Послання до Галатів належить до автентичних послань святого апостола Павла. Хоч воно невелике за розміром, але надзвичайно збагачене духовним змістом.
Про історичні обставини цього послання ап. Павло написав у перших двох розділах. Основна ідея послання – це проголошення Благої Вістки – смерті і воскресіння Ісуса Христа, який помер за гріхи всіх без винятку людей. Смерть і воскресіння Ісуса означає, що Бог почав творити нову, єдину сім’ю, в якій немає поділу на раси та національності. Але були люди, які не розуміли Благої Вістки і закликали Галатів прийняти обрізання та Закон (юдеохристияни). На це Павло не мав права не відреагувати.
Вже на початку послання Павло починає захищатися від своїх опонентів, що він є апостол справжній, істинний, бо він проповідує Євангеліє не від перших християн, а від самого Бога, якого зустрів по дорозі в Дамаск (1,1; Дії 9, 1-19). І Євангеліє, яке проповідує Павло, є сам Ісус Христос.
У Гал 1, 10-17 Павло детальніше розказує про це покликання. Основна мета цього уривку – показати, що Павло не шукає схвалення людей, а головне, що він раб Ісуса. Оце лише важливе. З цього уривку можна виділити такі тези щодо навернення апостола Павла:
– Він народився в людській сім’ї. був ревним юдеєм, тому переслідував Церкву. Був одним з кращих в дотриманні юдейського закону. Але ці події передували наверненню до Християнства (1, 13-14).
– Бог вибрав Павла від утроби матері і покликав благодаттю Своєю (1, 15).
– Вірш 1, 17 свідчить про особисту зустріч апостола з Богом, з яким він зустрівся по дорозі в Дамаск. Хоча Павло був покликаний з утроби матері, але навернення до Христа відбулося саме по дорозі в Дамаск.
Уривки 1, 10-17. З ними можна провести паралелі Старого Завіту, бо без цих паралелей можна неправильно трактувати цей уривок. Відомий екзегет Райт вважає, що в цьому уривку апостол себе порівнює з пророком Іллею. Бо Павло в дійсності хотів наслідувати його. Він руйнував Церкви, бо бачив себе у ролі Іллі, який очищав Ізраїль від гріха (1 Цар 18). Бо Ісус не міг бути Месією, оскільки його розіп’яли (Втор. 21, 22-23). Але потім все змінилося, бо подібно Іллі він відправився до гори Сінай (Аравія), де знову зустрівся з Богом в тихому шепоті вітру (1, 17; 1 Цар 19, 9-18). Бог покликав Павла ще з утроби матері (1, 15; Єр. 1, 5), щоб він проповідував Сина Божого поміж народами (1, 16). Але Павло усвідомив своє покликання лише перед Дамаском (1, 17).
З історії Християнства кожен студент богослов’я виводить принаймні один важливий урок, що життя Церкви легко можна перетворити на політику. З цією проблемою ми стикаємось майже кожен день. І ми знаємо, що якщо не розв’яжемо ці проблеми, то повторяться події розколу Церкви 1054, Хрестового походу 1204. Павло стояв якраз перед проблемою розколу Церкви, тому доводилося йому захищати себе перед опонентами з основною метою – захисту єдності Церкви.
Щоб захистити єдність Церкви, Павло спочатку захищає себе. Через 3 роки після подій Дамаску пішов в Єрусалим познайомитися з Кифою і пробув у нього 15 днів. Більше нікого з апостолів, окрім Якова, Павло не бачив (1, 18-20). Але його проповідь язичникам свідчить про самостійність і незалежність Петра та Якова (1, 21-24).
В 2 розділі апостол Павло підходить вже до кульмінаційної проблеми – чи християни мають приймати обрізання. Що ж це значить прийняти обрізання? Обрізання розглядалося євреями як знак спільності із заповітом Авраама. Обрізання було обов’язковим для всіх чоловіків-євреїв. Деколи було важко сказати, хто виконує закон Мойсея. Важко бути впевненим, яка їжа є чиста чи нечиста. Важко було сказати, що саме маєш зробити в суботу. Але з обрізанням було все ясно. Чоловік або обрізаний, або необрізаний. Тому Павло розказує про свою другу подорож в Єрусалим. Дослідники подають аж два варіанти тієї подорожі: а) подорож в час великого голоду (Дії 11, 27-30); б) поїздку на нараду (Дії, 15, 1-29). Точної відповіді не можемо дати. Дослідники не виключають обидва варіанти. Бо всі дати життя Павла є проблематичні та умовні. Але, скоріше за все, що відвідини відбулися у час великого голоду, бо подорож на нараду в Дії 15 – це Апостольський собор в Єрусалимі, в якому обрізання, субота, закон про чисте та нечисте та інші юдейські обряди стають необов’язковими для християн. Тому в листі до Галатів мала б бути якась загадка про цей собор, але її немає. Сумнівними також є питання, чи Павло обрізав Тита під час цієї поїздки. А якщо Тит був необрізаний, тоді апостол зробив обрізання Тимотею (Дії 16, 3), щоб він міг одразу з ним проповідувати у синагозі. Райт каже, що Павло не обрізав Тита. Бо не було б сенсу згадувати в посланні до Галатів про цю поїздку до Єрусалиму. Скоріше за все опоненти Павла казали, що він приїхав з Титом, щоб його обрізати. Слід також зауважити, що Тит був греком, а Тимотей євреєм (хоча батько був теж греком). Тимотей прийняв обрізання «через юдеїв» (Дії 16, 3). Що стосується Тита, то тут на обрізанні наполягали юдаїсти. Якщо б Павло підкорився їхній вимозі, він би визнав тим самим, що спасіння дається вірою у Христа плюс дотримання Закону. А у випадку з Тимотеєм Павло вирішив не ставити непотрібних перешкод перед місцевими євреями, котрі ще не стали християнами. Він це зробив заради того, щоб не зачинилися двері перед євреями. Це підтверджують слова з 1 Кор 9: 19-23, які можна застосувати до Тита та Тимотея.
Очевидно, основна мета другої подорожі до Єрусалиму полягає у тому, що Павло прибув до Єрусалиму не для того, щоб дізнатися про Благу вістку. Він вже знав її. Павло прибув туди тому, що Бог наказав йому це зробити. Це було зроблено по пророчому «об’явленню» (Дії 11, 27-30) – для збереження єдності Церкви. У випадку обрізання це б означало, що Ісус Христос є Бог юдеїв, а не язичників. І якщо Ісус Господь всього світу, то всі його послідовники мають бути однією сім’єю.
В Гал 2, 6-10 говориться, що Апостоли визнають Євангеліє, котре проповідує Павло (бо згідно 1 Тим 3: 1-7, серед вимог, перерахованих щодо служіння, вказує на визнання поклику місцевою церквою), і разом з тим авторитет самого Апостола. Хоча Павло називає Петра, Якова, Йоана, Кифу «стовпами» Церкви (Гал 2, 9), але він не є нижчим за них, бо не дивиться на обличчя людини (Гал 2, 6). Він говорить про три обставини своєї зустрічі з «стовпами»:
- Вони не відкрили йому нічого нового. Не сказали йому, що його Благовістя в чомусь недосконале, і що він має додати припис про обрізання;
- Апостоли погодилися на розподіл служіння Богу, де Павло повинен був відправитися до язичників, а вони в юдейський;
- Апостоли зобов’язали Павла турбуватися про бідних. Тому причина приїзду Павла і Варнави до Єрусалиму в тому, що вони привезли фінансову допомогу для церкви, яка страждала від голоду (Дії 11, 27-30).
Важливо усвідомити, що Бог дає різні завдання різним людям і різним групам віруючих. Це сприяє росту Церкви як тіла Христа (Еф 4, 1-16).
Однією з найбільших причин поділу Церкви, вчинення тяжких гріхів та багатьох смертей є лицемірство. Давньогрецькою мовою, якою писав Павло, це слово пишеться як hypocrifis. Слово належало на початку до театральної термінології. У Давній Греції грим у артистів не був такий хороший, і саме тому греки тримали перед обличчям маску. Тому спершу слово hypocrifis означало актор. Але згодом друге значення цього слова – лицемір, який обманює, прикидається, видає себе за іншого, стало синонімом цього слова. Ми і досі людей називаємо лицемірами, не задумуючись про первинне значення цього слова.
В Гал 2, 11-14 описуються події конфлікту Петра і Павла в Антіохії. Апостол Павло називає апостола Петра лицеміром, а також Варнаву (у посланні до Галатів). Скоріше за все опоненти Павла, будучи в Галатії, розказали новонаверненим про конфлікт Петра і Павла в Антіопії. Вони, можливо, виклали цю історію в такому варіанті, де доводи Петра переважали над аргументацією Павла. Тому Павлові довелося розказати історію повністю. Якісь люди приїхали до Петра від Якова (Павло не говорить, що їх послав Яків). Але Петро знав, що ці люди консервативні, які не підтвердять Антіопійської практики. Петро мав бути суворо осуджений за те, що він відмовився сидіти за столом разом зі своїми братами у Христі. Відсторонюючи себе від християн із поган, він ніби давав зрозуміти, що ті, на відміну від християн-євреїв, є неповноцінними християнами. Лицемірство Петра вплинуло і на Варнаву. Він зробив те ж саме. Павло цим хоче сказати, що це був не просто стіл між апостолами, а серцевина Євангелія. Справжній Петро – це той, який всім своїм серцем зрозумів, що Бог у Христі створив нову сім’ю із євреїв та язичників.
Отже, підсумовуючи це послання, можна сказати, що воно підтверджує традицію первоапостольства Петра і Павла, подає цінні факти з життя апостола Павла, а також закликає нас до церковної єдності та, головне, віри в Ісуса Христа.
Немає коментарів:
Дописати коментар