Коментар на 1 послання Йоана

На даний момент у нас час існує багато сект, які рахують що тільки їхня псевдо віра є правдивою. Тут мається наувазі про секти, які відійшли від християнства у нас час . В кожного християнина XXI ст. таким чином виникають питання як їм поводитися з сектантами а головне, які є критерії того що вони є сектантами. Це дуже важливо бо деколи люди навіть Свідків Єгови ставлять на один рівень з Протестантськими конфесіями які належать до Церкви . Але Християнри I-II ст. мали подібні проблеми. І на вище поставленні питання відповів як говорить Християнська традиція євангелист Йоан Богослов у трьох Соборних посланнях. Але за словами Раймонда Брауна автором не є Євангелист Йоан, але автор належе до Йоанівської традиції і можливо не був автором великої частини Євангелія від Йоана. Автор послання називає себе Пресвітером у значенні учень учнів Ісуса Христа .
Варто зосередитися на Першому посланні Йоана бо там висвітлено антиєретичне богослов’я. Варто зазначити що це є послання а не лист. Бо 2 та 3 Йо є листами на відміно від 1 Йо .
Саме послання має таку структуру :
1:1-4 Пролог
1:5-3:10 Частина 1. Бог є світло, а ми маємо ходити в світлі
3:11-5:12 Частина 2. Живіть як діти Бога любові
5:13-21 Завершення
З пролога одразу видно що це послання не одного автора про якого вище говорилося а цілої спільноти Йоанової. Адресатами є християни іншої Йоанівської спільноти у яких виникла схизма. Це були скоріше всього докети, яка заперечували реальність воплочення в тілі а також казали що вони мають якесь таємне знання гнозу і тому називалися гностиками . У 1 Йо об’єкт свідчення “ Слово житя”, хоча на відмінно від Йо більше підкреслюється життя чим “Слово”, яка була явлена. В пролозі 1 Йо слово менше персоніфіковано, чим у Євангелії від Йоана. “Слово” означає проголошення божественного життя ( 1 Йо 1:2), яка явлена в Ісусі і через Ісуса, складає вістку і дозволяє читачам самим брати в неї. І тим самим мати спільність (койнонію) з Живим Богом. Ця спільність ( 1 Йо 1:3-4) стуже джерелом радосты християнам та є одною з найважливіших складових християнської общини .
Далі основний текст починається (1:5-7) повторенням Йоанового тезісу про розділення світу на світло і темряву. І ці вірші мають прямий зв’язок з 1:1-4 тому що тут роз’яснюється далі що спільність з Богом (1:3+), який є світлом (1,5) і любов’ю ( 4,8.16) можна пізати з віри та братерської любові (2:10.11; 3,10; 17,23; 4,8.16) . Ця думка також має паралель з Євангелією від Йоана в тому що там є також є Слово – Ісус ( Йо 1:1,14,18) і світ (люди,суспільство) які не приймають Його (Йо 1:10-11).
В цьому посланні пресвітер зустрівся з проблемою неприйняття Живого Слова. Його неприймають лжевчителі, які небачать своєї гріховності. Істинні Християни на противагу ним не вважають себе праведниками але грішниками і тому публічно сповідують свої гріхи (1 Йо 1:9). Лжевчителі відводили християн від Христа тим що вважали себе безгрішнии і очевидно осуджували братів християн . Пресвітер засудив їх бо кожен хто говорить про свою безгрішність, робить Бога брехуном; а брехня є характеристикою не Бога а Сатани ( Йо 8:44). Дійсно 1 Йо нагадує, що якщо ми згрішимо у нас є захисник (утішитель) перед Отцем – Ісус Христос ( 1 Йо 2:1).
Ця ситуація і зараз є яскраво помітна. Нажаль протестанти немають сповіді з священиком бо вважають що їм має прощати гріхи лише Господь Бог. На їхню думку грішна людина не може відпустити іншій гріхи. Ну взагалі всі розколи в Церкві і поділ її на різні конфесії виник саме за не розуміння таких важливих речей як сповідь та відпущення гріхів. Насправді на тайні сповіді нам відпускає гріхи сам Бог і лише Він який кров’ю Слова може очистити нас від гріхів. Слід тут ввести уточнення, яке полягає в тому що Бог прощає гріхи через своїх посередників. Найперше було Йоанове Хрещення (Матв.3:1-6). Ісус дав владу прощати гріхи апостолові Петрові “І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі!” (Матв.16:19). А також цю владу мають і апостоли та духовенство (Матв.18:18).
В 2 розділі послання говориться про те що необхідно виконувати заповіді і тим самим сприяти звершення любові Божої (2:3-11). В цьому уривку говориться більше про Любов Божу до нас, як про нашу любов до Нього . Тут особливо виділена заповідь любити один одного (“брата свого”), як і в Йо 13:34; 15:12,17. Ця заповідь тут називається новою тому що ,попри свою старість і відомість всім без винятку християн, вона є новою тому вона має бути повністю реалізована в світі, який Ісус звільнив від влади темряви.
Далі в уривку 2:12-14 говорить пресвітер до своїх адресатів – дітей з християнської спільноти Йоана . Тут йде важлива ідея боротьби з лукавим та зі світом . Диявол завжди залишається спокусником (Бут 3,1-6; Йов 1,6+; Мт 4:1+), який підбурює людину до зла ( 1 Йо 3,8+). Але ми спізнали Сина (2:3), який перебуває в нас (1:3+,7+), охороняє нас від злого і робить нас переможцями “світу”( 4:4; 5:4-5) . Пресвітер каже що ця боротьба уже почалася. Вона полягає у противостоянні істинних християн проти лжевчителів та їх учнів. Істинний є християнин який є помазаним Святим Духом (2:7).І його знання Бога полягає очевидно не в тому як він добре знає Святе Письмо або Традицію. А у вірі та любові у Христі. Наші знання про Бога є частинні і не є досконалими (1 Кор. 13:9-12), але за допомогою них ми можемо пізнати що Бог є Любов та наш Батечко. Більшість теперішніх сектантів більше наголошують не на любові до Бога а на знанні Бога. Невже наша любов буде полягати в тому що ми добре будемо знати Біблію чи будемо вегетаріанцями. Ні наша любов полягає в тому що ми чинемо милосердні діла нашим браттям і живемо смиренним життям. Кожен з нас стає лжевчителем коли живе як фарисей у притчі про “митника та фарисея” (Лк 18:9-14). І тут можна дійти до простої істини що якщо ми будемо щирими, нелицемірними та будемо поборювати своє марнославство то ми лише тоді будемо Християнами. Бо в житті найважче покаятися не грішнику, але праведнику. Бо часто ми вважаємо що ми є праведні а інші є грішні. А як важко визнати свою гріховність, але як легко інших людей осуджувати.
В 1 Йо 2:28-3:3 виділено багато уваги парусії (Другому приходу Ісуса Христа). Ісус вже присутній серед всіх віруючих (пор. Матв. 1:23). Але повністю ця єдність буде досягнута при парусії.
Тут також говориться про Боже Батьківство щодо нас. А ми можемо бути ними, якщо ми будемо робити правду та любити своїх братів .Любов у посланні Йоана невіддільна від віри та заповідей (5:1-5) .А ця віра безумовно полягає у Триєдиного Бога та Христа, який помер за наші гріхи (5:5-13).
Починаючи від 3:1 до 5:12 Йоан розкриває вість про Любов або про те як ми є дітьми Божими .Ми за Божої Любові є дітьми Божими. Але Бог нас наскільки любить, що навіть обіцяє нам понад те що ми є дітьми Божими (3:2). Цей вірш доводить що не можна обмежувати відносини Бога та людини аналогічних людині відносин батько-син.
В 3:15 на прикладі Каїна показано що ненависть є вид вбивства : “ Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець …>”. Тут вжито слово душогубець, яке в даному конетексті означає що він може вбити людину своєю ненависть духовну і разом з тим є самогубцем бо губить свою душу (пор. Матв. 10:28). Ми наротивагу ненависті маємо мати таку любов, що навіть за любові бути готовими покласти життя за наших братів 3:16. Це не є самогубство та необхідність з якою ми це робимо. Це є наша суть. Бо ми перебуваючи у Христі стаємо як Христос і стаємо христом: “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому” (Ів. 6: 56). Про дві природи у людині говорить послання до Римлян (8:9-27). Це є так тому що ми маємо дві природи як Христос ( Кол. 2:8). Таким чином той хто відкидає Христа є по природі антихрист ( 1 Йо 3:22) і той є убивця як Диявол (Йо 8:44). Таким чином сенс того що ми є Божі діти полягає в тому щоб ми вірували в Ісуса Христа та любили один одного (3:23) .
В християн виникає важливу питання, як відрізнити правдивого християнина від лжевчителя. Найперше потрібно переконатися в тому, що ті, які посилаються на Божий Дух не є в дійсності спонукані духом світу. Їх можна пізнати по їх плодах ( Мт. 7:15-20), по їхніх схильностях (пор. 2:3-6.13-14 і так далі), а передовсім в тому що вони кажуть про Христа (вв. 2-3) .Кожний, хто в Дусі признає Ісуса Христа, який прийшов у плоті, належе Богові (4:2) . Ісус Христос є тим істинним Богом та Життям вічним і немає крім Нього інших істинних Богів (5:20). І цей вірш очевидно показує що є один Бог і немає інших богоів окрім Нього ( пор. Іс 43:11; Йо 1:1), а саме головне він розкриває думку про те що Ісус є Богом а не богом, що Христос є частиною Святої Трійці (5:5-14), яка є неподільна , але де кожна особа є її проявами. Бо Бог є Богом істинним і інший бог як він би не виявляв свою “істинність”, чи в тому що є Бог і бог (дуалізм), чи в тому що Христос аватара Крішни або що Христос не є істинний Бог. Таким чином: “ А кожен дух, що не визнає Ісуса, - той не від Бога…>”( 1 Йо 4:3) . Тому у другому члені Символі Віри написано “І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося”.
4,7-21 повертається до теми взаємної любові. Автор сповіщає що Бог є Любов (4:8) . Йоан цим висловом не скільки констатує факт, а закликає до конкретних дій. Бог любив Ізраіля (Іс 54:8+). Місія єдиного Сина як Спасителя світу (в.9; Йо 3:16; 4:42; Рим 3:24-25+; 5:8 і т.д) показує що любов є від Бога (в.7), тому що сам Бог є любов (в.16 ; 3:16) робить так що віруючий Божа дитина (1:3+) брав участь в любові ( вв. 10.19). О тому можна прийти до висновку що кожен хто стверджує, що любить Бога, але ненавидить своїх ближніх той брехун. (4:20).
Вірші 5,1-5 говорять про тісний взаємозв’язок про віри, любові та заповідей в 5,1-5. Як писав пресвітер, що ми безгрішністю і праведністю народжені від Бога (3:9-10) . Під народженням від Бога розуміється народження згори. У розмові Никодимом Ісус сказав: “Ісус відповів і до нього сказав: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства !”.Никодим Йому каже: “Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й родитись?” Ісус відповів: “Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух.Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: Вам необхідно родитись згори.”(Івана 3:3-7). Народження згори – відбувається тоді, коли людина повірила в Бога й отримала вічне життя (2 Коринтян 5:17; Тита 3:5; 1 Петра 1:3; 1 Івана 2:29; 3:9; 4:7; 5:1-4,18). В Івана 1:12,13 зазначається, що “народження людини згори” також означає отримання нею статусу Божої дитини через віру в ім’я Ісуса Христа . Тепер автор говорить : всі хто вірять, що Ісус є Христос, народжені від Бога і переможуть світ,- перемога досягнута вірою . Цей висновок залежить від двох принципів: той хто вірить, є народжений від Бога (в.1); хто народжений від Бога, той пересіг світ .
Наступні вірші серед кола науковців Біблістів вважаються редакційною вставкою (5:6-8) . Текст вв.7-8 перенасичений додатками, яких нема в грецьких рукописах, стародавніх перекладах і кращих рукописах Вульгати; можливо це тлумачення, яке писалося з боку, що пізніше увійшло в сам текст : “ Бо Тих, що свідчать (на небі), є троє, є троє:(Отець, Слово, Св’ятий Дух; і ці троє - одно; і ці троє свідчать на землі: Дух вода і кров; і ці троє одно”(5,7н) . Раймонд Браун вірішує цю богословську проблему таким чином. Він визнає що цейй уривок важкий для розуміння (5:6-8). Скоріше всього, на його думку, це відголоски Євангеліє від Йоана (19:34), де кров, яка потекла з Боку Христа, була змішана з водою – знаком Духа (Йо 7:38-39). Цей уривок нвправлений проти розкольників, які робили головний наголос на зішесті Святого Духа. Пізніше використання цього уривка в літургічному контексті бачимо у вказівках на хрещення та євхаристію як свідчення віри у Христа . Очевидно цю вставку слід розуміти у контексті Передання Церкви, яке є так важливе для кожного християнина.
На завершення послання пресвітер каже молитися за то щоб грішники отримали життя вічне. Але він не закликає молитися винних в “грісі, що веде до смерті”. Але автор тут ще не робе різниці між смертним та простимим грухом . “Гріх, що веде до смерті”, може також означати гріх проти Духа, проти правди (пор. Мат 12,31+) або відступництво антихристів (2:18-29; Євр 6,4-8 і т.д) . А на завершення послання йде заклик берегтися ідолів, які можуть відвести від правдивого Бога Сина Божого( 5:20) .