягало смерті [7].
“Образ Бога стосується нематеріальної частини людини. Це ставить людину окремо від тваринного світу, готуючи її до влади, передбаченої Богом (Буття 1:28)” [8].
Але в Святому Письмі є багато місць, які доводять, що людина є сотворена суцільна на образ Господа Бога:
1. “Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла. Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої?”
(1 до Коринтян 6:18,19);
2. “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу…”
(До Римлян 12:1)
3. “Бо вправа тілесна мало корисна, а благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього.
Вірне це слово, і гідне всякого прийняття!”
(1 Тимофію 4:8,9) і так далі [9].
Таким чином людина є мірилом всіх речей лише у Христі. І це не новина. Вона не є продуктом науково-технічного прогресу, яке відбулося за останні півтора століття:
“Господи, Владико наш, яке то величне на цілій землі Твоє Ймення, Слава Твоя понад небесами ! З уст дітей й немовлят учинив Ти хвалу ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника. Коли бачу Твої небеса діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, то що є людина, що Ти пам'ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш ? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його! Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив: худобу дрібну та биків, їх усіх, а також степових звірів диких,
птаство небесне та риби морські, і все, що морськими дорогами ходить!
Господи, Боже наш, яке то величне на цілій землі Твоє Ймення !”
(Псалми 8:1-10).
А також цю думку має 148 псалом, який співається на недільній утреній:
“Хваліте Господа з небес, хваліте Його в висоті! Хваліте Його, всі Його Анголи, хваліте Його, усі війська Його: Хваліте Його, сонце й місяцю, хваліте Його, усі зорі ясні ! Хваліте Його, небеса із небес, та води, що над небесами ! Нехай Господа хвалять вони, бо Він наказав, і створились вони, Він їх поставив на вічні віки, дав наказа, і не переступлять його! Хваліть Господа також з землі: риби великі й безодні усі, огонь та град, сніг та туман, вітер бурхливий, що виконує слово Його, гори та пагірки всі, плідне дерево та всі кедрини, звірина й вся худоба, все плазуюче та птаство крилате, земні царі й всі народи, князі та всі судді землі, юнаки та дівиці, старі разом із дітьми, нехай усі хвалять Господнє Ім'я, бо Його тільки Ймення звеличилось, величність Його на землі й небесах! Він рога народу Своєму підніс! Слава всім богобійним Його, дітям Ізраїлевим, народові, що до Нього близький! Алілуя!” (Псалом 148:1-14).
У цих псалмах людина є тим, хто єднає духовний та матеріальний світ. Вона разом з всім сотвореним світом виконує основне своє призначення – воздає подячну хвалу Господеві. Безумовно без Воплоченого Христа людина б не могла виконувати основну свою місію славити Господа, але у Христі ми є царями. Не випадково після Хрещення ми отримуємо також Миропомазання. Ці два Таїнства є виявом Божої Тайни, а тому не випадково їх рахують як одне Таїнство. У Хрищенні ми входимо в Церкву, а у Миропомазанні отримуємо печать дару Святого Духа. Ми потенційно стаємо пророками, царями та священниками , а це ми можемо реалізувати славлячи Бога протягом свого життя. У тому і полягає наша подоба Божа !
[1] Петро Гусак. Людина мірило всіх речей. Релігії також. Ст. 1
[2] Петро Гусак. Людина мірило всіх речей. Релігії також. Ст. 5
[3] пор. «Одяг» Адама і Єви
[4] Д. Гудінг, Дж. Леннокс. Людина та її світогляд. У пошуках істини і реальності. Том 3. Українське Біблійне Товариство Київ 2007. ст. 442-449
[5] Д. Гудінг, Дж. Леннокс. Людина та її світогляд. Для чого ми живемо і яке наше призначення у світі?. Том 1. Українське Біблійне Товариство Київ 2007. ст. 224 – 233
[6] Єрусалимська Біблія. Новий Завіт і Псалми. Зі вступами та коментарями з “La Bible de Jerusalem”. Львів Видавництво “Свічадо” 2009. ст. 391-392
[7] Що означає сотворення людини за образом Божим ?
[8]Що означає сотворення людини за образом Божим ?
[9] http://www.faithandhealthconnection.org/.../Bible-Scripture-Verses-Q...
