Марек Юрек (Marek Jurek) — польський консервативний політик, один з найпослідовніших захисників життя на польській політичній сцені. У 1991-1993 рр. у складі партії «Християнське Народне Об’єднання» був одним з головних борців за законодавчий захист життя. У 2007 р. склав з себе повноваження голови Сейму і вийшов з правлячої партії «Закон і Справедливість» після того, як законопроект, який вносить до конституції Польщі положення про захист життя з моменту зачаття, був відкинутий Сеймом (набравши всього 269 голосів замість 296). Юрек створив свою партію «Праві Сили Речі Посполитої», беззмінним лідером якої є донині.
Павло Бизов: Пане Юрек, в Польщі з 7 січня 1993 прийнятий закон, що захищає право на життя до народження. Розкажіть про формування громадянської підтримки для цього законопроекту.
Марек Юрек: У Польській Народній Республіці аборти були дозволені в 1956 р. ( для порівняння — в Радянській Росії в 1920 р. , в Угорщині в 1956 р. — ПБ ). Всі політично активні християни завжди були проти закону, який дозволяє аборти. Християнська громадськість виражала протест єдиною легальною формою — подачі петицій та масових зборів підписів. Можна сказати, цей закон завжди був на порядку денному громадянської незгоди християн. До того ж у польському Сеймі часів ПНР було постійно близько 10-15 представників католицьких об’єднань. Активну проповідь на захист життя серед медпрацівників вели глава польських католиків кардинал Вишинський, і знаменитий проповідник ксьондз Єжи Попелюшко. При храмах працювали сімейні консультації та проводилися обов’язкові курси для молодят. Свою роль відіграв і католицький рух «Світло-Життя» (польський рух за оновлення в Католицькій Церкві, засноване в кінці 50 -тих років — прим. ПБ ). Кардинал Войтила також був вихований у цій атмосфері. Ставши понтифіком Іваном Павлом ІІ, він переніс цей протест проти легальності абортів на загальнокатолицький рівень. Католицька Церква, маючи певну політичну вагу, захищала суспільно-політичну свободу, а також захищала права ненароджених дітей на народження. Як наслідок, майже всі учасники антикомуністичної опозиції, яка прийшла до влади в 1989 р, були змушені якщо не підтримувати, то хоча б поважати позицію католицької Церкви у питанні захисту життя.
Наші опоненти люблять стверджувати, що ніби проповідь права на життя зокрема в тому числі і поширення християнського світогляду загалом сприяє відчуженню, посилює розбіжності в суспільстві, й не дає жодного конструктивного результату. У реальності все навпаки. З початку 90-тих, ще під час громадського обговорення законодавчого захисту життя, ми спостерігали дуже цікаве явище — за результатами соціологічних опитувань завжди, коли ведеться активна боротьба за право на життя, суспільна підтримка права на життя посилюється. Боротьба припиняється — підтримка падає. Загалом, за час чинності Закону 1993 року ми спостерігаємо сталий ріст зростання підтримки захисту життя.Так що безсумнівно закон 1993 привів до сталих змін у суспільній свідомості та в культурі.
За даними опитувань Центру Дослідження Громадянської Думки (CBOS) 3-4-річної давності, найбільш переконаними прихильниками права на життя є молоді жінки, які ведуть сімейний спосіб життя та мають дохід нижче середнього. Найбільш переконаними противниками права на життя є заможні самотні чоловіки 30-40 років. У 90-тих нашими опонентами озвучувалися демагогічні ідеї, на зразок референдуму серед жінок. Цілком можливо, що ми здобули б перемогу на такому референдумі.
Павло Бизов: Чи можна спробувати проаналізувати польський рух за захист життя 80-тих і початку 90-тих років розділивши його на компоненти? Завдяки Католицькій Церкві існувало сприятливе середовище, якийсь загальний фон, але можете Ви перерахувати особливо активні групи, дії яких мали вирішальне значення?
Марек Юрек: Безсумнівно, лікарі, все середовище захисників життя, а також політики. Я вже згадував про послів Сейму. В результаті перших частково демократичних виборів до Сейму в 1989, 99 % можливих мандатів здобули кандидати «Солідарності» (профсоюз, створений в 1980 р. з страйкових комітетів заводів, який незабаром перетворився в масовий опозиційний рух з бл. 10 млн. членів — ПБ ). У Сеймі «ударною силою» руху за життя була партія «Християнське Народне Об’єднання». Обговорення пропонованих законопроектів тривало при нашій активній участі майже 2 роки. Ми встигли домогтися прийняття законопроекту напередодні чергових виборів в 1993 р. Після виборів, при новому розкладі сил, у нас це навряд би вийшло. Я вважаю, що і вам, в Росії, не завадило б створити пролайфівську партію... Що стосується юристів та судового середовища, вони зіграли свою роль у Надзвичайної Комісії, яка створена в 1992 для роботи над законопроектом про захист життя, а також потім, коли посткомуністи, прийшовши до влади в 1996 р., легалізували аборти за соціальними показниками. У 1997 р. Конституційний Суд пропорцією голосів чи 9 до 3 чи 10 до 2 постановив про неконституційність внесених змін, і скасував соціальні показаники до абортів.
Павло Бизов: Як ви домоглися законодавчого захисту життя в Польщі? Розкажіть про стратегію і тактику дій.
Марек Юрек: По-перше, вектор впливу — був спрямований знизу на гору, через громадську ініціативу. Це давало можливість діяти всупереч усталеній «офіційній» громадянській думці, заодно ми досягли високої згуртованості рядів. Тривала протидія опору різних сил формує характери і забезпечує стійкість переконань. Можна сказати, що малочисленність і певна розрізненість, різноманітність, які можна віднести до слабкостей ініціатив «знизу» -одночасно є їх силою.
По-друге, необхідна ретельна юридична підготовка ініціатив та аргументації. Тут застосовні два види аргументів:
1. природні аргументи (тобто ті, які закликаюють до співчуття та до «загальнолюдських» ідей справедливості та солідарності);
2. аргументи християнської моралі (норма християнської моралі «не убий» — не має причини НЕ нагадувати людям, що вони зобов’язані їй слідувати).
По-третє, необхідна парламентська наполегливість — лобістська група в парламенті повинна бути готова скоріш за все не до одного переможного бою, а до постійного захисту своїх позицій. При цьому потрібно враховувати наступні лінії опору:
1. аргументи з області моральної анархії (такі як «моє тіло — моє діло», «роблю, що хочу», «навіщо плодити злидні» і т. д.);
2. аргументи ліберальних католиків (вони висловили позицію: варто ввести закон, який захищає життя, але тільки при наявності консенсусу в суспільстві, не ціною розколу в суспільстві, тобто згода важливіше законодавчого захисту життя);
3. аргументи консерваторів-прагматиків: перші і другі не праві, так би мовити моральна анархія є самогубством, а повного консенсусу в суспільстві досягти неможливо, але в даному історичному випадку (створення нової, демократичної держави) є завданням пріоритетнішим за заборону абортів. Потрібно сказати, що це помилковий аргумент, тому що чим важча, драматичніша ситуація в суспільстві, тим очевидніше той факт, що громадський порядок починається саме з забезпечення права на життя.
У громадському обговоренні аргументи першого типу об’єднували і мобілізували прихильників вкрай лівих і анархічних сил (пояснення — маються на увазі прихильники ідей сексуальної революції — ПБ), а аргументи другого типу — лібералів (у тому числі католиків). Аргументи третього типу погрожували демонтажем рядів захисників життя зсередини. Дуже важливо пам’ятати про ці три види аргументації, бо до них доводиться повертатися щоразу, коли обговорюється питання захисту життя. Велику підтримку надавав нам понтифік Іван Павло ІІ, який силою свого особистого авторитету (і силами всієї Католицької церкви) допомагав руху «За Життя» протистояти цим зовнішнім і внутрішнім загрозам. Підтримка загальновизнаних моральних авторитетів необхідна. Думаю, це твердження справедливе і для Росії.
Павло Бизов: Наші опоненти залякують суспільство уявною епідемією підпільних абортів, яка нібито стається після їх заборони. Це, звичайно ж брехня. Хоча порушники законів є завжди: є ті, хто вбивають вже народжених дітей всупереч закону...
Марек Юрек: У польському законодавстві є позитивне формулювання про заборону тиску на жінку у питаннях материнсва. Судових справ за цим законом дуже мало, навіть порівняно із справами проти абортмахерів (а їх десятки на рік), тому самі жінки рідко зацікавлені у доведенні справи до суду, а можливості розслідування цих справ обмежені. Тим не менше, не можна це положення назвати неефективним, оскільки воно дає жінкам цілком відчутний захист від тиску з боку, наприклад, батьків або батька дитини.
Коли люди посилаються на випадки нелегальних абортів у Польщі, я завжди відповідаю: а чому ви, знаючи про порушення закону, нічого не зробили? Коли поліція і прокуратура приймаються за такі справи проти «кабінетів смерті», ми спостерігаємо один і той самий спектакль: з Сейму та з ЗМІ лунають голоси не на захист законності, а проти дій поліції. Вони кажуть: «Як можна втручатися в особисте життя?!», «Як можна ставити жучки?!»
Так що для успішного захисту життя необхідно формування християнського громадської думки. Сила демократичної суспільної думки в тому, що він виховує в людях усвідомлення відповідальності за правопорядок. Без суспільної думки, яка підтримує закон, закон сам по собі не буде працювати. Зокрема, при всіх очевидних недоліках чинного закону, помітно його позитивний вплив на суспільну думку та на лікарів. Бо якщо якась професійна група задіяна в реалізації права на життя, то її світогляд змінюється. Це стосується навіть випадків так званих «легальних абортів». Наприклад, у Польщі були нещодавно 2 резонансні випадки, коли незважаючи на вимогу суду, лікарні відмовлялися здійснювати дітовбивство.
Але є проблеми з держслужбовцями та органами правопорядку, які в досить обмеженій мірі беруть участь у його реалізації. Наприклад, у них відсутнє бажання реагувати на оголошення в пресі, які у прихованій формі рекламують дітовбивства. В цілому, у них відсутнє бажання боротися з кримінальним підпіллям.
Павло Бизов: У 1989 р. ПНР припинила своє існування, утворилася нова демократична держава. У 1993 р. на хвилі патріотичного піднесення був прийнятий закон, що забороняє аборти. Аналогічні зміни ми спостерігали нещодавно в Угорщині. Як ви думаєте, чи можливо було домогтися заборони абортів без зміни політичного ладу?
Марек Юрек: Думаю, що при комуністах законодавчий захист життя був би неможливий. Комуністична влада — це дехристиянізація. У Польщі це було не так помітно, бо костели були завжди повні. Але ці люди не визнають мораль, гідність людини, не визнають, що можуть існувати імперативи, які вище прописаних в державних законах норм. Ми самі з цим дуже довго не стикалися, так як росли в католицьких сім’ях. Тільки в 1989 році в результаті парламентських виборів оголився реальний розклад сил. Ми побачили, що значна частина суспільства — їх однодумці. Тоді комуністи залучали прихильників, експлуатуючи їх сильне відторгнення по відношенню до християнської цивілізації. Для них навіть священик на ТВ або повернення вулиці імені святого — все це було немислимим скандалом, проявом клерикалізму і т. д. Думаю, що за такої влади рух За Життя міг би більш-менш успішно вести свою проповідь, апелювати до совісті, але не зміг би домогтися законодавчого захисту життя.
При комунізмі влада завжди грала в «стосунки» з Церквою. Були періоди гонінь і відлиги, але в цілому влада розглядала Церква як один з інструментів. Так що Ваше питання зводиться до проблеми щирості християнського світогляду влади. Я побоююся, що і в Росії посткомуністична влада залишатиметься в рамках вольтеріанской парадигми «віра для народу». У той час як віра повинна стати сенсом життя, який об’єднує всіх. З віри повинна народжуватися відповідальність для можновладців.
Павло Бизов: Пане Юрек, велике вам спасибі за розмову!
Марек Юрек: Дякую! Желаю російським захисникам жизни терпіння та наполеглевості!
Джерело: family-institute.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар