"Діва днесь
Преістотного родить
І земля вертеп Неприступному приносить.
Ангели з пастирями славословлять,
А волхви зо звіздою подорожують,
Бо ради нас родилося Дитя мале - Превічний Бог"
(Св. Роман Сладкопівець, Кондак Різдва Христового)
І земля вертеп Неприступному приносить.
Ангели з пастирями славословлять,
А волхви зо звіздою подорожують,
Бо ради нас родилося Дитя мале - Превічний Бог"
(Св. Роман Сладкопівець, Кондак Різдва Христового)
Роман Солодкоспівець, Роман Методист
(грец. Ρωμανός ο Μελωδός, преподобний († біля 556; 14 жовтня) — візантійський святий. Святий Роман народився у м. Емесі
(нині Хомс) або в Дамаску в Сирії
в єврейській родині. Він не знав нотної грамоти, але усім єством своїм тягнувся
до Бога. Клірики, що нарікали на нього, вчинили йому гірку зневагу. Роман із
сльозами молився до Богородиці, благаючи в Неї заступництва. Пречиста Богородиця Сама з`явилась йому у сні, вклала в уста йому
хартію, й після того Роман заспівав милозвучним голосом тропарі й кондаки, премудрість виливалася в нього щедрою рікою,
напуваючи усіх спраглих до життя. Святий сам склав багато прекрасних кондаків.
Святий Роман дійсно був героєм народу, тому що він включив ритмічну поезію до
церковного обслуговування. Він був автором різдвяного кондака. Заслугою його
також є те, що він найсвітліше показав трансцендентність Бога. Своєю працею він
доказав, що може всім представити Бога через пісню[1].
Насправді ці дані в вікіпедії принаймні в дечому вже хиблять. Преподобний
Роман дійсно пішов з сирійського середовища, але не з єврейської родини. Численні арамеїзми в його його текстах (на
думку Прот. Кожушаного) найперше свідчать про глибоко розуміння ним Святого Письма.
Також про його перебування на Сході і не більше. Також відомо, що він був
глибоко освідченою людиною, а також скоріше
всього мав гарну античну освіту[2].
Варто також перед тим, як говорити про походження кондака навести
коротку біографічну довідку, яку надає
Патмоський кодекс: “В той же день –
пам’ять святого Романа, творця кондаків. Він походив з Сирії, з міста Емесси. Став дияконом в Бейруті, в
святій Божій церкві, так званій церкві Воскресіння, переїхав до Константинополя
за часів царя Анастасія і залишився служити в храмі Пресвятої Богородиці в
Кірах, в котрій отримав благодать укладання кондаків, коли з’явилася у сні
Пресвята Богородиця у надвечір’я Різдва Христового, дала сувій і наказала його
з’їсти. Після того як Роман проковтнув сувій, він негайно прокинувся і, зійшовши
на амвон, почав виголошувати і дуже приємно співати: “Народжує Надсутнісного
нині Діва”. Відтоді він уклав на Господські свята і пам’яті різних святих
кондаки числом близько тисячі, з яких багато, написані його рукою, зберігаються
в Кірах… Похований в тій же церкві, де звершується його пам’ять”.Роман
Солодкопівець (або Роман Мелод) написав більше ніж 1000 кондаків, але нажаль
дійшло до нас всього 85 кондаків. Лише деякі з них перекладені українською та
російською мовами[3].
Є дві версії походження кондака –
сирійська та візантійська. За візантійською теорією архетипом для жанру стала “Пісня
десяти дів” з діалогу письменника ранньовізантійської доби священномученика
Мефодія Патарського “Бенкет”. Сирійська ж теорія пов’язує виникнення кондаків
виключно з палестинсько-арамейського та (особливо!) сирійською гімнографічною
традиціями, які, ввібравши в себе колоритні жанри народно-пісенної поезії, знайшли
надзвичайно плідну реалізацію у творчому доробку сирійських християнських
поетів, серед яких перше місце належно посідає преподобний Афрам Нисибійський
або, як його звично називають, Єфрем Сирійський.
На думку Е. Веллеша, на формування жанру кондака вплинули три
поетичні жанри, якими досить
часто послуговувалися сирійські гімнографи: мемра,
мадраша і согіта.
Мемра – промова, проповідь. Твори у формі мемра призначалися
не для співу,
а для читання. Іноді
декілька мемре, тісне пов’язане єдиною темою, розглядають як єдиний твір.
Мадраша- богословський твір, який є полемічного характеру, написаний у віршах і призначений для сольного
виконання у супроводі хору. Суворе дотримання метрики у мадраша не обов’язкове.
Софіта- вірш; написаний у суворій метричній формі. Согіта складається зі
вступу, моноголу або
діалогу та епілогу.
Цікаво, що саме ці три зазначених жанри палідно
використовував у своїй творчості знаменитий Єфрем Сирійський. Як стверджує С.
Аверінцев, саме його гімни і метричні проповіді стали “з’єднувальною ланкою”
між палестиннсько-арамейською та візантійською дидактичною літературою.
Ще за
життя поета його творіння було частково
перекладено грецькою мовою, і цей переклад
послужив за основу для латинської версії.
Якщо говорити про Методія
Патарського (+312), який належить до значенитих вчителів й отців перших трьох століть
Християнського Церкви, то
аналізуючи його творчість не можна не погодитися, що він мав великий вплив на творчість преподобного Романа
Сладкопівця. Один з дослідників
гімнографічної спадщини грецьких Отців, святитель Філарет Чернігівський, залишив
такий відгук: “Святий Мефодій відрізняється блискучим і ясним красномовством, сильністю
та діалектичністю дослідження предмета, любові до логічної побудови думок –
арістотелівською. Пишнота грецькою мови вичерпана в діалозі “Бенкет”. На жаль, єдиним твором
Мефодія Патарського, який дійшов до
нас грецькою мовою, є “Бенкет десяти дів” або “Про дівство”. Сама назва, підказує ті літературні зразки, які хотів наслідувати св. Мефодій. Він у цій книзі наслідує
найславетніший діалог Платона, але це наслідування є суто зовнішнім, формоутворюючим,
літературним, із принципово новим змістом[4].
У сучасному розумінні кондакт – це невеликий
пісне спів на честь свята або святого, який за своїми розмірами та структурою
нічим не відрізняється від тропаря, стихири, сідального і т. д. Класичний
кондакт Романа Мелода – це складна низка
пов’язана поміж собою 20-30 строф (куплетів), які розвивають спільну тему. Число цих строф
дорівнює кількості букв грецької абетки - 24. Також кожен кондакт, як про це свідчать написи, мав свою власну мелодію.
Які це мелодії – невідомо, оскільки візантійські мелодії не дешифровано.
Метрика віршування кондаків святого Романа складна і надзвичайно своєрідна.
Визначити її за допомогою класичних розмірів грецької поезії неможливо[5].
Аналізуючи творчість цих поетів Прот. Олег
Кожушний прийшов до таких висновків. Сирійська поезія взагалі і поетична школа
Єфрема Сирійського та його послідовників, зокрема, справила неабиякий вплив на
формування різних жанрів візантійської церковної гімнографії. Звичайно зв’язок
цей може бути прямим, або опосередкованим, проте є достатньо підстав вважати, що
східно християнська гімнографія взагалі і візантійська зокрема являє собою
складний політетнічномотивований і багатофункціональний “організм”, де кожна зміна
форми і засобів вираження думки взаємопов’язані і взаєморозумілі. Автор
монографії про преподобного Романа Сладкопівця вважає, що проаналізувавши
поетичний стиль Романа Мелода, який органічно поєднав у собі елементи грецької
поезії і традиційні для сирійської поезії жанри, автор цього дослідження
пропонує об’єднати дві теорії походження кондакового жанру: візантійську і
сирійську, безперечно поставити на перше місце сирійську[6].
Варто, щоб зрозуміти жанр кондака найперше звернутися до
структури даного жанру. Прикладом буде структурний аналіз шостого пасхального
кондака, “Марія
і волхви ” і першого кондака “На десять дів”. Шість кондаків з поетичного доробку преподобного Романа Мелода
отримали назву “Пісень
на Воскресіння”. Така порівняно
велика кількість кондаків, присвячених одній тематиці, обумовлена по перше, свято Воскресіння Господа
Ісуса Христа, свята
Пасха, як
найдавніше та найголовніше з усіх християнських свят, мало ще до преподобного
Романа багату літургійну і гомілетичну традицію, яка могла його надихати величним богословським
змістом.
В початку кондака поміщалася вступна строфа
кукулій або променій, яка відрізнялася від наступних строф (ікосів) своєю
метричністю та мелодійною структурою, але об’єднана з ними одним рефреном.
Подальші строфи кондака мають зовсім одноманітну в межах кожного окремого гімну
структуру та єдиний рефрент, який своїм ритмічним поверненням чітко розділяє ціле на окремі частини.
Остання строфа містить звернення до особи, яка возхваляється. Ікоси звичайно називаються
акростихом. Виконується кондакт таким чином, що кукулій і всі строфи буде співати соліст, тоді як рефрент хор або
народ[7].
Як
можна побачити з перекладу Прот. Олега Кожушаного форма і зміст “Пісень на Воскресіння” наступні: напис, 2 кукулія і 24 ікоси. З них:
a) напис, який зазначає тему, акростих і мелодію (глас) на котрому співається
кондакт (до форми не входить);
b) перший кукулій – це богословсько-поетичний
центр поеми;
c) другий кукулій – це власне проіміон (вступ)
до першого ікоса:
d)
наступні 23 ікоси – творчий переспів відомих євангелівських
подій;
c)
24 ікос – урочиста
піднесена молитва.
Перший кондакт “На десять дів”- найбільший з аналізованих. Він має наступну форму: напис, 3 кукулія і 31 ікос. З них:
a)
напис, який, як звично, зазначає тему, акростих і мелодію (глас), на котрому співається
кондакт;
b)
перший –
третій куркулії – ще ідентичні за своїм значеннєвим навантаженням вступні
строфи поеми;
c)
перший - дев’ятий ікоси – певні богословсько-філософські схолії автора до відомоє
євангелівської притчі, яку він збирається розглянути;
d)
ікоси – 10-й – 30-й – драматична
картина, яка
складається зі слів автора (10-й, 27- й; -
30-й ікоси) та полілогу, в якому беруть участь мудрі і нерозумні діви, а також сам Христос;
e)
31- й ікос – покаянна молитва[8].
Специфіка мовної
ситуації у Візантії полягає у збереженні літературних норм давньогрецької мови
в письмовому мовленні паралельно із розмовною мовою, розвиток котрої активно
тривав і поступово, хоча й надзвичайно повільно, завойовував більш високі сфери мовного спілкування. Докладне вивчення
існуючих кондаків преподобного Романа призводить до певного висновку, що не зважаючи на потужний
і незаперечний вплив Священного Писання і літературного походження поета, його мова близька до
сучасних йому мовних ідіом. Цікаво зауважити, що, коли метричні міркування
дозволили поету усталеною грецькою або візантійською формою конструкції, він
надав перевагу останній. Можливо тому, не буде помилково стверджувати, що Роман дає прекрасну
літературну картину візантійського койне періоду Юстиніана. Але кожен дослідник
і перекладач творів Романа Мелода звертав увагу на незвичні форми грецьких слів
та деяких синтаксичних конструкцій, які трапляються у Романа. Серед дослідників творчості преподобного
Романа П. Маас звернув увагу на той факт, що Роман у своїх творах ніколи не чинить нападок на
іудаїзм, приходить
до висновку:
автор кондаків єврейського походження. Лінгвістично обґрунтовуючи думку П.
Мааса, К. Трипінас вказує на неабияку кількість семітизмів у грецькій мові
Романа Сладкопівця. На підставі докладно проведеного дослідження К. Мітcакіс поділяє
усі семітизми, які зустрічаються у Романа, на: а) реальні семітизми (більшість
походять із Септуагінти або текстів Нового Завіту; б) вірогідні семітизми (їхнє
виникнення пояснюється деякими мовними явищами, характерними для класичної і
нехристиянської елліністичної літератури, які стали вживаними у більш пізній
період через вплив на них відповідних семітських конструкцій); в) сумнівні семітизми.
Проте цей же автор зазначає: оскільки часто надзвичайно непросто визначити, де семітизми у Романа
реальні, а де
сумнівні, то
сама кількість останніх у Романових кондаках має свідчити про його походження.
З цьою думкою не погоджується прот. Олег Кожушний, який вважає, що семітська
спадщина у творах Солодкопівця може бути
просто ознакою його неабиякої обізнаності у біблійній і теологічній літературі,
яка на той час активно перекладалася грекою з інших семітських мов і, звичайно,
справляла вплив на візантійське койне. Таке пояснення, незважаючи на його простоту, можна вважати більш
вірогідним.
До важливого чинника художнього мовлення
Романа Сладкопівця належать поетноніми. Варто зазначити, що для творців
християнської догматики ім’я Боже є знаком або символом якоїсь сутності, а не
її частиною; воно елемент другорядної системи, від котрої існування самої
сутності не залежить. Відповідно до античної теорії фюсей, ім’я речі відповідає
її природі. Прибічники протилежної концепції теорії тесей, якої притримувалися
християни, вбачали в іменах умовні позначення, свідомо прийняті людьми. Саме
таке ставлення до власних імен будь-якого рангу дозволяє середньовічних
християнським поетам перетворити їх на яскраві поетичні або теонімо-поетноніми,
справжнім майстром яких був Роман Сладкопівець. Також преподобний ремон любив
сильно використовувати синоніми, а синонімічна палітра є надзвичайно багата. І таки старання в написанні
молитов не випадкове, бо як відомо, диякон Роман створював свої кондаки для
християнської авдиторії, яку повинен був не тільки навчити, але й задовільнити
своєю поезією неабиякі естетичні смаки останньої. Бо Візантія була
спадкоємницею Античної цивілізації[9].
