четвер, 15 вересня 2011 р.

«Любов як наслідування Христа у листах Св. Мученика Ігнатія Антіохійського Лист до Ефесян» (КУРСОВА РОБОТА за третій курс)

                                                             
                                         
                                                МУЧЕНИЦТВО СВЯТОГО ІГНАТІЯ



                                                           Зміст

ВСТУП............................................................................................................................................3
Розділ 1. Особа святого Ігнатія Антіохійського........................................................................6

Розділ 2 Листи святого Ігнатія Антіохійського.........................................................................7
2.1 Любов як наслідування Христа у листах святого Ігнатія Антіохійського...................................................................................................................................7
Розділ 3 Тема любові у листі до Ефесян.......................................................................................10
3.1 Любов як причина похвали Ефесянам.........................................................................10
3.2 Любов яка проявляється в покорі Єрископу та Церкві.............................................11
3.3 Устрій Церкви та еклезіологія у листах св. Ігнатія.....................................................12
Розділ 4 Важливість євхаристії та духовного єднання в житті Церкви...............................14
4.1 Літургійне життя часів святого Ігнатія………………………....................................14
4.2 Важливість євхаристії та духовного єднання в житті Церкви………………,,.........15
4.3 Євхаристія та важливість присутності на богослужінні…………………………….15
Розділ 5 Антиєретична полеміка листа до Ефесян..................................................................16
5.1 Індифікація єресей у листі до Ефесян.........................................................................18
5.2 Домобудування Церкви................................................................................................19
5.3 Смиренність як реакція християнина на появи єретиків..........................................20
5.4 Есхатологічний вимір любові.....................................................................................21
5.5 Євхаристія – дзеркало житя Церкви..........................................................................22
5.6 Любов та віра як найвищі надприродні чесноти......................................................23
5.7 Найбільші таїнства воплоченого Бога......................................................................23
5.8 Останні слова листа.....................................................................................................24
Висновок....................................................................................................................26
Список використаної літератури………………………………………………….28








          Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, - покликаним за його постановою, усе співдіє на добро.
          Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами;
яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.
        Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?
        Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз.»
       Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас.
        Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.
(Рим.8:28-39;35-39)


                                                             ВСТУП

         В наш час зустрічається багато мучеників, але ми їх не завжди помічаємо. Зараз їх переслідують в Китаї та арабських країнах, але вони і досі залишаються для суспільства XXI століття такими ж дивними, як було 2000 років тому через те що ми не розуміємо справжньої природи мучеництва. Щоб зрозуміти, які є мученики тепер то треба подивитися, якими вони були коли з’явилися перші свідчення про християнських мучеників. Перша згадка про мучеників у Святому Письмі є в 2 книзі Макавеїв в 7 розділі, де розповідається про мученицьку смерть братів зі своєю матір’ю. Але їхнє мучеництво полягало головне в дотриманні закону Мойсея, який означав для кожного єврея власну ідентичність. Дотримання закону Мойсея означало для кожного єврея дотримання найголовнішої заповіді любити Бога (Вих. 20:6; Втор 6:4-5; 10:12; 30:16,20; І. Н. 22:5; Сир 7:30; 34:16 ;47:8). В Новому Завіті також говориться про любов до Бога (Мр. 12:30,33; Мт 22:37; Рим. 8:15-17 ;1 Йо. 4:16), але вона набирає нового розуміння у світлі воплочення, смерті та воскресіння Ісуса Христа. Ісус Христос є Бог, який воплотився і навіть помер за людські гріхи хресною смертю (Флп 2:5-11). Таким чином, кожен мученик старався уподібнитися Христові, і в тому він своїми діями показував свою любов до Бога.
     Грецьке слово μάρτυς означає в перекладі на українську мову слово „мученик”, а також „свідок” . І справді свідок героїчної любові Бога, свідок непохитної віри та свідок жертви Христа. Християнські мученики появилися в Греко Римському середовищі а також на близькому сході (Палестина,Сирія та ін.). Але справжнім мучеником можна назвати Ісуса Христа, який своїм життям свідчив про Отця. Також до перших Новозавітніх мучеників слід зарахувати Степана (Дії 6:5-7), цим мучеництвом було підготовлене навернення апостола Павла (Дії 22:20-21). Після смерті св.Степана мучеництво продовжувалося. Можна навести багато прикладів переслідування мучеників вже в I столітті, де юдеї переслідували християн.
Іншого виду було мучеництво, коли християн переслідували Римські власті, через те що християни не хотіли поклонятися римським імператорам, яких приймали як богів у людському вигляді. Імператор був для римлян лише один з божків великого пантеону. Християни вважали, що є один Бог який став через пониження Боголюдиною. Вони вірили, і досі вірять, в єдиного неповторного Бога. Відомий Російський історик Церкви Болотов, подає три періоди переслідування християн, під час яких римляни переслідували і вбивали перших християн:
Період перший від Нерона до Флавія Климента;
Період другий від Траяна до Гордія і Філіпа;
Період третій від Декція до Максиміна і Міланського едикту .
        У цьому дослідженні я розглядатиму постать мученика першого періоду мучеництва св. Ігнатія Антіохійського. Найдавнішу згадку про святкування роковин смерті знаходимо в мученицьких актах св. Ігнатія єпископа Антіохії, де сказано таке “Провівши декілька днів над гробом у співі гімнів, християни рішили і в майбутньому оспівувати його життя і страждання та, поминаючи його прославляли Господа Ісуса” . Перші християни вважали день смерті мученика за день його народження для неба. Агапи на гробах мучеників таким чином звалися агапами народин .
     Другий Ватиканський собор так говорить про мучеництво у конституції “про Церкву”: ”Ісус, Син Божий, проявив своєю любов, віддаючи своє життя за нас, ніхто не має більшої любові як той, хто віддає своє життя за Нього та за своїх друзів… Отже, мучеництво, коли учень стає подібним до Вчителя , який віддав свобідне життя за спасіння світу до Нього наближається в проливі крові, Церква вважає визначним дарування та найбільшим доказом любові” (параграф 42) . І в цій курсовій роботі буде обговорюватися життя та твори св. Ігнатія, яке діє за логічними законами любові яка є наслідуванням Ісуса Христа та народження на небесах. Але щоб зрозуміти св. Ігнатія, потрібно розкрити зміст та суть кожного листа.
        У цій праці я хочу дослідити погляди св. Ігнатія Антіохійського які знаходимо в його листах, в якій я буду розповідати про любов як наслідування Ісуса Христа у листах святого. До нас на даний час дійшло не так багато інформації про св. Ігнатія, але цієї інформації достатньо, щоб відкрити глибину віри святого мученика. Святий Ігнатій написав сім листів: Ефесянам, Магнезійцям, Тралійцям, Римлянам, Філадельфійцям, Смирянам та пастирське послання св. Полікарпу. Ці листи він написав у екстримальних обставинах. Був засуджений за віру на смертну кару. Його послали під вартою із Сирії до Риму, де віддали на розшматування диким звірам під час народних гулянь. По дорозі до Риму він написав сім листів – єдине яке до нас дійшло джерело його апостольської діяльності, яке до нас дійшло.

                                                           I РОЗДІЛ
                                     Особа святого Ігнатія Антіохійського

       Адольф Гарнак доводив, що святий Ігнатій Антіохійський був реальною особою на основі того що про нього чітко згадують сучасники св. Полікарп, св. Іриней Ліонський, Ориген а також Євсевій Кесарійський.
       Про життя та діяльність св. Ігнатія відомо небагато. Вважають, що він був сирійцем оскільки грецька мова послань недосконала. Але на основі його листів можна сказати що він народився не від християнських батьків, а навернувся в християнство в зрілому віці внаслідок якоїсь незвичайної події, яка призвела до такої сильної віри. Згідно зі свідченням ранніх Отців Церкви Ігнатій був другим, або включаючи Апостола Петра, третім єпископом Антіохії в Сирії. Наслідником Апостола Петра, як говорить Євсевій (Hist. eccl.,3:22; Chron.ad.an.Abrah. 2085), був Еводій, і на місці Еводія вступив Ігнатій. Про це свідчать також Ориген (Hom.6 in Luc.) та Єронім (De vir.ill.,16).
        Про обставини засудження і смерті відомо наступне. Під час одного з заворушень натовпу святого Ігнатія засудили за саме ім’я християнин. Вирок був виконаний в самій Антіохії, але очевидно він не був Римським громаданянином, інакше б його подібно апостолу Павлу вбили через відсічення голови.
      Авторитет Ігнатія був наскільки великий, що церкви тих міст Азії , які були попутні , відрядили посланців, і ті в надії на зустріч з ним ходили із міста в місто. Ефес відправив до нього свого єпископа Онисима, диякона Бурра і трьох інших братів; Магнезія – єпископа Дамаса, двох священників і одного диякона.
     Із Смирни Ігнатій пише послання церквам ефеській, магнезійській та тральйській. І там він написав своє найвідоміше послання лист до римської церкви. Потім він подібно до апостола Павла, продовжив свій шлях до Трояди. Перед тим як сісти на корабель, який відпливав в Неаполь, він знову звернувся до християн Філадельфії та Смирни і до Полікарпа з проханням відправити посланців в місто . Так він своїм життям показав свою любов до Бога та до ближнього. Цей мученик, який насправді не помер, а в момент смерті народився на небі виклав свою любов до Христа у листах про які буде нижче сказано.


                                                   II РОЗДІЛ
                          ЛИСТИ СВ. ІГНАТІЯ АНТІОХІЙСЬКОГО

        Безсумнівно, що Ігнатій, якщо не рахувати Климента папу Римського, - перший із язичного середовища церковний письменник, вихований грецькими філософами .
Ігнатій таким чином бере у греків мову та літературний стиль. Таким чином виходячи з історичного контексту в якому святий перебував можна прийти до висновку що давньогрецька мова койне була на той час саме тим засобом за допомогою якої можна добре виразити Благу Вістку для широких а також поетичний характер давньогрецької мови койне сприяв висловити суть християнської вістки зберігаючи її глибину. Таким чином для святого Ігнатія мова койне стала засобом інкультурувати Християнство, що він і зробив в даних листах. Хоча Ігнатій добре міг написати і рідною сирійською мовою листи, але саме в даному випадку найкраще йому посприяло знання мови койне щоб вповні виразити суть християнської Благої Вістки.
Ми знаємо цю людину лише завдяки семи послань, - але вони дозволяють проникнути в таємниці його душі .
        Перед тим як перейти до розбору листів що вони говорять про любов то варто переглянути коротко основні елементи богослов’я Ігнатія. Вчення про Божественну економію займає центральне місце в богословській концепції св. Ігнатія. Таким чином всі листи просякнуті сотеріологією і тому любов у його листах проникнута спасенницьким змістом. Його сотеріологія не є зрозуміла без христології . Христологічне вчення св. Ігнатія відрізняється чітким формулюванням. Бо Христос є одночасно Бог та людина. Тому всі його листи направлені проти єресі докетів, а також юдеїв, перші з яких заперечували людськість Христа а другі заперечували його божественність .

                2.1 Любов як наслідування Христа у листах святого Ігнатія Антіохійського

Об’явлення Боже не є виключно в Святому Письмі ,але прийшло до нас також через усну традицію. Апостоли не могли все записати та зібрати все багатство віри лише в Святому Письмі (Ів.21,25), тому передали багатство віри усно. Вони передали усно свою віру своїм учням, яких називають апостольськими Отцями бо вони мали безпосередній живий контакт з апостолами. Отці Церкви зробили монументальну працю: зібрали Божу Традицію й оборонили та розвинули її серед небезпек єресей . Вже під кінець I-го ст. викльовувався на Сході гностицизм, який асоціював матерію зі злом і з тієї причини заперечували дійсність тіла, прийнятого Божим Сином (докетизм). Св. Іван (1,4), а також св. Павло помічають цю небезпечну течію і поборюють її. Енергійну оборону правдивої людської природи Спасителя знаходимо також в листах св. Ігнатія Антіохійського .
Варто зазначити зв'язок листів св. Ігнатія з богослов’ям апостолів Павла та Івана. Сагарда у своїй патрології більше схиляється до думки що Ігнатій з перевагою є учнем апостола Павла, тому що цитати з апостола Павла рідко вживаються не часто, але думки постійно збігаються, таким чином його послання насичені ідеями апостола Павла . Я не погоджуюсь з думкою російського вченого тому що на мою думку св. Ігнатій здійснив синтез богослов’я апостолів Павла та Івана . В його листах Павлова ідея союзу з Христом приєднана до ідеї життя в Христі .
Перед тим як ми перейдемо до богослов’я листів, треба сказати, що всі вони є автентичні на основі свідчення Євсевія Кесарійського, який у своїй історії подає всі сім листів (Eus. Hist. eccl., 3:36.4).Після Євсевія посилаються на послання багато письменників: Афанасій Олександрійський, Єфрем Сирійський, Іван Золотоустий, Ієронім, Теодорит Кирський, Геласій Римський, Псевдо-Діонісій Ареопагів, Атанасій Синанаїт, Максим Ісповідник Андрій Критський, Йоан Дамаскин і ін .





