Я вирішив порівняти Чин Покаяння у требнику Петра Могили та Требника УГКЦ
бо вирішов, щоб показати глибокий Обрядовий зв’язок між УГКЦ, УПЦ-КП та
УПЦ-МП. Дійсно новітні “Требники”
чотирьох Церков Київської Традиції черпають з “Требника” Петра Могили.
Треба врахувати, що“Требник” Петра
Могили в собі поєднує вплив як і Східної так і Західної Обрядових Традицій. Цей
“Требник” є синтезом молитовного досвіду Сходу і Заходу.
Чин Покаяння у “Требнику” Петра Могили є дещо обширніший
від Требника УГКЦ. Він у себе включає окрім послідовності Чину та Уставу
поміщає Катехичні науки, як “Передмова до Сповіді”, а також пояснення Божих та церковних
заповідей; сім смертних гріхів та сім протилежних їм чеснот; сім діл милосердя
та інше. В сьогоднішньому Требнику знаходимо лише сам Чин. Також на рахунок
самого Чину, то він є скорочений та видозмінений. Що стосується змін, то як бачимо, з’явилися тропарі, яких
нема у Могили. Відносно інших рубрик, таких як: “Поклонися” та молитви “Господи
Боже спасення рабів Твоїх…”, то є відмінність в їхньому знаходженні у Чині. У
могилянському Требнику – молитва “Поклонися Богу грішния…”, знаходиться на
початку, а не після Чину Покаяння, як у сучасному. Не буду тут вдаватися в
деталі аналізу Чину Сповіді у Требнику Петра Моглили. Лише зазначу, що назагал
від “Требника” перейшло до Требника УГКЦ багато важливих молитов. Хоча в часи Петра Могили “Требник” говорив, що має бути
публічна сповідь каянника, а також перед тим поучення св’ященника, то суть
залишилася та сама. Найбільшу
подібність з новітньою молитвою УГКЦ має молитва розгрішення безумовно, а також
благословення каяника. В Уставі, так
як і в самому Чині, наголошується на тому, що сповідник не має права відпускати
гріхи чи звільняти від церковних кар, заборон, або відлучень, які є
зарезервовані за єпископом (за винятком того, коли ієрей має дозвіл від
єпископа, або ж у випадку смертельної небезпеки). Також наголос йде на тому, що
це таїнство має бажано здійснюватися у Церкві. В Уставі, так як і в самому
Чині, наголошується на тому, що сповідник не має права відпускати гріхи чи
звільняти від церковних кар, заборон, або відлучень, які є зарезервовані за
єпископом (за винятком того, коли ієрей має дозвіл від єпископа, або ж у
випадку смертельної небезпеки). Також має старатися ієрей відпускати гріхи в
Церкві. Можна наводити багато подібностей та відмінностей між Требниками, але
вони доводять, що є спільна лінія, яка доводить тяглість Київської Традиції
УГКЦ[1].
Немає коментарів:
Дописати коментар