Неможливо зрозуміти сутність Церкви без її життя. А її життя та сутність проявляється на Службі Божій. На ній вона проявляється як Тіло Христове, яке є Таїнством Христа та Церкви. Як описано у Символі Віри вона є свята, соборна і апостольська Церква. І її єдність та святість грунтується на Божій святості та єдності . Як казав Отець Церкви “Пастир Єрма”, що Церква є першим творіням Господа Бога , але вже при своренні світу Бог мав план, який полягав у тому, що Логос стане Боголюдиною . Отже Бог створив спершу Церкву, щоб творіння славило Бога. Спершу Бог створив ангелів, які славлять Бога. Це була Церква небесна. Потім Бог почав творити стихії, рослини, тварини, які славлять Бога. Далі Бог сотворив людину на свій образ та подобу (Бут. 1, 26-27) . "Кожного, хто взиває ім'я Моє, я сотворив на славу мені" (Іс. 43, 7). І це є головна мета (ентелехія) життя людини, але і всього існуючого творіння:“Всяке дихання нехай хвалить Господа”(Псалом 150:6). Таким чином все творіння є Церквою, яке постійно служить Богу.
На жаль починаючи від гріхопадіння Сатани, а пізніше Адама та Єви. Таким чином гріх розділив ангелів та Бога, а найгірший удар завдав гріх (через Сатану) людині, яка відділившись від Бога не тільки розкололась у своєму власному єстві, але і потягнула до смерті все неособове творіння. Але прийшов Ісус Христос, якого відкинув гріховний світ: “Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ.Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його”(Йо. 1,9-10). Тут євангелист Йоан подає потрійне розуміння світу. Перше – світ як такий (“що приходить на світ”). Друге – це людське суспільство (“Воно в світі було”). Третє – світ у грісі (“і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його”). Христос ж своєю смертю та воскресінням очистив світ від гріха, а Церква є світ без гріха. Про це далі говориться у посланні до Ефесян про Церкву: “щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові” (Еф. 5:26).
Кістечок Ігор "причастя апостолів"
Лише в такому контексті можна зрозуміти літургійне життя Церкви. Церква є Тіло Христове. Про це говорить євангелист Йоан “Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви” (Йо. 15:5). Церква як Тіло Христове теж є виноградною лозою . Цю реальність відображує храм. Храм (парафія) має бути, бо інакше не було би сенсу Воплочуватися. Тоді б людині не було потреби приймати навіть причастя, яке не можливе без Христового Воплочення. І цю логіку відображає храм (парафія). Це підтверджує цитата з cтатті Хомьякова “Церковь одна”:
Церковь видимая и земная живет в совершенном общении и единстве со всем телом церковным, глава которого есть Христос. Она имеет в себе пребывающего Христа и благодать Духа Святого во всей их жизненной полноте, но не в полноте их проявлений, ибо творит и ведает не вполне, а сколько Богу угодно.
Хоч у цій статті Хомьяков не напряму говорить про храм, але з єдності Церкви видимої та невидимої виливає існування храму. Як Бог був присутній у скинії, там Бог зараз є присутній у храмі(парафії). Кожна парафія є католицькою (вселенською) Церквою , як по це пише св. Ігнатій Антіохійський. Кожну Церкву неповторною та католицькою робить євхаристія, яка є Тілом Христовим. Ми це тіло на кожній літургії приймаємо. І ця євхаристія не є лише символом, як по це говорять протестанти. Адже цей символ згідно протестанського богослов’я не передбачає єднання неба та землі. Євхаристія таким чином зводиться до символу, який є нереальний. Тіло і Кров Христа стають щось на зразок гербу та гімна християнського. Гідність прийняття причастя зводиться до послушності Христу, а не Його прийняття. Це прийняття причастя стає лише духовним (хоча не виключає що Христос через євхаристію незважаючи на їхні погляди спасає їх). З цього також випливає вищість Святого Письма над євхаристією, а не їхня гармонійна єдність. Святе Письмо та індивідуальна віра легітимізують євхаристію.В такому випадку існування Церкви починає залежити головно від індивідуальної віри.Дійсно протестанти вважають, що спільнота передує вірі, але sola scriptura (лише Писання) та розуміння євхаристії, як символа приводить до індивідуалізації Церкви. Цю думку гарно спростував Хомьяков:
Дух Божий, живущий в Церкви, правящей ею и умудряющий ее, действет в ней многообразно: в Писании, Предании и в деле, ибо Церковь, творящая дела Божии, есть та же Церковь, которая хранит Предание и писала Писание. Не лица и не множество лиц в Церкви хранят предание и пишут, но Дух Божий, живущий в совокупности церковной. Потому ни в Писании искать основы Преданию, ни в Предании доказательств Писанию, ни в деле оправдания для Писания и Предания - нельзя и не должно. Вне Церкви живущему непостижимо ни Писание, ни Предание, ни дело. Внутри же Церкви пребывающему и приобщенному к духу Церкви единство их явно по живущей в ней благодати.
