Конвенція про політику в галузі зайнятості – це - міжнар.-правовий документ, прийнятий Ген. конференцією Міжнародної організації праці (МОП) 9.VIІ 1964 у м. Женеві (Швейцарія). Набула чинності 15.VIІ 1966. Станом на 2000 Конвенцію ратифікували 90 держав, у т. ч. Україна (29.V 1968). Мета Конвенції — сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній зайнятості в інтересах екон. зростання та розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у роб. силі і вирішення проблеми безробіття. Складається з преамбули і 11 статей. У преамбулі зазначається, що такі міжнар. документи, як Філадельфійська декларація (невід'ємна частина Статуту МОП) та Загальна декларація прав людини 1948 (її ст. 23 передбачає, що «кожна людина має право на працю, вільний вибір роботи, справедливі умови праці і на захист від безробіття»), «повинні бути включені у ширші рамки міжнародної програми економічного розвитку на основі повної, продуктивної та вільно вибраної зайнятості». Саме таку програму і містить Конвенція. Осн. зміст документа викладено у перших трьох статтях. У ст. 1 вказано, що держави — члени МОП мають проводити політику з метою забезпечити, аби: «а) існувала робота для всіх, хто готовий стати до неї і шукає її; б) така робота була якомога продуктивнішою; в) існували свобода вибору зайнятості та найширші можливості для кожного трудящого дістати підготовку і використати свої навички і здібності для виконання роботи, до якої він здатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, країни походження або соціального походження». Проводячи таку політику, слід враховувати не лише стадію і рівень екон. розвитку країни, а й взаємозв'язок цілей у сфері зайнятості та ін. екон. і соціальних цілей, а також використовувати методи, що відповідають нац. умовам і практиці (ст. 1). Заходи і методи, які слід застосовувати для досягнення проголошених цілей, повинні періодично переглядатися у межах скоординованої екон. та соціальної політики дер-жав-учасниць (ст. 2)[1].
З вище сказаного є зрозуміло, яке велике значення має ця конвенція, яка стосується прав та обов’язків фізичних та юридичних осіб. Важливе має
значення ця конференція має для нас, бо нажаль українці звикли не знати свої права і їх не відстоювати.
Незнання прав та байдужість до вирішення проблем тягне до правового нігілізму. Нажаль
я сам не знаю добре закони, а навіть не прочитав такі закони, як Конституція та багато важливих кодексів, але на мою думку навіть це незнання законів можна компенсувати
виконанням вже відомих. Буду старатися вивчати вже відомі Закони. Особливо
важливе саме виконання законів для
християн, бо не
випадково у Святому Письмі так часто згадується, що християнин має жити згідно з законами держави, але не
підкорятися тим, які
суперечать християнському способу життя.
Апостол Павло казав колись, що хто не працює хай не їсть (2 Сол ). Тому
християнин мусить задуматися над тим, які він має права на працю, а також захищати гідне право на працю свого ближнього. Бо за пасивності
деяких християн з’яввився
такий рух, як
комунізм. Так це не єдина причина їх появи, але без байдужих християн щодо гідної праці б не було Маркса та Енгельса. Бо не випадково він
з’явився саме у нас час. Щоб такого не було я по ходу
буду розкривати на основі конвенції МОП про політику
в галузі зайнятості.
Найперше варто визначити терміни фізична та
юридична особа.
Фізи́чна осо́ба — у цивільному праві термін, що
використовується для позначення людини
(громадянина) як учасника правових відносин. Фізична особа також
підпорядковується певним нормам та правилам поведінки[1].
Юриди́чна осо́ба — суб'єкт права, здатний від
власного імені набувати права і обов'язки, за умови реєстрації у
встановленому законом порядку. Організація (організаційна форма), що має
відокремлене майно, здатна від свого імені набувати майнових і особистих
немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем в суді[1].
Отже як фізичні особи всі маємо право на працю, бо ми є учасниками правових відносин. Про це вже
говорить Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 год) у 23 статті, що кожна людина має право на працю,
на свобідний вибір людини, на справедливі та безпечні умови праці.
Щоб реалізувалися ці права, то цим має займатися
МОП.
Міжнародна організація праці (МОП)
(англ. International Labour Organization) — спеціалізована установа Ліги Націй,
а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була
заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного
співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення
соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. У 20 столітті
першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка
демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона
дитячої праці[1].
МОП у конвенції про”Політику в галузі зайнятості” підтверджує ці права:
a) була робота для всіх, хто готовий стати до роботи і шукає
роботу;
b) така робота була якомога продуктивнішою;
c) була свобода вибору зайнятості і
найширші можливості для
кожного працівника здобути
підготовку та використовувати свої
навички і здібності для
виконання роботи, до якої він придатний,
незалежно від раси,
кольору шкіри, статі, релігії,
політичних
поглядів, іноземного
походження чи соціального походження (Стаття 1).
