Римо-Католицька Сотеріологія Монах Савва (Тутунов) - моя відповідь на критику Монаха Сави ( у примітках)

          Спaсіння є основна мета спасіння кожної людини. Але кожна людина може прийти до спасіння як тільки через Христа. Але щоб людина прийшла до Христа вона не має додавати до Божого об’явлення людських вчень які суперечать йому. Таку головну ідею має монах Сава у статті про Римсько – Католицьку церковну Сотеріологію (вчення про спасіння згідно Катехізисів).

           Перша помилка до якої одразу впадає Західна сотеріологія це зведення таїнств енної теорії спасіння до юридичного її аспекту .Так сталося не випадково бо Західна сотеріологічна думка зазнала впливу латинської термінології яка по своїй суті юридична[1]. Зараз Римо-Католицька Церква прагне позбутися цьої великої вади, але цьому процесу заважає вкорінення в цю термінології богословсько-культурне мислення заходу. Таким чином можна погодитися з думкою монаха Сави що це сотеріологічне богослов’я яке висвітлено особливо у Римо-Католицькому  Катехізисі є недосконале і є допущені грубі помилки, які суперечать вченню та традиції Церкви. Але монах Сава цю рецензію подав несправедливо тому що не подав що можна подати взамін а також показав у науковій формі що Східне богослов’я правильніше апріорі сформоване західного. Тому варто тут показати основні ідеї статті монаха Сави “Римо-Католицька Сотеріологія” та взірець за яким би можна було би краще будувати майбутню сотеріологію яка б не суперечила об’явленню та Західній культурі.

          Римо-Католицький катехізис вчить що коли людина впала в первородний гріх її природа не пошкодилася, але людина позбавилася Божої благодаті яка її обожувала та робила людину богом (пор. communacacio idiomatum). Таким чином з цього випливає що природна святість не походить від нашого образу, але є певний дар доповнення до природи. З цього випливає що природа не понесла зміни внаслідок природного гріха. Цю концепцію розкритикував Лоський, який казав що не існує в Християнстві вчення про “чисту людську природу”. В даному випадку на думку Лоського ми таким чином заперечуємо людську здатність до обожнення, яка в цьому випадку є лише наслідком надприродної благодаті і природа стає псевдоприродой[2]. Хоча з цього катехизисчу випливає що Римо-Католицька Церква поступово йде до того що наша природа пошкодилася. Нажаль коли навіть в даному Катехізисі прямо сказано про це то це слід розуміти лише термінологіяном виправленям. Але якщо йти далі по контексту се одно випливає що наша природа не пошкодилася[3].

        Далі з цього почали випливати догматичні помилки що почали стосуватися життя Церкви. Згідно цього ходу мислення випливає що Бог у хрещенні дає людині благодать, але вона має її далі попри це заслужити по життю. Немає Християнської думки де людина по Хрещенні зберігаю благодать протягом життя або її помножує. Вона її наново здобуває[4].

         В Катехизисі також говориться що Ціль Таїнства Пкаяння полягає в тому щоб відновити нас в благодаті Бога і зєднати нас в дружбі з ним та Цереквою. Це означає що таїнство Покаяння зводиться до примирення і подібно більше на певний юридичний конфлікт з Богом, який розв’язує Бог прощаючи гріхи. Таким чином забувається покаяння яко μετάνοία, що означає повну переміну[5].

      Зберігаючи традиційне Римо-Католицьке розрізнення двох видів гріха (смертного та щоденного), Катехизис 1992 року вчить про різниці між “вічною карою за гріх” внаслідок смертного гріха та, який упускається на сповіді, та “тимчасової кари”. Тимчасова кара мислиться як очищення від невпорядкованої прив’язаності до творіння. Нажаль тут Тайна Сповіді мислиться омовіння від певної нечистоти (нагадує старозавітнє очищення від ховнішньої скверни). Монах Сава каже що православне вчення тим відрізняється що в Східній традиції в сповіді наголошується на очищення перешкод – твариних сил та пристрастей які заважають нам всеціло устремлятися до Бога. Можна зрозуміти що новий катехизис зробив зусилля віддалитися від юридичного аспекту покаяння[6].