Порівняння синонімічних рядів теонімо- по
етнонімів, які зустрічаються в аналізованих творах, показало, як разом із
зовнішньою формою церковних гімнів еволюціонувало також і поетико богословське
мовлення: від простого метафоричного звертання до Божества, вираженою одиничною
лексемою, до цілої метрико - мелодійної і змістової єдності – хоретизма, надпоетноніма,
здатних вербалізувати складний богословсько-філософський концепт. На думку
автора цієї книги, що всебічному аналізу синонімічних теонімо - по етнонімів, які
так часто зустрічаються у поетичному мовленні християнських гімнографів, слід
неодмінно присвятити окреме дослідження[10].
У VII-VIII століттях в області східно християнської
візантійської гімнографії спостерігається жанровий синтез, якому судилося стати
вершиною і, водночас логічним завершенням еволюції гімнографічних жанрів, з’явився
канон – багатокомпонентна у своєму довершенню поема, яка органічно ввібрала в
себе як прості (сідальний, світильний), так і складні жанри гімнографії (пісні
канона, єктенії, міні цикл кондака – ікос). Але насправді кондаки Романа
сладкопівця не зникли у текстологічному значенні розуміння цього слова.
Кондакові зразки преподобного Романа Сладкопівця шанобливо зберігалися у
Кіровому храмі, вони
користувалися у митців, які працювали у цьому новому жанрі канона, неабиякою повагою. Наприклад, через сто років по
смерті Романа його наслідував преподобний Андрей Критський, якого вважають
творцем нової гімнографічної форми канона: четверта пісня його Великого канона
написана під безпосереднім впливом кукуліона Романової поеми “На розп’яття”- “Душе
моя, душе моя”, і цей кукулій посів почесне місце в каноні після шостої пісня, як
кондакт. Кардинал Ж.Б Пітра вважає, що головною причиною забуття творів Романа Мелода став іконоборчий рух.
Він перший звернув увагу на те, що всі автори VIII-IX століть – монахи, і всі вони були захисниками іконошанування. Також
цей автор стверджує, що канон, як похвальна пісня урочистого й есхатологічного
характеру, більш відповідав настрою настрою самих гімнів, які творили в умовах
загроз, переслідувань, заслань і смерті, ніж кондакт з його
гомілетично-розповідним, монологічно-драматичним змістом. За словами цього
науковця, гімнографи
VIII-X століть могли висловлювати похмурий настрій їхньої доби “грубими і палкими піснями”. Також слід врахувати
версію історика візантійського Церквоаного співу Е. Веллеша, який вважає, що
витісненню кондаків канонами сприяв також у той час і розвиток методичного
співу. У VIII- IX століттях мелодика церковного співу зазнає великої метаморфози:
напівмовленнєві інтонації набули вигляд мотивів, так що на один склад припало
два-три звуки, які
до того мали характер мелізмів. Саме це, гадеє дослідник, робило важким, а то й унеможливлювало виконання кондаків, написаних у VI ст[11].
Цікаво, що канон, як гімнографічна форма існував задовго до появи класичних поем
Йоана Дамаскина. Також найдавніший
канон був перефразом основних біблійних пісень. З огляду на це можна припустити
також, що канон розвивався паралельно з жанром кондака, хоча явно поступався
йому хронологічними рамками: свого літургічного апогею канон досяг тоді, коли
повністю відокремився від біблійних пісень і став після занепаду кондакарної
форми основним жанром візантійської гімнографії і непрямим спадкоємцем кондака[12].
На сам кінець варто сказати, що прот. Олег Кожушний своєю роботою привернув увагу до важливої теми
– творчості преподобного Романа Сладкопівця. На сам кінець я як студент УКУ
висоловити велику подяку автору за це напрацювання, бо він мені по новому
відкрив візантійську гімнографію та дав можливість відчути прекрасну добу у
якій жив святий Роман Сладкопівець.
[1]http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%A1%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D0%BE%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C
[2] Прот. Олег Кожушний. Преподобний
Роман Сладкопівець і візантійська
гімнографія III-VIII століть. Київ 2009. ст. 57
[3] Прот. Олег Кожушний. Преподобний
Роман Сладкопівець і візантійська
гімнографія III-VIII століть. Київ 2009. ст. 25
http://www.st-nikolas.orthodoxy.ru/news/5sedm_akaf.html
[8] Прот. Олег Кожушний. Преподобний
Роман Сладкопівець і візантійська
гімнографія III-VIII століть. Київ 2009. ст. 32-55.
Немає коментарів:
Дописати коментар