ТАЇНСТВО ЄВХАРИСТІЇ (ЗВІТ ПО СЕМІНАРУ).ВПЛИВ КОМЕНТАРЯ ПАТРІАРХА ГАРМАНА НА КНИЖКУ УПЦ-КП “ЗАКОН БОЖИЙ” !

Як відомо Константинопольський патріарх Герман жив у стародавній державі Візантії, який боровся проти іконоборців. У 715 році він став патріархом Константинопольським. Саме тоді виник конфлікт між Германом та імператором-іконоборцем Левом III, який перший видав указ про заборону почитання ікон. Герман не підтримав указу імператора, а тому мав він у 730 році покинути патріарший престіл. Патріарх помер у 733 році в помісті Платонії. Після відновлення іконопочитання, на VII Вселенському Соборі Герман Константинопольський партіарх був визнаний святим. Цікаво що іконоборство негативно вплинуло на розвиток богослужбового життя. Іконоборці зруйнували багато важливих богослужбових текстів, а тому вченим доводиться важко працювати щоб відновити первісний стан Літургії, а потім через Церковну реформу увести (радше відновитии) у житті Церкви. За знищення цих текстів пізніше Церква забула первинне значення молитв та обрядів, а за того почали алегорично трактувати. Але на мою думку, що цей процес почався ще починаючи від Псевдо-Діонісія Ареопагіта, а прийшов до кульмінації у творах патріарха Германа. Також сам патріарх Герман мав свою вину щодо занепаду Літургії. Він під впливом Псевдо-Діонісія Ареопагіта (який перший увів у літургію алегоричне трактуання), а також Максима Ісповідника увів алегоричне тлумачення Літургії. Патріарх Герман написав коментар на Літрургію під назвою “Споглядання предметів церковних” (“Созерцание предметов церковных”), але цікаво що воно не втратило своєї вартості, бо до сьогодні воно занепащує розуміння богослужбового життя, а також відділяє символ від дійсності, а тому розділяються сенс молитви та сенс Літургійного життя. Гарним прикладом є книга, яку видала Українська Православна Церква Київського Патріархату, яка називається “Закон Божий”. Вона розповідає про віру та життя Церкви Православної Київського Патріархату. Вона не тільки розповідає, але і формує життя УПЦ-КП. Бо цьою книгою користуються при навчанні у правосланих недільних школах, а також перед вступленням до семінарії майбутні семінаристи мають її обов’язково перечитати. У ній зібрані найрізноманітніші теми. “Закон Божий” розповідає про Біблійну історію, а також подає коротке трактування Священої історії, але разом з тим у цій книзі поміщено також Символ Віри з його поясненям кожного члену. Також тут поміщена історія Української Православної Церкви, аж до утворення УПЦ-КП. Останнім розділом книги є “Частина шоста. Про Богослужіння Православної Церкви”, яка є особливо цікава. Спершу у цьому розділі говориться про поняття богослужіння, храм та його влаштування, про священослужителів та їхні священі одежі (облачення), про порядок церковних богослужінь, а також алегоричне тлумачення богослужбового кола. Далі в цьому розділі говориться про Божествену Літургію та її пояснення, Святі Таїнства та завершується розповіддю про чернецтво та монастирі, про паломництво, про юродивство ради Христа та про Церковні дзвони. Вже відчувається у “Законі Божому’’ вплив богослов’я патріарха Германа під час трактування проскормидії: “Священі предмети, що використовуються на проскурмидії, і дії, що хдійснюються, мають символічне значення: дискос знаменує і вифлиємську печеру, і Голгофу, звіздиця – вифлеємську зірку і хрест, покрівці – пелена різдвяні, плащаницю, яка була у гробі Спасителя, потир ту чашу, в якій священодіяв Ісус Христос, приготування Аганця – суд, страждання і смерть Ісуса Христа, а проколення його копієм – проколення копієм вчинене одним із воїнів на тілі Спасителя” На мою думку саме це пояснення, що пояснення не суперечить духу Євангелія, а також гарно доповнює кожен рух священослужителя. Гарно що ці символи взяті з Святого Письма, а також відчувається зв’язок між Рождеством та смертю Ісуса Христа. Крайнощі вже розпочинаються тоді, коли говориться що під час Літургії Оглашенних священослужитель виходить читати Святе Євангелія, тоді це означає вихід Христа на проповідь (малий вхід). З одного боку в цьому тлумаченні немає нічого поганого, але тут криється велика хиба. Варто зазначити що у молитвах не згадується про вихід Ісуса Христа на проповідь, а люди таким чином відволікаються від молитви. Сиимвол відділяється від реальності. Питання є до літургістів, які копіюють коментарі патріарха Германа свідомо чи не свідомо – де ви тут бачете Живого Христа ? Великим недолком також є трактування слів “Усі оголошенні, вийдіть...”. Первинне значення цих слів полягає в тому щоб вийшли з храму люди, які не хрещені та взагалі язичники. Вони кажуть, що під час вимовлення цих слів ми маємо зрозуміти недостойність приймати Святе Причастя. Так ми є недостойні, але нам це необхідно. Бо абсолютно виглядає не логічно бути на бенкеті людини та Бога, або як це можна духовно хфорим не їсти ліки ((((( Також варто пригадати і так званий великий вхід.Перенесення дарів з жертовника на престіл називається великим входом і знаменує собою урочисте шестя Ісуса Хреста на вільні страждання та смерть. Аналогічна помилка є у розумінні як і малого входу так і великого. Великим недоліком є також що є деякі молитви, які під час анафори читаються тихо. І як їх алегорично не тлумач, вірний не чує взагалі молитви і це погано впливає на їхню духовність. Також відчувається вплив клерикалізму. Хоча в цій книжці можна знайти багато чого хорошого, але алегоричне тлумачення вбиває букву та дух Божественої Літургії. Тим же православним раджу (бо сам є православний) скористатися критикою Олександра Шмемана, який знову поєднав розділену на Літургії