      З цього випливає також теологумен про чистилище, який має також свої недоліки. Теологумен легше можна виправити чим виразити догмат. Попри це він має такі недоліки. Дивно що під чистилищем тут розуміється очищення від невпоярдкованої прив’язаності до творіння. Ну як правильно відмічає св. Марк Ефеський що:

- Після смері немає руху волі ніякому направленні, що і признали самі Римо-Католики[7]. Тому вони не можуть повпливати на особистійсть, в тому числі на його прив’язаність до творіння.

-  Посмертні муки які не можуть змінити людину є очищенням від зовнішньої скверни (гріха) в старозавітньому її розумінні. При цьому що воно не перетворює погану волю в добру а це означає що воно безцільне, а значить не може існувати бо Премудрий Бог нічого не сотворив марно.

- В Катихизисі 1992 року сказано що людина може померти в “благодаті та дружбі Божій”, але потребує очищення. З цього випливає що хоч і душі не будуть очищені вогнем, вони не будуть менш достойні споглядання Бога, оскільки головним чином і потребує для бладжентсва[8].

- Вчення про чистилище протирічить християнському вченню про різні рівні райського блаженства яке залежить від рівня богопізнання кожного праведника, але це не пошкоде повноті блажентсва кожному окремо. А чистилище всіх зрівнює в такому випадку[9].

   Наслідком вчення про чистилище є вчення про індульгенції, які означають що Церква відпускає гріхі та звільняє мук від чистилища. Останнім часом йде тенденція розуміти чистилище як лише очищенні від скверни гріха, а не юридичне задоволення правосуддя Бога. Нажаль ця тенденція ще не закорінилася і тому є вчення про інтульгенції. Якщо розуміти чистилище як очищення від скверни гріха то тоді з цього випливає що не можна очистити людину “заочно” в силу заслуг певної особи.

Основа вчення про інтульгенції що вона їх роздає в силу заслуг Христа та святих. В цьому Катехизисі виглядає радше як “обмін святості” і всіма благами[10].

  Одже цей Катезихис 1992 року показав новий боговловський підхід. Але Римо-Католицька  Церква має бути повністю богословськи оновлена.      

    

---

[1] Найбільший вплив зазнала внаслідок юридичної термінології Тертуліана яка лягла в основу подальшого богослов’я та вчення св. Ансельма Кентерберійського яке ґрунтується на юридичних феодальних відносинах того часу

[2] Корені цього вчення можна знайти у Августина який у творах антипелагіських наголошував на Божій благодаті. Ця думка поширилася на все подальше західне богослов’я які згодом почали у всьому робити наголос на Божій благодаті. Ця концепція є обмежена тому що Августин вважав природу важливим чинником спасіння людини. Також тут є немає місця думки Григорія Богослова “Бог може все, але не може спасти тебе без тебе”.В значенні що людська природа по моксиму задіюється в контексті історії спасіння.

[3] Щоб краще це вчення то варто повернутися до Августинівської думки що наша природа пошкодилася.

[4]  І в цьому випадку Римо-Католикам варто повернутися від ідей Ансельма до Августина, якого думки не суперечать Біблії та традиції і радше доповнюють Східне богослов’я. За Августином хрещення змиває первородний гріх але є потенційний особистий гріх який очищає Сповідь та Євхаристія. Так думають також кападокійські Отці а також інші що походять з Сходу. 

[5] Цю проблему на мою думку можна вирішити повернувшись до Біблійного аспекту покаяння у літургійному конексті нашого часу. Священики дійсно на практиці так і роблять, але це твердження Катехизису заважає клиру рухатися в правильному напрямку.

[6] І тут одразу пробиваються недопарцювання літургійної реформи II Ватиканського собору. Тому це аспекти можна вирішити лише в контексті нової літургійної реформи

[7] Тут скоріше всього мається наувазі що людина вже зробила свій вибір в земському світі. Чистилище це вже дія Божа де людина залишається більш пасивною. Більший вплив мають добрі діла здобуті на землі чим молитви за мертвих.

[8]  Цю пункти також стосуються і Православного вчення про митарства. Якщо враховувати Східний контекст цього поняття сеодно це вчення має недоліки. На мою думку вчення про митарства та читилища має  не суперечити поняттям Аду та Лона Авраамового, які відділяють грішників від праведників. Але слід недооцінювати Божу любов, яка може і після смерті спасти грішників. Про це ми нажаль не знаємо точно.

[9] Всеодно тут є можливість чистилище по іншому позуміти яке є для того щоби приблизати до людини цю глибину блаженства. І це не суперечить також індивідуальному очищенню. Бо вчення про чистилище також грунтується на покаяльному 50 псалмі де Бог нас очищає ісопом, а це потребує нашої волі щоб прийняти це очищення.

[10]  Раніше рахувалося як чисто правове перечислення благодаті та святості. Така зміна прийшла внаслідок контрреформації яка кардинально змінила вчення про інтульгенції. Також слід врахувати II Ватиканський собор.

Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт мас ( моя рецензія на актуальну книгу) !

                                                                   

Видатний іспанський мислитель ХХ ст. Хосе Ортега-і-Гасет (1883-1955), у своїх філософських працях торкається різноманітних філософських питань, починаючи від філософії історії соціології та філософської антропології до культурології й естетики. У своєму знаменитому творі «Бунт мас» іспанський філософ розкриває основні принципи деморалізації Європи, наслідком яких стала навала мас. Автор вже на початку твору вказує на важливість цієї проблеми. Ми не маємо право прогнозувати «Бунт мас», бо це не лише якась політична подія, а по своїй суті, означає моральну та інтелектуальну кризу суспільства[1].
Європа терпить період деморалізації та занепаду, але людство на це не хоче звертати увагу. Причиною такої омани є зріст життя, який полягає в тому, що зросла можливість створювати небачені творіння техніки, а отже виготовляти величезну кількість різноманітних речей. Але це ні до чого хорошого не приводить, бо пересічна людина стала, нажаль мислити не під гаслом «Cogito, ergo sum», а «купую – отже існую». Тому, що людина сьогодення вважає, що живе на вершині розвитку цивілізації: не бачить свою власну особисту кризу[2].

Ортега подає конкретні причини постання мас, яку за його словами породжує ХІХ ст.. За певних історичних обставин шляхта втратила свої приватні права, а на її місце прийшла примітивна маса. Нажаль світом керує маса, яка не прагне перевершити себе. Внаслідок появи лібералізму в пересічної людини з’являються громадянські права. Людина маси не має своїх власних поглядів, хоча попри те намагається керувати світом[3].

В цьому Ортега бачть трагедію людства. Адже можуть бути наслідки непередбачувані. Поряд з причинами появи мас, дослідник цього феномену подає вже певні розв’язки цієї проблеми. «Світ і життя здалися відкритими, її душа замкнулася»[4]. Під цим Ортега мав на увазі, що людина стала байдужою до засад цивілізації і через це людина сьогодення більше зацікавлена в розвитку техніки ніж науки. Науковці створюють все новіші та новіші винаходи, але не розвивають науку. Науковець, який працює передовсім в емпіричній сфері науки, є праобразом маси. Так є тому, що науковець замкнувся в певній сфері науки, а поза неї буквально нічого не знає. Таким чином науковець навіть не в стані забезпечити внутрішнього поступу науки. Виходячи з вище сказаного, Ортега закликає науковців розвивати найперше внутрішній поступ науки та мати знання набагато ширші від тої сфери, якою займається науковець. Бо навіть емпірична наука, в своїй цілості, не є правдивою коли її відрізати від інших наук (математики, логіки, філософії і т.д.)[5].

Нажаль, за словоми Ортега, зараз не так багато людей з енциклопедичними знаннями, ніж скажімо в 1750 році. Також тенденцією стала зневага до «історичного знання». Таке історичне знання правлячих меншин уможливило неймовірний поступ ХІХ ст.. Нажаль воно не присутнє серед правлячих менших сьогодення, які у своїх політичних рішеннях повторюють помилки своїх попередників. Тому іспанський філософ в своєму нарисі закликає, щоб максимум «революція чи еволюція були історичні, а не анархіічні»[6].

Можна вивести три характерні риси, які притаманні цьому типу маси, виходячи з її психологічної структури:

-         Переконання, що життя легке, тому пересічна людина пересякнута почуттям влади та тріумфу.

-         Вона вважає себе довершеною. Це спонукає її відкидати всякий зовнішній авторитет та накидати свою перевагу.

-         Накидає всюди свій простацький погляд без всяких роздумів, за принципом «безпосередньої дії»[7].

Ця пересічна людина без власних поглядів прийшла на зміну домінуючому стану еліти. Нажаль, без домінуючого стану еліти не може нормально розвиватися суспільство. Тому, проблема яка постає внаслідок того, що маса перебрала владу в еліти стає центральною темою книги. Бо така влада «нової людини» з необхідністю приводить до тоталітаризму та деградації у всіх сферах життя.

Ортега-і-Гасет знайшов причини занепаду Європи. Основні причини цього процесу є дві:

-         Переміщення влади, яку європейський континент раніше тримав над рештою світу та над собою.

-         Деморалізація Європи.

Ці дві причин нерозривно пов’язані і проявляються у несамовитому буті мас. В нас час Європа перестає панувати, і не видно щоб хтось заступив її. Зараз зросла велика кількість націоналізмів, і всі починають повставати проти Європейських заповідей. Під європейським заповідями він розуміє, що за появою мас відбулась втрата поваги до верховної влади та деморалізація кожної особистості. Тоді він дає дуже мудру скептичну пораду: «Наймудріше поступає той, хто не довіряє нічому, що оповіщається, виставляється, випробовується і вихваляється. Все це зникне ще скоріше, як з’явилось. Все, починаючи від манії фізичного спорту (я маю на увазі манію, не самий спорт) аж до насильства в політиці, від «модерного мистецтва» до сонячних купелів на безглуздих модних курортах. Всі ці речі не мають коріння, бо все це пусті вигадки в гіршому розумінні слова, забаганки і примхи»[8].

Вирішення цієї проблеми він бачить шляхом консолідації Європи. Під консолідацією він розуміє «рішення збудувати велику націю з групи континентальних народів»[9], у «Велику національну Державу» Європи. Цій ідеї найбільше заважають комунізм та націоналізм, але найбільшу перепону він бачить в комунізмі, який може заполонити Європу не через самий комунізм, а в супереч йому.

Отже, Ортега-і-Гасет закликає нас, щоб ми виконували свої обов’язки та були відповідальними[10]. Адже без цих речей ми не зможемо жити в гуманному суспільстві.

В цій праці автор показує головні причини деградації суспільства майже у всіх сферах нашої діяльності. А саме це проявляється в політичній, науковій та моральній сферах нашого життя. Ортега пояснює, що цей занепад виник завдяки егоцентризму, падінню моральних норм та обов’язків, а також втратою людини зацікавленості основними засадами цивілізації, наукою заради неї самої, а не її винаходів та історією, яка завжди є вчителькою життя. Автор цієї праці закликає науковців розвивати перш за все внутрішній поступ науки, а не винаходи. Кожного з нас, а особливо політиків, до зацікавленості історією, яка допоможе не повторювати минулі помилки та уможливити поступ у політичних реформах та рішеннях. Закликає кожну людину довіряти лише тому, що достовірне, а цим достовірним є культурні засади та моральні цінності. Розв’язку феномену бунту мас він бачить в інтеграції Європи в єдину європейську націю, яка має повернути панівне становище Європи та зупинити добу влади мас.

---

[1] Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт мас. 1994. ст. 15-26

[2] Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт мас. 1994. ст. 33-44

[3] Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт мас. 1994. ст. 48-58

[4] Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт мас. 1994. ст. 59.

[5] Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт мас. 1994. ст. 79-85.

[6] Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт мас. 1994. ст. 66-72.

[7] Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт мас. 1994. ст. 73.

[8] Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт мас. 1994. ст. 133-134.

[9] Ортега-і-Гасет. Бунт мас. 1994. ст. 135.

[10] Ортега-і-Гасет. Бунт мас. 1994. ст. 136-139.

Що таке філософія ?

                                                                               

                                       

Рафаель Санті "Афінська школа", фреска Станца делла Сеньятура, кабінет Папи Римського

Бог сотворив людину на свій образ та на свою подобу. І посилив людей в раю. Людина мала уподібнитися Богові а значить Адам і Єва мали стати боголюдьми і тим самим поєднати Небо і Землю.А це означає що Адам і Єва вже у раю були філософами бо любили мудрість.Але щоб стати по справжньому мудрими вони мали уподібнитися Богові Премудрому.А під мудрістю тут розуміється на знання в якісному чи кількісному значенні а те призначання людини бути досконалим.А під любов'ю тут розуміється прагнення людини пізнати Бога,себе та реальність у всій повноті а також в уподібненні Богу , а точніше Тож будьте досконалі як я досконалий. Тому філософія –це любов до мудрості.Це визначення вперше дав їй Пітагор.Він  мав навазі що Бог єдиний Мудрець, а людина не є мудрою а її прагне бо є її любитель (слід не забувати що Пітагор вкладав в це визначення політеїстичне розуміння та давньогрецьку логіку мислення в це висловлювання тому в цій статті подається Християнське розуміння філософії) .Тому важко точно сказати що філософія це наука. Навіть якщо філософія вкладається в систему ,вона з методологічної точки зору стає наукою, але насправді вона відображає людську любов до Мудрості, прагнення пізнати світ у повноті внаслідок здивування. Це здивування відбувається тому що:

-Людина зустрічається з істиною або прагне з нею зустрітися;

-Навіть доросла людина здатна дивитися на свій дитячими очима, і таким чином вона позбавляється упереджень і здатна милуватися красою Бога та світу а не боротися проти них;

-Людина не прагне щось використовувати лише практично або прагматично, а здатна споглядати речі у всій їхній красі та повноті. Для прикладу не бачить в дереві не потенційне крісло для бару а баче дерево таким яким його створив Бог у всій його красі. І таким чином внаслідок такого споглядальньного а не прагматичного відношення до того ж дерева людина в міру використовує природні ресурси деревини;                                                                                                                                                  Вершиною здивування стає пізнання самого себе, Бога та світу.

                                                                         

Тому кожен з нас є філософом. нас  має певне бачення світу, певну несистематичну переважно картину пізнання, свою шкалу етичних категорій, естетичне бачення прекрасного.Та навіть кожна прибиральниця є філософом. Бо як сказав Аристотель в книзі Метафізика. « Всі люди від природи прагнуть знання », а також кожен з нас здатний дивуватися та любити Бога. Перепоною для уподібнення Богу стаємо ми самі собі. Хоча первородний гріх та демони тут теж грають велику роль.Бо хоча навіть коли під час хрещення змивається первородний гріх всеодно кожен з нас залишається до нього бути схильним, і часто ми свідомо піддаємося гріху і якщо ми не уподібнимося пресв’ятій Тройці , і якщо ми в житті не уподібнемося Христу то ми підкоримося глупоті та піддамося спокусам Сатани, і ми вже навіть філософами не зможемо бути тому що ми не підкорившись Св.Тройці та не уподібнившись Ісусу будемо дурними понад всяку глупоту та любов до мудрості обміняємо на штучну любов до гупоти яка сама по собі не можу бути , а лише як заперечення мудрості.

Тому пропоную зробити історичний екскурс про появу політеїстичної релігії,що дозволяє нам зрозуміти як відродилася правдива філософія та її правдиве значення для нас.Після подій з Вавилонською вежею людський егоїзм дійшов до краю.Бо людина на місце Бога хотіла поставити себе. Таке сталося Люцифером , людьми які не слухали слів Ноя, а також людей які за Біблією будували Вавилонську вежу.Але Бог їхню гординю наказав тим що вклав їм  уста різні мови,і вони таким чином роз порошилися по всьому світу.Люди в той час не могли будувати такі великі хмарочоси як в нас час, але будували Зікурати - храми для поклоніння шумерським,а пізніше Вавилонським Богам .Тому автор цього уривку під Вавилонською вежею мав на увазі Зікурат, який на рівнинній місцевості Тигра та Євфрату здавався дуже великою будівлею.Цей екскурс в історію дає нам змогу зрозуміти цей Біблійний уривок, який в свою чергу подає нам причину появи політеїстичних релігій згідно вчення Церкви. А його основне послання полягає в тому що якщо ми відвертаємося від Бога та ставимо себе на місце Нього то ми самі розпорошуємося, і як наслідок того ставимо ідолів замість нього і ми тому починаємо внаслідок духовної сліпоти поклонятися творінню а не Творцю. Ще важливо взяти до уваги першого історика релігії Продіка ,який сказав що політеїстичні релігії існують лише для практичної вигоди людей (тому що коли людина молиться богам за хороший урожай та приносе жертви їм то вона це робе не з любові до Бога чи до ближнього, а лише заради власної практичної вигоди).