                                                  РОЗДІЛ III
                         ТЕМА ЛЮБОВІ У ЛИСТІ ДО ЕФЕСЯН

             3.1 Любов як причина похвали Ефесянам за їх посольство

      Під час мого дослідження над листами св. Ігнатія я нарахував що він 67 раз вживає слово любов в різних контекстах, а це часте вживання доводить що ця тема є одною з найголовніших в листах святого. Якою є любов для святого Ігнатія буде розкрита походу дослідження листів у цій праці. Варто почати це дослідження з листа до Ефесян, який розкриває найважливіші догмати християнства та допомагає розкрити глибоке вчення Ігнатія про любов.
Серед багатьох посланців, які Церкви Малої Азії прислали до святого Ігнатія, була і Ефеська, яка складалася з єпископа Онисима і декількох криликів. Святий Ігнатій дякує Єфесянам за “родинну справу” по відношенню до нього, говоре також що в обличчі Онисима і інших членів Церкви він прийняв їх самих і бажає, щоби вони були утверджені в одному дусі і в одних думках і щоб були в покорі єпископу та пресвітертсву ( Еф 1-2) .
      Щоб зрозуміти цей уривок варто подивитися що означає кожен важливий термін цього уривку. Найперше впадає в око саме друге ім’я святого Ігнатія Богоносець (Θέοφορος). Він так себе називає тому що присутня Павлова ідея Божої величі в людській душі стає улюбленою темою святого Ігнатія. Таким чином божество Христа живе в душі кожного християнина, як у святині. Ігнатій повністю просякнутий і натхнений ідеєю цієї величі що він користується новими термінами у культурній сфері свого часу. Він називає Християн Θεοφόροι, χριστοφόροι, ναοφόροι (Богоносцями, христоносцями та храмоносцями), але ці імена мають силу якщо ми нікого не любимо, крім одного Бога (ύδέν άγαπατε ει μή μόνον τόν Θεόν, 9). Святий мученик тут вживає термін ἀγάπη (лат.caritas) у значенні безпосередньої любові до Бога: вона виникає не в результаті прагнення до конкретного возлюбленого, а як проявлення любові до ближнього в цілому .

                  3.2 Любов яка проявляється в покорі Єпископу та Церкві
  
      У посланцях які прибули до нього він бачить проявлення любові всієї Церкви, але яка бачиться єдиною у упокоренні єпископу та пресвітурсву (Еф:2). Це він говорить бо через всі послання святого Ігнатія проходить відчуття тривоги за цілісність Церкви, яку розділяють різні єресі та лжевчення. І тому напротивагу єресям він наголошує на підкоренні єпископу та клиру. Щоб краще зрозуміти про що він говорить в листах, варто згадати про устрій Церкви того часу. Святий Ігнатій не зображає церковного устрою детально. Але по його окремим свідченням можна зрозуміти устрій тих малоазійських церков до яких він пише. Перш за все він їх називає “єпископськими приходами” (грец. парикиї).Тоді ще не існувало кафедральних соборів, які з’явися лише з IV ст. В донікейський період існують лише “єпископські приходи”, і яка б не була спільнота по об’єму мала чи велика її, мала повну ієрархічну структуру, і тому відносно пастви єпископ дійсно міг бути пастирем і знати прекрасно кожного члена пастви. В межах цієї структури роль єпископа особливо висока. Для святого Ігнатія єпископ є прямий замісник самого Хреста , і єдність, і тому єдність мислення та духу з єпископом є необхідною для спасительного благочестя та цілісності віри . І це допомагає зрозуміти важливу його думку яка просякає всі послання Ігнатія: “Бо Ісус Христос, загальне наше Життя, є думка Отця, так і єпископи поставлені по краю землі, знаходяться в думці Ісуса Христа”, “Тому і ви маєте бути згідні з думкою єпископа, що ви і робите. І ваше знамените достойне Бога, пресвітерсво як згідно з єпископом, як струни у кифарі.”(Еф:3,2:4,1). В цьому уривку розкривається важливе поняття любові про яке він пише. З цього уривку вже ясно що любов якою прославляється Ісус Христос є єдність спільноти. Але ця єдність невіддільна від добрих діл кожного члена спільноти.

                         3.3 Устрій Церкви та еклезіологія у листах св. Ігнатія

       Георгій Флоровський вказує в цьому уривку на дві важливі речі. По перше, тому що тут Ігнатій Антіохійський згадує про колегію пресвітерів. Вони є зовнішнім проявом цієї єдності. Єпископ один, а пресвітерів багато, і в їх обов’язок входить допомога єпископу. Таким чином ієрархія має трояку ступінь - єпископи, пресвітери та диякони. Отже цей уривок вказує на любов як упокорення ієрархії, яка в свою чергу з громадою покоряється Ісусу Христу. По друге подає свідчення історика Церкви Сократа, який говорить що святий Ігнатій був творцем християнських антифонів. Сократ розказує про Ігнатія що він бачив ангельські хори, які оспівували пресвяту Трійцю в антифонах, саме звідти перейшло в інші Церкви. Можливо це було і так, бо такий спів вживався в єврейській псалмодії. Тому це могло бути можливим що Ігнатій затвердив цей звичай в Антіохських церквах. Не випадково святий Ігнатій в переносному розумінні закликає ефеських та римських християн “створити хор” і співом прославити Отця через Ісуса Христа . Таким чином цей уривок подає що ця любов спільноти до Бога має проявлятися в гармонійному житті спільноти. Єпископ Антіохії як знавець літургійного співу хоче показати щоб наше життя була прослава Бога у Ісусу Христі, бо ми прославляємо Бога не лише гарними антифонами, але й нашим життям в любові до Бога. Якщо вся спільнота буде жити як одне тіло Христове то це найкраща прослава людиною Бога.
Отже у листах святого Ігнатія знаходимо трансцендентальну еклезіологію (цей термін вживають L.Scipioni та Луїджі Падовезе). Єпископ Антіохіпропонує “богословську рефлексію на тему Церкви як спільноти любові, зазначаючи, що Церква на землі, у своєму житті, у своїх внутрішніх взаєминах та у своїй діяльності є нічим іншим, як тільки відбитком і земним віддзеркаленням свого небесного Архетипу [Первообразу], Бога єдиного і троїчного в Його внутрішньому житті, в його взаємозв’язках, які є тайною” .Про таке переконання свідчать і різні листи св.Ігнатія: Лист до Ефесян, 5; Лист до Магнесян, 7. 13; Лист до Траян, 3; і под.
В наступному уривку святий мученик глибше розкриває свої думки вище сказані. Якщо ми з Богом є одною думкою, то кожен Християнин має жити в досконалій спільноті любові. І ця ідея розгортається в літургійному житті. “Хто не всередині жертовника, той позбавляє себе хліба Божого” і “Той, хто не ходе на загальне зібрання вже возгордився і сам засудив себе”(Еф 5.1,2). Але перед Тим, як перейти до розкриття суті цього уривку, важливо пригадати історичний контекст в якому розвивалося богослужіння часів Ігнатія та богослов’я тих часів.

                                                  РОЗДІЛ IV
    ВАЖЛИВІСТЬ ЄВХАРИСТІЇ ТА ДУХОВНОГО ЄДНАННЯ В ЖИТТІ ЦЕРКВИ

                         4.1 Літургійне життя часів святого Ігнатія

     Служба Божа апостольського періоду мала родинний характер і то не лише тому, що служено її в приватних домах, але головне тому що вона мала місце а рамках спільної родинної гостини-вечері Агапе. По свіїй структурі вона старалася повторити Тайну Вечерю. Вона відбувалася у вечері, тому що вдень християни працювали в той час. Св. Павло в 1 Кор. 11,18-23 подає дуже цінну вістку про звичаї перших християн уладжувати у зв’язку з євхаристійною жертвою агапи або гостини любові . Деякі особливо багатші християни йдучи на зібрання й “ламання хліба”, приносили з собою хліби і інші страви, щоб у дусі християнської любові поділитися тим з іншими, особливо біднішими учасниками євхаристійного зібрання. Св. Павло у в згаданому листі до Коринтян гостро осуджує, які були закралися до “гостин любові”. Траплялося що деякі багачі¸ замість того щоб ділитися своїми стравами з бідними, споживали їх самі, а навіть об’їдалися й упивалися. За критики апостола Павла у листі до Коринтян християн, які негідно приймали Святе Причастя Агап тому було поступово відлучено від євхаристійної жертви і їх відбували окремо. Із всього вищесказаного виходить що євхаристій на жертва в апостольському періоді була мало розвинена й розбудована. Варто також пригадати структуру Служби Божої II ст., яку подає Юстин Мученик. Служба Божа за описом св. Юстина, починалась читанням св. Письма Старого і Нового Завіту. По закінченні читання св. Письма слідувала промова настоятеля євхаристійного зібрання. Він заохочував присутніх переводити в життя почуті науки. По науці вставали всі вірні і спільно відмовляли моління та здоровили себе поцілунком миру. Тоді диякони приносили хліб і вино з водою і починалось жертвоприношення. Настоятель зборів починав євхаристійні молитви (освячення), а весь народ відповідав на його слова “Амінь”. Опісля йшло розділювання освячених Дарів між присутніх (св. Причастя). Так описує хід Служби Божої св. Юстин. Помітно, що за часів св. Юстина “гостини любові” були вже вилучені з євхаристійної жертви і відбувались окремо. Тому варто зазначити що св. Ігнатій Богоносець залишив лише натяки на євхаристійне богослужіння і тому важко сказати чи в тих місцях де говорить про євхаристію він має перед очима Агапу, чи євхаристій ну жертву, але принаймні точно в цій науковій роботі буде розкрите богослов’я св. Ігнатія про євхаристію .

               4.2 Важливість євхаристії та духовного єднання в житті Церкви

“Хто не всередині жертовника, той позбавляє себе хліба Божого”(Еф:5.1). Єдність Церкви також відображається у літургійному житті та у євхаристії. Що навіть Ігнатій тут вживає слово συµφώνα, що це дієслово в перекладі означає єднання. Це слово є логічним продовженням уривку вище поданого. Бо дійсно коли він вище говорить про те що християни мають воспівати пісню Богові немов кіфара (цитра) і там вживає це слово у розумінні єдиномисленні (гармонії) співали пісню Богові. Отже для нього важлива гармонія Церкви. Ідея праведного життя як пісні Богові продовжується тут в цьому уривку. Жертовником святий Ігнатій називає місце жертви Христа. Ігнатій називає жертвою (Θυσια) євхаристію(подібно як в Дідах 14,1) . Цей уривок краще розкривають паралельні місця. Вівтар (жертовник) повинен бути один в кожній спільноті, і Євхаристія одна, одне Богослужіння, бо Церква єдина, єдине тіло, єдиний співзвучний хор …”Бо єдине тіло Господа, і одна чаша в єдності крові Його, один жертовник, як і один єпископ з пресвітерами та дияконами”(Філад:4). І тільки та Євхаристія законна яку здійснює єпископом чи по його наказу.Про це говорить св.Ігнатій: “Де буде єпископ, там має бути і народ (громада), так і де Христос, там і католицька Церква. Не дозволяйте без єпископа ні христити, ні здіснювати вечерю любові”(Смир:8). Таким чином священнослужителі є перш за все служителі єдності у любові. Богослужіння є життя Церкви,і єдність вівтаря нерозривно з тою єдністю віри та любові, в якій він ісповідує існування Церкви та церковного життя .
4.3 Євхаристія та важливість присутності на богослужінні
Далі йде мова про те що хто не ходе на загальне богослужіння, той вже возгордився (Еф:5.2). Це тому, що поза єпископом немає єдності Церкви. Таким чином без єдності Церкви немає любові,і поза любов’ю немає єдності Церкви. Тому є важливість ходити на богослужіння щоб не відійти від правдивої віри і не переповнитися протилежним любові гординею. Якщо дивитися ближче на цей уривок тут вживаються слова які є ключем для розуміння еклезіології св. Ігнатія. Цим ключем є грецький вираз έπί τό αύτο, що означає на “тому ж місті”. В Християнській літературі цей вираз вперше вживається в Діяннях апостолів (2:1,44,47 і ін), де вони відносилися до зібрання віруючих як до Церкви, а одже для похвали Бога и здійснення таїнства ломання хліба(євхаристії). В деяких рукописах Діянь замість έπί τό αύτο виживається вираз έπί τί εκκλησία, означаюче “До церкви”: “Господь щоденно додає спасенних до Церкви”. Автор “Діянь” використовує цей термін для позначення Церкви. А також цей термін вживають Климент Римський (1 Кор.34:7) і святий Ігнатій Антіохійський (Еф 5:3). Контекст цієї цитати вказує на сакраментальний характер зібрання. Тому на основі текстів поданих вище можна зробити висновок, що грецький вираз έπί τό αύτο міг бути технічним терміном для позначення євхаристійного зібрання. Спеціального терміну в ті часи не існувало, можливо тому що християни тих часів уникали прямо говорити про таїнства у сенсі обрядів, і розуміли саму Церкву в сакраментальному розумінні. Таким чином церква себе здійснює себе на євхаристії, де її члени сходятся для здійснення своєї суті. Щоб Християнство не виродилося в езотеричне вчення і не породило таємних організацій християни в першу чергу збиралися разом (έπί τό αύτο), щоб здійснити найважливішу рису Церкви як зібрання.
З вищесказаного випливає, що єпископ має своєю духовною владою і своїм смиренням в любові приводити до єдності Церкву. Тому Ігнатій закликає до побожного страху перед єпископом :”Тому ясно, що і на єпископа маємо дивитися як на Самого Господа.”(Еф:6). Єпископ отже є тим посередником між Богом та людьми. Це так тому, що він своїм служінням символізує Христове служіння, що ясно з вищесказаного. Як Христос своїм служінням упокорився “ Бо Бог так полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, що кожен, хто вірує в Нього, не згинув а мав життя вічне” (Ів. 3,16). Таким чином єпископ має оприсутнювати Любов Ісуса Христа у своїй спільноті.

