Трудолюбившая, Богу и человеку угодившая из всех земнородних тварей – это пчела. А заниматься ею и полезно, и Богу не противно. Этот смиренный труд ограждает вас от всякого нечистого соприкосновения с корыстными людьми. А между тем ограждает вас и от гнетущей и уничтожающей человека нищети. По моим долгим опытам и наблюдениям я дознал, что пчела требует не только искусного человека, но ищо и кроткого и праведного мужа. Вы же вмещайте все сии добродетели.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО. БЛИЗНЕЦЫ (ПОВЕСТЬ)
Бог створив дві книги – Світ та Святе Письмо. Він зробив би це навіть якби гріха не було. Також Бог став би людиною, бо створив з усіх можливих світів найдосконаліший. Кожне його творіння досконале. Але Він дав можливість зі сотвореного Світу творити Світ у співпраці Бога, людини та творіння. І це велике чудо, бо Бог створив людину на Свій образ і подобу (Бут 1, 26–27). Не випадково дав Адамові право давати імена всім тваринам (Бут 2, 19). Це означає, що людина у служінні має керувати Світом. Тобто Адам не керує тваринами як тиран, але пізнає їх. Хоча після гріхопадіння ситуація докорінно змінилася (це ми бачимо особливо на прикладі світової екології), але праведник рятує все живе, як це зробив Ной. Тому не випадково Ной побудував ковчег (Бут. 7, 1–8, 17) – він показав ідеал співпраці Бога, людини та природи. Ной повернувся до райської гармонії, бо послухав Бога. Там, де є Бог, там – рай, а там, де є Диявол, там – пекло. Тому ми повинні жити в гармонії з Богом. Ця гармонія має виявлятися у єднанні з людьми, а також – людини з природою. Екологічна криза – це наслідок гріховності людини. Тому подолати цю кризу ми можемо лише у співпраці з Богом. Для мене втіленням цього ідеалу стала діяльність видатного українського вченого-бджоляра Петра Івановича Прокоповича, який у співпраці з бджолами виявив любов до Бога.
Щоби зрозуміти значення медоносної бджоли (лат. Apis mellifera) для пізнання Бога та самого себе, варто поглянути на життя видатного сина українського народу Петра Івановича Прокоповича (1775–1850) – українського пасічника, родоначальника раціонального бджільництва, який зробив декілька видатних винаходів, що мали велике значення для розвитку світового бджільництва. Варто зазначити, що він прожив життя як справжній богослов, бо богослов – це той, хто молиться. Для Петра Прокоповича молитвою було спілкування з Богом та робота з вуликом. Він знайшов Бога у вулику, споглядаючи за життям бджіл та будучи їхнім учнем. Будучи учнем бджіл, він вчився у Бога. Я три роки займаюся пасікою тому добре розумію погляди П. Прокопович, висловлені у численних його статтях [1] та основній праці «Нотатки про бджільництво» [2].
 |
| Петро Прокопович |
Про це свідчить і його надзвичайна біографія. Батько-священик сподівався, що син піде його шляхом. Тому, коли Петрові виповнилося 11 років, батьки віддали його на навчання до Київської духовної академії, де він здобув глибокі знання із загальних дисциплін, вивчив німецьку, французьку та латинську мови. Але, закінчивши академію, зрозумів, що священиком бути не хоче. Мріяв стати вчителем. Проте не судилося: його скеровують до Переяславського кінно-єгерського полку. Військова служба майбутнього геніального бджоляра була успішною. Він брав участь у штурмах Варшави та Праги (передмістя Варшави) під командуванням Олександра Суворова, зарекомендував себе як хоробрий та мужній офіцер. Але у 1798 р. Петро Прокопович у званні поручика йде у відставку. Одною з причин якої була любов до бджіл, що перейняв від брата Федора. Про початок бджільницької діяльності він писав: «З 1800 року я вирішив займатися бджільництвом постійно, незважаючи на те, що тоді ще не мав про цю справу ні теоретичних, ні практичних знань, крім лише великої охоти». І в цій любові до Бога, яка відобразилася у сповненні його покликання стати пасічником, він багато досяг. Саме про ці досягнення я говоритиму далі – вони допоможуть зрозуміти його філософські та богословські погляди, а також позитивний вплив богослов’я на вітчизняне бджільництво.