                                                                        

 Вавилонська вежа

Так з’явилося велике число релігій , і кожна з них виконувала функції замінника Бога ідолами і також знаходила певне пояснення природним явищам та катаклізмом та давала певну картину світу та розписувала сценарій життя людини.Якщо уважно приглянутись до всесвітньої історії, то легко помітити що жерці нав’язували людям неправдиву картину світу та свідомо нав’язували політеїзм, щоб їх тримати в покорі. І звичайно приховували віру в правдивого Бога .До речі тому не слід звинувачувати людей які народилися в певній історичній культурі за то що вони не християни, тому що їм це нав’язала традиція та культура. Але були такі люди (вони і зараз є), які попри колективні та інші упередження стараються пізнати істину такою якою вона насправді є та реальність у всій її повноті.Такі люди називаються філосософами. Певні індивіди які не хочуть позбавитися цих упередження не є правдивими філософами,тому що вони думають що вони все знають ,  а правдивий філософ як Сократ знає що нічого не знаю, бо знає по справжньому тільки Бог.

Але були такі державні структури як грецькі поліси, які поширилися від теперішньої Іспанії до побережжя Чорного моря.І було таке місто як Мілет на території сучасної Туреччини. І там Фалес заснував першу філософську школу. Ця школа потрохи почала віддалятися від давньогрецької релігії і почала створювати першу науку в теперішньому значенні цього слова. Бо до цього в таких  країнах як Єгипет, Вавилонія, Фінікія та інших були лише практичні знання. Наприклад в є Єгипті геометрія була підпорядкована таким практичним цілям як будівництво пірамід та храмів,але немала теорем та аксіом які робили її наукою. А Греція була призначена на створення перших наук , бо її культурний грунт це передбачав. Як казав Мартін Гайдегер “До філософська мова греків була вже філософською”, і такою була культура в якій містилося бажання пізнати істину у всій повноті. Так починаючи від Фалеса виникає перша в світі наука філософія. Про її історію та поділ на філософські науки пізніше розповім  в інших статтях , але тоді доведеться в томах писати що думав кожен філософ про філософію.Тому скажу що філософія як наука має звільняти людину від упереджень, пізнання від опінії та направити людину на особисту зустріч з Буттям.

Але прийшов Ісус Христос,  Боголюдина і звершив людське пізнання звільнивши від гріха. Так тепер кожна людина коли єднається з Христом стає не тільки правдивим філософом але й мудрецем. Бо той є мудрий хто любить Бога та ближнього. Це сталося що Бог сам зійшов до людини і це вже не філософські пошуки істини. Але філософія це одна не втратила свою вартість . Бо філософія помічниця теології і допомагає її виразити. Невимовну віру виражає за допомогою розуму.

Але на цьому місія філософа не завершується. Тому варто пригадати слова Епікура. “Даремне вчення того філософа , яке не позбавляє душу від якого-небудь недугу”(фр. 221). Це означає що філософ має бути тою людиною яка не приховує істину а приводить людину до Істини, і в ніякому разі її не фальсифікує. Бо в певному розумінні справжній філософ подібний лікарю , бо філософ вказує людину на моральну спільноту та виступає проти хибної картини світу придумані людською уявою. Філософ відрізняється від доктора тим що він лікує не тіло а розум і приготовляє його до зустрічі з Богом. Тому на противагу емпіричним науковцям він очищує людське до наукове пізнання від опіній та різних хиб та очищає очі розуму на правдиве споглядання буття в загальному а не якоїсь його частини. І тому має філософ направляти кожного хворого на пізнання цінностей та Бога.

В цій статі я хотів подати дещо ширше значення терміну філософія , яке не обмежується до науки філософія а як загальне пізнання людини. Але також зауважив що філософія – як пізнання людини немає сенсу якщо воно не направлене на Бога і таким чином між філософіє та теологією якщо пізнанням Бога немає аж такого сильно розділення. Філософія таким чином це прагнення людини до пізнання  Істини , а Теологія є зустріч з нею (навіть  в науковому розумінні кожна наука сама собі філософія , хоча відрізняється від філософії як науки в нашому теперішньому розумінні ( метафізики,епістемології,,етики та ін. наук філософських) тим що вона вивчає буття загально а не як якусь її частину, як наприклад  зоолог лише тваринний світ а також має ґрунтується на апріорному (поза досвідом) пізнанні речей в розумінні що їй не потрібні досліди чи експерименти щоб пізнати світ але направлена на споглядання буття ).