Найперше цю конвенції реалізує член
МОП, але враховуючи національні умови кожної країні (стаття 2). Це означає, що
державна політика зайнятості має бути спрямована на створення умов для
забезпечення роботою всіх, хто готовий приступити до роботи і шукає її,
забезпечити свободу вибору зайнятості з урахуванням рівня економічного розвитку
країни[1].
У статті 3 говориться, що представники
підприємців і працівників залучаються до консультацій відносно політики у сфері
зайнятості[2].
Як доповнення до цієї конвенції
варто зазначити, що МОП у
1970 р. прийняла Конвенцію 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з
особливим урахуванням країн, що розвиваються.
Стаття 2 цієї Конвенції проголошує,
що встановлена мінімальна заробітна плата має силу закону і не підлягає
зниженню; невиконання цього положення тягне за собою відповідні карні та інші
санкції[3].
Також варто вказати на наш
український контекст. Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» з
метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава
передбачає:
-
заходи
інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення
продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій,
заохочення підприємництва,
-
створення малих підприємств і
застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють
збереженню і розвитку системи робочих місць;
-
забезпечення прав та інтересів працівників,
створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про
зайнятість населення і працю;
-
проведення
аналітичних і наукових досліджень структури економіки та прогнозування
наступних змін якості й розподілу робочої сили;
-
регулювання
зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної
робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;
-
сприяння
в разі потреби створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і
організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці в суспільному
виробництві;
організацію професійної орієнтації[1].
Ці загальні права дуже важливі,
але вони часто стикаються з рядом
конкретних проблем. Найперше це варто навести на прикладі безробіття. МОП не
може на даний момент у світовому контексті
знизити безробіття, а
про це свідчать останні дані. Як зазначають в МОП, в 2012 р. загальне число
безробітних в світі збільшилося на 4 млн і становить 197 млн. Згідно з даними
агентства ООН, в 2013 р. кількість безробітних збільшиться ще на 5,1 млн осіб,
а в 2014 р. - на 3 млн[2].
Також варто зазначити, що
все таки МОП часто не враховує національного контексту та є слабка у певних політичних
ситуаціях, а тому без
солідарності немає субсидіарності.
Так ці міжнародні норми є базою для реалізації християнських цінностей.
Норми націонал-соціалізму наприклад дискримінували людей за класовою ознакою,
а тому навіть талановиті люди,
але з їхньої точки зору расово
неповноцінні люди не могли знайти собі гідну роботу. На рахунок комуністів,
то вони боролися найперше за
інтереси пролетаріату та рівніших людей (комуністичної аристократії), а тому той хто не сповідував комуністичні
ідеї або не належав до класу пролетаріату не мав право на гідну роботу. Я вже
не говорю про історію рабства з всіма відомими колоністами та кріпосне право
.Конвенція МОП N 122 ставить всіх
людей у рівні умови, а тому
ми можемо, як фізична особа реалізувати вище подані права. Як
юридична особа ми мусимо добиватися справедливості. Так держава нам мусить допомагати, але головне сприяти особистим позитивним
ініціативам (не анархічним), а не бути страшним Левіафаном. Гарним прикладом солідарності для мене є
повість Івана Франка “Борислав
сміється”. Повість присвячена
опису страйку на нафтовому промислі в місті Борислав. На її написання
письменника надихнули справжні події. В 60-их роках 19 ст. промислова революція
швидкими темпами розвивалася в Австро-Угорській імперії, включно із Західною
Україною. Із розвитком промисловості почав виникати також робітничий клас. Під
впливом ідей соціалізму стала формуватися організована боротьба робітників за
свої права. Розвиток робітничого руху в Україні дещо відставав за часом від
європейського, але в 70-их почалися перші страйки, що було новим феноменом у
доти переважно селянській Галичині. Головний герой твору Бенедьо Синиця,
колишній помічник муляра, скалічений на виробництві. Він стає організатором
страйку, каси робітничої взаємодопомоги, блокування штрейкбрехерів. Метод
організованої боротьби Синиці протиставляється в повісті стихійному бунтарству
й насильництву братів Бесарабів[3].
На мою думку саме організованість робітників повісті І. Франка має бути для нас
практичним прикладом солідарності.
[1] http://www.info-works.com.ua/kursovi/ekonomika_praci/83.html
[2] http://test1.newsru.ua/finance/22jan2013/bezrabb_f.html
[3] http://uk.wikipedia.org/wiki/Борислав_сміється
[1] http://studentam.net.ua/content/view/4751/132/
[2] http://www.info-works.com.ua/kursovi/makroekonomika/1729.html
[3] http://ubooks.com.ua/books/00058/inx41.php
Немає коментарів:
Дописати коментар