Олексій Хом'яков
Католицька та Православна Церква під впливом схоластики впали в іншу крайність. Вони вважаєють, що Христос присутній у причасті реально, але не символічно. Безмежний Христос входить у декілька квадратних сантиметрів хліба та вина та відбувається штучне розділення між небом та землею. Бо християнин стає лише не від світу цього. Александр Шмеман вважає, що таке розуміння Церкви є неправдиве. Христос прийшов і переобразив світ та поєднав у собі небесне та земне. Тому на Службі Божій ми возносимо Богові світ. А як це відбуважться на Службі Божій, якщо світ є набагато більший за невелику людину (ангели, стихії, рослини та тварини, а також невідомі істоти, які нам недосяжні). Людина має здатність у молитві возноситися до Господа. І з нею возноситься все творіння до Господа та співає невимовне ім’я Ягве (Алелуя, що значить хвала Ягве). У молитві вся реальність стає іншою. І тому причастя не може не бути Тілом та Кровю Христа, бо вся реальність тоді є у Христі. І на літургії Святий Дух сходить не лише на євхаристію, але і на кожного з нас.
Коли священник ділить євхаристію на частинки Аганця, Богородиці, апостолів, пророків, мучеників то це показує що Тіло Христове включає в себе всю реальність І євхаристія включає все творіння в собі тільки тому що люди споживають духовну їжу Хліб та Вино, яка є Тілом та Кровю Христа. Людина возносить Богові тілесну їжу, а він у співпраці людиною з неї робить духовну. Бо людина є тим, що вона їсть. Людина може споживати або їжу поза Богом, яка стає мертвою їжею. Але споживаючи євхаристію вона споживає їжу у Бозі. Про це далі говорить Хом'яков :
О таинстве Евхаристии учит святая Церковь, что в нем совершается воистину преложение хлеба и вина в Тело и Кровь Христову. Не отвергает она и слова "пресуществление," но не приписывает ему того вещественного смысла, который приписан ему учителями отпадших церквей. Преложение хлеба и вина в Тело и Кровь Христову совершается в Церкви и для Церкви. Принимаешь ли ты освященные дары, поклоняешься им, или думаешь о них с верой - ты действительно принимаешь Тело и Кровь Христову и поклоняешься им и думаешь о них. Принимаешь ли ты недостойно - ты действительно отвергаешь Тело и Кровь Христову, во всяком случае в вере или неверии ты освящаешься или осуждаешься Телом и Кровью Христовой. Но таинство это в Церкви и для Церкви, а не для внешнего мира, не для огня, не для неразумного животного, не для тления и не для человека, не слыхавшего закона Христова. В Церкви же самой (говорим о видимой Церкви) для избранных и отверженных святая евхаристия не простое воспоминание о таинстве Искупления, не присутствие духовных даров в хлебе и вине, не духовное только восприятие Тела и Крови Христовой, но истинное Тело и Кровь. Не духом одним угодно было Христу соединиться с верующими, но и Телом и Кровью, чтобы единение было полное и не только духовное, но и телесное. Равно противны Церкви и бессмысленные толкования об отношениях св. таинства к стихиям и тварям неразумным (когда таинство учреждено только для Церкви), и духовная гордость, презирающая Тело и Кровь и отвергающая телесное соединение со Христом. Не без тела воскреснем, и никакой дух, кроме Бога, не может вполне называться безтелесным. Презирающий тело грешит гордостью духа.
Що впадає перешу в храмі у вічі це іконостас. На ньому зображена вся історія спасіння. Вертикальна частина іконостасу представляє нам історію спасіння людства від Старого Завіту (Жертва Авраама, Сон Якова, Трійця і Неопалима Купина) до Нового (Хрещення, Переображення, Сходження в Ад, тощо). Поземні ряди: апостолів, Деесіс (Моління), пророків – творять немовби спільноту молільників, у яку включаються вірні, що перебувають у храмі. Усе це представляє живу історію, Церкву, творену людьми . Іконостас таким чином є вікном між земним та небесним. Нам людям показує, які є в часі та просторі те, що є поза часом та простором. Тому правильніше іконостас розуміти не як перегородку, а як вікно або двері до неба. Тому можна зрозуміти знаходженні євхаристії у святилищі, що його не закриває іконостас, а веде до эвхаристії. Горизонтальний поділ храму: на притвор, місце вірних та оглашенних та святилеще нагадує дорогу до Неба. Маємо такоє у храмі вертикально – ярусний розподіл. Під храмом, у крипті ховають померлих архиєреїх, у храмі вірні моляться, а купол над ними символізує оточеного ангелами Отця, Який через Святого Духа очолює Церкву . І Церква своїм життям реалізує слова апостола Павла про кенозис (упокорення Христа) Христа: “Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної…Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я,щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних”(Фил. 2, 8-10).
Повноту Церкви відображає також добовий цикл богослужінь.Через поділ для на вечірню, утреню, часи (літургійний день) та на літургійний рік (неділя та свята) циклу богослужінь Бог з нашою буденності, в якій немає нічого нового під сонцем (Екл. 1,9) творить все нове (Од 21,5).
На жаль починаючи від гріхопадіння Сатани, а пізніше Адама та Єви. Таким чином гріх розділив ангелів та Бога, а найгірший удар завдав гріх (через Сатану) людині, яка відділившись від Бога не тільки розкололась у своєму власному єстві, але і потягнула до смерті все неособове творіння. Але прийшов Ісус Христос, якого відкинув гріховний світ: “Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ.Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його”(Йо. 1,9-10). Тут євангелист Йоан подає потрійне розуміння світу. Перше – світ як такий (“що приходить на світ”). Друге – це людське суспільство (“Воно в світі було”). Третє – світ у грісі (“і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його”). Христос ж своєю смертю та воскресінням очистив світ від гріха, а Церква є світ без гріха. Про це далі говориться у посланні до Ефесян про Церкву: “щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові” (Еф. 5:26).
Кістечок Ігор "причастя апостолів"
Лише в такому контексті можна зрозуміти літургійне життя Церкви. Церква є Тіло Христове. Про це говорить євангелист Йоан “Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви” (Йо. 15:5). Церква як Тіло Христове теж є виноградною лозою . Цю реальність відображує храм. Храм (парафія) має бути, бо інакше не було би сенсу Воплочуватися. Тоді б людині не було потреби приймати навіть причастя, яке не можливе без Христового Воплочення. І цю логіку відображає храм (парафія). Це підтверджує цитата з cтатті Хомьякова “Церковь одна”:
Церковь видимая и земная живет в совершенном общении и единстве со всем телом церковным, глава которого есть Христос. Она имеет в себе пребывающего Христа и благодать Духа Святого во всей их жизненной полноте, но не в полноте их проявлений, ибо творит и ведает не вполне, а сколько Богу угодно.
Хоч у цій статті Хомьяков не напряму говорить про храм, але з єдності Церкви видимої та невидимої виливає існування храму. Як Бог був присутній у скинії, там Бог зараз є присутній у храмі(парафії). Кожна парафія є католицькою (вселенською) Церквою , як по це пише св. Ігнатій Антіохійський. Кожну Церкву неповторною та католицькою робить євхаристія, яка є Тілом Христовим. Ми це тіло на кожній літургії приймаємо. І ця євхаристія не є лише символом, як по це говорять протестанти. Адже цей символ згідно протестанського богослов’я не передбачає єднання неба та землі. Євхаристія таким чином зводиться до символу, який є нереальний. Тіло і Кров Христа стають щось на зразок гербу та гімна християнського. Гідність прийняття причастя зводиться до послушності Христу, а не Його прийняття. Це прийняття причастя стає лише духовним (хоча не виключає що Христос через євхаристію незважаючи на їхні погляди спасає їх). З цього також випливає вищість Святого Письма над євхаристією, а не їхня гармонійна єдність. Святе Письмо та індивідуальна віра легітимізують євхаристію.В такому випадку існування Церкви починає залежити головно від індивідуальної віри.Дійсно протестанти вважають, що спільнота передує вірі, але sola scriptura (лише Писання) та розуміння євхаристії, як символа приводить до індивідуалізації Церкви. Цю думку гарно спростував Хомьяков:
Дух Божий, живущий в Церкви, правящей ею и умудряющий ее, действет в ней многообразно: в Писании, Предании и в деле, ибо Церковь, творящая дела Божии, есть та же Церковь, которая хранит Предание и писала Писание. Не лица и не множество лиц в Церкви хранят предание и пишут, но Дух Божий, живущий в совокупности церковной. Потому ни в Писании искать основы Преданию, ни в Предании доказательств Писанию, ни в деле оправдания для Писания и Предания - нельзя и не должно. Вне Церкви живущему непостижимо ни Писание, ни Предание, ни дело. Внутри же Церкви пребывающему и приобщенному к духу Церкви единство их явно по живущей в ней благодати.
