Вся Християнська традиція, і Східна, і Західна, зве Марію - єврейську дівчину з Назарету, яка удостоїлася стати Матір’ю Божого Сина - всесвятою, непорочною, пречистою, єдиною чистою і благословенною, Приснодівою, нетлінною, єдиною безгрішною... Перелік таких й подібних до них величань надзвичайно багатий, однак я би хотів заторкнути питання богословських підстав й богословського осмислення цих епітетів Марії. Спонукою до такого осмислення є майже повсюдне переконання народної побожності в тому, що Марія є такою виключно тому, що зачала Ісуса Христа без допомоги чоловіка і ніколи не мала статевих стосунків. Відповідно, її родичка Єлисавета, а навіть її матір Анна такими не є (хоча Церква і почитає їх святими), тому що були заміжніми і мали статеві стосунки. (Тлумачення Непорочного зачаття самої Марії як такого, що відбулося без статевої співдії Йоакима, я відразу відкидаю як неспроможне, тому що доґмат Католицької Церкви про Непорочне зачаття Марії говорить лише, що “Пресвята Діва Марія від першої хвилини Свого зачаття благодаттю й особливим привілеєм Всемогутнього Бога, з огляду на заслуги Ісуса Христа, Спасителя роду людського, була збережена непорочною від усякої плями первородного гріха” (Пій ІХ, Булла “Ineffabilis Deus”: DS 2803; Катехизм Католицької Церкви, 491), а греко-католицький Акафіст Непорочному зачаттю виразно говорить, що Пресвята Діва була зачата “із чресл Йоакімових”. Литія же зве святих Йоакима й Анну “богоотцями”). З тої самої причини всі жінки - незаміжні й заміжні, які мали статеві стосунки, в тій самій народній побожності вважаються порочними, нечистими і тлінними. (Навіть термін придумали: “розтління”, який означає саме втрату дівичості, а підсилюється він деякими літургійними текстами: наприклад, гімн “Достойно є” каже, що Марія породила Бога-Слова “без зотління”, а стихира вечірні Різдва гласить, що “Діва народжує, а лоно не зотліває”). На проповідях можна почути, що при Благовіщенні Марія тривожилася, бо хотіла зберегти дівицтво (і це при тому, що в єврейській традиції кожна дівчина мріяла про заміжжя і дітородження: діти вважалися Божим благословенням, а неплідність, і тим паче незаміжність - ганьбою), і матеріал для таких тверджень знову ж таки пропонують деякі літургійні тексти, наприклад, стихира вечірні Благовіщення каже, що Марія застерігає ангела, аби той її не обманув: “да не прельстиши мене лестію, не познах бо сласти, браку єсьм непричастна...”. Яким же ж є реальний стан речей у цьому богословському питанні?
Звернімося до тексту Євангелії від Луки: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. ... А Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?” (Лк 1,30-34). Бачимо, що тут нема тривоги: Марія затривожилася на початку, при появі Божого посланця (див. Лк 1,29), однак коли вже йде діалог, вона просто констатує факт: у тому стані, у якому я зараз перебуваю, зачаття неможливе. А запитання: “Як же воно станеться?” рівнозначне запитанню: “Чого Бог від мене вимагає?”. Іншими словами, можемо припускати, що якщо Бог через свого посланця забажав би, щоб Марія вийшла заміж і природно зачала дитя, то вона - Господня слугиня - погодилася б на це з такою ж готовністю, яку вона виявила своїм “Нехай станеться!” у відповідь на слова ангела: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить” (Лк 1,35). І Марія залишилася дівою не тому, що заміжжя і статеві стосунки чимось нижчі і менше чисті, ніж дівицтво (а отже, наче б то несумісні з покликанням стати Матір’ю Спасителя - Богородицею), а тому що Святий Дух - її містичний Наречений - безтілесний, Він “віє, куди забажає” (див. Ів 3,8) і не потребує тілесних стосунків для боголюдського зачаття Божого Сина.
Своєю покорою й готовністю чинити Божу волю Марія здійснює якнайповніше - найвище можливе для людини - самовіддання себе Богові у душевно-тілесній цілісності особи, а це становить центр, ядро християнської любові-ероса. Саме таке розуміння ероса, обернення його вектора у напрямку, прямо протилежному до античного (бо античні греки розуміли ерос як устремління менш досконалого до більш досконалого, щоби за допомогою цього більш досконалого виповнити свої недоліки) подає християнський автор Діонісій Ареопагіт у своєму трактаті “Про Божественні імена”. Розглядаючи Боже ім’я “Ерос”, він каже, що “божественний ерос спрямований назовні (esti ... ekstatikos ho theios eros), спонукаючи люблячих належати не самим собі, а улюбленим”, тому що “і Сам [Бог], будучи Причиною всього, завдяки еросу до прекрасного і добра, через надмір еротичної доброти (di’ hyperbolen tes erotikes agathotetos) ісходить із Себе, немов би притягуючись промислом до всього сущого, добротою, любов’ю та еросом, і зі всеперевищуючого стану нисходить надсутньою екстатичною, невіддільною від Нього силою” (Божественні імена 4,13. Переклад мій - П.Г.). І Марія, віддавши себе Богові у беззастережній покорі й погодившись стати Матір’ю Божого Сина, здійснила це самовіддання найвищою мірою, у його кульмінації, яка є сповненням усякої статевості та її призначення, тим сповненням, якого слабшим відображенням є актуалізація статевості у міжлюдських взаєминах. (На жаль, подане Діонісієм християнське розуміння ероса залишилося непоміченим і для св. Томи Аквінського, і для Кароля Войтили, і для теперішнього папи Бенедикта ХVІ, про що свідчить його енцикліка “Deus caritas est”, у якій папа розуміє ерос в його прийнятому в античності напрямку). Можемо припускати, що у момент сходження на неї Святого Духа і зачаття Божого Сина Марія пережила екстаз як найвищий прояв такого духовно-тілесного самовіддання.
У чому ж тоді полягають ті величні прикмети Марії - всесвята, непорочна, пречиста, єдина чиста і благословенна, нетлінна, єдина безгрішна? Та у тому, що будучи вбереженою у своєму зачатті від первородного гріха, Марія не мала жодного особистого гріха. Вона кланялася єдиному Богові, шанувала Його святе Ім’я, святкувала встановлені Ним святі дні, шанувала батька й матір і гідність ближніх, не заздрила, не крала, не брала й не давала хабарів, не списувала на іспитах, не пліткувала, не патякала зі сусідками, не очорнювала, і в тому числі - не мала також і сексуальних гріхів: не знала хтивості, пожадання, перетворення іншої особи на засіб для вжитку... (однак не це останнє є основним). Ось чому вона - єдина чиста і благословенна! Що ж стосується терміну “Приснодіва”, то належно обгрунтувати його можна тільки так: якщо б Марія після народження Ісуса Христа мала стосунки з земним чоловіком, то це означало б для неї - містичної нареченої Святого Духа - перелюб по відношенню до свого Небесного Нареченого... Всі інші аргументи стосовно “тління” внаслідок статевого співжиття й дітородження, чи гіршості подружніх стосунків від дівичості - це залишки маніхейства, з яким Християнство боролося, але ще не перемогло його остаточно, впустивши маніхейські формулювання у свої богослужбові тексти. Очистка цих текстів від маніхейства і платонізму - невідкладне завдання Християнських Церков, однак це вже окрема тема.
Петро Гусак
Джерело: bohoslov.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар