Останні дні життя блаженного Максима Семенова !

                                                    
                                                     

                                                     
                                                    В обличчі Христа я бачу Максима

                                
                                                          Максим з Святим Письмом
                                                       
                                                       

                       

Ми вже з Максимом чотири роки провчилися разом в одній групі . Кожен з нас мав плани на майбутнє. Дехто планував поступати в магістратуру, дехто хотів далі продовжувати навчання в інших університетах, а дехто взагалі хотів працювати. Максим планував відразу все - поїхати  до Тайланду, заробити грошей для того, щоб одружитися з Надею, поступити там на навчання в магістратуру, а також свідчити Євангеліє та місіонорувати за кордоном.

   Він зустрічався з Надею вже два роки. Вони кохали одне одного і були щасливі. Максим хотів одружитися, бо вважав, що справжнім чоловіком є віруючий християнин – протилежність слабкому християнину (цей тип християнина гарно розкриткикований Ніцше). Справжній християнин живе вірою в Живого Бога. На його думку практикуючий християнин не живе безшлюбним співжиттям, не є геєм, трансвеститотом або бісексуалом, а також стоїть на позиціях за життя, тому є проти абортів, а головне має тверді християнські переконання без жодного компромісу зі злом. У цьому проявляється його мужність.
                                                           

                                        
                                            Максим з дівчиною Надею

    Цікаво,що Максим мав намір стати монахом,але зустрівши Надю вирішив на ній одружитися  і на її запитання – «А як же Церква ?»  - не вагаючись  відповів – «Ти моя Церква» (очевидно він мав на увазі, згідно вчення Церкви сім'я є домашньою Церквою).

  Про свою майбутню подорож до Тайланду Максим почав говорити з квітня місяця 2012 року. Він говорив про двояку причину своєї подорожі. Першою причиною було бажання заробити гроші для того щоб одружитись з Надею. Наступною причиною була та, що він мріяв проповідувати, як місіонер. Максим знав,що багато людей не пізнали Живого Бога Ісуса Христа. А як ще багато ,нажаль,навіть не чули імені Спасителя. Враховуючи вище згадані обставини,я підтримав Максима, бо знав, що це для нього буде не просто поїздка !

 Враховуючи вище згадані обставини я підтимував Максима, бо знав що це для нього буде не просто поїздка ( він мав працю на туристичній фірмі гідом). В мене все таки були певні , бо думав, що і тут можна заробити грошей на весілля та послужити міссійно. І все-ж таки в мене були пені сумніви щодо цієї поїздки, бо я думав,що і тут можна здобути грошей на весілля,та послужити міссійно. І все ж я знав,що він перебуває під Божою опікою, а щоб не трапилося залежить від Господнього Провидіння...               

                                                                              

                                                      

                                                  Максим з дівчиною Надею Недільною

    Перед відїздом Максима до Тайланду мені запам’ятався випускний та вручення дипломів бакалаврської програми. Офіційна частина його відбувалася у стінах філософсько-богословського факультету УКУ. Тоді був особливий випускний, гостем якого був видатний філософ зі світовим іменем Чарльз Тейлор. Його перекладав філософ з УКУ Петро Гусак.
                  
                                                               

                                                  
                                                            Петро Гусак

     В той день змінився декан філософсько-богословського факультету. На заміну о. Ігореві Бойкові прийшов Роман Завійський, який захистився в Оксфорді. В кінці випускного була спільна фоторафія групи з викладачами та ректором. Тоді пом’ятаю, що я купив новинку «Наукові записки УКУ з філософії» і Максим з цікавістю їх переглядав. 

                                                             

                                      
                                              Фото групи з викладачем Петром Гусаком

Далі не всі продовжили святкування випускного. Частина групи яка зібралася-Максим, Влад з Софією, Назар, Андрій і я-святкували в кафе «Дім легенд» на четвертому поверсі у кімнаті присвяченій бруківці Львова. Після цієї зустрічі ми розійшлися біля пам’ятника королю Данилу Галицькому. Це був останній момент коли я бачив Максима…
                                                             

                                    
                                                                 Максим і Назар

  На другий день він вилетів до Тайланду і мав повернутися на Україну через пів року. Ми листувалися через е-мейл. У нього добре йшли справи в Паттайї. Він багато часу проводив з християнською церквою пастора Аллана Ворлда.

   А в мене сталася прикра ситуація з маминою знайомою,яка кудись запроторила гаманець в своїй квартирі. Оскільки я там працював на компі, логічно,що підозра впала на мене. Дякую Максимові, за його підтримку через інтернет. Потім гаманець знайшовся. Без його допомоги мені було б важко пережити це непорозуміння. Ось як він зрадів, коли мене виправдали:

              Я згідний з тим, що часто невірство залежить від безграмотності...та ці люди часто і не дуже хочуть знати в чому помиляються. Якось шкода їх, таких упертих, бо, напевно, важко бути терпеливим до своїх ближніх як ти такий упертий...

       Дуже зрадів, що тебе оправдали зі всіма тими безчесними справами--це є дуже добре свідчення, що "той, хто надіється на Господа--не буде посоромлений". Завжди приємно знати, що Господь на твоїй стороні і Він вболіває за тебе, посилає тобі добрих людей, які б могли заступатися за тебе.

       Особисто я б із задоволенням побув би з ваим на лекціях---ох же ця неповторна атмосфера інтелектуального бродіння, чарівно! Хоч воно для спасіння не конче, але диплом мати є дуже корисною штукою.

         Бажаю тобі, брате, успіху у всіх твоїх справах в цьому році, в начанні, особистому житті, в дружбі!

    Завжди твій у Христі,

    Максим Семенов

  10 липня 2012 рок сталася трагедія на вул. Січових Стрільців 8.9, коли під руїнами стін загинув наш одногрупник Ілля Онопрієнко. Ця подія стала водорозділом в нашому студентському житті. Смерть ще ніколи так близько не стояла біля нас, але ми витримали цей важкий удар, бо Христос через Церкву дав нам духовну силу це пережити.
                                                 
                                                                

                                               
                                                     Максим, Надя та Ілля

    Таке враження,що нас до цих подій готували викладачі. На 4 курсі о.диякон Олег Кіндій викладав “Есхатологію”. Пара була на тему смерті. викладач демонстрував уривки з фільмів про смерть. Памятяю, що тоді ми бачили такі уривоки з фільмів “Злочин і кара”,”Майстер і Маргарита” та найбільш вражаючий уривок з фільму “Відстрілюючи собак”. Помітно було,що він особливо вразив Максима та Іллю та загалом всіх присутніх на лекції богословів та семінаристів. В цьому фільмі йдеться про геноцид, який є хронологічно найближчим до нашого часу. Там на очах у всього світу на миротворчій місії ООН було здійснено геноцид у Руанді. Було здійснено вбивство близько 200 тис. мирного населення. Викладач нам задав на основі цих фільмів написати роздуми про смерть. Ніхто не задумувався,що найближчим часом ці роздуми стануть наскільки актуальними. 
                                                    

Також п.Сохань вела “методику викладання християнської етики”. Кожен з нас мав провести урок спершу на парах “методиик”, а потім у шолах. Ми з Максом були на практиці в гімназії по вул. Кирила і Методія разом з Софією, Владом , а також семінаристами, які двічі проводили пару на тему смерті. На мене особливе враження справило відео лекції-презентації в якому вже тоді покійний Стів Джобс перед випускниками коледжу говорив, щоб вони пом’ятали про смерть. Максим допомагав в презентації цієї лекції у гімназії. Я думаю, що ці слова закарбувалися в наших серцях.

   Загибель Іллі стала для нас великим шоком. Назар повідомив про це Максима е-мейлом і він відповів “Моє серце плаче!”. Ніхто й гадки не мав,що вже в  вересні  станеться прикра трагедія з Максимом. Коли одногрупник Роман Назаренко передав через викладача о. Ореста Демко цю сумну звістку, він припинив читати лекцію і далі відправляв молебень за упокій душі Максима. Я дуже вдячний викладачеві, що у такий спосіб, в такій невимовно важкій ситуації він зумів підтримати студентів. Пізніше було нам повідомлено, що ввечері до каплиці УКУ на Хуторівці доправлять тіло Максима.

    Варто пригадати обставини його загибелі. Максим працював офіс менеджером на туристичній фірмі “Сайяма Трайвел” у Тайланді. Цим бізнесом займається російська мафія. Макс там встигав працювати та служити Господу. Ось, що він писав мені про це: 
              

                Я дуже хочу бути відкритим на те, щоб Бог робив через мене дива, але почуваюся перевантаженим обов"язками, новими враженнями, тому якось не встигаю слідкувати за Богом, як не дивно----він самий важливий, а сил і часу на нього якраз не знаходжу...ганебно якось.

      Далі Максима перевели на роботу на о.Пхукет на більш вигідних умовах:

      Нового--багато, мене перевели в інше місце роботи--на острів на півдні країни, тепер живу недалеко від пляжу. Тут дуже гарна природа і милі місцеві люди, а також працівники фірми на багато привітніші.

  Там він взяв на прокат скутер в якого були несправлені гальма. На ньому він здійснив невеличку аварію, після чого вирішив негайно повернутися в Україну. Ніхто з групи не знав.що він прилітає до Києва.
                                                            

                               
                    Останнє фото Максима, яке він зняв подорозі до Тайланду                               

     В листі до свого товариша Юри Леськіва він звертався з проханням зустріти його в Бориспілі в 11.20. Оскільки в Києві проживає давня подруга, а в минулому однокласниця Максима Марта Цвенгрош. Його мама попросила щоб вона допомогла йому пересісти на швидкісний потяг до Львова о 18.20. Неочікувано Марта повідомила п.Зоряну близько 14.00, що вони заходять до її помешкання. Це була квартира, яку вона орендувала разом зі своєю подругою Аліною, яка займалася сумнівним бізнесом. 
                                                    

                                             
                                                 Максим на Майдані незалежності 
                                                     (колись задовго до цих подій)

     Мама і гадки не мала, що близька подруга з 1994 року може покинути його на чужій квартирі з невідомими людьми і що це може нести смертельну небезпеку. Адже Марта обіцяла п. Зоряні звільнитися з роботи, так як ця зустріч займе вже цілий день. Дивно, що Марта також не пам’ятала про що говорила з Максимом о 17.06 перед його виходом до таксі, хоча розмова тривала близько 2 хв. Коли Максим виносив речі до таксі за її повідомленням  і намагався закрити квартиру Марти сталося те, що вона свідомо приховує, вступивши в злочинний зговір зі слідчим. Лише через 3 години вони повідомили маму про те, що Максим потрапив до лікарні з важкими тупими травмами грудей і живота і перебуває на операції. Також Марта не використала кошти, які були при ньому для того щоб надати в повному обсязі допомогу своєму товаришеві, незважаючи на те що мама просила її про це. Цинізмом переповнена істерику Марти Цвенгрош на запитання матері про те що сталося: “Чого Ви мене про нього питаєте, що вам то тепер дасть?”.  Присутня на похороні мати Марти п.Орися підтримуючи солідарність зі своєю дочкою заявила, що я тобі нічого казати не буду вбитій горем мамі. Тут нагадалися слова Максима перед відїздом, що Марта стала нервовою і це вже зовсім не та шкільна подруга. Важко повірити як так звана подруга перенесла на іншу квартиру Максимові речі з метою заплутати сліди злочину ввести в оману маму Максима та наречену Надійку, які в розпачі приїхали до Києва.            

                                                                          
                                                                   

                                                      

                                                             Максим і Вадик

  Колись казав Сократ, що краще самому потерпіти від несправедливості чим її вчинити (див. Платон «Горгій»). Максим якраз загинув від цієї несправедливості. Щодо винуватців його смерті, то вони самі перебувають у стані самознищення. Бо той хто чинить зло і не кається, той сам себе знищує. Він собі і іншим людям творить простір смерті, а також він сам собі творить ад сам себе придрікає на вічні страждання. Людина яка не кається, а далі фарисействує сама з себе робе «кукіль», який буде горіти в пеклі. Тому цих людей можна тільки жаліти. Ми не маємо права їх судити. Так ці вбивці мусять сісти в тюрму, але ми маємо молитися за їхнє розкаяння. Є вищий Суддя, як писав Лермонтов: «Ему судья лиш Бог да совесть». Я не прагну, щоб карали кожного за принципом «Око за око, зуб за зуб…», але щоб ті люди покаялись. Не тримаю на них зла. Прагну, щоб вони спокутували свою провину. Якщо вони не спокутують свій гріх, то вони і далі будуть жити у вогняній геєні, яку вони самі собі створили (пор. Клайв Стейпл Льюїс «Велике розлучення»). 
                                                         
                                                                     

                                       
                                          Максим з Вадіком, п.Марією та Марічкою

 Тепер варто повернутися читачам цього життя святого до того дня, коли нам на парі була оголошена ця прикра новина. Сказала, що Максима привезуть у вечері до каплиці філософсько-богословського факультету. Цілу ніч ми читали перед ним псалтир (для чого читають псалтир над померлими було б слушно б нагадати). Мені нарешті розкрилася суть чину похорону у всій повноті. Я навіть коли ховали Іллю його так глибоко не зрозумів. Та й цей похорон пролив світло на похорон Іллі та всі минулі.       
 

   Під час читання псалтиря я зрозумів, що який я є сильно грішний. Лише з Богом ми переможемо гріх та він нас захистить від інших грішників. В псалмах Бог постає нам як Отець-Батько-Утішитель і нарешті Спаситель-Христос. «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть Подолав і тим, що в гробах життя Дарував». 

   Як казав нам нам викладач есхатології о. диякон Олег Кіндій, що чин похорону та всі похоронні обряди, проповіді є складені насамперед для живих. Церква таким чином вказує на Воскресіння. Вона нас закликає, щоб ми покаялися, а перед смертю ми всі рівні. Тому похорон будь-якої людини нам вказує на Христа.
                                                                 

                                 
                                                Максим, я і сестра (м. Хотин)

    Макс був тою людиною, яка зробила багато доброго і осяяла весь світ своєю святістю. Пом’ятаю як він співав на богослужіннях методиської Церкви у Львові такі слова «Святості, святості бажаю я…». Також він перед смертю свою сторінку назвав Святий Семьон. Він її справді бажав та нею жив. Нажаль багато людей не хочуть жити у Божій Святості, бо лише Він робить нас святими. Дехто творить багато зло, а хтось живе за іншим рабським принципом «Моя хата з краю і я нічого не хочу знати». Це фарисейство помітне у цитаті видатного філософа Конфуція «Не роби іншим того, що ти бажаєш, щоб не робили з тобою». Ісус закликав «Чини добро…». Колись минулий Патріарх УГКЦ Любомир Гузар сказав, що за життя він не достатньо зробив добра. Він дійсно дуже багато його зробив, але він думаю краще знаю ситуацію і в його смиренності проявляється його мудрість. Максим за своє коротке життя не просто творив добрі діла, а постійно неперервно творив їх. Він не прожив жодної зайвої хвилини…
                                                                
                                                     

  Так поховали на Личаківському цвинтарі ще одну велику людину Максима Семенова!!!

   Ми не зрозуміємо величі цієї людини, якщо не подивимся на нашу добу цілісним поглядом. Я далі не збираюсь викласти історію всього XX-першого десятиліття XXI століття. Суть доби ясна. Світ збожеволів, все переплуталось: слова, назви, імена; зло з Добром, бруд з Красою, приятелі з ворогами. Плутократію (охлократію) іменували на демократію, ошуканство на соціалізм, пекло – на рай, війну на мир, кривавих катів – на мирних реформаторів, шпигунів на державних послів, ніж у спину на співіснування. Згідний з Павлом Штепою, який у своїй книжці «Мафія і Україна» задав дуже важливі питання і дав на них ствердну відповідь:

                                                       

                                        
                                    Максим, я і Володя (Кам'янець-Подільськ)

Справді, світ перевернувся горі дном. Хто, чи що його перевернуло ? Та і за попередніх сторіч були війни, революції, пошесті, і світ дуже мінявся, але ж не перевертався гориніж. Чому перевернувся у XX ст. ? Чому тепер люди, заплющивши очі, біжать наввипередки до краю безодні ?

 Відповідь знаходимо у Св. Євангелії. Євангелист Марко оповідає, як диявольські духи вселились у свиней, а свині кинулися в море та втопилися. Люди поробилися в XX ст. свиньми, а до їхніх засвинених душ вселилися ті диявольські духи, про яких мова в Євангелії. Теперішньою мовою ці диявольські духи називаються «матеріалістичним» світоглядом.
     

  Для повного бачення плачевної ситуації в нашому світі подаю також цитату з твору Дмитра Донцова «Хрест проти диявола»:

  В країнах, розкладених матеріалізмом, замикають поняття честі, гріха, отчизни, національної й громадської солідарності, вірності рідному краєві. Вищу культуру духа в таких країнах підміняє вульгарна підробка. Замість міцної мудрості Святого Письма, модерна людина напихає собі голову глупими історіями з ілюстрованих часописів, які нічого не дають ні душі, ні думці. Замість дивитися на морально-будуючи образи Діви Марії або святих, взірців непохитної віри, душевної твердості, мужнього героїзму, – модерна людина оглядає в магазинах світлини боксерів, вбивць, гангстерів і повій; світлини їх менеджерів, з огрядним черевом і глупою усмішкою на звірячому обличчі. Замість музики Бортнянського, Моцарта, Бетховена, вияву одвічної туги людської душі за Вічним, музики, яка ушляхетнює душу, – прислухається модерна людина до варварського вереску джаз-банди, що роздражнює найнижчі інстинкти людської істоти, запаморочуючи мозок, вбиваючи думку. Очманіла від так званої модерної цивілізації, сучасна людина взагалі перестає розуміти, що таке культура духа, культура характеру; перестає розуміти різницю між культурою і цивілізацією. Не знаючи ні Платона, ні Аристотеля, ні Данта, ні отців Церкви, – така людина уважає себе за дуже культурну, коли має комфортний туалет, авто й радіо...

                                                                       

                                                       
                                                       Максим приймає Євхаристію

    Видно що світ починає вже нагадувати Содом і Гомору з новітньою гендерною революцією та Римську язичницьку жорстоку імперію, якої деспотизм унаслідували Росія, Більдельберський клуб та Євросоюз. Зловісним навіть є не саме зло, а байдужість суспільства до зла. Те, що називалось тепер Людиною, зникло в XX ст. Людську істоту з подобизною Божою заступили хмари великих, малих і середніх ленінців, гітлерівців, рузвельтів, путінів та інших людей з пустою душею. 

                                                

                                  
                                                                 Зліва малий Максим

   На тлі цієї епохи Максим був наскільки великою Людиною. Він своє життя присвятив повністю Христові. Світ його ловив, але не впіймав. Він переборов тіж самі спокуси, що й Ісус в пустелі. Він діяв незважаючи на обставини і все життя йшов проти течії. Легше сказати де Максим не був, чим розповісти про всі місця де він був. З своєю обмеженістю він діяв необмежено. Все його життя було великою Молитвою. Він жив неперервною Молитвою. Пом’ятаю, що за своє навчання в УКУ він був на майже на всіх богослужіннях. Він міг підтримати в тяжку хвилину і помножити радість. Він перетворював простий сміх на Радість. Він осяяв цей гріховний світ. Святий Семьон своїм щирим серцем привів людей до Христа та вказав на їхню справжню Людську гідність. Думаю не випадково йому дали ім’я Максим. Бо у його особі святість набрала максимальної потужності. Всі чесноти у ньому сповнилися. Коли він помер, то насправді смерть стала його новим народженням. Так народився на Небі Святий Семьон. Але про моє знайомство з ним та його навчання в університеті я напишу пізніше. Раджу почитати також мої минулі спогади про Максима, які я зберіг у своєму блозі.     
Такі християни як Максим змінюють світ. І вони виконують покликання Церкви. Бо ціллю Церкви є не тільки спасіння людей, але й спасіння й відновлення цього світу. Христос прийшов не тільки для того, щоб увірували люди, але щоб увірував світ (Йн. 17:21). Максим бувквально змінив світ - все навколо нього середовище. Він пішов від нас, але нас не покинув. Його смерть це не була поразка, але перемога. Бо він разом з Господом переміг світ (Йн. 16:33).

  P.S На рахунок виноватця вбивці і чіткої причини його смерті з часом все розкриється. Правда йде під воду, але ніколи не тоне (старе китайське прислів'я) !!!!!!

                             

                                       Скрябін "Пусти мене"
                       Мені після смерті Максима подібне сказав Бог

                   ДЕТАЛЬНІШУ ІНФОРМАЦІЮ ЧИТАЙТЕ ТУТ