середу, 29 червня 2011 р.

XIII розділ книги Одкровення (коментар)

                                                                     

Видіння Івана Богослова на острові Патмос. З книги «Розкішний часослов герцога Беррійського»

           Щоб зрозуміти цей розділ, треба зрозуміти його найперше в контексті даної Біблійної книги. Спершу йде пролог (1:1-3) та листи церквам в Азії (1:4-3:22). Наступний блок складають пророчі видіння (4:1-22:21), до якого входить 13 розділ. Блок пророчі видіння складається з менших частин. Спершу йдуть події, що передують великому Божому дневі (4:1-16:21). Далі відбуваються події покарання Вавилону (17:1-19:10), наслідком якого стає знищення поганських народів (19:11-15). Книга завершується постанням неба нового та землі нової (21:1-22:21). З 4:1-5:14 Отець доручає Агнцеві долю світу, що призводить до того що Агнець, який керує історією спасіння та суду над світом, ламає 7 печатей (6:1-17). В даному контексті суду говориться про покарання безбожників, які були тоді Римськими володарями та переслідували християн1. Про суд над ними просять мученики в Бога (6:9-17)2. Далі йде поява 144 000 людей, які є також мучениками, які є насінням Церкви та приготовляють дорогу Другому приходу Христа. Це число не слід розуміти буквально. 12 (св’ященне число) у квадраті, помножене на 1000. Може також означати цілість вірних Христа і пов’язане з поняттям нового Ізраїля (Гал 6:16 ; Як 1:1; Од 11:1). Але логічно видається що всі вірні є новим Ізраїлем (7:9-17). 8 розділ говорить про розкриття 7 печаті (8:1-2) та про перших чотири сурми (8:6-13) . З 9-12 розділ говориться про 5 та 6 сурму, які ведуть до безпосередньої близькості кінцевої кари (10:1-11). Ще варто врахувати коли говориться про двох свідків, які є скоріше всього апостол Петро і Павло (11). 12 розділ говорить про переслідування Сатаною жінки (Народу Божого,Церкви, Богородиці).
                                                       

Великий Червоний Дракон і Жінка, зодягнена в Сонце
(Вільям Блейк, 1805–1810 роки)

          Лише в контексті суда Божого можна зрозуміти 13 розділ. Процес суду починає своє звершення починаючи з 14 розділу. В 14:8 говориться про падіння Вавилону, яка отримує свою кульмінацію в 20 розділу де суд довершується воскресінням праведних та постанням нового неба та нової землі. У вирі боротьби Церкви та Сатани (12) та суду, який відбувається вже сьогодні (14). 13 розділ описує про дію Сатани у світі, але в книзі одкровення немає жодного опису Сатани. Сатана це радше стан чим особа (1 Йо 4:3).
Розділ поділяється на 3 частини.
                                   
                                         


         В першій говориться що Дракон (Диявол) передає владу звіреві (13:1-10). Цікаво що тут немає детального опису дракона і взагалі в книзі Одкровення. Індефікація Диявола це не належить до галузі богослов’я, але радше до філософії. В 12,3 Це Сатана (пор. в 12:9 і 20:2), а в перекладі LXX “диявол”. Єврейське слово означає “обвинувачувач” (пор.12:10 ;Зах 3,1-2; Йов 1:6+). У юдейському переданні змій, або дракон придставляє силу зла, ворожу Богові і його народові, якого Бог має знищити в кінці часів (пор. Йов 3:8+). Сатана має за меті поглинути Церкву і тому він запускає Римську імперію, як річку (пор. Іс 8:7-8), щоб поглинути Церкву (Од 12:15;13). Сатана це все свідомо робить бо вважає себе Богом (Елогім), але ним не є (пор. Бут 3:5; Іс.14:12-14).
                                         

        В 13 розділі Сатана передає всю силу від Сатани (13:2; пор. 12:3+ Мт.4:8-9п ; Йо12:31+; 2 Сол 2:9). Тут стає зрозуміли що Сатана мавпує теофанію Трійці. Сатана подібно Отцю передає всю владу Сину, якого символізує змій. Можна також сказати що і Дракон має риси Агнця Божого (13:1). Диявол другому звірові передає всю владу на землі. Але вона є нереальна. Сутність діяльності Сатани на землі зводиться до того, щоб відвернути, по-можливості, кожну людину від Бога через різні види гріха, або, іншими словами, звернути людину з праведного шляху, шляху до Бога. І він спокушує навіть Боголюдину Христа:
Мат 4 8 Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, 9 та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! 10 Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! 11 Тоді позоставив диявол Його. І ось Анголи приступили, і служили Йому.
Диявол спокушував Христа Царствами, які насправді належать Богові (Рим 13). Так як змій спокушував Христа так він спокусив правителів, які відійшли від Бога. Тому наступний звір, вигляд якого скомбінував автор Апокаліпсису з Дан 7,4-6, є влада яка піддалася спокусам Диявола і стала йому служити. Влада сама по собі не погана бо від Бога, але Сатана і ми зможемо зробити її поганою. Це також стосується фальшивих релігійних культів, які діють напротивагу найбільшої заповіді любові.

                                                   

                                                     
         Наступний звір є уособленням фальшивих пророків і тому стосується кожного з нас. Ми можемо стати в служінні 2 наступним звірам і стати 3. Так далі цього звіра будуть називати “фальшивим пророком”(16 :13; 19:20; 20:10). Перед тим як описати повернення Сина Чоловічого (14:14-20; пор.19:11н і Мт 24:30). Йоан описує діяльність фальшивих христів (1 звір) і фальшивих пророків (2 звір), як перебачив сам Христос (Мт 24:24; Сол 2 2:9). У церкві Дух робить чуда, щоб привести до віри у Христа. Цей звір імітує Духа, так, як дракон і перший звір імітували Отця і Сина (13:3). Дракон, перший і другий звір є карикатурою на Трійцю. Варто зазначити що 3 звіром є конкретна особа, яка позначається числом 666. 666 означає “Кесар-Нерон”(єврейські літери). Це може означати також будь-якого злого управителя людьми незалежності до якої сфери впливу він належить, але виходячи з контексту політичний тиран або диктатор.
                                                 

        У цьому дійсно можна прогледіти найперше риси такі загальні спільні для 3 звірів. 1 надає владу 2 іншим, які служать йому. 1 це історичне обособлення звіра, псевдовоплочення Сатани, який як вірус проникає в людське життя та світ. Воно почалося починаючи з гріхопадіння Адами і Єви (Бут 3) і полягає не в прийнятті Слова (Йо 1:11). Тому такою рисою слід назвати гріх. Потім Сатана конкретизується в конкретних людях (13:14-20), які чинять жахливі вчинки. Тут можна помітити також деградацію людської душі, які відбувається під впливом Сатани. Можна зрозуміти це радше як вона деградує під впливом Сатани.

       Можливо тут за основу не тільки взята проблема мавпування Дияволом Трійці, але і те що в той час було присутня велика кількість Богів. І це може також асоціюватися з Тріадами божків.
Єдину , яку можна дати пораду що щоб не піддатися впливу змію треба постити, молитися і чинити добрі діла. І лише в цьому випадку ви зможемо відбити напади Диявола.
                         

Мій переклад уривку з Святого Письма з давньогрецької-койне (14 розділ Євангеліє від Йоана)

                                                                             

1.Не тривожтеся ваше серце ! Ви віруйте в Бога і в Мене віруйте 2. В домі Мого Отця багато келій. Коли не так, то Я сказав би вам, що іду1 напоготовити вам місце. 3. І Я йду приготувати місце вам і місце споготую, знову прийду2 і вас до Себе візьму, щоб де Я й ви були 4. І куди Я відхожу знаєте шлях.
5.Говорить Йому Тома: Господи не знаємо, де Ти відходеш і як же мені під силу дорогу знати ? 6. Говорить йому Ісус:Я є Той, Хто є Істиною і Життям та Шляхом ! До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене 7. Якщо б ви пізнали Мене, то б Отця Мого б ви пізнали.Відтепер знаєте Його і бачили Його. 8. Говорить йому Филип: “Господи, покажи нам Отця, і вистачить нам 9. Промовляє йому Ісус: скільки часу з вами Я є6,але ти не пізнав, Филипе Мене? Хто бачив Мене той бачив Отця. Як ти говориш покажи мені Отця ? 10.Чи не віруєш що Я у Отці і Отець у Мені Він є ? Слова що говорю вам не від Себе говорю вам, але Отець живе в Мені та творить діла Він. 11. Віруйте Мені що Я в Отці і Отець в Мені ! А коли ж ні, то за самих діл повірте7 12. Істинно, істинно говорю вам: той хто вірить в Мене, так само діла творитимете що я їх роблю. А й більше робитимете, бо я вже йду до Отця мого 13. І коли що просете у ім'я Моє, тому вчиню, щоб Отець у Сині прославився 14. Коли що просете Мене у ім'я Моє, я створю8
15. Якщо любите Мене, заповіді мої виконуйте 16. І я благатиму Отця, - і іншого Захисника дасть вам, щоб я з вами повіки був 17.Духа правди, якого не може прийняти, бо не бачить Його та не знає Його.Ви знаєте Його, що з вами перебуває, і у вас буде Він. 18. Я не залишу вас сиротами, - Я прийду до вас. 19.Ще трохи і світ Мене не побачить, ви ж бачите мене будете, бо я Живу і ви жите будете. 20.В той день пізнаєте ви, що я в Отці моєму, і ви у мені, і я у вас 21.Хто має заповіді Мої і їх дотримується, це той він є що любить Мене. Хто ж любить Мене, полюбить того Отець Мій, і я полюблю Його і об'явлю йому себе.
22. Каже Йому Юда, не Іскаріотський: Господи, і що сталося, що нам об'явити себе а не світові ? 23. Озвався Ісус і сказав Йому: якщо хтось любить Мене,той і Слова9 мого дотримується і Отець мій полюбить Його, і до Нього ми прийдемо, і келію разом в Ньому закладемо 24. А хто не любить мене, той слів моїх не дотримується. І Слово ,що чуєте, не є Моє, але Отця що послав Мене.
25. Ці речі я сказав вам, коли з вами перебував 26. Але ж Захисник Дух Святий, якого зішле Отець10, в ім'я Моє, Той вас навчить усього і нагадує вам, все що сказав вам Я. 27. Мир залишаю вам, мир свій даю вам ! Не як світ дає Я даю вам. Нехай тривожиться ваше серце і не лякається ! 28. Чули ви що сказав я вам: я відхожу і, повернусь до вас. Якщо б ви любили Мене ви б тішилися, тому що відхожу до Отця,- бо Отець значніший Мене є 29. І тепер я сказав вам перед тим, як воно настане, що коли воно настане увірували ви. 30. Не багато вже я говоритиму з вами, надходить бо світу правитель11. І у Мені не має нічого, 31. Але щоб знав
світ що я люблю Отця і як заповідав Мені Отець, так і творю. Уставайте, ходімо звідси.

пʼятницю, 17 червня 2011 р.

Коментар на 1 послання Йоана

На даний момент у нас час існує багато сект, які рахують що тільки їхня псевдо віра є правдивою. Тут мається наувазі про секти, які відійшли від християнства у нас час . В кожного християнина XXI ст. таким чином виникають питання як їм поводитися з сектантами а головне, які є критерії того що вони є сектантами. Це дуже важливо бо деколи люди навіть Свідків Єгови ставлять на один рівень з Протестантськими конфесіями які належать до Церкви . Але Християнри I-II ст. мали подібні проблеми. І на вище поставленні питання відповів як говорить Християнська традиція євангелист Йоан Богослов у трьох Соборних посланнях. Але за словами Раймонда Брауна автором не є Євангелист Йоан, але автор належе до Йоанівської традиції і можливо не був автором великої частини Євангелія від Йоана. Автор послання називає себе Пресвітером у значенні учень учнів Ісуса Христа .
Варто зосередитися на Першому посланні Йоана бо там висвітлено антиєретичне богослов’я. Варто зазначити що це є послання а не лист. Бо 2 та 3 Йо є листами на відміно від 1 Йо .
Саме послання має таку структуру :
1:1-4 Пролог
1:5-3:10 Частина 1. Бог є світло, а ми маємо ходити в світлі
3:11-5:12 Частина 2. Живіть як діти Бога любові
5:13-21 Завершення
З пролога одразу видно що це послання не одного автора про якого вище говорилося а цілої спільноти Йоанової. Адресатами є християни іншої Йоанівської спільноти у яких виникла схизма. Це були скоріше всього докети, яка заперечували реальність воплочення в тілі а також казали що вони мають якесь таємне знання гнозу і тому називалися гностиками . У 1 Йо об’єкт свідчення “ Слово житя”, хоча на відмінно від Йо більше підкреслюється життя чим “Слово”, яка була явлена. В пролозі 1 Йо слово менше персоніфіковано, чим у Євангелії від Йоана. “Слово” означає проголошення божественного життя ( 1 Йо 1:2), яка явлена в Ісусі і через Ісуса, складає вістку і дозволяє читачам самим брати в неї. І тим самим мати спільність (койнонію) з Живим Богом. Ця спільність ( 1 Йо 1:3-4) стуже джерелом радосты християнам та є одною з найважливіших складових християнської общини .
Далі основний текст починається (1:5-7) повторенням Йоанового тезісу про розділення світу на світло і темряву. І ці вірші мають прямий зв’язок з 1:1-4 тому що тут роз’яснюється далі що спільність з Богом (1:3+), який є світлом (1,5) і любов’ю ( 4,8.16) можна пізати з віри та братерської любові (2:10.11; 3,10; 17,23; 4,8.16) . Ця думка також має паралель з Євангелією від Йоана в тому що там є також є Слово – Ісус ( Йо 1:1,14,18) і світ (люди,суспільство) які не приймають Його (Йо 1:10-11).
В цьому посланні пресвітер зустрівся з проблемою неприйняття Живого Слова. Його неприймають лжевчителі, які небачать своєї гріховності. Істинні Християни на противагу ним не вважають себе праведниками але грішниками і тому публічно сповідують свої гріхи (1 Йо 1:9). Лжевчителі відводили християн від Христа тим що вважали себе безгрішнии і очевидно осуджували братів християн . Пресвітер засудив їх бо кожен хто говорить про свою безгрішність, робить Бога брехуном; а брехня є характеристикою не Бога а Сатани ( Йо 8:44). Дійсно 1 Йо нагадує, що якщо ми згрішимо у нас є захисник (утішитель) перед Отцем – Ісус Христос ( 1 Йо 2:1).
Ця ситуація і зараз є яскраво помітна. Нажаль протестанти немають сповіді з священиком бо вважають що їм має прощати гріхи лише Господь Бог. На їхню думку грішна людина не може відпустити іншій гріхи. Ну взагалі всі розколи в Церкві і поділ її на різні конфесії виник саме за не розуміння таких важливих речей як сповідь та відпущення гріхів. Насправді на тайні сповіді нам відпускає гріхи сам Бог і лише Він який кров’ю Слова може очистити нас від гріхів. Слід тут ввести уточнення, яке полягає в тому що Бог прощає гріхи через своїх посередників. Найперше було Йоанове Хрещення (Матв.3:1-6). Ісус дав владу прощати гріхи апостолові Петрові “І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі!” (Матв.16:19). А також цю владу мають і апостоли та духовенство (Матв.18:18).
В 2 розділі послання говориться про те що необхідно виконувати заповіді і тим самим сприяти звершення любові Божої (2:3-11). В цьому уривку говориться більше про Любов Божу до нас, як про нашу любов до Нього . Тут особливо виділена заповідь любити один одного (“брата свого”), як і в Йо 13:34; 15:12,17. Ця заповідь тут називається новою тому що ,попри свою старість і відомість всім без винятку християн, вона є новою тому вона має бути повністю реалізована в світі, який Ісус звільнив від влади темряви.
Далі в уривку 2:12-14 говорить пресвітер до своїх адресатів – дітей з християнської спільноти Йоана . Тут йде важлива ідея боротьби з лукавим та зі світом . Диявол завжди залишається спокусником (Бут 3,1-6; Йов 1,6+; Мт 4:1+), який підбурює людину до зла ( 1 Йо 3,8+). Але ми спізнали Сина (2:3), який перебуває в нас (1:3+,7+), охороняє нас від злого і робить нас переможцями “світу”( 4:4; 5:4-5) . Пресвітер каже що ця боротьба уже почалася. Вона полягає у противостоянні істинних християн проти лжевчителів та їх учнів. Істинний є християнин який є помазаним Святим Духом (2:7).І його знання Бога полягає очевидно не в тому як він добре знає Святе Письмо або Традицію. А у вірі та любові у Христі. Наші знання про Бога є частинні і не є досконалими (1 Кор. 13:9-12), але за допомогою них ми можемо пізнати що Бог є Любов та наш Батечко. Більшість теперішніх сектантів більше наголошують не на любові до Бога а на знанні Бога. Невже наша любов буде полягати в тому що ми добре будемо знати Біблію чи будемо вегетаріанцями. Ні наша любов полягає в тому що ми чинемо милосердні діла нашим браттям і живемо смиренним життям. Кожен з нас стає лжевчителем коли живе як фарисей у притчі про “митника та фарисея” (Лк 18:9-14). І тут можна дійти до простої істини що якщо ми будемо щирими, нелицемірними та будемо поборювати своє марнославство то ми лише тоді будемо Християнами. Бо в житті найважче покаятися не грішнику, але праведнику. Бо часто ми вважаємо що ми є праведні а інші є грішні. А як важко визнати свою гріховність, але як легко інших людей осуджувати.
В 1 Йо 2:28-3:3 виділено багато уваги парусії (Другому приходу Ісуса Христа). Ісус вже присутній серед всіх віруючих (пор. Матв. 1:23). Але повністю ця єдність буде досягнута при парусії.
Тут також говориться про Боже Батьківство щодо нас. А ми можемо бути ними, якщо ми будемо робити правду та любити своїх братів .Любов у посланні Йоана невіддільна від віри та заповідей (5:1-5) .А ця віра безумовно полягає у Триєдиного Бога та Христа, який помер за наші гріхи (5:5-13).
Починаючи від 3:1 до 5:12 Йоан розкриває вість про Любов або про те як ми є дітьми Божими .Ми за Божої Любові є дітьми Божими. Але Бог нас наскільки любить, що навіть обіцяє нам понад те що ми є дітьми Божими (3:2). Цей вірш доводить що не можна обмежувати відносини Бога та людини аналогічних людині відносин батько-син.
В 3:15 на прикладі Каїна показано що ненависть є вид вбивства : “ Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець …>”. Тут вжито слово душогубець, яке в даному конетексті означає що він може вбити людину своєю ненависть духовну і разом з тим є самогубцем бо губить свою душу (пор. Матв. 10:28). Ми наротивагу ненависті маємо мати таку любов, що навіть за любові бути готовими покласти життя за наших братів 3:16. Це не є самогубство та необхідність з якою ми це робимо. Це є наша суть. Бо ми перебуваючи у Христі стаємо як Христос і стаємо христом: “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому” (Ів. 6: 56). Про дві природи у людині говорить послання до Римлян (8:9-27). Це є так тому що ми маємо дві природи як Христос ( Кол. 2:8). Таким чином той хто відкидає Христа є по природі антихрист ( 1 Йо 3:22) і той є убивця як Диявол (Йо 8:44). Таким чином сенс того що ми є Божі діти полягає в тому щоб ми вірували в Ісуса Христа та любили один одного (3:23) .
В християн виникає важливу питання, як відрізнити правдивого християнина від лжевчителя. Найперше потрібно переконатися в тому, що ті, які посилаються на Божий Дух не є в дійсності спонукані духом світу. Їх можна пізнати по їх плодах ( Мт. 7:15-20), по їхніх схильностях (пор. 2:3-6.13-14 і так далі), а передовсім в тому що вони кажуть про Христа (вв. 2-3) .Кожний, хто в Дусі признає Ісуса Христа, який прийшов у плоті, належе Богові (4:2) . Ісус Христос є тим істинним Богом та Життям вічним і немає крім Нього інших істинних Богів (5:20). І цей вірш очевидно показує що є один Бог і немає інших богоів окрім Нього ( пор. Іс 43:11; Йо 1:1), а саме головне він розкриває думку про те що Ісус є Богом а не богом, що Христос є частиною Святої Трійці (5:5-14), яка є неподільна , але де кожна особа є її проявами. Бо Бог є Богом істинним і інший бог як він би не виявляв свою “істинність”, чи в тому що є Бог і бог (дуалізм), чи в тому що Христос аватара Крішни або що Христос не є істинний Бог. Таким чином: “ А кожен дух, що не визнає Ісуса, - той не від Бога…>”( 1 Йо 4:3) . Тому у другому члені Символі Віри написано “І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося”.
4,7-21 повертається до теми взаємної любові. Автор сповіщає що Бог є Любов (4:8) . Йоан цим висловом не скільки констатує факт, а закликає до конкретних дій. Бог любив Ізраіля (Іс 54:8+). Місія єдиного Сина як Спасителя світу (в.9; Йо 3:16; 4:42; Рим 3:24-25+; 5:8 і т.д) показує що любов є від Бога (в.7), тому що сам Бог є любов (в.16 ; 3:16) робить так що віруючий Божа дитина (1:3+) брав участь в любові ( вв. 10.19). О тому можна прийти до висновку що кожен хто стверджує, що любить Бога, але ненавидить своїх ближніх той брехун. (4:20).
Вірші 5,1-5 говорять про тісний взаємозв’язок про віри, любові та заповідей в 5,1-5. Як писав пресвітер, що ми безгрішністю і праведністю народжені від Бога (3:9-10) . Під народженням від Бога розуміється народження згори. У розмові Никодимом Ісус сказав: “Ісус відповів і до нього сказав: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства !”.Никодим Йому каже: “Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й родитись?” Ісус відповів: “Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух.Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: Вам необхідно родитись згори.”(Івана 3:3-7). Народження згори – відбувається тоді, коли людина повірила в Бога й отримала вічне життя (2 Коринтян 5:17; Тита 3:5; 1 Петра 1:3; 1 Івана 2:29; 3:9; 4:7; 5:1-4,18). В Івана 1:12,13 зазначається, що “народження людини згори” також означає отримання нею статусу Божої дитини через віру в ім’я Ісуса Христа . Тепер автор говорить : всі хто вірять, що Ісус є Христос, народжені від Бога і переможуть світ,- перемога досягнута вірою . Цей висновок залежить від двох принципів: той хто вірить, є народжений від Бога (в.1); хто народжений від Бога, той пересіг світ .
Наступні вірші серед кола науковців Біблістів вважаються редакційною вставкою (5:6-8) . Текст вв.7-8 перенасичений додатками, яких нема в грецьких рукописах, стародавніх перекладах і кращих рукописах Вульгати; можливо це тлумачення, яке писалося з боку, що пізніше увійшло в сам текст : “ Бо Тих, що свідчать (на небі), є троє, є троє:(Отець, Слово, Св’ятий Дух; і ці троє - одно; і ці троє свідчать на землі: Дух вода і кров; і ці троє одно”(5,7н) . Раймонд Браун вірішує цю богословську проблему таким чином. Він визнає що цейй уривок важкий для розуміння (5:6-8). Скоріше всього, на його думку, це відголоски Євангеліє від Йоана (19:34), де кров, яка потекла з Боку Христа, була змішана з водою – знаком Духа (Йо 7:38-39). Цей уривок нвправлений проти розкольників, які робили головний наголос на зішесті Святого Духа. Пізніше використання цього уривка в літургічному контексті бачимо у вказівках на хрещення та євхаристію як свідчення віри у Христа . Очевидно цю вставку слід розуміти у контексті Передання Церкви, яке є так важливе для кожного християнина.
На завершення послання пресвітер каже молитися за то щоб грішники отримали життя вічне. Але він не закликає молитися винних в “грісі, що веде до смерті”. Але автор тут ще не робе різниці між смертним та простимим грухом . “Гріх, що веде до смерті”, може також означати гріх проти Духа, проти правди (пор. Мат 12,31+) або відступництво антихристів (2:18-29; Євр 6,4-8 і т.д) . А на завершення послання йде заклик берегтися ідолів, які можуть відвести від правдивого Бога Сина Божого( 5:20) .

середу, 1 червня 2011 р.

Теозіс у західній богословській традиції

                         
       Тема теозісу у західній богословській традиції є важлива для життя Церкви. Що присутнє поняття теозісу на заході свідчить про єдність східної та західної Церкви, що Церкви попри розбіжності в розумінні догматики по суті погоджуються в суті догматичних питань а також що Греко-Католики та Православні (взагалі вся Східна духовність) не можуть пізнати своєї неповторної віри без зацікавленості глибинами Західної духовності.
      Якшо говорити про саме поняття ТЕОЗИСУ то на перший погляд видається що це поняття придумали Східні Отці Церкви щоб у свій духовно-культурний спосіб виразити онтологічну єдність людини з Богом. Це поняття означає ОБОЖЕННЯ БОГОМ ЛЮДИНИ[1].
      Перші з Отців Церкви які писали про ТЕОЗІС були Тертуліан  та Іполит Римський. Але по справжньому великий вклад в розвиток про вчення про ОБОЖЕННЯ зробив Іларій Піквітанський. Рахується що він вчив про ОБОЖЕННЯ так само як і на сході. І саме він перший розробив вчення про ОБОЖЕННЯ в західній богословській традиції.
     Нажіль зараз Церква відійшла від поняття ОБОЖЕННЯ завдяки творам св.Августина. Він пов’язує поняття ОБОЖЕННЯ  з поняттям оправдання. Оправдання включає ОБОЖЕННЯ оскільки Бог оправдуючи людину її ОБОЖИВ. І якщо ми стаємо дітьми Божими, ми стаємо і Богами, ну не в силу природного родження, а по благодаті усиновлення. Августин робить акцент більший на благодаті чим на ТЕОЗИСІ. Таким чином в сотеріології Августина на перше місце ставиться вчення викуплення  людини від гріха та рабства Диявола за посередництвом Божої благодаті[2]. Друга причина за якою Августин в творах своїх починає опускати це поняття є те що св.Августин мав думку що Бог – це абсолютна одиниця, головним визначенням якої є простота і неподільність .Бог є головно сам в собі а не в іншого . І тому людина є лише доповнення до Божої природи[3].
    Схоластичні автори[4] мислили єдність людини з Богом як щось не роздільне і це стало одною з причин що їх було звинувачено в пантеїзмі. Так багато хто з них був пантеїстом, але їхній пантеїзм був виправданий бо вони шукали концепцію Боголюдства. Вона передбачає що Небо та Земля, Бог та людина після смерті Ісуса Христа починають єднатися і ця єдність є сильніша чим Адама і Єви до гріхопадіння. Хоча думки їхні різняться, але основні ідея Боголюдство. Для прикладу серед них варто пригадати Йоана Скота Еріугену та Майстра Екгарта. Еріугена особливо під впливом Григорія Ниського[5] дійшов до вчення про геоцентричну антропологію. На думку Еріугени Бог має наскільки тісний зв’язок з своїм творінням, що про Нього краще говорити що Він сотворений у своєму творінні, ніж про Того який сотворив творіння[6].
    Наступним визначним автором став Майстер Екгарт. Для Екгарта є важливі поняття Бога та Божества. Бог для нього це особистісна істота. Божество – це сама сутність Бога поза всякими категоріями та характеристиками. Основна задача Екгарта вказати на союз людини з Божеством. Союз можливий тому що душа людини корнями своїми походить від Божества. Таким чином о основі людини та Божества лежить та сама сутність. Його вчення нагадує також еманацію. Бо все суще якби витікає з одного першоджерела і  устремляється щоби до Нього повернутися. Все творіння прагне свідомо чи несвідомо єдності. Тому Екгарт настоює на абсолютній єдності людини з Богом: “Між людиною та Богом немає не тільки відмінності, немає навіть множественості. Немає нічого крім єдиного[7].      
    Важливо зазначити що і серед протестанських богословів присутня ідея ОБОЖЕННЯ. Так дійсно головна протестантська ідея полягає у sola fadei та sola scriptura[8]. Найперше ця ідея присутня у англіканської Церкви. Хоча в них немає поняття  ТЕОЗІСУ, але є близьке дуже поняття БОГОПОДІБІЯ та ХРИСТОПОДОБІЯ, які входять в так звану теологію переображення. Деякі англіканські богослови використовують ідею Карла Ранера про Христологію, як трансцендентну антропологію. Вона полягає в тому що Бог і людина не є строго фіксовані сутності. Бо Божа природа по суті  є відкрита до людської і людська природа є відкрита до Бога.
   В лютеранстві є теж саме поняття, а цікаво що воно походить від самого Мартіна Лютера. І це підтверджують самі лютеранські богослови. Лютер це поняття не вживав дослівно, але є такі поняття які Лютер вживав маючи під цим теозіс. А цими поняттями є реальна присутність Христа у віруючого, єдність Христа і Християн і так далі. І деякі богослови повністю згодні що вчення Лютера про спасіння є повністю згідне з святоотцівською традицією. Хоч Лютер потрапив під вплив Ансельма Кентерберійського, який вважав що Бог людину лише юридично оправдовує. Але у Лютера аспект справдовування був нероздільний від аспекту Богом освячення людини. Таке вчення Лютера про освячення-оправдання було розділене пізнішими реформаторами. І це вчення про ТЕОЗИС ще більш яскраво виражений тому що Лютер не розрізняв між особистістю і служінням Христа. Отже лютеранська віра означає участь в бутті Бога[9].


[1] Це поняття має глибокі Біблійні корені. Насамперед 2 Пет 1:4 де говориться що ми є учасниками Божої природи. А також Ів. 10:34 де сказано що є ми богами і синами Бога Всевишнього та мається наувазі у розумінні Обожнення та участі в Божественній природі
[2] Августину довелося наголошувати на благодаті внаслідок боротьби з єрессю Пелагіанізму, які вважали що людина не зазнала гріхопадіння і наголошувала що навіть якщо таке могло бути людина могла сама з своєю провиною справитися своїми ділами а Божої благодаті було би непотрібно. Наступне покоління богословів за авторитету Августина почало наголошувати на благодаті і опускаючи поняття ТЕОЗІСУ.
[3] Ці впливи грецької філософії на думку Августина не слід розуміти буквально. Так Августин вважав і людину і Бога окремими субстанціями, але єдність людини з Богом в нього є метафізична а не акцидентна. Людина яка пізнає глибини свого Я пізнає себе. А це пізнання себе не можливе без пізнання Істини, яка є в середині нас і є Христом.
[4] А також особливо світочі доби Відродження та Російської релігійної філософії XIX- поч..XX ст.
[5] Еріугена був тогочасним інтелектуалом, який переклав на латину багато творів Отців Церкви та ознайомив їх з заходом (особливо вплив мали твори Псевдо Діонісія-Ареопагіта).
[6] Незважаючи на його неоплатонівський платонізм, який погягав у вченні про еманацію Бога можна все таки дійти до думки що Бог сотворив не особовий світ як свій слід ( погане порівняння з художником та його творіннями та слідами стопи на землі, а краще сліди розуміти саме відображення Бога у творінні) та людини яка є богом по благодаті (має 2 природи людську та Божу) . Також Йоан Мефендорф каже що у Еріугени немає різниці між Божою сутністю та енергією а це веде до неоплатонічного монізму. На мою думку його вчення про єднання людини з Богом важливе для нашого часу бо дозволяє переосмислити догматику Церкви.
[7]  Майстер Екгарт не був пантеїстом. Немає його творів, але тільки проповіді записані. Засуджений тому що багато кого душила жаба що він такий популярний. А щоб його засудити треба було придумати єресі типу пантеїзму. Важливо зазначити що більшість його вчених класифікують його до періоду не раціоналістичної схоластики, але до містики. Очевидно він хотів показати людям що неможна словами виразить глибоку єдність людини з Богом. І тому він не боявся експериментувати.
[8] Тільки Віра та лише Святе Письмо у перекладі з латинської мови
[9] Зараз багато Протестантів відкидають Отців Церкви. Але якщо вони відкидають Отців Церкви вони відкидають Лютера. Лютер очевидно це вчення обґрунтовував на основі  Біблії і тому і наша традиція теж має  до нього звертатися щоб поглибити свою сосбисту Традицію та  увійти в справжній контакт з протестантами. 

РЕЦЕНЗІЯ на книгу Каліста Єпископа Діоклійського «Православний шлях» Глава 1 «Бог і тайна»

 Калліст (Уер),єпископ Діоклійський Православний шлях || Пер .з англ.-К., Дух і Літера,2003,-176 ст.
Калліст, єпископ Діоклійський, у своїй книзі «Православний шлях» виклав основи православного віровчення. Його книга була перекладена багатьма мовами і перевидавалася в різних країнах Європи. Ця книга є путівник для тих, хто починає вивчати основи православного віровчення.
Головна думка книги Калліста, єпископа Діоклійського - це суть богословських понять. Суть розкривається лише тому, хто намагається жити за канонами Православної Церкви. «Християнство, - пише Владика Калліст, -більше, ніж учення про -світобудову, більше ніж послідовно викладена теорія...воно - спосіб життя у найглибшому і найповнішому розумінні цих слів.. .Христос не сказав: «Я - стародавня традиція», Він сказав: «Я - Життя».
Владика Калліст у своїй книзі показує, як поєднуються такі речі як жага до пізнання і «шлях незнання», смирення і наполегливість до перемоги.
Свою книгу Православний шлях Калліст починає з пролога Дороговкази на шляху, в якому він переконливо вказує дорогу, по якій повинен пройти кожний, хто наближається до основних вчень Православної церкви. Владика стверджує, що Християнство - це більше ніж теорія про всесвіт,...це шлях яким ми подорожуємо,.. .це спосіб життя.»
Сам Калліст пише, цю мета книжки - відкрити джерела цього вічного воскресіння . «Вона визначає деякі важливі дороговкази і віхи на духовному шляху.
Мета - у цій книзі - подати короткий виклад основних вчень Православної церкви.
Завданням Єпископа Калліста в данній книзі «Є позитивно описати віру, за якою він живе, а не показати погодження або розбіжності з римським католицтвом або протестантством».
Більшість цитат в цій книзі взято з православних молитовників, які щоденно використовуються у богослужіннях або є висловлення отцями-богословами.                                             
В кінці передмови до книги єпископ Калліст подає молитву перед початком подорожі святого апостола і євангелиста Йоана Богослова, якби благословляє кожного, хто вирушає в дану подорож по його книзі.
О, Спасителю, Котрий ішов з Лукою і Клеопою до Еммауса, мандруй зі Своїми слугами, як вони тепер вирушають у дорогу, і захисти їх від усякого лиха.
(Молитва перед початком подорожі святого апостола і євангеліста Йоана Богослова)
Книга єпископа Каліста Православний шлях вміщує в собі пролог і 6 глав.                                                                                    
Глава І. «БОГ ЯК ТАЇНА» має 5 частин. У першій частині «Відмінність і водночас близькість Вічного», єпископ Каліст торкається питання сутності Бога. Він пише: «Що або Хто такий Бог?». І сам дає відповідь: «Бог - це таїна. Бог - невидимий, незбагненний, зовсім надзвичайний, поза розумінням».
Бог, Владика наш, це два «полюси» в людському відчутті Божества. Бог і дальше від нас, і ближче до нас аніж будь-що інше.
Все, що ми стверджуємо стосовно Бога, хоч би яким правильним воно було, є далеким від живої правди. Якщо ми говоримо, що Він добрий або справедливий, то маємо одразу ж додати, що Його доброта чи справедливість не можуть вимірюватися нашими людськими мірками.
Єпископ Калліст стверджує, що духовний шлях виявляється шляхом покаяння у його найповнішому сенсі. Грецьке слово metanoia буквально означає «зміна розуму». У наближення до Бога ми мусимо змінити свій розум, звільнившись від свого звичного способу мислення. Мас статися перетворення не лише нашої волі, а й розуму.
І далі, у християнському смислі ми не розуміємо під «таїною» лише те, що незрозуміле і таємне, загадку чи нерозв'язну проблему. Навпаки, таїна - це щось таке, що відкривається нашому розумінню, але якого ми ніколи не зрозуміємо вичерпно, бо воно веде до глибини або темряви Бога. Очі закриті, але вони також і відкриті.
У третій частині «Віра в Бога як в Особу». У символі віри ми не говоримо: «Я вірю, що є Бог», а висловлюємось інакше. «Вірую в єдиного Бога». Між «вірю, що...» і «вірю в ...» є велика різниця. «Я вірю в тебе», - то не лише виражаю віру, що ця особа Існує. «Я вірю в тебе» означає: «Я зі!ерт2іеся до тебе, я покладаю надію на тебе». І саме це ми говоримо Богові у символі віри.
Отже, як стверджує Калліст, Бог - це той, кого ми любиме, наш особистий Друг.                                                   
Межі людської особи надзвичайно широкі; кожен з нас дуже мало знає про свою справжню і глибоку сутність.
Щоб показати «полюси» Божого взаємозв'язку з нами - православна традиція розрізняє сутність, природу або внутрішнє буття Бога, та Його енергію. Через те, що Бог є таїною, недоступною нашому розумінню, ми ніколи не пізнаємо Його сутності або внутрішнього буття ні в цьому житті, ні в прийдешньому.
Таким чином, за Каллістом, сутність означає цілковиту недосяжність Бога, а енергія - Його присутність і всевидющість. Хоч і «з'єднана» з Божеством, людина все ж залишається людиною, вона не поглинута і не знищена, але між нею і Богом завжди є «Я і Ти» - стосунки однієї особи з іншою.
Отже, таким є наш Бог. Невідомий у Своїй сутності, але відомий своєю енергією; ближчий до нас, ніж власне серце.
Не без підстав ранні християни приписували Христові такі слова. «Піднесіть камінь - і знайдете Мене, розріжте дерево навпіл - і Я там є», так стверджував єпископ Калліст в свій книзі «Православний шлях».'