                                                  РОЗДІЛ V
                  АНТИЄРЕТИЧНА ПОЛЕМІКА ЛИСТА ДО ЕФЕСЯН

Хоча з листа до Єфесян ясно, що спільнота живе у Христі з любов’ю, але є небезпека, що навіть такі віруючі люди можуть відійти від правдивої віри в Боголюдину Ісуса Христа. Тому святому Ігнатію доводиться боротися проти єретиків. Цю полеміку святий мученик починає з 7 розділу листа до Єфесян. Але можна поділити цю полеміку на дві частини: проти гностиків та проти юдеїв. Полеміка проти юдеїв відображена у листах до Магнезійців та Філадельфійців. Полеміка проти гностиків (докетів) особливо відобразилася в листах до Єфесян, Тралійцям та Смирянам. Лише в контексті полеміки проти докетів можна зрозуміти знамените визначення любові у листах святого яка є для нього кров Ісуса Христа ( Трал.8) . В цьому 7 розділі ми знаходимо ціле ісповідання віри в Ісуса Христа . Перед тим як перейти до цього ісповідання віри варто в коротких рисах зазначити основні риси на яких святий ґрунтує вчення про Ісуса Христа: Христос є “Бог наш”, “Бог мій”(Єфес 18:2; Рим 3:3; 6:3 Полік. 8: 3), єдиний Син Отця (Рим-proem) і Господь (1:2). Перед всіма віками він був у Отці (Магнезі.6:1) і в кінці днів з’явився у плоті, як Об’явлення єдиного Бога Отця (Магнезі.8:2; Рим 8:2). Все новозавітнє спасіння базується на тому, що Бог явився по людському для відновлення вічного життя (Еф 19.3). Таким чином Христос коли воплотився став досконалою людиною (Смирн.4:2). Ігнатій особливо наголошує на реальності всієї земної діяльності Ісуса і в окремих частинах часто вживає термін αληθώς ( істинна) (Смир. 1 і 6; Трал. 9:1; Полік. 3.2). Звершивши Своє земне діло, він знову перебуває в Отці ( Рим. 3:3). Але і по Своєму Воскресінню Він хоч духовно поєднався з Отцем, перебуває у плоті. (Смир. 3:1). Цей ряд думок міститься в одній цитаті, яка розкриває всю Христологію святого :
Існує тільки один лікар
тілесний і духовний
народжений і ненароджений
у людській плоті - Бог
в смерті – життя істинне
(народжений) з Марії і з Бога
спочатку зазнав страждань тепер не підлягає стражданню
Ісус Христос наш Господь .

Для св. Ігнатія проблема поєднання в Христі буття людини і Бога, є стрижнем богослов’я . Тому він один з перших почав в своїх листах почав поглиблювати цю тему, яка пізніше стане викладена догмами на вселенських соборах. Ця проблема поєднання поєднання в Христі буття людини і Бога відобразилася в тому, що святий Ігнатій серед апостольських Отців єдиний, хто говорить про Марію та Її дівоче материнство. В опозиції до докетичних тенденцій, які виступали в Малій Азії, Ігнатій підкреслює правдиве материнство Марії, за посередництвом якого Ісус належить до роду Давида (Трал:9; Смир: 1). Народжений від Неї (Ефес:7), Ісус був виношений в її лоні, “як постановив Бог” (Ефес. 18). В апологетичному контексті, який є тлом цих листів, реалізм народження Христа для Ігнатія є найважливішим. Це народження, на його думку, належить до традиції Церкви, яка живе поміж двома парадоксальними аспектами: Бог приймає тіло від жінки-діви, страждає і вмирає на хресті .
Далі святий Ігнатій каже що попри прихід єресей говорить щоб між вірними Єфеської Церкви не було розколу. Ігнатій говорить далі що хоче очиститися Єфеською Церквою, а це значить що ця Церва дійсно наслідує воплоченого Христа. Наслідування їхнє проявляється в тому що вони на противагу єретикам не відкидають тіла, але чинять навіть духовні діла через свою людську плоть.. Це ясно з цього уривку листа до Ефесян: ”Плотські не можуть робити духовного, ні духовні плотського, подібно як і віра діл, які причасні невірству, а невіра діл віри. У вас духовно і то, що ви робите по плоті, тому що :ви це робите в Ісусі Христі”(Еф:8). Таким чином стає зрозуміло в цьому контексті чому в пізніше святий Ігнатій назве любов кров’ю Ісуса Христа .


                                   5.1 Індифікація єресей у листі до Ефесян

Далі, якщо йти згідно листа до Ефесян святого Ігнатія, в нього можна знайти вже певну конкретику щодо єресей тогочасних та що робити християнам щоб зберегти віру в Ісуса Христа. Наступний уривок про який далі буде говоритися є важкий для розуміння бо не має однозначного трактування у науковців певних важливих моментів цього уривку тому я цитую його повністю:
“Відомо мені, що приходили до вас звідти (εκειθεν) і такі, які несли шкідливу науку. Але ви не дозволяли сіяти її поміж нами, закривши вуха свої, щоб не приймати насіння їхнього. Ви наче камені (λίθοι) храму Отчого приготовані для дому Бога Отця , піднесені на висоти оруддям Ісуса Христа, що є хрест, пов’язані Духом Святим, як шнуром. Віра ваша – восходження ваше, а любов - дорога, що веде до Бога. Тож всі ви попутники, богоносці, храмоносці, Христоносці, святоносці, в усьому прикрашені заповідями Ісуса Христа. Тому й тішусь я, удостоївшись через писання бесідувати з вами і спільно возрадуватися, бо в людському житті ви не любите нічого, лише єдиного Бога” (Еф 9).

Якщо читати критично цей уривок, то можна помітити що він не конкретизує про тих, хто “приходили до вас звідти” (εκειθεν). Тому важко сказати про кого саме він тут говорить. Бо у всіх листах святий не говоре нічого певного про успіхи тогочасних єресей . Можна погодитися з Сагардою , що про життя трьох Церков (Ефеській, Магнезійській, Тралійській) він дізнався тільки того, що йому розповіли на зустрічі з єпископами та дияконами, яких надіслали йому; але це пояснюється свідомим наміренням Ігнатія, тому що він не бажав вказувати імена та обличчя ненависних ворогів церкви. Сагарда каже, що важко сказати яке це була єресь точно і чи знав чи Ігнатій єретиків які проникли ще в Антіохію, чи в перший раз познайомився з ними тільки під час подорожі до Риму. Скоріше всього він вже боровся проти цих єресей вже в Антіохії. Це тому що Антіохія - місто змішаних народностей і релігій – з самого початку Християнства це місто було хорошим ґрунтом для поширення Гностичного вчення; на користь цієї теорії говорить сам характер полеміки святого Ігнатія з єресями, як з явищем давно відомим йому, проти якого він вже має певні засоби . Варто також пригадати гіпотезу Гільгенфельда, який приймав слово παροδέυω (приходили) в алегоричному розумінні, як відхилення від істинного шляху (οδος); в такому випадку це місце значить: деякі з місцевих відхилилися від Істини .

                                          5.2 Домобудування Церкви

Але далі, святий вихваляє громаду за віру і йдуть цікаві алегорії: “Ви наче камені (λίθοι) храму Отчого, приготовані для дому (οικοδομην) Бога Отця”(9:1). Тут святий вживає вже класичні тему будови церкви з “живих каменів” членів Церкви. Камені (λίθοι), як образ дуже характерний для апостольських Отців, алегорія: камені християни, з яких Бог зводить свою Церкву (Пор. Пастир Герми, кн. 3, притча 4) . Але якщо порівняти будівництво Церкви у “Пастира Герми” та у Ігнатія Антіохійського, то воно відрізняється тим, що воно має індивідуальне значення та показує будівництво Церкви тут і тепер. Автор “Пастора” подає есхатологічне розуміння будівництва Церкви, та універсальність цього будівництва. Про таке розуміння в “Пастирі’ особливо свідчить книга 3 цього твору, де є знаменитий образ як ангели збирають з каменів-християн Церкву а будівництвом керує Христос. Але дальший уривок вповні свідчить що Ігнатій бачить це будівництво індивідуально і тепер.
Також таке індивідуальне значення будівництва Церкви дозволяє розуміти багатозначне розуміння слова домобудування (οικοδομην), яке з грецької мови можна також перекласти як прославлення. Воно є переважно глибоко особисте, навіть якщо це творить універсальна спільнота. З даного контексту випливає що любов це певний процес в житті кожної людини до Бога. Про це голосно промовляє його цитата з даного листа “Віра ваша -восходження ваше, а любов дорога, що веде до Бога.”(9:1). Отже віра та любов це те, що підносе нас до Бога. Навіть можна сказати певний процес піднесення. І коли ми беремо участь в цьому процесі ми стаємо супутниками (σύνοδοι) (дослівно - ті що йдуть разом, супроводять один одного), Богоносцями (θεοφόροι), храмоносцями (ναοφόροι), Хрестоносці, святоносцями (αγιοφόροι).
Ці слова на перший погляд важко зрозуміти, але їх значення розкриває легенда, яка на перший погляд нічим не пов’язана з святим Ігнатієм, але є дуже важлива для розуміння його богослов’я та біографії. Святий Ігнатій, як відомо, сам себе називав Богоносцем (θεοφόροι). У церковній традиції існує два класичні пояснення цього імені: θεοφόρος, той що носить Бога і θεοφόρος, той якого носить Бог, залежно від місця наголосу. Таке вираження зустрічається переважно у ранніх Отців Церкви. .
Відомий богослов Лайтфут вважає, що назву Богоносець св. Ігнатій використовував, як своє друге ім’я або прізвище наприклад Павло, він же Савло. Цей же дослідник зазначає, що на початку ця назва могла вживатися в пасиві, але пізніше вона закріпилася в активі і відображала життя св. Ігнатія як правдивого християнина, який живе у злуці з Богом. Також є цікавий факт що у мученицьких актах, складених у IV ст. Написано: коли імператор Траян запитав його його: “Хто є Богоносець ?”, св. Ігнатій відповів: “Це той, який має Христа в собі”

                     5.3 Смиренність як реакція християнина на появу єретиків

Згідно листів, єдине бажання святого – наслідувати Христа. Духовне життя розуміється як наслідування Христа: “Наслідуйте Ісуса Христа, як він Отця свого”(Філ. 7.2). Це наслідування полягає не тільки в виконанні заповідей і перетворення в життя вчення Христа; більше за все уподібнюється смерті та воскресінню Ісусу Христа: “Даруйте мені можливість бути послідовником страждань Бога мого.”(Рим.6:3.). Звідси його велике бажання померти мучеником (Еф. 3:1; Рим 5:3-6; Смир. 4:2). На мою думку що святий Ігнатій наслідуючи Христа наслідував також його покору, про яку говориться в Новому Завіті “Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної”(Фил. 2.8), якщо врахувати значний вплив богосвло’я апостола Павла на листи св. Ігнатія. .
Єпископ Антіохійський закликає Ефесян до смиренності. Він переконує їх непрестанно молитися за вірних та тих що відходять від правдивої віри – бо є ще надія покаяння, тому що вони можуть прийти до Бога. “Дайте їм нагоду навчитися хоч із діл ваших”(Еф.10:1) ,- говорить Ефесянам і закликає щодо єретиків до лагідності та смиренності: “Перед їхнім гнівом – будьте покірні, перед їхньою велемовністю смиренно мудрі, на злослов’я відповідайте вашими молитвами, перед їхнім заблудженням – будьте несхитні у вірі, перед грубістю їхньою лагідні: не намагайтесь наслідувати їх. Будьмо вирозумілими до них, брати мої! Старайтеся наслідувати Господа”. (Єф. 10:2-3).
В цій смиренності яку пропагує святий відчувається протиставлення любові та гніву, грубості лагідності, злослов’ю силу молитви. Хоч в цьому розділі листа жодного разу не вжито слово любов, але видно що сам автор пише з любов’ю у Христі та закликає до неї вірних Ефеської церви. Варто зазначити що св. Ігнатій все таки з певним гнівом писав про єретиків, але той гнів був праведний. В гніві Ігнатій не жаліє виразів для єретиків в інших листах: вони – вони є злі паростки, які породжують смертні плоди. Кожен хто скуштує ці злі плоди одразу гине. Вони не є саджанцями Отця тому їх не взрощує Ісус Христос (Трал. 11:1;Філад. 3:1), звірі в людському образі (Смир. 4:1), вовки (Філад.2), і навіть в послання яке ми зараз розглядаємо теж присутній цей гнів в любові де він називає єретиків псами скаженими, які є немов пси скажені , які є невиліковно хворі. Але є лише один Цілитель Ісус Христос (Еф. 7:1). Ці висловлювання щодо єретиків можна зрозуміти лише в контексті 10 розділу послання до Ефесян, де незважаючи на нахабність єретиків та праведний гнів виражений у листах Ігнатія все таки дає настановлення про молитву та терпіння по відношенню до чужих людей, в тому числі і до єретиків .

                                   5.4 Есхатологічний вимір любові

Далі святий подає дещо в іншому світлі любов, яка в цьому контексті знову набирає дещо іншого значення, але воно кардинально не змінюється бо кожний розділ показує любов найчастіше у відношенні наслідування Христа та особистого діалогу Бога та людини. В 11 розділі любов постає в есхатологічному контексті: “Вже часи останні. У час що залишився, посоромімося або устрашімося довготерпіння Божого , щоб не стало нам на осудження. Або устрашімося будучого гніву, або возлюбімо нинішню благодіть - одне з двох: тільки віднайти себе а в Ісусі Христі для життя істинного.” (Еф. 11:1). Воскресіння Христове, загальне воскресіння прикінці світу та страшний суд за часів Отців Церкви належали до центральних есхатологічних правд віри. Таке було бачення за того, що християни перших століть очікували швидкого приходу Христа ще у той час. В Отців Церкви панує неузгодженість стосовно різних уявлень про міжчасся, що міститься в Новому Завіті .
Тут він не в прямий спосіб посилається на 2 Пет 3 розділ. Апостол Петро в своєму посланні говорить що Бог попри наші тяжкі гріхі довготерпить, бо не хоче, щоб хтось з нас загинув, але щоб всі навернулися до покаяння. Бо якщо ми не покаємося, то День Господній прибуде, як злодій вночі (2 Пет 3:9-10). Ігнатій єпископ Антіохійський говорить Єфесянам щоб вони скористалися Божим Довготерпінням та спасли свою душу. Бо для кожного Християнина є лише один вибір вибрати одне з двух: По перше устрашітися предстоячого гніву, а це означає для нас що ми маємо мати страх Божий, який є початком премудрості (Екл. 12:13), а також це може означати, що якщо людина не покається, то помре духовно. По друге щоб нам спастися ми маємо возлюбити нинішню благодать, яка є Божа. На мою думку це є Божа дія яка проявилася у народженні, житі, смерті та воскресінні Господа Нашого Ісуса Христа.
Таким чином згідно Ігнатія нас приводе до покаяння а також разом з тим спасає страх Божий та любов до Божої благодаті яка активно проявляється в Ісусі Христі. Цю любов до благодаті не можна осягнути без того щоб ми всіма силами чинили зусилля знайти в Ісусі Христі істинне життя. Так очевидно і чинить святий бо він несе окови, які для нього є духовними перлами (Еф 11:1). З вище поданого можна дійти до висновку що святий Ігнатій висловлює думку, що в міжчассі між першим та другим воскресінням, він після своєї смерті одразу “Дістанеться Бога” що може осягнути мучеництві. Так вважав тому, що серед мучеників побутувало переконання, що вони є у Господа (Флп. 1:23) .

                                  5.5 Євхаристія – дзеркало житя Церкви

В наступній главі (Еф 13) говориться про те щоб Християни частіше збиралися на євхаристію. Тут, при здійсненні таїнства, так і при розділенні дарів проявлявся найкращий привід для проявлення братської любові та милосердного наслідування Господу; тут краще всього виявлялася єдинодушність християн та їхня братня любов. В цьому єднанні сходилися різні різноманітні інтереси. Тут по необхідності перш за все мало відображатися вся діяльність християнсько-суспільного життя: Євхаристія ставала дзеркалом життя Церкви. Тому не випадково в перші століття богослужіння де приймалася Євхаристія називалася Агапа – вечеря любові, в якій була відображена любов Церкви.
Поява єресей мала перш за все затемнити ясність і чистоту таїнства. Звідси ясно важливе положення питання Євхаристичнго питання у Ігнатія: здійснення Євхаристії в єднанні і спілкуванні з єпископом, що на його погляд є найкращим засобом для підтримання чистоти віри, в утвердженні любові та спілкуванні вірних, а також найкращим захистом проти всяких нападів духовних і земних ворогів, в тому числі лжевчителів. Святий Ігнатій саме по цій причині виступає проти докетів. Вони в свою чергу відкидали тілесність Ісуса Христа, то вони також заперечували реальну присутність тіла і крові Ісуса Христа в таїнстві Євхаристії . Жертва Ісуса Христа здійснення з любові до свого творіння, що не просто дія яка проявилася в любові, а саме тіло і кров Ісуса Христа є Любов’ю. Бо Бог є Любов (1Івана 4:7, 8).Тому є правдиві думки єпископа Антіохійського, що любов є кров’ю Ісуса Христа (Трал.8:1). За такою логікою виходить, що коли ми приймаємо кров Господа у таїнстві Євхаристії, то ми отримуємо здатність любити, стаючи одним тілом з Боголюдиною і маючи змогу навіть доторкнутися до Любові, до Бога який є Любов’ю.

                   5.6 Любов та віра як найвищі надприродні чесноти

Стоїкам була близькою ідея, що чесноти походять одна з одної. У християн часто зустрічаємо переліки чеснот для різних ситуацій, аналогічні тим, котрі складає апостол Павло у своїх пастирських посланнях, або Климент Римський, чи ж Полікарп у своєму посланні. Перелік чеснот зв’язаних вервечкою одна за одною, знаходиться у Герми та у Євангелії від Филипа. Кожен автор серед Отців Церкви опрацьовує різні ряди чеснот, але загалом вони мають спільну основу, виражену ще св. Ігнатієм Антіохійським : “Віра та любов - це початок і кінець (τέλος: завершення, звершення ) життя: початком є віра, кінцем же любов, де абоє поєднуються (εν ένότητι γενόμενα), є Бог; все інше, що стосується доброчесності (εις καλο-κάγαθίαν) походить від них” (Ефес. 14) . Любов та вірі є найдосконалішими чеснотами які людей роблять Християнами.

                           5.7 Найбільші таїнства воплоченого Бога

Св. Ігнатій говорить що ми маємо не лише словами, але й мовчанням ісповідувать Бога, нічого не є скритим від Бога. Єретики, будуть наказані вогнем невгасимим, рівно як і ті, які слухають їх. Тому ми маємо уникати вчення князя віку цього і не гинути безглуздо, не віддаючи дару який послав Господь. Бо для віруючих спасіння і вічне життя є Хрест, а для невіруючих пастка (Єф. 15-18) .
Хрест у цьому листі, згідно того що написав Ігнатій про хрест – є пасткою для невіруючих, а для нас спасіння і життя вічне. Ісус не тільки хрестом очистив гріхи наші, але й через воду: “Він був хрещений, щоб стражданням своїм очистити воду” (Еф.18).Можна таким чином зрозуміти з листів святого Ігнатія що головне з всіх дій Христа є його смерть і воскресіння. І він взагалі воплочення, земне життя, смерть та воскресіння рахує за найбільше таїнство Ісуса Христа рахує за таїнство. Про це він говорить у 19 главі листа до Ефесян.В ній говориться що були приховані від Сатани три славетні таїнства:
- Дівицтво Марії;
- Народження (точніше воплочення) Ісуса Христа;
- Cмерть Господа.
Богослови які вивчали цей текст кажуть що якщо брати до уваги християнське боговлов’я то Сатана не міг не знати, що Христос Спаситель помер. Але Ігнатій тут говорить про родження і смерть Спасителя, не як про події, які на землі здійснилися, ну як про таїнства, які здійснилися, які здійснилися в безмовності Божій, мається на увазі предвічна рада Божа , яка відкрилася світу за посередництвом зірок і інших знамень . Мається на увазі що ще перед створення світу Бог ще передбачив план спасіння. Він в сотворив світ з любов’ю та всю економію спасіння здійснює з любов’ю. Бо він знав що Сатана впаде, а Адам з Євою згрішать. Який би не був би могутній Сатані і як б він не впливав на події історії спасіння він все одно не розуміє їх значення. Тим більше він не міг зрозуміти як це Бог воплотився з любові до людей і прийняв вигляд раба а тим більше смерть на хресті.

                                                     5.8 Останні слова листа

На закінчення листа до Ефесян святий обіцяє в другому посланні розкрити вже почате вчення про домобудівництво (економію) Боже відносно Нової Людини Ісуса Христа згідно віри в Нього та Любові до Нього ,через Його страждання та воскресіння .Тут же святий говорить знову про Євхаристію, яка є ліком для безсмертя (φάρμακον αθανασίας).Цей термін був дуже поширений у медичній мові того часу. Йшлося про мазь яка, б лікувала всі види хворіб. Вважалося що вигадала її богиня Ісіда і воскресила нею свого чоловіка Осіріса. Для Християн такий лік безсмертя є Євхаристія. Вона дарує нетління і вічне життя у Бозі . Такі є образи не випадково у святого Ігнатія бо як каже Томаш Шпідлік у своїй праці “Духовність християнського сходу”, що тему “ліку безсмертя” в св. Ігнатія Антіохійського була, можливо взята з містерійних релігій, але згадана вона у зв’язку з Господньою вечерею та хлібом життя (див. Еф. 20:2). Георгій Флоровський каже що для святого Ігнатія благовість християнська є перш за все про істинне життя а також про нетління та воскресіння.Він не тільки чекає воскресіння будущого віку, але він показує воскресіння тут на землі. Це Євхаристія -“лік безсмертя, протиотрута проти смерті, дарунок вічного життя на землі” (див. Еф. 20:2).Нетлінна любов, говорить святий Ігнатій в іншому місці (Рим. 7:3). Від цієї любові і життя відчужують себе докети, які не вірять в істину воплочення, не можуть і не хочуть ісповідувати, що Євхаристія є плоть нашого спасителя, яка постарждала за наші гріхи, яка воскресена благодаттю Отця (Смир. 8:1) . Отже Євхаристія є саме тими ліками від гріха, які можуть нас наповнити любов’ю Ісуса Христа і уподібнити до Нього .На заключення Ігнатій просить пам’ятати його і молитися за Церкву Сирійську.

                                                    Висновок

Головною ідеєю мученицьких актів святого Ігнатія є наслідування Христа. Тому можна прийти до визначення хто такий мученик. Мученик-це той, хто на суді під загрозою смерті визнає себе християнином, послідовником Христа, тим самим засвідчуючи, що Христос – Бог .Ігнатій був таким мучеником. Але будь-яке мучеництво окрім наслідування Христа проявляється також в любові у Христі. З цієї любові, яка є джерелом всіх інших видів любові, випливають любов до християнської спільноти, любов до ворогів, любов до самого себе, а головне до Бога яку ми можемо осягнути лише будучи у Христі. Саме про таку любов говорить єпископ Антіохійський. Лист до Ефесян розкриває цю любов у багатьох визначенях, які він поглиблює. Він подає такі визначення любові, які йдуть вервечкою у його листі до Ефесян:
Любов спільноти до Ігнатія та його до неї. Про це говориться вже починаючи з перших слів листа. св.Ігнатій дякую за родинну любов Ефесян до нього. Він закликає щоб спільнота була утверджена в одній вірі та в одних думках а також щоб були в покорі єпископу та пресвітерству (Еф 1-2). Це утвердження в вірі та покора єпископу не можлива без любові до Бога. Люблючи Бога ми стаємо Богоносцями у значенны стаэмо учасниками Божої величі. Для св.Ігнатія єпископ є прямий замісник сомого Христа. І лише в упокоренню єпископу та пресвітрству Церква буде у єдності, яка як єдина спільнота зможе прославляти Бога як струни у кіфарі.(Еф:3,2:4,1). І любов в даному контексті є єдністю спільноти.
- Любов яка стала тілом. Це головне визначення любові у всіх листах святого, але в даному листі він про неї прямо не говорить. Єдиний виняток становлять ті глави в яких говориться на противагу гностикам про реальну тілесність Христа та його реальну присутність у євхаристії.
Любов як протилежність гніву єретиків. В часи св.Ігнатія з’явилася велика кількість єретиків гностиків, які заперечували тілесність Христа та його реальну присутність у євхаристії. Важливою є цитати які підтверджує віру в правдиву тілесність Ісуса Христа : ”Плотські не можуть робити духовного, ні духовні плотського, подібно як і віра діл, які причасні невірству, а невіра діл віри. У вас духовно і то, що ви робите по плоті, тому що :ви це робите в Ісусі Христі”(Еф:8).
Найкращий спосіб протистояти єретикам є смирення. Антиномія християнської любові та гніву єретиків особливо відчуто у цьому уривкові:”Плотські не можуть робити духовного, ні духовні плотського, подібно як і віра діл, які причасні невірству, а невіра діл віри. У вас духовно і то, що ви робите по плоті, тому що :ви це робите в Ісусі Христі”(Еф:8).
Внаслідок цієї полеміки випливає поняття любові у есхатологічному вимірі. Щоб Ефеська спільнота вибрала лише одну альтернативу – спасіння. Тому св.Ігнатій закликає щоб Ефеські вірні або возлюбили нинішню Божу благодать або устрашілися майбутнього Страшного суда.
Віра та любов є тими чеснотами, які які роблять нас християнами. І з них походять всі інші чесноти. З цього випливає наступн питання як вони проявляються в спільноті та з чого вони походять. Св.Ігнатій каже у цьому листі що євхаристія є дзеркало життя Церкви та джерело віри та любові;
Останнє бажання святого згідно вірою та любов’ю в Ісуса Христа написати, в наступному листі до Ефесян, про Божий план спасіння (Божественну економію) детальніше;
Головне визначення любові цього листа і всіх інших листів є любов як наслідування Христа, тому що лише з неї випливають всі інші види любові.
На рахунок мучеництва святого Ігнатія варто зазначити що н випадково він так прагнув мучеництва, тому що в тій ситуації він себе повів як справжній християнин. І ми в певних ситуаціях зобов’язані стати мучениками.

Список використаної літератури
Основні джерала:

Єрусалимська Біблія. Новий Завіт і пcалми. Львів 2009.
Ранние Отцы Церкви. Брюссель 1988.
Св. Ігнатій Антіохійський та його твори. Переклала та опрацювала с.Параскевія Вакула // Acta studiosa. Збірник студентських перекладів.ч.2

Додаткові джерела:

Н. И. Сагарда, А.И. Сагарда. Патрологія.
Георгий Флоровский. Святой Игнатий Антиохийский. Из ненапечатанных лекций по патрологии //
http://krotov.info/library/21_f/flo/rovsky_008.htm
А. Аман .Путь Отцов.краткоє введения в патристику. Москва 1994
Йоан Мейендорф. Введения в святоотеческие богословие. Киев 2002.
Пієтро Паренте. Богослов’я Христа I. Львів 1995
Томаш Шпідлік.Духовність християнського сходу. Львів1999
Антон Цігенаус. Есхатологія. Львів 2006.
Луїджі Падовезе. Вступ до патристичного богослов’я. Львів 2001
Архімандрит Киприан (Керн). Патрология I http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:AaY0e6LWOysJ:aleteia.narod.ru/inquisitio/kern1/kern_6
Михайло Димид. Херсонеське таїнство свободи. Еклезіолгія Т.1. Львів 2007
Апресян Р. Г. Любовь // Этика: Энциклопедический словарь. Москва, 2001.
о.Мелетій М. Соловій, ЧСВВ. Божественна літургія. Історія-розвиток-пояснення. Львів 1999.
Фритц Ринникер. Герхард Маєр. Библейская енциклопедия Брокгауза. “Християнская зоря” 1999.
Микола Кондрат. Історія стародавньої філософії. Рим 1974.
Johanes Quasten. Patrologi volum 1 The Beginnings of Patristic Literature from the Apostols Creed to Irenaues.
L.Scipioni, Vescovo e popolo. Milano 1977.

Немає коментарів:

Дописати коментар