Роздуми про Воплочення на основі твору Св. Атанасія Великого "Про Воплочення" !!!

                                                                                

 

                                                                  Атанасій Великий 
 
     Я в своїй роботі зосереджуюся на фундаментальному творі про Воплочення та Воскресіння Ісуса Христа св. Атанасія Великого “Про Воплочення”. В цьому творі автор згідно з Святим Письмом та Церковним переданням розкриває таїнство Волоченого Христа. На думку св.Атанасія Бог Воплотився саме за гріхопадіння людини, яке вона здійнила (Бут 3). На відмінно від Іринея Ліонського та Максима Ісповідник, які вважають що Логос Воплотився бо навіть, якщо би людина не вчила гріха, святий отець вважає, що Логос прийняв наше тіло по причині гріхопадіння та з любові до нього, як Отець Творець. 

                                                           
                                                   Відео про твори  св. Атанасія Великого  
                 

До Воплочення було три шляхи пізнати Бога:

-         Гармонія творіння;

-         Вія святих людей (образ та подобу Божу, а лише сам Бог що в ньому міститься образ та подоба. Під образом слід розуміти духовну сутність людини яка передалася людині від Бога та яка оновлена Христом ( мовою етики онтологічна цінність людини). Під подобою слід розуміти якості Божі до яких люди прагнуть уподібнитися (любов,святість і так далі-мовою етики якісні цінності). Подоба також тотожна Божій природі до якої ми прагнемо пророків через яких говорив Святий Дух);

-         Універсальний закон який Бог дав як і своєму народові так і язичникам. Під цим законом можна розуміти совість яка закладена в кожній людині.
                                                                             

                        
                         Христос Пантократор з Синайського монастиря, середина VI ст.
 
   Всі ці способи пізнання Бога є обмежені і тому Бог вибрав найкращий спосіб серед всіх можливих для спасіння людини. Людина як відомо своїм гріхом пошкодила образ Божий. Ніхто його не міг обновити – ні людина хворба якої гріх, на ангели які не сотворені на уподібнитися, але на відмінно від образу[1] подоба відображає найбільші Божі глибини, які людина не може пізнати до кінця, а покликана на їхнє вічне пізнання. Ісус не є сотворений на образ та подобу Божу, бо він сам є Образом[2] та Подобою[3] і тому сам є Богом. І вже своїм воплоченням Ісус здійснив обновлення образу людського.

   Христос-Логос коли Воплотився Він не перестав керувати світом, а тим більше Його присутність в тілі не заважало йому керувати всім сотвореним світом (пор. Мат 8,23-27; Мр 4,35-41; Лк 8,22-25). Вавжливе значення при воплоченні має також освячення тіла людини (обожнення), а разом з тим тіла кожної людини. Це освяченні відбулося поза часом, і по нашій вірі в Христа ми приймаємо це освячення Христом нас незалежно від віку та часу. Таким чином всі спокуси якими його спокусував Сатана, а також те що він їв, пив, був на весіллі у Кані Галілейській доводить що Він є 100% людиною. А чуда які він здійснив доводять що він є 100 % Бог[4].
                                                           

   Вища мета Божого Воплочення – воскресіння тіла. Щоб було воскресіння людини мало померти лише тіло, а не душа[5]. Бо тіло є немічною частиною людини тому що під час гріхопадіння душа померла лише духовно віддалившися від Бога. А це віддалення призвело до того що душа вже не перебувай в такій глибокій єдності з людиною і відділяється за цього після смерті людини. Очистивши тіло і душу Христос у Воскресінні їх поєднав у одне, як було до гріхопадіння.
                                                              

   Також тіло має важливе значення в контексті смерті Ісуса Христа. Христос помер у тілі та не одразу воскрес, тому що якби Він одразу би Воскрес то припинив бути об’єктом наших чуттів. І тому Він зійшов в Ад і обновив нас від смерті . З Аду Він визволив душі від смерті ( пор. Мат 27, 52-53) і тому ми вже не боємося смерті бо Ісус її переміг та можемо бути по своїй вірі одразу після смерті в раю (пор. Лк 39-43). Ще св.Атанасій подав інші причини чому саме Ісус Воскрес на третій день згідно з Писанням. Смерть є доказом Воскресіння Ісуса .Тому якщо б Христос Воскрес раніше то люди б могли не повірити у Воскресіння і Його триденне перебування в гробі також показало що Його тіло було дійсно мертве. Якщо би інтервал перебування в гробі був би більший то люди могли би засумніватися в реальності Воскресіння .

  Не всі люди в часи життя св. Атанасія погоджувалися з тим що Ісус є Господь.

  Перші  з них це юдеї. На їхню невіру Атанасій Великий відповів контраргументами:

-         Ніхто серед царів та пророків не родився з зіркою на небесах, яка б була знаком  його родження . Навіть коли родився цар Давид ніхто не знав про те що він буде царем і не було знаків, а лише те що Господь об’явив Самуїлу що Давид буде майбутнім царем . Навіть в Соломона не було такої слави, яка одразу від народження об’явилася при народженні Господа Ісуса Христа.

-         До моменту смерті Христа та після моменту Його смерті не помер за спасіння всіх людей.

-         Господь Бог Всемогутній Ісус Христос здобув перемогу над ідолопоклонством та магією, знищив їх з середини. І з моменту першого приходу Христа вони почали поступово зникати.

-         Логос ще до свого народження прийняв дари від ідолопоклонників. Це можна зрозуміти в багатьох значеннях. Найперше з них що Логос Творив разом з Отцем і Святим Духом (Бут 1-2), а також з’являвся пророкам. Коли наверталися язичники до Бога Ягве вони разом з тим поклонялися Логосу . Також ця теза св. Атанасія може означати, що астрологи (мудреці) знали що народиться Месія і здійснювали ще до того певне поклоніння . Але це поклоніння Логосу є зрозуміле тільки в контексті Його Воплочення.
                                                                             

-         Ісус Христос при житті чинив чуда яких ніяка сотворена сила не могла здійснити . А він чинив ці чуда як Бог.

-         Язичники поклонялися тому самому Богові що і євреї, а це доводить реальність Божественного воплочення Логосу на землі.

       Не лише юдеї сумнівалися у воплоченні Господа Ісуса Христа, але і язичники. Я не буду передавати всіх аргументів, але подам основний . Грецькі філософи бачили світ як велике Тіло ( скоріше всього за поширення філософії Стоїків). Як відомо Бог-Слово перебуває у кожній частині вселеної то в цьому немає нічого дивного. Бо можна провести аналогію як людська сила може проявлятися в конкретній дії певного її члена тіла а також людський розум. Так і Бог здатний діяти і у повноті проявлятися у своєму творінні метафізично поєднуючись з ним.

   Згідно цього твору можна прийти до висновку що Воплочення є найбільшим таїнством яке здійснив Господь. Тому не випадково згідно Церковного Передання Бог для спасіння людини використав більше сили чим при творенні світу. Я вважаю що цей текст має підштовхнути кожного з нас пізнавати це таїнство як і з допомогою віри та розуму. Бо є ще новітні Аріани (Свідки Єгови), але ми не маємо займатися апологетикою проти них. Ми маємо пізнати віру у Волоченого Христа такою якою вона є насправді, як це зробив св. Атанасій Великий.  
                                                                       

---

[1] Дух (дихання життя) який вдихнув Бог в людину Бут 2,7

[2]  2 Кор 4,4; 2 Кол 1,15

[3]  Фил 2,6 (переклад Івана Огієнка)

[4]  Св.Атанасій говорить у даному творі що такі чуда як оздоровлення Сліпонародженого, яке доводить не мою думку найбільш переконливо що Ісус Христос є Творцем світу рівний з Отцем та Святим Духом. Це так тому на мою думку, що навіть найкращі досягнення в медицині не можуть вилікувати сліпонародженого, а навіть якщо вона цього досягне вона не може разом з тим переобразити хворого, а це лише можливо за умови воплочення Бога-Слова, яке як і тілесно так і духовно вже тут на землі переобразить людину. Ангели це не в змозі зробити бо вони керують лише матеріальним світом і є вісниками Бога, але вони не можуть керувати так само як Бог людиною і не мають в своїй владі та навіть можливості відновлювати в людині образ та подобу Ягве. Бо це може зробити лише сам Ягве прийнявши, який у особі  Ісуса Христа став тілом.

[5] Про це свідчать Біблійні вірші: Йо 10,10 ; Лк 20,18; Ів 8,58