П. Прокопович у невтомних пошуках правди про бджіл та щоденною працею з вуликами [3] значно вдосконалив цю сферу. У 1814 р. він зробив першого у світі розбірного рамкового вулика, в якому можна було вільно оглядати бджолину сім’ю й активно впливати на її розвиток. У ньому він вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла. Так почалася нова епоха в історії бджільництва.
Також П. Прокопович розмежував «дике» та раціональне бджільництво, тому він відомий і як фундатор системної освіти з бджільництва, відкривши у своєму маєтку в 1828 р. першу в Російській імперії і Східній Європі школу бджільництва з дворічним терміном навчання (пізніше трирічним).
БОГОСЛОВСЬКІ ПОГЛЯДИ ПАСІЧНИКА
Дотепер, на жаль, залишається не достатньо вивченою надзвичайно цікава грань творчості П. Прокоповича – його богословські погляди. Очевидці не виділяли окремо його поглядів. У Радянському Союзі релігію переслідували, що призвело до замовчування фактів біографії та наукових досягнень, пов’язаних з його глибокою вірою, тому до тепер ніхто цим питанням, фактично, не займався.
Творчість пасічника полягає у любові до Бога та бджіл. Тому він стверджував, що, окрім економічного значення, бджільництво виконує ще й виховну функцію. Казав, що життя медоносних бджіл надає «мыслящему наблюдателю важнейшие уроки для образа жизни». Як і Проклович, я також пережив духовне спілкування з бджолами та зрозумів, що пасічник, який утримує і пізнає бджіл, пізнає Христа [4]. У душі виникає благоговіння, коли дивишся на цих нерозумних істот, які діють згідно з Божественною Мудрістю та Провидінням. Тільки завдяки Божій благодаті можна зрозуміти життя бджіл, які своїм жужанням засвідчують Його існування [5].
Великий бджоляр Петро Прокопович говорив, що успіху у «бджолиному промислі» зміг досягти завдяки Божій допомозі. Для нього утримання бджіл було споглядальною працею. Про це він писав, що з давніх-давен бджіл вважали чистими і невинними істотами, а їх утримання – святим ділом, тому входять до пасіки завжди з молитвою. Робота з бджолами для Прокоповича завжди була духовною настановою. Цю думку український пасічник бере зі Святого Письма: «Пойди к пчеле, и познай, как она трудолюбива, какую почтенную работу она производит: ее труды употребляют во здравие и цари и простолюдины: любима же она всеми» (пор. Книга Притч.6, 6). Бджола виховує кожного, хто коли-небудь чув про неї. Особливо це відчувають пасічники, які прагнуть побороти свою ледачість і стати мегапрацьовитими людьми.
 |
| Святі Зосима і Саватій (XV ст.). Покровителі бджільництва. |
Цікаво, щоб досягти успіху у бджільництві, винахідник першого рамкового вулика вважав, що успіх у будь-якій справі залежить найперше від Божої благодаті. У той же час застерігав, що успіх залежить ще й від нашого бажання вчитися і працювати. Тому маємо постійно вчитися і з Божою благодаттю зможемо зробити все. Такою поставою та вченням учитель виховав нове покоління пасічників, які зростали у Божій благодаті. За свідченням сучасників Прокоповича, за час навчання у школі, де «доброму оказывалось уважение, а худому не давали хода», докорінно змінювався характер вихованців.
Для кращого розуміння світогляду П. Прокоповича варто згадати одну важливу подію в його житті: в кінці травня – на початку червня 1843 р. він зустрівся з Тарасом Шевченком, який намалював картину «На пасіці», а пізніше написав повість «Близнецы» (1856). Саме в цій повісті Шевченко прекрасно відобразив весь глибокий духовний світ пасічника. Головна ідея цієї повісті – як середовище впливає на виховання людей. Головний герой – відставний сотник-пасічник Никифор Федорович Сокира – прототип П. Прокоповича.
Перед тим, як на основі цієї повісті розкрити характер Прокоповича, варто коротко пригадати основні події повісті. Отже, Никифор Сокира з дружиною знаходить дітей-сиріт, яких підкинула до його двору їхня мати. Це подружжя було похилого віку, але щасливе. Їх Бог благословив у всьому, окрім дітей. Коли вони їх знайшли, то дуже зраділи. Не даремно кажуть, що в дітях щастя. Вони були близнюками. Никифор Сокира назвав їх у честь святих покровителів бджільництва Зосіми та Саватія. Пізніше найняв семінариста Степана Мартиновича, який навчив початкової грамоти та став найкращим другом сім’ї. За бажанням Парасковії Зосима віддали вчитися на військового, а за бажання Никифора Саватія – на медика. Далі розповідається про їхнє навчання та позитивний вплив освіти та середовища Сави, а також про те, як негативно вплинуло середовище на Зосю.
Хоча більшість подій повісті не пов’язані з життям П. Прокоповича, але тут прекрасно зображене його духовне життя та середовище, у якому він жив та творив. Головний герой, як і П. Прокопович, служив у війську та дослужився до високого звання, а потім покинув службу і пішов жити в село та пасічникувати. Щодо духовної освіти та наставництва, то головний герой в дитинстві вчився у о. Григорія Гречки, який формував його як вірянина та освічену людину. При ньому він навчився читати «Давида, Гомера и Горація» (знав іврит, грецьку та латинську). Будучи настільки освіченим, не поїхав шукати слави у Петербурзі, але почав скромне життя. Ніхто в селі не знав, окрім найближчого оточення, про його здібності до мов. Також згадано, що його вчив великий український філософ Григорій Сковорода. Насправді, батько П. Прокоповича у січні 1785 р. відав його до Єлизаветградського (нині Єлизаветград – це Кіровоград) кінного полку (можливо, малого Петра Прокоповича його дядько тільки записав у кадети). Пізніше, у 1786–1794 рр. – він вчився у Києво-Могилянській академії, вивчаючи богослов’я, продемонстрував там великі здібності до навчання, добре оволодів латинською, грецькою та деякими іншими європейськими мовами. Тарас Шевченко розкрив у характері П. Прокоповича любов до Бога, ближнього та природи. Цю любов він проявляв у пасічництві. Шевченко говорить, що «Никифор Фьодоривич [Петро Прокопович] был страсный пасічник, и вдобавок искусный пасічник». Саме слова головного героя повісті відображають весь світогляд П. Прокоповича:
«Трудолюбившая, Богу и человеку угодившая из всех земноводних тварей – ето плела. А заниматса ею и полезно, и Богу не противно. Этот смиренный труд ограждает вас от всякого нечистого соприкосновения с корыстными людьми. А между тем ограждает вас и от гнетущей и уничтожающей человека нищети.
По моим долгим опытам и наблюдениям я дознал, что пчела требует не только искусного человека, но ищо и кроткого и праведного мужа».
ВИНАХОДИ ТА ШКОЛА БДЖІЛЬНИЦТВА П. ПРОКОПОВИЧА
Щоби зрозуміти погляди великого пасічника, маємо розглянути його наукову діяльність. Великим, безумовно, був вплив духовної освіти, особливо Києво-Могилянської академії, в якій тоді переважали схоластична філософія та богослов’я. Але до цього ми ще повернемося, насамперед потрібно розглянути період з 1798 р., коли через хворобу він пішов у відставку з військової служби. За рік почав займатися бджолами, а у 1800 р. придбав власну пасіку. Цей шлях почався з невдач. У 1802 р. пожежа знищила його садибу – збереглася тільки пасіка. Щоб якось жити, він збудував землянку. Йому довелося орати, сіяти, косити, збирати хліб, займатись городом, працювати столяром і теслею, робити цеглу, доглядати худобу і, безумовно, займатися пасікою. Як описує П. Прокопович, на восьмому році пасічництва він набув великого досвіду і тому міг кваліфіковано пояснити життя бджіл. Тоді ж поставив за мету: добувати з вуликів чистий мед без будь-яких сміттєвих домішок та бджолине сімейство після вирізування меду залишати у доброму стані.