Католицька та Православна Церква під впливом схоластики впали в іншу крайність. Вони вважаєють, що Христос присутній у причасті реально, але не символічно. Безмежний Христос входить у декілька квадратних сантиметрів хліба та вина та відбувається штучне розділення між небом та землею. Бо християнин стає лише не від світу цього. Александр Шмеман вважає, що таке розуміння Церкви є неправдиве. Христос прийшов і переобразив світ та поєднав у собі небесне та земне. Тому на Службі Божій ми возносимо Богові світ. А як це відбуважться на Службі Божій, якщо світ є набагато більший за невелику людину (ангели, стихії, рослини та тварини, а також невідомі істоти, які нам недосяжні). Людина має здатність у молитві возноситися до Господа. І з нею возноситься все творіння до Господа та співає невимовне ім’я Ягве (Алелуя, що значить хвала Ягве). У молитві вся реальність стає іншою. І тому причастя не може не бути Тілом та Кровю Христа, бо вся реальність тоді є у Христі. І на літургії Святий Дух сходить не лише на євхаристію, але і на кожного з нас.
Коли священник ділить євхаристію на частинки Аганця, Богородиці, апостолів, пророків, мучеників то це показує що Тіло Христове включає в себе всю реальність І євхаристія включає все творіння в собі тільки тому що люди споживають духовну їжу Хліб та Вино, яка є Тілом та Кровю Христа. Людина возносить Богові тілесну їжу, а він у співпраці людиною з неї робить духовну. Бо людина є тим, що вона їсть. Людина може споживати або їжу поза Богом, яка стає мертвою їжею. Але споживаючи євхаристію вона споживає їжу у Бозі. Про це далі говорить Хом'яков :
О таинстве Евхаристии учит святая Церковь, что в нем совершается воистину преложение хлеба и вина в Тело и Кровь Христову. Не отвергает она и слова "пресуществление," но не приписывает ему того вещественного смысла, который приписан ему учителями отпадших церквей. Преложение хлеба и вина в Тело и Кровь Христову совершается в Церкви и для Церкви. Принимаешь ли ты освященные дары, поклоняешься им, или думаешь о них с верой - ты действительно принимаешь Тело и Кровь Христову и поклоняешься им и думаешь о них. Принимаешь ли ты недостойно - ты действительно отвергаешь Тело и Кровь Христову, во всяком случае в вере или неверии ты освящаешься или осуждаешься Телом и Кровью Христовой. Но таинство это в Церкви и для Церкви, а не для внешнего мира, не для огня, не для неразумного животного, не для тления и не для человека, не слыхавшего закона Христова. В Церкви же самой (говорим о видимой Церкви) для избранных и отверженных святая евхаристия не простое воспоминание о таинстве Искупления, не присутствие духовных даров в хлебе и вине, не духовное только восприятие Тела и Крови Христовой, но истинное Тело и Кровь. Не духом одним угодно было Христу соединиться с верующими, но и Телом и Кровью, чтобы единение было полное и не только духовное, но и телесное. Равно противны Церкви и бессмысленные толкования об отношениях св. таинства к стихиям и тварям неразумным (когда таинство учреждено только для Церкви), и духовная гордость, презирающая Тело и Кровь и отвергающая телесное соединение со Христом. Не без тела воскреснем, и никакой дух, кроме Бога, не может вполне называться безтелесным. Презирающий тело грешит гордостью духа.
Що впадає перешу в храмі у вічі це іконостас. На ньому зображена вся історія спасіння. Вертикальна частина іконостасу представляє нам історію спасіння людства від Старого Завіту (Жертва Авраама, Сон Якова, Трійця і Неопалима Купина) до Нового (Хрещення, Переображення, Сходження в Ад, тощо). Поземні ряди: апостолів, Деесіс (Моління), пророків – творять немовби спільноту молільників, у яку включаються вірні, що перебувають у храмі. Усе це представляє живу історію, Церкву, творену людьми . Іконостас таким чином є вікном між земним та небесним. Нам людям показує, які є в часі та просторі те, що є поза часом та простором. Тому правильніше іконостас розуміти не як перегородку, а як вікно або двері до неба. Тому можна зрозуміти знаходженні євхаристії у святилищі, що його не закриває іконостас, а веде до эвхаристії. Горизонтальний поділ храму: на притвор, місце вірних та оглашенних та святилеще нагадує дорогу до Неба. Маємо такоє у храмі вертикально – ярусний розподіл. Під храмом, у крипті ховають померлих архиєреїх, у храмі вірні моляться, а купол над ними символізує оточеного ангелами Отця, Який через Святого Духа очолює Церкву . І Церква своїм життям реалізує слова апостола Павла про кенозис (упокорення Христа) Христа: “Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної…Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я,щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних”(Фил. 2, 8-10).
Повноту Церкви відображає також добовий цикл богослужінь.Через поділ для на вечірню, утреню, часи (літургійний день) та на літургійний рік (неділя та свята) циклу богослужінь Бог з нашою буденності, в якій немає нічого нового під сонцем (Екл. 1,9) творить все нове (Од 21,5).
Немає коментарів:
Дописати коментар