Cемінар 1.Святі таїнства

Cемінар 1
Святі таїнства

Питання:

1. Місце сакраментології серед інших дисциплін богословських.
2. Відношення сакраментології до християнського життя
3.Роль спільноти і священнослужителів у звершенні таїнств
4.Основні характеристики східної сакраментології.

Відповідь:

Сакраментологія – це богословська дисципліна про таїнство Христа та Церкви, яке присутнє в літургійному (не культовому) житті кожного християнина.ю. Згідно Катехизису УГКЦ: “Усе, що Христос діяв упродовж свого земного життя, не перервалось, а перейшло до таїнств церковних” . Таким чином сакраментологія вивчає літургійне оприсутнення Христа у житті Церкви. Все життя Церкви є Тайною. Про це говорить Євангеліє : “І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма про цю притчу. І Він їм відповів: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах” (Мр 4:11). Але Боже Царство оприсутнюється в таїнствах Церкви.
Таїнтсва — це видимий знак, який оприсутнює невидиму Божу благодать. Згідно Передання Церкви їх є сім. Це так, але не слід забувати що їх є набагато більше. Мається наувазі що є хибий поділ на таїнства та обряди. Бо є лише одне Таїнство — Церкви та Христа. Але слід врахувати дві важливі обставини. Євангелист Іван сказав: “Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його!” (Ів. 20:30-31). Це також стосується таїнсв Церкви. Так УГКЦ прийняла сім таїнств Церкви, але є інші церкви які мають більше або менше семи або більше цього числа. Також були часи коли не було семи таїнств у вченні Католицької Церкви. Тому ми маємо дотримуватися вчення Католицької Церкви, але які плани щодо інших людей ми не знаємо. Про це говорить апостол Іван Богослов, про що Ісус не вчинив ще багато ознак (чуд,таїнств). По друге з цього випливає що кожна спільнота має свій особистий досвід і розуміння кількості таїнств .
Але можуть виникнути певні проблеми в такому випадку.Бо якщо вона не буде мати таїнства хрещення,євхаристію,священство,покаяння,миропомазання, шлюб, єлеосвячення, у певний спосіб - тоді вона не буде Церквою у повноті. Тобто без хрещення, євхаристії, священства, покаяння, шлюбу не мислима будь-яка Церква. Більшість протестанських церков не приймають таїнства священства, покаяння. Так вони входять у внутрішню суперечність. Бо дійсно Церква — це царство священиків. Але тоді виходить що всі є на рівні апостолів і можуть звершувати таїнства, але ми ж знаємо що не всі апостоли були присутні на певних чудах (тайнах) Христа. Також вони після воскресіння Христа почали звершувати таїнства. Не мається наувазі що священики вищі за мирян, але те що не кожен покликаний бути священослужителем. Бо як говорить приказка “Краще бути хорошим дияком, чим поганим священиком”. Але протестанти скажуть що священик не більше чим адміністратор спільноти. Але ж кожен мирянин якщо постарається теж може бути гарним адміністратором спільноти. На дискусію щодо священства між протестантами та ортодоксальними церквами можна писати цілі томи. Лише можна сказати, що священство є таїнство тому що священослужителі оприсутнюють Христа в літургійному житті Церкви та таїнствах. Священики та диякони повторюють (відтворюють з Христом) Тому священство є таїнство. А покаяння є тому, що немає більшого чуда чим повернення людини до Бога. Апостол Петро відрікся від Христа тричі, але потім покаявся (див.: Мт. 26: 69–75; Мк. 14: 66–72; Лк. 22: 55–62; Ів. 18, 15–18, 25–27). До цього він навернувся до Христа коли Він покликав апостолів і серед них був Петро (Мт. 4:19). Кожне з цих відречень можна пояснити як гріх, який ми здійснюємо протягом життя. І кожна сповідь є повернення до Христа, яке ідентичне каяттю апостола після трьох співів півня.
Якщо наприклад може бути що миропомозання не є окреме таїнство, але є частиною таїнства хрещення, тоді це не суперечить суті Таїнства Церкви. Або якщо постриження в монашество (точніше вічні обіти) дехто рахує таїнством, тоді в цьому немає суперечності. Бо як шлюб є єднання з Христом через свого коханого і нагадує монаше життя та є шлюбом також з Ним, так само і монаше життя є шлюб з Христом і включає в себе таїнство подружжя. Тому хоч УГКЦ не рахує монашество таїнством, але його високо підносить. Може з бігом історичних обставин УГКЦ монашество проголосять таїнством.
Отже головне щоб зовнішнє число та їхня якість не суперечила Тайні Бога та Церкви.
В реальності немає насправді протистояння між sacramentum(cвященим) i profanum (мирським). Бо внаслідок такого протиставлення релігійне життя в підсумкупозбавляє мирське життя. Але Бог створив цілісний світ і не розділяє його, але ми маємо Господу Богу возносити цілий світ. А ми це робимо у таїнствах Церкви. Особливо це явно видно у таїнстві євхаристії .Тому миряни теж мають важливе значення у здійсненні таїнств. Духовенство є представниками Бога на землі та лише вони мають право здійснювати таїства (а миряни за певних винятків). Це не означає якусь нищисть мирян від духовенства, що можна часто почути від критиків єпископату. Єпископ та інше духовенство є для нас як Мойсей, який веде до обіцяної землі, але Мойсей вів до земського Ханаану, а кожен священик, який здійснює літургію веде нас до Царства Божого. На богослужіннях ми маємо
змогу зустрітись з Воскреслим Христом та як ангели оспівувати Пресвяту Трійцю. Бо на літургії небо та земля стають чимось одним.
На мою думку мають бути поширені ідеї східної сакраментології по всій Католицькій та Православній церквах. Тобто ми маєм відродити правильне розуміння сакраментології — без пізніших нашарувань схоластичного богослов'я. Так воно допомогло нам гарно визначити сакраментальні терміни та дозволила нам по максиму використовуючи природне світло розуму у пізнанні таїнств. Ми ж маємо на схоластичному розумінні таїнств не зупинятися, але відродити правдиве розуміння їхньої природи, які не відірвані від літургійного життя Церкви та є взаємозв'язані один з одним. Зараз часто нажаль є зведення
таїнства покаяння до юридичного акту прощення грішника Суддею Богом. Тоді є небезпека
Бога розуміти як Сюддю-Тирана. Насправді покаяння не є юридичним актом прощення гріхів, але є повернення блудної вівці до Доброго Пастира, як це сталося з апостолом Петром, який почав тонути у воді. Ось про це говорить даний Біблійний уривок:

“А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали...
А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!
Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді. А Він відказав йому: Іди. І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.
Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи!..
І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився?
Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула”(Мт. 14: 25-32).
Ми як і Петро коли чинемо гріх сумніваємся у Христі, але тоді він подає нам руку і коли ми каємся тоді ми беремо Його руку. Ми таким чином помираємо заради життя у Ньому, так як це відбувається при хрещенні і тому покаяння є продовженям хрещення, бо хрещення це стиль життя.
Така ж проблема щодо хрещення дітей. Часто батьків тих дітей тиснуть, бо поширена думка, що якщо її чим по швиде не охрестять, тоді вона або духовно помре або буде на нейтральному місці між раєм та пеклом. Але ми не знаємо що буде після смерті і тому все залежить від Божої милості. Ми маємо хрещення здійснювати як послух Богові. Можна провести гарну аналогію між хрещенням та шлюбом. Шлюб є наслідок справжньої любові, а не подружня любов наслідком шлюбу. Так і ми маємо христити дітей, не тому що вони помруть або не увійдуть до раю, якщо не хрестяться, але тому що сравжні християни так живуть, що не можуть просто передати любов своїм дітям.
Повернувшись до правильного розуміння таїнств можна також поширити ці ідеї до протестанських церков. Це буде не можливо, якщо воно не відродиться в Православній та Католицькій Церкві.

Виконав: Tyrus" Dmytro