У той час люди, видобуваючи мед із вулика, викурювали (тобто за допомогою диму виганяли з вулика, що найчастіше це призводило до їх смерті) та вбивали бджіл, бо не було іншого способу. У 1808 р. П. Прокопович, який підходив до вулика з молитвою, придумав «оборотний» вулик циліндричної форми, дуже подібний до бочки.
У 1813 р. у нього виник план втулкового вулика з дошок, який на наступний рік був вже готовий. Як нерідко буває, винайдене «своє» тривалий час залишається нецікавим і зазнає несправедливої критики, особливо з боку тих, хто не знає і не хоче знати суті винаходу. Про вулик П. Прокоповича заговорили тільки після аналогічного винаходу пастора Джерджона, хоча П. Прокопович зробив це набагато швидше, коли Джерджону не було і трьох років. Так був створений новий мініатюрний ковчег для тварин.
 |
| Втулковий вулик |
У 1827 р. П. Прокопович надіслав свої перші статті Московському Товариству сільського господарства: записку про бджільництво і статтю про бджолину гнильцеву заразу та її знищення. Так вперше вдалось ліквідувати бджолину пошесть – гнилець. Того ж року опубліковано ці статті у “Земледельческом журнале”.
До винаходів П. Прокоповича знання про бджіл ґрунтувалися на відомостях Аристотеля та повір’ях і забобонах. Саме він став засновником раціонального бджільництва – окремої науки. Через те, що люди не розуміли як працювати з втулковим вуликом 1 листопада 1828 р. він заснував школу з бджільництва спершу в с. Мітенки, а потім переніс її до с. Пальчики. Студентами були переважно кріпаки, яких прислали на навчання поміщики, та селяни. На навчання сюди приїжджали з всіх окраїн Російської імперії. П. Прокопович перейняв багато принципів навчання в Києво-Могилянської академії. Окрім бджільництва, вихованці вивчали багато інших наук, але найголовніше – мали власний Статут школи. Існувала також присяга, що зобов’язувала кожного учня. За допомогою статуту і присяги у школі встановлювалися вищі моральні цінності – працелюбність, справедливість, совісність тощо. Учневі, в якому П. Прокопович не був впевнений, свідоцтва не видавали. Навчання у цій школі можна порівняти з атмосферою благочестивого сімейного середовища Никифора Сокири у повісті Шевченка “Близнецы”.
Погляди Петра Івановича Прокоповича досі актуальні, бо і тепер є утилітарний підхід до життя бджіл, що виник із приходом до влади більшовиків, які хотіли колективізувати бджільництво, але не змогли цього зробити повністю [7]. Проте, зібравши вулики в наукові станції та створивши стереотип про те, що пасічником може бути лише той, кого довго вчили [6], спричинилися до занепаду галузі. За такого підходу багато хто перестав займатися пасікою [8]. Також прийшов час десакралізації: бджолу вважали не чудом природи, а виробником сільськогосподарського продукту – меду.
Взявши за основу принципи П. Прокоповича, можна змінити цю ситуацію на краще. У його творах можна знайти багато добрих практичних порад, актуальних до сьогодні. Він доводить, що кожен може займатися цією справою. Безумовно, науковий підхід дуже допомагає, але не потрібно занедбувати пасіки пересічних людей. Пасічник повинен позбутися утилітарного підходу, має приступати до вулика як до молитви, бо пасіка – місце зустрічі людини, природи та Бога. Мед як продукт – наслідок співпраці рослинного та тваринного світі, а також активної співпраці людини та Бога. Для людей життя бджіл має бути добрим прикладом працелюбності, гармонії та чистоти.
На мою думку, щоб ми жили у краю, «що тече молоком та медом» (Вих. 3, 8), потрібно працювати тілесно і духовно. Адже невипадково Бог так зробив, що ми не просто отримуємо мед, а здобуваємо його працею.
ДМИТРО ТИРУСЬ
студент філософсько-богословського факультету
Українського Католицького Університету
[1] Вже видані перші два томи творів Прокоповича з трьох запланованих.
Див.: П. Прокопович. Вибрані твори у трьох томах (переклав з російської Зуй Віктор Дмитрович). – Харків, 2010.
[2] 1843 р. газета «Посередник» у № 28 та № 76 у примітках до статей Прокопович повідомляє, що йому заборонено відкрити власну топографію і надрукувати 12 томів книги «Нотатки про бджільництво», до якої, крім тексту, були підготовлені ілюстрації. Розгром типографії с. Пальчики, в якій було виготовлено текст і набрано ілюстрації творів Прокоповича, вчинила поліція Полтави, а не Чернігівська, до якого відносився Конотопський повіт і с. Пальчики.
Причин для вандалізму могло бути декілька: по-перше, відсутність поліцейського дозволу; по-друге, написання твору українською мовою (про заборону української мови був указ); по-третє, існування особистого ворога П. Прокоповича, який використовував усе, щоб нашкодити відомому вченому-пасічнику.
Деякі сучасні автори висловлюють здогадку, що П. Прокопович після жахливого нападу й руйнувань не витримав і спалив рукописи. Але насправді його син Степан Великдан після смерті батька опублікував багато статей з позначкою «Із творів П. І. Прокоповича».
[3] Прокопович добре знав всі винайдені вулики.
[4] Гарно думку взаємодії творіння та Бога висловив Ф. М. Достоєвський у романі «Братья Карамазовы». Він вклав в уста монаха Зосіми у розмові з юнаком такі прекрасні слова: «“Истинно, – отвечаю ему, – всё хорошо и великолепно, потому что всё истина. Посмотри, – говорю ему, – на коня, животное великое, близ человека стоящее, али на вола, его питающего и работающего ему, понурого и задумчивого, посмотри на лики их: какая кротость, какая привязанность к человеку, часто бьющему его безжалостно, какая незлобивость, какая доверчивость и какая красота в его лике. Трогательно даже это и знать, что на нем нет никакого греха, ибо всё совершенно, всё, кроме человека, безгрешно, и с ними Христос еще раньше нашего”. – “Да неужто, – спрашивает юноша, – и у них Христос?” – “Как же может быть иначе, – говорю ему, – ибо для всех слово, всё создание и вся тварь, каждый листик устремляется к слову, богу славу поет, Христу плачет, себе неведомо, тайной жития своего безгрешного совершает сие. Вон, – говорю ему, – в лесу скитается страшный медведь, грозный и свирепый, и ничем-то в том не повинный”. И рассказал я ему, как приходил раз медведь к великому святому, спасавшемуся в лесу, в малой келейке, и умилился над ним великий святой, бесстрашно вышел к нему и подал ему хлеба кусок: “Ступай, дескать, Христос с тобой”, и отошел свирепый зверь послушно и кротко, вреда не сделав. И умилился юноша на то, что отошел, вреда не сделав, и что и с ним Христос. “Ах, как, говорит, это хорошо, как всё божие хорошо и чудесно!” Сидит, задумался, тихо и сладко. Вижу, что понял. И заснул он подле меня сном легким, безгрешным. Благослови господь юность! И помолился я тут за него сам, отходя ко сну. Господи, пошли мир и свет твоим людям!». http://ilibrary.ru/text/1199/p.41/index.html
[5] Порівняйте з 5 доказом існування Бога св. Томи Аквінського.
[6] За Радянського Союзу були колгоспи, до яких відправляли фахівців у цій справі. Для цього, в контрольованих партією, колгоспах запроваджували навчання пасічників, що мало позитивні і негативні наслідки.
[7] Бджільництво не можна колективізувати. Воно може розвиватися лише у приватних руках, але держава повинна контролювати, створивши повноцінну базу для надання ліцензій пасікам на мед, щоб вони продавали якісний мед. Також важливе значення мають товариства пасічників. Як, наприклад, на міжнародному рівні «Апіславія», у якій наша країна відіграє важливу роль, бо займає передове місце у світовому бджільництві, що ще раз підтверджує, що наш народ на багато спроможний, а ми можемо більше, ніж думаємо. В Україні створено багато товариств та організацій, які опікуються правами пасічників: інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича, Спілка пасічників та Національна асоціація пасічників України “Укрбжолопром”, фонд Петра Прокоповича. Це прогресивна система бджільництва порівняно з радянським. Найбільший недолік радянського бджільництва – у колгоспах збирали вулики у бджільницькі станції, де вчили деяких пасічників професійному бджільництву. Приїжджали пасічники з освітою і починали вчити «неграмотних» пасічників-селян. Також дбали за одні породи бджіл більше, ніж за інші, а це призвело до того, що в нашому бджільництві немає чистих порід бджіл: почали розводити кавказьких бджіл на противагу українським степовим. Щоб відновити цю породу, українська дослідна станція бджільництва створила лабораторію селекції бджіл цієї породи. А територію Кіровоградської області оголошено зоною чистопородного розведення бджіл породи української степової.
[8] Починаючи від Київської Русі (якщо не брати до уваги згадки Геродота про великий успіх доісторичних пасічників) наше бджільництво було розвинуте, але пасіки перебували переважно в лісах. До найбільшого розвитку бджільництва наші предки дійшли у XVII ст. Не випадково улюбленим напоєм козаків була медовуха, яку не можна порівняти з сучасною. У той час майже в кожній хаті була пасіка, а хто не займався цим, то був або дуже ледачим, або п’яницею. Радянська влада завдала великої шкоди народному бджільництву, спробувавши колективізувати бджільництво та забираючи вулики в селян. Так виник стереотип, що без фахової підготовки не можна приступати до пасіки. Але, на жаль, в ті часи під фаховістю розумівся перш за все папірець з освітою або пасічника «ліцензованого» КПРС.
ЛІТЕРАТУРА
1. Демиденко Н. М. Життєвий і творчий шлях П. І.Прокоповича (1775–1850) – патріарха вітчизняної бджільницької науки. http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/inb/2009-2/09_demydenko.pdf
2. [О пчелах] Петро Іванович Прокопович – Історична постать в бджолярстві України. Закохався у бджіл раз і назавжди. http://pcheli.com/2006/08/19/petro_vanovich_prokopovich__storichna_postat_v_bdzholjarstv_ukrani.html
3. Петро Прокопович (1775–1850) Основоположник раціонального бджільництва. http://beekeeping.com.ua/html/prokopovych_uk.html
4. Есть ли в Библии место пчеле? http://www.taday.ru/text/print/212340.html
5. Демиденко Надія Михайлівна. Богослов’я у творчості видатного вченого-бджоляра П. І. Прокоповича (1775–1850) www.nbuv.gov.ua/e-journals/inb/2011-2/11_demydenko.pdf
6. Русин М. Ю., Огородник І. В. Історія української філософії. Підручник. ebk.net.ua/Book/philosophy/rusyn_istukrfil/part7/701.htm.
7. Зєвахин Л. Г. Києво-Могилянська академія в житті відомого українського вченого бджоляра П. І. Прокопович. http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/2000_18/11_zevahin_lg.pdf
8. П’ятий доказ св. Томи Аквінського. http://krotov.info/lib_sec/17_r/rea/reale03.html#1_124
9. Ф. М Достоєвський у романі «Братья Карамазовы» http://ilibrary.ru/text/1199/p.41/index.html
Джерело: xic.com.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар